Скіфське каміння: мати-дочки

«Скіфське каміння» — остання вистава Ніни Матвієнко, яку поставила американська режисерка українського походження Вірляна Ткач (до 20-ліття свого нью-йоркського колективу «Яра», що грає в театрі «Ля Мама»). Востаннє в Києві цей спектакль показували в рамках ГогольFestу 2010.

«Столик»: откуда берутся звуки

Поляки из  «Карбидо» отыграли в Киеве концерт в восемь рук.

Испытание Вагнером

Репертуар Киевской Оперы топчется вокруг «шлягеров» XIX — начало XX веков. В него включены «обязательные» произведения украинской музыки, ведь без  «Тараса Бульбы» и  «Запорожца за Дунаем», по мнению театральных менеджеров, никак не обойтись украинскому слушателю. Зачем ему, меломану, в самом деле, моноопера «Нежность» Виталия Губаренко? Архаичные постановки добротно «украшены» анахроничными актерскими приёмами: «Посмотрите, как взволнованно я заламываю руки» или  «Мы словно целуемся, поэтому мы отвернулись от публики»

Спіймати Місяць

В холодному небі метрополії не літають дракони, риби-гіганти і срібні красуні, спустившись з зірок на тонкому павутинні. Циклопічна ніч з лупатим місяцем — застиглий фотокадр, романтична картинка урбаністичної ночі. Запилюючи погляд в потрісканих асфальтах буднів дуже хочеться закинути голову назад і роздивитися в смогових небесах казку.

Непорозуміння

Завжди приємно отримати привід звернутися до витонченої філософської літератури, наприклад, до творчості Альбера Камю ─ висока трагедійність ідей, точність образів і довершеність форми. Наче холодною ковдрою огортає самотність його героїв і його самого, екзистенційної людини, що живе в переддень своєї смерті, повсякчас тримаючи її у пам’яті. Вдвічі приємніше, коли до Камю звертаються вітчизняні режисери, в антагоністичному спротиві всетеатральному шароварному «гоп-ця-ця» в обгортках кайдашевих сімей та наталок полтавок в камерному, затишному театрі «Вільна сцена» з найхимернішим і майже найцікавішим репертуаром в усьому Києві нам пропонують Альбера Камю і його п’єсу «Непорозуміння».