|
 |
ХХ століття в театральному контексті пройшло під гаслом звільнення від «гніту драматурга», від букви і духу п’єси, — це епоха остаточного формування і становлення професії режисера. У ХХІ столітті стало зрозуміло, що яким би методом, технікою чи школою не володів режисер, цього замало без якісної драматургії. І нині в світі відбувається бум драматургії, переважно штучний, спровокований нестачею постановочних текстів і режисерським запитом на нову драму. Найбільш театральні Європа і Росія конвеєром продукують драматургічні твори, що випробовуються на сцені і одразу ж зникають, не затримуючись ніде надовго
|
|
Любые императивы, спущенные с олимпа нашего государства вниз к бренной культуре, выглядят наивно, нелепо и вульгарно. Наш Президент — выдумщик всяких бесполезных указов и кудесник показательных шароварных выступлений — призвал в обязательном порядке что-то сделать к дням памяти Голодомора. Большинство театров отмолчались, а вот Жолдак и Козьменко-Делинде, что называется, не удержались и дали жару.
«Божья слеза» спектакль по рассказу Николая Космина в постановке Валентина Козьменка-Делинде в Театре им. Франка был приурочен к пресловутым дням памяти Голодомора.
|
|
Цитаты
и
Критические комментарии редакции УТП
|
 |
Завжди приємно отримати привід звернутися до витонченої філософської літератури, наприклад, до творчості Альбера Камю ─ висока трагедійність ідей, точність образів і довершеність форми. Наче холодною ковдрою огортає самотність його героїв і його самого, екзистенційної людини, що живе в переддень своєї смерті, повсякчас тримаючи її у пам’яті. Вдвічі приємніше, коли до Камю звертаються вітчизняні режисери, в антагоністичному спротиві всетеатральному шароварному «гоп-ця-ця» в обгортках кайдашевих сімей та наталок полтавок в камерному, затишному театрі «Вільна сцена» з найхимернішим і майже найцікавішим репертуаром в усьому Києві нам пропонують Альбера Камю і його п’єсу «Непорозуміння».
|
 |
«Июль» как литературный текст, коим он все-таки не является (потому что написан для сцены), ни о чем новом не говорит, Сорокин может таких вот героев дедушек-маньяков, матерных людоедов, из замшелой глубинки пачками сочинять. Если «Июль» воспринимать буквально, то это не самая удачная помесь Достоевского с Ганнибалом Лектором. Но вначале текста есть пометка: предназначен исключительно для женского исполнения. Это важно
|
|
В субботу 29 ноября — трансляция по первому национальному постановки Андрея Жолдака «Ленин love, Сталин love», посвященной Голодомору. На просмотре присутствует Президент, прессе вход почему-то запрещен. Снимать нельзя.
Глянцевая брошюра, исполняющая роль программки, сообщает, что до сих пор ни один национальный театр не брался за столь высокую тему.
|
 |
Не завидую зрителям, у которых под рукой не будет хотя бы пресс-релиза, который, впрочем, тоже ничего в «Объяснить» не объясняет. Но, по крайней мере, дает хоть какую-то опору, потому что осмыслить новый вырыпаевский опус, отталкиваясь собственно от спектакля, будет, мягко говоря, затруднительно
|
 |
Театр Вєршаліна розташований у старовинній будівлі початку століття. Звичайні кімнати сільського будинку культури перероблені на гримерки, щоб дістатися до сцени, потрібно пройти через низку дверей, аж поки опинишся в найбільшому приміщенні, де проходить вистава, що по-своєму колоритно. Більшість вистав П. Томашука занурені в сільську дійсність — суспільство гріха, архаїчності, яке при цьому сповнене містицизмом та святістю
|
 |
Сам по себе жанр «католический мюзикл» настораживает: либо стеб, либо «зря мы сюда пришли», но поскольку Кристиан Смедс и группа «Братья Хоукка» ─ известные хулиганы, то, оказалось, ни первое, ни второе. «Птички. Детки и Цветочки» ─ своеобразный акт музыкального общения со зрителем на тему самого ценного и очевидного ─ любви, социальной свободы, веры ─ в форме непосредственного и озорного рассказа об итальянском бунтовщике и святом Франциске Ассизском
|
 |
17 ноября наш фотограф Андрей Божок попал на сказочное хип-хоп представление и не замедлил со всеми поделиться своей радостью — фотографиями. В Молодом Театре в рамках первого Днепропетровского брейк-данс фестиваля Breathtaking выступили две легенды брейка: немец Шторм и француз Кан-Вунг. Сначала Шторм продемонстрировал свое «Соло», а потом был показан франко-немецикй спектакль «Мужики за работой» (Men at work).
|
|
«Чекаючи на Годо» 
Ігор Постолов 
Микола Хвильовий: Останній Романтик 
Соломія Мельник 
Два в одному. «Едіп. Собача будка» 
