Пасторальний портрет театру Вєршалін04 декабря 2008

Автор: Вікторія Миронюк

Фото взяті з сайту театру Вєршалін

Автобус, який везе групу глядачів із сходу Польщі, губиться в маленькому селі Супрашль, намагаючись доїхати незаасфальтованими дорогами до будинку театру. Водій виходить і питає дорогу у місцевих мешканців. Вони, посміхаючись, вказують у напрямку звичайного дерев’яного будинку на околицях.

Вперше, коли я почула, що приміщення альтернативного театру, який зриває чергові перші нагороди на міжнародних фестивалях, знаходиться в селі, спав на думку досвід Станіславського із Сулержицьким та групою акторів у Каневі.

Театр «Вєршалін».Фрагмент вистави «Клятва» Театр «Вєршалін».Фрагмент вистави «Клятва»

У провінції краще чути Бога

Здавалося, що може змусити відомий театр оселитися в глухому передмісті? Звичайно, передусім — фінансовий стан, що нерідко змушує альтернативні театри обирати собі найдешевший варіант існування. Наприклад, познанський театр Стрефа Сіши локалізується у одному із справжніх бараків, Легніцький театр ім. Хелени Моджеєвської — в реконструйованому кінозалі, в умовах цілковитого відчуження створив свій найкращий спектакль Гротовський. Так сталося і з Вєршаліном.

З іншого боку, передмістя — це можливість абстрагуватися від зовнішніх проблем та повністю присвятити себе роботі.

Фрагмент вистави «Життя снем» Фрагмент вистави «Життя снем»

Театр Вєршаліна розташований у старовинній будівлі початку століття. Звичайні кімнати сільського будинку культури перероблені на гримерки, щоб дістатися до сцени, потрібно пройти через низку дверей, аж поки опинишся в найбільшому приміщенні, де проходить вистава, що по-своєму колоритно. Більшість вистав П. Томашука занурені в сільську дійсність — суспільство гріха, архаїчності, яке при цьому сповнене містицизмом та святістю.

Режисер-антидиктатор

Пьотр Томашук-режисер і директор театру Вєршалін закінчив режисерський факультет лялькарства у Бялемустоку, а також факультет театрознавства у Варшавській театральній академії. У 1986–1989-х роках П. Томашук працював у Ляльковому театрі Бялегостоку асистентом режисера, а згодом як самостійний режисер. Тут він поставив за власним сценарієм дві лялькові п’єси для дітей «Про Фелікса та Фізика» і Turlajgroszek. Далі П. Томашука звела доля із театральним критиком Тадеушем Слободзянскім, і вони після тривалої співпраці над виставами вирішили обрати для свого театру садибу в селі Супрашль.

Пьотр Томашук має статус скандаліста: звинувачують його в образі релігійних почуттів, в моралізаторстві, ба навіть у співпраці з дияволом. Насправді ж його цікавлять межові стани людини, саме тому його героями переважно є маргінали, навіжені, люди «не від світу сього».

Фрагмент вистави «Бог Ніжинський» Фрагмент вистави «Бог Ніжинський»

Його сценічний простір часто апелює до середньовічних театральних форм-містерій, карнавалів, в якому переплітаються маски, ляльки та живі актори. Для П. Томашука важливим є помірне використання сценічного знаку, метафори за допомогою яких говорить про життя, смерть, Бога, пекло. Всі вистави насичені містицизмом, чудовим співом та дивовижною грою акторів. Далеко не всі з них закінчували акторський факультет. Між ними є достатньо таких, які навчалися на відділі лялькарського мистецтва у Бялимстоку і потім потрапили до Томашука. Сам він себе характеризує як режисера-антидиктатора, адже вірить в те, що примусом неможливо видобути із актора правдивих почуттів.

«Бог Ніжинський»

Коли після чергових лабіринтів кімнат глядачі нарешті знайшли сцену, стало очевидним, що через декілька хвилин в цій залі розпочнеться певний ритуал…

«Бог Ніжинський» — вистава про шаленство польського генія балету — Вацлава Ніжинського, який, переживаючи втрату Дягілєва, починає підписуватися — «Бог Ніжинський», вистава про досконалість, безумство, геніальність і тонку межу між тим й іншим.

Фрагмент вистави «Бог Ніжинський» Фрагмент вистави «Бог Ніжинський»

Ніжинського грає Рафал Гонсовськи, екстатичні стани якого можна порівняти хіба що із майстерністю Рищардом Цєсляком в «Książę Niezł omny» Гротовського. Там є багато криків, ридань, моментів молитви і ненависті, тиші. У напруженій атмосфері актори кружляють по сцені у дивному ритуалі, повторюють молитви, заклинання, прокляття. Дехто з глядачів хоче вийти, не витримуючи тиску.

Після вистави відчуваєш себе пульсуючою раною, але хочеться ще раз і ще раз повертатися до Супрашля і до Томашука. Його вистави мають цінність, яка зараз вкрай рідко трапляється нам у театрах.


Другие статьи из этого раздела
  • Серби для естетів

    Рідко коли український театр тішить витонченим інтелектуальним видовищем. І тому постановка «Професіонал» в театрі «Сузір’я» ─ непідробна радість і щастя. Вдвічі приємніше, що поставлена вона за однойменною п’єсою сучасного сербського драматурга Душана Ковачевича, чиї п’єси йдуть у всьому світові, а за його сценарієм був знятий фільм Еміра Кустуриці «Андеграунд». Актори, задіяні в спектаклі, теж особливий подарунок ─ андеграундні професіонали
  • Кордони та відстані: вистава для адекватних

    Я вважала себе порівняно адекватною, однак, коли на «ГогольFest 2015» показували виставу «Кордони та відстані» я розмахувала над головою російським триколором і кричала «Спасибо!»
  • В поисках руки и утраченного смысла

    «Мясорубка» с душераздирающими подробностями на сцене Молодого театра
  • Парад румунського театру: Національний театральний фестиваль в Бухаресті

    Кістяк театрального фестивалю в Бухаресті — найголовнішої театральної події року в країні — складався із набору вистав за класикою, поруч із якими виборювала собі місце молода румунська альтернатива. Окрім насиченої театральної програми, фестиваль мав також теоретичну частину, де можна було послухати лекції відомого американського режисера та теоретика театру Річарда Шехнера, відвідати презентації книжкових новинок на театральну тематику за останній рік, а також переглянути документальні фільми про Гротовського, Сару Кейн та інших театральних метрів
  • Фріндж: единбурзький британський шоукейс

    Театральною візитівкою Шотландської столиці Единбургу є Фріндж — щорічний ярмарок вистав, в якому можуть взяти участь всі бажаючі, зареєструвавшись на офіційному сайті. Більшість з труп приїздять сюди зазвичай за власний рахунок та з однією метою — заробити гроші, підписавши вигідні контракти, чи отримати славу і визнання серед критиків, газет та продюсерів.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?