|
 |
27 березня у Міжнародний день театру вшістнадцяте вручили премію «Київська Пектораль» — статуетки пекторальних півмісяців і п’ять тисяч гривень на лауреата.
Стосовно об’єктивності цьогорічної Премії сумніватися важко: 18 діючих театральних критиків видивлялися з маси київських прем’єр 2007-го року адекватних номінантів і чітко фіксували свої враження. Те, що остаточне рішення приймали не вони, а оргкомітет у складі чотирьох осіб, на результати суттєво не вплинуло, а ось останні суперечки між експетрами та організаторами матимуть продовження в переорганізації роботи експертного комітету. До того ж фінішував цьогорічний комітет без трьох експертів: В. Заболотня, А. Липківська та Котеленець на останньому етапі голосувань участі не брали.
|
 |
На горішньому поверсі офісного будинку, в клаустрофобному приміщенні в кінці вулиці Гончара є театр. Якщо добре розійтися фантазією, то замість театру Вільна сцена можна уявити собі булгаківську квартиру № 50 — де в буквальному сенсі вміщаються цілі світи: абсурдиста Іонеско, авангардиста Кольтеса, сучасного німецького драматурга Шімільппфенніга. Зрештою у безрозмірну кімнатку вліз і Шекспір, щоправда перформансований, переведений в режим оперних практик і сучасного актуального танцю.
|
 |
В холодному небі метрополії не літають дракони, риби-гіганти і срібні красуні, спустившись з зірок на тонкому павутинні. Циклопічна ніч з лупатим місяцем — застиглий фотокадр, романтична картинка урбаністичної ночі. Запилюючи погляд в потрісканих асфальтах буднів дуже хочеться закинути голову назад і роздивитися в смогових небесах казку.
|
 |
Влад Троицкий создал прообраз веб-спектакля по пьесе немецкого драматурга Ингрид Лаузунд. Привычного театрального действия в постановке почти нет, актеры сидят на своих рабочих местах, лицо и руки — это их единственные выразительные средства. Пять человек, общаясь друг с другом с помощью камер, изображают современный офис. Здесь каждый сидит в Гугл-токе, межличностное общение прервано, а коммуникация через машины искривлена ложью, двусмысленностью и паранойей. Готовясь войти в дверь к шефу, сотрудники репетируют движения, чтобы лучше выглядеть. А выходят от него просто без лица — вместо него — кусок теста, или с ножом в спине, или с собственной головой под мышкой
|
 |
Львівський театр ім. Леся Курбаса традиційно приїхав святкувати до Києва свій ювілей, 20-ліття. Це унікальний театр-пошук, театр як сакралізована територія, що стоїть на перетині систем Анатолія Васильєва та Єжи Гротовського, ігрового театру, імпровізації, та ритуалу. Історія театру, відбір матеріалу для постановок, актори, атмосфера — все говорить за те, що театр імені Леся Курбаса — світлий і здоровий організм.
|
 |
«Нас покликали у зв’язку з річницею Василя Стуса і Леся Курбаса, за декілька тижнів нашому театрові виповниться двадцять років. Ця „Учта“ — наша присвята, наша вдячність» — Володимир Кучинський. «Учта» — під такою назвою в програмці було зарекомендоване релігійне хорове співання колективу львівського театру ім. Леся Курбаса. «Учта» це — «пошана», кому — сказано, навіщо — відчутно.
|
 |
Русская глубинка в антураже вестерна: народец, изолированный от внешнего мира, от безделья, самогона, импортного героина придумал себе свой Голливуд — играет в стрелков-ковбоев. Схема та же: есть хорошие парни, есть плохие, есть председатель, который следит за тем, чтобы поголовье плохих не превышало хороших, есть фермеры и женщины и есть враги — село каннибалов Акимовка.
|
 |
Спектакли Алексея Лисовца отличаются очень красивым и сложным постановочным рисунком: никто из актеров на себя одеяло не тянет, все как один проделывают точечную, скрупулезную работу, действуя слаженно и не выбиваясь из рисунка мастера. Эта же хрупкая ювелирная режиссура присутсвует и в его новой постановке в Театре драмы и комедии на Левом берегу Днепра «Не все коту масленица»
|
 |
В предновогоднее суетливое время раздался театральный залп спектаклей, который выпустил из обоймы театра «ДАХ» режиссер Владислав Троицкий.
Отладив шекспировские этно-мистерии, соорудив Климовскую серию по Достоевскому, Троицкий обратился к современной агрессивной драматургии. Одна за другой вышли русская антиутопия-вестерн Юрия Клавдиева «Анна» и «Сексуальные неврозы наших родителей» Лукаса Берфуса. Ни какой другой театр в Киеве не ставит агрессивную современную драматургию, и не просто драматургию, а социальную пьесу — такую популярную сейчас в Европе и в России наряду с документальной
|
 |
В Театрі на Подолі, на малій сцені, Андрієвський узвіз 20, фіни поставили фінів. Тобто фінський режисер Йоель Лехтонен поставив фінського драматурга Крістіана Смедса. Інтимний зворушливий спектакль «Дедалі темніший будинок», тьмяний і загадковий, наводнений привидами, спогадами, почуттями вини, химерами і капризами старості.
Вистава сповнена побутового трагізму піднятого до поетичного сприйняття. І хоч сюжетно Смедс заклав містичні заплутані історії старого дому, незрозумілі підміни батька на сина і навпаки, в дусі опіумного По, але крізь це все проступає палімпсестами просте цілісне життя. Життя як окремий світ, світ де вже не люди, а лише тіні розмахують руками на скелях в променях сонця, що вже зайшло
|
|
«Чекаючи на Годо» 
Ігор Постолов 
Микола Хвильовий: Останній Романтик 
Соломія Мельник 
Два в одному. «Едіп. Собача будка» 
