Звернення представників театральної спільноти до учасників віче «День гідності» на ЄвроМайдані 15 грудня 2013 року

Ми, театральна спільнота України, висловлюємо свою любов і гарячу підтримку Майдану.

Те, що відбувається зараз в центрі столиці України, в Києві, на Майдані Незалежності — це демонстрація народної волі, сили, громадської свідомості, гідності і справедливості. Це майдан віри українського народу в український народ.

В той же час ми висловлюємо свій протест проти існуючої влади, проти її антигуманних методів боротьби з мирними демонстрантами, проти корупційної системи, проти цинічної торгівлі власною країною, проти хамства, жлобства і насилля.

Те, що відбувалося в ночі з 29-го на 30 листопада, з 10-го на 11 грудня — це нахабна демонстрація владою своєї офіційної позиції. Перемога режиму, силовий сценарій, розгін Євромайдану символізує антидемократичний курс влади, падіння в антилюдський неофеодальний період української історії, де не буде місця мистецтву, національній культурі, актуальному театру. Де не буде місця вільній прогресивній думці, де воля буде подавлена, де особистість почуватиметься гірше, ніж «кальосікі і віньтікі» савєтскага періоду. Де не буде жодних можливостей громадського контролю над діями влади, де з нас будуть робити бидло для обслуговування «сім» ї «. Де буде абсолютно втрачено національний культурно-інформаційний простір, де буде процвітати і жирувати чужа культура, тому що рідній культурі буде зашитий рот. Де знову не буде мови, бо вона завжди асоціюватиметься з національною свідомістю. Де Шевченка знову будуть цензурувати і припасовувати до пропаганди правлячої кліки. Де розквітне жорстока цензура.

Понад 20 років ми повертали на сцену рідну мову, понад 20 років ми відчищали українську історію від радянської редактури, ми повертали репресованих українських письменників читачеві, глядачеві. Заради чого?! Щоб злочинна влада знищила це єдиним розчерком пера?! Черговим штурмом беркуту?! Корисливим продажем «сусіду»? Продажем нас! Чи не схоже це на торгівлю рабами?!

Ця влада за всі роки правління демонструвала своє нищівне ставлення до культури. Яким же буде театр, яким буде мистецтво якщо ми залишимо цю владу?! Чи зможемо ми взагалі працювати завтра? Про що ми завтра будемо говорити нашим глядачам — громадянам України? Знову брехати —

як заведено брехати при диктатурі?!
Ми не хочемо брехати! Завдання сучасного театру, мистецтва взагалі, говорити правду. Підтримувати, відкривати свої двері для Майдану в прямому і переносному значенні. Відкривати себе. Геть самоцензуру! Геть принцип «наша хата скраю»! Наша театральна хата не скраю. Вона тут. В серці Майдану.

Наш Майдан, наші барикади і наші плакати — це не тільки зразок народної мужності та громадського супротиву. Це блискучий зразок сучасного мистецтва, живого театру, демонстрація народного таланту і креативу. І нам, акторам, режисерам, драматургам, художникам — нам є чому вчитися у митців Майдану. Майдан буде довгі роки надихати митців на нові актуальні твори і змінить культурний фон країни на краще.

Дякуємо вам за натхнення!

ви справжні!
Ми переможемо!

Звернення виголосили:

Сергій Проскурня, режисер

Наталія Ворожбит, драматург

Павло Ар’є, драматург

Римма Зюбіна, актриса

Ірма Вітовська, актриса

Андрій Приходько, режисер

Запрошуємо колег приєднатись до Звернення.


Другие статьи из этого раздела
  • Мілена Богавац про сучасну сербську драматургію

    Як генерація письменників ми з’явились у таких обставинах і вирішили не погоджуватись зі статусом кво. Мая Пелевич, Мілан Маркович, Філіп Вуйошевич і я згуртувалися в рамках проекту розвитку і промоції нового драматичного писання, який деякий час відбувався при Народному театрі в Белграді. Очолював цей проект драматург Мілош Кречкович, а співпрацювали з проектом багато драматургів, режисерів і літературних менеджерів. «НАДА» (НовА ДрамА) пропонувала майстерні розвитку драматичного тексту, методологічно засновані на принципах лондонського театру «Роял Корт».
  • Михаил Угаров: «драматурги, как караси, только в чистой воде водятся»

    Когда мы в России пришли к тому, что связали рабочим тандемом драматурга с режиссером, мы сдвинулись с места. В одиночку ничего не происходит, драматург может как угодно хорошо писать, это еще не означает, что его будут ставить. Необходимо создания целой цепочки деятелей театра, которые будут работать сообща, в искусство же входят поколениями, и тогда это сильно звучит.
  • Максим Курочкин: «Неочевидные возможности драматургии»

    Мне повезло увлечься драматургией, когда доминировало мнение: «современной драматургии нет». Пьесы писали отборные безумцы, которые не могли без этого. А сейчас видим расцвет и огромное количество новых интересных авторов. Уже никто, даже самый неадекватный критик не сможет сказать, что современной драматургии нет. Но безумцев стало меньше, как ни странно, тоскую по ним
  • Дэвид Линч. Киевская прогулка

    Недавний приезд в Украину культового режиссера Дэвида Линча, автора сериала «Твин Пикс», стал событием, если не всенародным, то культурным. В Киев знаменитый режиссер приехал презентовать свою книгу «Поймать большую рыбу. Медитация, осознание, творчество», изданную в Москве, и якобы уже переводимую на украинский язык, а также представить свой фонд, финансирующий программы по трансцендентальной медитации для детей и молодежи, и проанонсировать его представительство в Киеве
  • Павел Руднев: Харьковский феномен

    В меньших масштабах, но харьковский феномен повторяет ситуацию театральной Москвы, где открытые площадки совершили целую революцию, разрушив монополию репертуарных театров на публичные зрелища. У молодых художников появились места, куда можно принести свою идею, реализоваться, быть услышанным, раскрепостилась и гастрольно-фестивальная практика. С появлением открытых площадок (то есть театров без трупп и стабильного репертуара, управляемых командой менеджеров) репертуарный театр начинает чувствовать себя в тисках конкуренции

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?