|
|
Редакция Портала провела комплексный опрос респондентов с целью обозначить место театра в культурной жизни современника и определить, насколько театральное искусство отвечает интеллектуальным и духовным потребностям общества, живущего в эпоху информационного пресыщения.
Проведенное исследование содержит не только контур театральных проблем, но и косвенный социально-психологический портрет современного театрала.
|
 |
Борис Юхананов — московский андеграундный режиссер, представитель мистериального театра, ученик Анатолия Васильева. Автор проектов: «Сад», «Дауны комментируют мир», «Фауст», «Повесть о прямостоящем человеке», ведет режиссерскую лабораторию в Школе Драматического Искусства. Сегодня в поле зрения режиссера — вопрос «Нового еврейского театра», о нем и ведется речь на примере долгоиграющего проекта Бориса Юхананова «ЛабораТОРИЯ. Голем. Венские репетиции», спектакля, который сам для себя пишет пьесу. Две его части (из трех существующих) были показаны в два дня в Киеве 17 и 18 мая 2008 года на ГогольFest.
|
 |
Владимир Панков — московский актер, композитор, режиссер. С ранних лет занимался традиционной русской музыкой (фольком) в коллективе «Веретенце». На первом инструменте, рожке, его учил играть дед Егор, пастух из деревни Плехово в первой фольклорной экспедиции Панкова. Владимир остро чувствует связь с родной землей, трансформируя ее в самобытное театральное искусство. Вместе с возникшим в 2000 году «Пан-квартетом» писал музыку к спектаклям и кинофильмам. В 2003 году вместе со спектаклем «Красная нитка» А. Железцова в «Центре драматургии и режиссуры Рощина и Казанцева» родился новый жанр — личный почерк Панкова и его команды — SounDrama.
|
|
Будучи искусством, ориентированным на сиюминутный запрос современности, театр, стремясь создать иллюзию реальности, всегда охотно осваивал интеллектуально-творческие открытия других отраслей. Технические изобретения использовались уже в древней Греции для разрешения конфликта — Deus ex machina (бог из машины). Пиротехника активно задействовалась в сценах с дьяволом в средневековых мистериях, разнообразные оптические устройства применялись с начала XVIII века, а с изобретением Laterna magica (Волшебного фонаря) и вовсе послужили появлению особого вида представлений — так называемого Театра чудес.
|
 |
Зранку я люблю записувати в щоденник свіжі думки, тим паче, що зараз я готую книжку з теорії, яка називається «Як убити поганого актора», — праця, що виросла з мого однойменного семінару. Саме в щоденнику я почав описувати ті теми, які мене хвилюють. Сьогодні це — трагедія: що таке трагедія в театрі, літературі, мистецтві і в житті, і якими засобами можна доносити її до глядача. Є такий відомий італійський режисер Ромео Кастелуччі, він теж дотримується думки, що світові зараз потрібна трагедія — у нього взагалі є цілий цикл вистав по столицях Європи, який так і називається «Трагедія, яка породжує сама себе».
|
 |
Театр «АХЕ» часто называют алхимическим, на сцене они творят чудеса с помощью хитроумных приспособлений, машин и агрегатов, все в их спектаклях кипит пудрой и дымом. Совмещая, как равноправные, два искусства — живописное и сценическое, они придерживаются невербального театра, или недраматического: одна безмолвная сцена, наполнена символами, загадками, сменяет другую. Они держутся внутренним сюжетом, похожи на поток сознания, взрывающийся и расцветающий дивными и страшными цветами.
|
 |
Cьогодні «Київська пектораль» фактично перетворилася на міжсобойчик, де освоюють бюджетні кошти, прикриваючись іменами членів експертної групи. Визначення лауреатів є абсолютно кулуарним рішенням Оргкомітету, який складається з чотирьох осіб: двох чиновників СТД та двох чиновників з Управління культури.
|
|
Андрей Жолдак, потеряв три года назад пост руководителя Харьковского театра имени Тараса Шевченко, по сути, превратился в режиссера-гастролера. Его спектакли приглашают на престижные фестивали, он номинирован на премию «Театр Европы», второй год подряд включается в список тысячи самых влиятельных личностей (ха-ха!) России. Но самый известный в мире украинский режиссер мечтает ставить дома.
|
 |
Театр Курбаса з’явився в карнавальний час, у постмодерні 80-ті, з притаманною їм енергією руйнації. Це було напередодні кінця радянської епохи, коли країна розвалювалася, а ті хто її розвалювали були наділені шаленою енергією руйнацією. З цієї енергії наші вистави були неймовірно азартними, вибудованими на імпровізації, на шаленому драйві. Ми були молодими максималістами.Радянське керівництво спробувало нам завадити відкритися, але оскільки нічого антирадянського ми не робили, то по суті влада лише створила нам неабияку рекламу
|
 |
Враження акторів львівського театру ім. Леся Курбаса збирала Анна Слеш, розпитуючи гастролерів про найтепліші спогади, переживання, про них самих, про Київ і про київську публіку.
|
|
«Чекаючи на Годо» 
Ігор Постолов 
Микола Хвильовий: Останній Романтик 
Соломія Мельник 
Два в одному. «Едіп. Собача будка» 
