Соломія Мельник12 ноября 2007

Текст підготувала Марися Нікітюк
Фотографувала Ольга Закревська

Акторка театру ДАХ, киянка, народилася 1984 року. Батьки музиканти, мати керує фольклорним гуртом «Дай Боже», там з трьох рочків Соломія і співає. З масясь вона на сцені, знімалася в фільмах, працювала на Кіностудії Довженко з Іллєнко. Закінчила Національний університет театру кіно і телебачення імені Карпенка-Карого (2003–2007). Для Соломії велике значення має її рідна земля, без пафосу, просто велике значення. Ще з покійною сестрою Соломія їздила в експедиції у пошуках фольклорних матеріалів. Голос у Соломії сильний, надривний, його вона часто використовує у виставах. Саме в містично-фолькльорному спрямуванні театру «ДАХ» Соломія повністю розкривається. Найбільше любить свою роль простої української жінки в «Українському Декамероні», і сама в першу чергу є жінкою, мріє про сімю, але театр для неї — це все. Театр — це тепер її життя і сім’я.

Соломія Мельник Соломія Мельник

Про себе

Я дуже щаслива, що потрапила до Влада Троїцького в середині першого курсу, тому що наcправді в інституті твориться жах, ніякої школи. Пам’ятаю, коли Влад прийшов до нас, ми були страшенно не задоволені нашою першою зустріччю. Злякалися, він дуже жорстко з нами розмовляв і питав кожного: «що ти хочеш у житті?», і ніхто не міг конкретно відповісти. Влад повністю змінив наші погляди, еволюційно. У нас з ним абсолютно демократичні стосунки, він ставиться до всіх акторів на одному рівні, він є для нас авторитетом, нашим мистецьким татом.

В ДАСІ я вже чотири роки і не бачу для себе кращого театру в Україні за цей. Звичайно, мене трохи непокоїть фінансовий бік, але коли ти любиш те, що робиш, то від цього важко відмовитися і думати про гроші. Красиво можна жити не загрібаючи величезні кошти, ти можеш сам собі створювати світ, який тобі потрібний. А для мене ще й дуже важливе питання моєї рідної землі. Я глибоко відчуваю корені і хочу щось зробити для цієї країни, не хочу виїжджати працювати на інший народ.

Я розумію, що для жінки найголовніше — це створити сімю та народити дитину. Але коли ти творча особистість, то це дуже складно. Як каже Клім: «народжувати дитину треба або в 17 років або після 30, якщо ти актриса». Народивши зараз, ти зникнеш з цього простору і буде дуже важко повертатися. Це питання в якийсь момент може постати, і мені страшно, бо театр для мене — це все. Поки я би не могла все кинути і займатися дітьми, родиною, при тому, що я дуже люблю дітей і дуже хочу їх мати.

З шанувальниками бувають кумедні ситуації, особливо на гастролях. В «Шешорах», коли ми приїжджаємо, навіть просять автографи і фотографуються з нами. І закордоном нас сприймають інакше. Тут просто своя атмосфера, і енергетично немає великої різниці, а коли ти приїжджаєш в іншу країну, з іншою енергією, тебе й сприймають зовсім по іншому, як щось нове, до тебе тягнуться.

Соломія найбільше любить свою роль простої української жінки в «Українському Декамероні» Соломія найбільше любить свою роль простої української жінки в «Українському Декамероні»

Коли ти приїжджаєш в іншу країну, з іншою енергією, тебе й сприймають зовсім по іншому, як щось нове, до тебе тягнуться. Коли ти приїжджаєш в іншу країну, з іншою енергією, тебе й сприймають зовсім по іншому, як щось нове, до тебе тягнуться.

Соломія Соломія


Другие статьи из этого раздела
  • Діма Ярошенко

    Провідний актор театру ДАХ. Народився 1986 року в місті Жовті Води. Задіяний більше ніж у 6 виставах, серед них трилогія «Макбет», «Річард третій», «Король Лір», Моно-вистава «Ідіот» за Достоєвським, «Український Декамерон» за п’єсою Кліма.
  • Школа театру Андрія Мостренка

    Я ніколи не думав про те, що моє майбутнє буде пов’язане з акторством. Хіба що у дитинстві мріяв бути клоуном, але то були дитячі фантазії… Хотів стати військовим… Був у армії: тричі стрибав з парашутом для того, щоб взяли в десант, але не склалося, і напевно, слава Богу. Півтора роки прослужив у Німеччині, а повернувшись на батьківщину, у Таллін, пішов на завод слюсарем
  • Марко Галаневич

    Актор театру Дах, музикант етно-хаос гурту ДахаБраха: «Якось я заліз на шовковицю і впав. Кров заливає, бачу, як підбігає дід. Уяви, як йому: дитина мала впала і в крові вся лежить — він переляканий, а я йому кажу: „Дідусю, ви не лякайтеся — я об гладенький камінчик вдарився“. Прямо криваве дитинство. А ще я завжди маму з татом чекав, щоб вони приїжджали на вихідні і перше слово, яке я сказав, було: „ВСУБОТУ“. Коли тато з мамою приїдуть? — в суботу…»
  • Міша Кукуюк. До чотирьох

    Вирвані шматки з неіснуючого щоденника, який завершується четвертою годиною ранку: про дитинство, про осінь, про злих героїв, про Лісовця, про девіантну літературу, про порнографію, про те, що зламалося, про акторську гру і про людей, які більше не живуть…
  • Дмитрий Костюминский: «Нужно найти то, что вложил в тебя Бог»

    О «Дахе», европейской интеграции и новом украинском театре

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?