Спіймати Місяць^{03 апреля 2008}

Текст Марисі Нікітюк

Фотографії Артема Девлиша

та Євгенія Рахна

В холодному небі метрополії не літають дракони, риби-гіганти і срібні красуні, спустившись з зірок на тонкому павутинні. Циклопічна ніч з лупатим місяцем — застиглий фотокадр, романтична картинка урбаністичної ночі. Запилюючи погляд в потрісканих асфальтах буднів, хочеться закинути голову назад і роздивитися в смогових небесах казку.

Щовесни фльор Франції її готичні легенди та міфи пробираються до безликого Києва разом з першим днем мистецького фестивалю «Французька весна». Фестиваль проходить вже уп’яте, знайомлячи українців з літературним, художнім та театральним життям цієї країни. Кілька років тому Хрещатиком пролітали металеві химеро-люди, виринувши з глибин міфів і переказів постапокаліптичного світу, де метал і людина сплавилися в одне.

Рік назад горіла Софіївська Площа, а цього разу, 29 березня, в небі під аркою Дружби народів літали надувні казкові створіння вуличного театру «Літаючі акробати», і всі ловили Місяць.

Коли чуєш про вуличні театри в уяві одразу виринають бродячі цирки з бородатими жінками, дівчатками-скорпіонами, голомозими силачами в упряжі кольорових вагончиків замість коней, і дерев’яні колеса вагонів до половини у в’язкому бруді розбитих доріг. Іноді так хочеться в якомусь шатрі кіоску чи під’їзді розгледіти карликів-трюкачів, зверхніх акробатів, однооких факірів, адже не лишилося майже нічого без металевого присмаку одноманітності у спально-офісному Києві.

25 розмальованих акторів бігали натовпом і тягли за мотузки надувних велетнів, творячи спектакль просто неба. Їх швидке пересування між публіки, легкі штовхання і попереджувальні вигуки, розворушували аморфну масу людей. І кожен розумів: ось ці люди з яскравим гримом і ці надувні велети скріпленні нитчастими артеріями. Тим часом небом плив човен, дракон і риби, з ротів глядачів випурхували кульки повітря, а в товщі води дурні риби ловили Місяць.

Центральний вияв любові, зворушливі тертя один об одного велетня дракона та його громіздкої подружки, заворожували кожного і кожен розумів це любов, не залежно від того, що на фоні розповідають по-французьки. Але загалом драматургія дії була затягнута: довгі зависання в небі Місяця до і після драконячих пестощів розріджували хмари незвичайної пристрасті. Тому власне казки-видовища не вийшло. Окремо в кількох епізодах казка, а все інше просто великі надувні фігури в небі — незвично і весело.

А в кінці, коли акробатка Марія Беллюар вертілася в обручі під велетенським надувним Місяцем, по різні боки арки Дружби народів вистрелили хмари блакитного конфеті. Легкі кружальця в хвилях потужного світла прожекторів повільно розпорошувалися, наче маленькі бразильські метелики в золоті і фіолеті шурхотіли крилами посеред урбаністичного холоду.

Фото Артема Девлиша. Цим човном закоханий пастух мав дістатися місячної красуні, яку полюбив, розгледівши в небі.

Фото Артема Девлиша. Різнокольорові акробати виринали з натовпу, направляючи повітряних велетів

Фото Артема Девлиша. Дракон то ганявся за строкатими дурними рибами, то кидався на людей

Фото Артема Девлиша. Зворушлива химера, коханка Дракона

Фото Євгенія Рахна. Хмари блакитного конфеті

Фото Артема Девлиша. Міліціонер і зимова казка

Фото Євгенія Рахна. Акробатка Марія Беллюар в зграях конфеті

Фото Євгенія Рахна. Салют наостанок