Сергій Жадан в Івана Франка^{04 октября 2011}

Текст Катерини Гладкої

У театрі ім. І.Франка поставлено Сергія Жадана.

«Гімн демократичної молоді» — великий експеримент і для автора, і для театру

Вистава: «Гімн демократичної молоді» (за Сергієм Жаданом)

Режисер: Юрій Одинокий

В головних ролях: Дмитро Рибалевський, Дмитро Чернов, Олег Стальчук, Олексій Зубков, Арсен Тимошенко, Остап Ступка, Ксенія Баша, Світлана Прус, Людмила Смородіна, Назар Задніпровський

Художник-постановник: Віктор Шульга

Музичне оформлення: Олексія Кітеля та Олексія Сікорського

Прем’єра: 23 вересня 2011 року

Книга «Гімн демократичної молодці» складається з шести історій, що відсилають читача до початку 90-х років: розпад СРСР, становлення першого бізнесу, гігантські афери й дрібні махінації на тлі виживання. Сергій Жадан розгорнув дію роману в місті своєї юності — в Харкові.

За основу п’єси письменник взяв сюжет новели «Власник найкращого клубу для геїв» — це історія трьох компаньйонів, які, «аби заповнити вільну нішу в бізнесі», раптом надумали відкривати гей-клуб у Харкові. Життєвий момент стикає по один бік барикад трьох абсолютно різних людей: Сан Санича — невдаху, який не може проявити себе в жодній справі, Гогу, який торгував гіпсокартоном, допоки не придумав відкрити гей-клуб та екстравагантного Славіка — людину-катастрофу, який запросить на відкриття гей-клубу цнотливий хор «Журавлик».

Спільна робота Жадана — Одинокого над текстом постановки тривала два роки: не раз переписувалися діалоги героїв, сюжет спектаклю було доповнено любовною лінією та запозиченнями з інших творів письменника. Юрій Одинокий, вочевидь, не прагнув розповідати історію про геїв чи «братків», він відтворював суспільство того часу, його закони виживання. Режисеру вдалося передати картину 90-х узагальнено, цілісно, яскраво і реалістично. Кожен персонаж історії має бажання вирватися в інший, кращий світ, кожен має свою життєву мету.

Акторська гра (зокрема, в романтичному сюжеті) була подекуди штучною, їй не вистачало «справжності», замість імпульсу почуттів герої демонстрували істерику стосунків. І хоча режисер додав низку романтичних сцен — діалоги в квартирі та під дощем, однак майстерності акторам не вистачило, щоб сцена стала життям.

Однак дивакуватий пастор з Австралії, Джонсон енд Джонсон, якого надзвичайно харизматично зіграв Назар Задніпровський, був у своїй стихії. Акцент у мові, награна духовність, пафос і бажання підзаробити на «Божій справі» — все це вдало сполучилося у ролі божого чоловіка, який свої дні проводив у гей-клубі, читаючи проповіді. Герой Назара — точне віддзеркалення дев’яностих, з притаманною їм сполукою обману, комізму та безпринципності.

Незважаючи на брутальність зображуваної епохи, у виставі лейтмотивом проходить тема чистоти душі, довіри і щирості. Головні герої знаходять у своїх химерних ідеях орієнтир, віру, релігію, зрештою, кожен з них замислюється над справжньою цінністю власного життєвого шляху.

.