Кордони та відстані: вистава для адекватних29 сентября 2015

  

Текст Олександри Яцини

Фото repor.to

 

«А якби всі з п’ятого поверху стрибали, ти би теж стрибнула?!»

Власне, майже усі розмахували тим триколором. Бо саме так розпочалась вистава «Кордони та відстані» на Малій сцені театрального павільйону «ГогольFest». Актор Олексій Доричевський, роздав глядачам, що чекали біля входу ті самі синьо-біло-червоні стрічки, і голосним, збудженим голосом викрикував слова подяки, заохочуючи інших робити те саме. Мабуть, і йому, і режисеру постановки, Андрію Маю, як мінімум цікаво кожного показу рахувати «тих, хто повелися», як впринципі люди виокремлюють собі «авторитетів» і наскільки далеко можуть за ними піти. Адже, усе таки були й ті, хто до флешмобу не долучився. Без традиційних трьох дзвінків, глядачів запросили до зали без амфітеатру, рівних рядів стільців і сценічного простору.

Ми записали ці інтерв’ю у Криму, 24 серпня 2014 року, говорили, переважно, з кримськими татарами. Ми хотіли отримати певний зріз суспільної свідомості. Проте, вистава абсолютно зрозуміла глядачу будь-якої національності, не лише українцям, татарам або росіянам, – розказує Андрій Май.

В основі «Кордонів та відстаней» – відеопроекції та вісім образів, з якими працює актор. Це пересічні, знайомі персонажі, як от росіянин-відпочивальник, котрий агресивно провокує оточуючих своїми сентенціями або бабуся-пенсіонерка, яка хоче, аби тільки «не було війни» та затравлено повторює, заглядаючи до вас у очі «Слава Богу, да?». Актор не притримувався жорсткого тексту ролі, його робота була керована реакцією глядача, його відповідями й репліками. Автори певним чином використовували імпровізацію, зачинали діалог, вивчали реакцію публіки, провокували її.

Жінка середнього віку розповідає про те, як вона спізнилася на літак, актор дублює її німецький текст із відео українською. Слово за словом ми розуміємо, що це відома актриса документального проекту «Rimini Protokoll» Хільгард Хауг. Ми розуміємо, що вона з сином мала летіти над Україною в «Боїнгу 777» в липні минулого року.

Вистава закінчується коротким відео «Солдат» за п’єсою Павла Пряжко, яке свого часу було представлене в московському «ТЕАТР.DOC». Повернувшись з війни додому, солдат ретельно приймає душ. Змивши з себе більшу частину бруду, крові й землі, він вирішує не повертатись туди, де вмирають його побратими.

Назва документально-мультимедійної вистави «Кордони та відстані» дуже пасує її змісту, інтерпретації якого не обмежені. Месседж, який намагався транслювати режисер можна оцінювати по-різному, це кордони між людьми та державами, відстані у просторі, часі, цінностях і моральних принципах. Парадокс у тому, що в світі єдиний для всіх інформаційний простір, однак мікрокосм у кожного свій.

Андрій Май змушує поглянути на сьогоднішні реалії, певним чином дистанціюючись від них. Персонажі і умови, в яких вони опиняються здаються важливими, але все-таки, такими, що минуть. А що залишиться, запитує глядача режисер? Сподіваємось, людяність, розуміння і здоровий глузд. Можливо, саме тому кожен показ Андрій Май трохи збоку спостерігає за тими, хто розмахує стрічками й вигукує гасла.


Другие статьи из этого раздела
  • Корейцы. Войцек. Стулья

    «Садори» — корейская труппа, экспериментирующая в жанре физического театра… Надо сказать, что это и выглядит, как чистый эксперимент: «Войцек» поставлен в духе скупого на экстравагантные па балета со стульями с вкраплениями разговорного театра и с титрами сюжетных выжимок, которые и обозначают происходящее на сцене. Физического театра здесь нет. На протяжении всей полуторачасовой постановки не оставляет ощущение, что спекталкь имеет поразительное сходство с японскими мультиками. Сказывается близость культур и попытка расширить выразительный спектр актерских техник. Актеры-танцоры временами визжат и корчат гримасы, что зачастую выглядит попросту наивно, равно как и заданный структурой пьесы кинематографический монтаж — отдает схематизмом и простоватостью.
  • Скіфське каміння: мати-дочки

    «Скіфське каміння» — остання вистава Ніни Матвієнко, яку поставила американська режисерка українського походження Вірляна Ткач (до 20-ліття свого нью-йоркського колективу «Яра», що грає в театрі «Ля Мама»). Востаннє в Києві цей спектакль показували в рамках ГогольFestу 2010.
  • Цнотливий апельсин

    В Українському культурному просторі надміру перебродивший роман Берджеса «Механічний апельсин» отримав своє сценічне вираження в постановці молодого режисера Максима Голенка на сцені Свободного театру. Першоваріант цієї постановки був показаний ще в НАУКМА, в більш адекватній для нього камерній обстановці. Тепер же спектакль є репертуарним у Свободному театрі, і побачити його можна двічі на місяць на Межигірській, 2
  • Семь смертных грехов

    На закрытии 41-ой Венецианской биеннале показали спектакль «Семь смертных грехов», созданный из семи коротких частей, поставленных семью великими мастерами Европейского театра в рамках актерских лабораторий. Задачей фестиваля является не только демонстрировать лучшие спектакли, но также «инвестировать» в будущие театральные поколения. Проведя несколько дней в лабораториях Томаса Остермайера, Жозефа Наджа, Яна Фабра или Ромео Кастелуччи, молодые люди пытались понять принципы работы мастеров. Подобным образом Италия вовлекает мастеров всех стран в учебный театральный процесс, вкладывая в будущее своего театра, расширяя его рамки и возможности.
  • «Не тут и не там»

    Мрачный, угарный, в какой-то мере мистический и страшный рассказ Хармса о том, как к полуголодному писателю приходит в квартиру старуха и умирает, Дмитрий Богомазов и Лариса Венедиктова поставили на двоих актеров, разложив монолог героя на внутренний диалог с собою. Никаких вспомогательных средств, никаких «костылей» из изысканных техно-медийных кибер-выдумок (свойственных спектаклям «Вільной сцены»),  — исключительно актерские данные и работа с пластикой Александра Комаренко и Игоря Швыдченко.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?