Кордони та відстані: вистава для адекватних29 сентября 2015

  

Текст Олександри Яцини

Фото repor.to

 

«А якби всі з п’ятого поверху стрибали, ти би теж стрибнула?!»

Власне, майже усі розмахували тим триколором. Бо саме так розпочалась вистава «Кордони та відстані» на Малій сцені театрального павільйону «ГогольFest». Актор Олексій Доричевський, роздав глядачам, що чекали біля входу ті самі синьо-біло-червоні стрічки, і голосним, збудженим голосом викрикував слова подяки, заохочуючи інших робити те саме. Мабуть, і йому, і режисеру постановки, Андрію Маю, як мінімум цікаво кожного показу рахувати «тих, хто повелися», як впринципі люди виокремлюють собі «авторитетів» і наскільки далеко можуть за ними піти. Адже, усе таки були й ті, хто до флешмобу не долучився. Без традиційних трьох дзвінків, глядачів запросили до зали без амфітеатру, рівних рядів стільців і сценічного простору.

Ми записали ці інтерв’ю у Криму, 24 серпня 2014 року, говорили, переважно, з кримськими татарами. Ми хотіли отримати певний зріз суспільної свідомості. Проте, вистава абсолютно зрозуміла глядачу будь-якої національності, не лише українцям, татарам або росіянам, – розказує Андрій Май.

В основі «Кордонів та відстаней» – відеопроекції та вісім образів, з якими працює актор. Це пересічні, знайомі персонажі, як от росіянин-відпочивальник, котрий агресивно провокує оточуючих своїми сентенціями або бабуся-пенсіонерка, яка хоче, аби тільки «не було війни» та затравлено повторює, заглядаючи до вас у очі «Слава Богу, да?». Актор не притримувався жорсткого тексту ролі, його робота була керована реакцією глядача, його відповідями й репліками. Автори певним чином використовували імпровізацію, зачинали діалог, вивчали реакцію публіки, провокували її.

Жінка середнього віку розповідає про те, як вона спізнилася на літак, актор дублює її німецький текст із відео українською. Слово за словом ми розуміємо, що це відома актриса документального проекту «Rimini Protokoll» Хільгард Хауг. Ми розуміємо, що вона з сином мала летіти над Україною в «Боїнгу 777» в липні минулого року.

Вистава закінчується коротким відео «Солдат» за п’єсою Павла Пряжко, яке свого часу було представлене в московському «ТЕАТР.DOC». Повернувшись з війни додому, солдат ретельно приймає душ. Змивши з себе більшу частину бруду, крові й землі, він вирішує не повертатись туди, де вмирають його побратими.

Назва документально-мультимедійної вистави «Кордони та відстані» дуже пасує її змісту, інтерпретації якого не обмежені. Месседж, який намагався транслювати режисер можна оцінювати по-різному, це кордони між людьми та державами, відстані у просторі, часі, цінностях і моральних принципах. Парадокс у тому, що в світі єдиний для всіх інформаційний простір, однак мікрокосм у кожного свій.

Андрій Май змушує поглянути на сьогоднішні реалії, певним чином дистанціюючись від них. Персонажі і умови, в яких вони опиняються здаються важливими, але все-таки, такими, що минуть. А що залишиться, запитує глядача режисер? Сподіваємось, людяність, розуміння і здоровий глузд. Можливо, саме тому кожен показ Андрій Май трохи збоку спостерігає за тими, хто розмахує стрічками й вигукує гасла.


Другие статьи из этого раздела
  • Милая Мила

    Меня лично никогда не интересовали женщины, живущие для любви, пребывающие в ожидании любви, плавающие в собственной сентиментальной патоке. В отличие от женщин думающих и создающих себя, меня не интересовали женственные судьбы просто женщин. Постановка об Эмили Дикинсон могла бы стать выражением приглушенной боли поэта, столкнувшегося с миром. Поэтессу Эмили Дикинсон сравнивали с Цветаевой, ставили вровень с Уолтом Уитменом, ее судьба ─ это судьба творца, а в постановке центральную роль сыграла женственность, что, вероятно, и обусловило слащавость спектакля
  • Мат и злость в прошлом

    О том, как в театре «Актер» показали открытую репетицию по мотивам культового романа Чака Паланика
  • Один злотий за контркультурний театр

    Більшість «залежних театрыв» ─ це студентські чи напівпрофесійні колективи, які не утвердилися поки що в театральному світі ─ так званий альтернативний театр. Щоб розширити коло його зацікавлених глядачів, організатори Фестивалю залежних театрів у Познані встановили символічну ціну на всі вистави ─ один злотий.
  • Косметический образ войны

    О том, как Дмитрий Костюминский поставил постмодернистскую сагу об Ифигении
  • Толерантсвующая оргия и бельгийские кокетки

    Когда спектакль, а, точнее, постмодернистский перформанс «Оргия толерантности» бельгийского художника, скульптора, режиссера Яна Фабра закончился, чувства остались неопределенными. С одной стороны, смешно и забавно, а с другой — непонятно, так все-таки «за» или «против» констатируемой псевдотолерантности и общества потребления выступает Ян Фабр? Его постановка, состоящая из этюдных эскизов на тему «типажи и штампы современного мира», скорее заставляет мило потешаться над «глупышкой-потребителем», нежели испытывать к нему отвращение.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?