«В Единбурзі „скуповуються“ директори міжнародних фестивалів»08 сентября 2008

МІЖНАРОДНИЙ ТЕАТР/ ІНТЕРВ’Ю

ЕДИНБУРГ

ЕДИНБУРЗЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ

СЕРПЕНЬ 2008 року

Говорить Джекі Вестбрук,

Піар-менеджер Единбурзького Міжнародного фестивалю

Розмовляла Марися Нікітюк

Фото Ольги Закревської

Як ви формуєте програму Единбурзького Міжнародного фестивалю? Що є першочерговим: загальна тема фестивалю чи конкретний спектакль?

Це другий фестиваль, на якому Джон Мілз виступає ідеологом і директором. Фактично, програма фестивалю — це бачення однієї людини. Безумовно, ідея не може бути всеохопною, є матеріал, який не відповідає загальній концепції фестивалю. Але, якщо Джон відчуває, що перед ним — неабиякі митці, які роблять цікавий проект, то вони будуть представлені в Единбурзі. Він також має ідеї щодо проведення наступних фестивалів, уже ведуться переговори на 2011 рік, з оркестрами та операми, які мають графік, розписаний на роки вперед.

Як ви обираєте трупи?

Джон постійно їздить на інші театральні фестивалі, в конкретні театри, які його запрошують, іноді — на запросини Британської Ради, щоб щось таке подивитися. Він має багато контактів, друзів, знайомих професіоналів у всьому світі, які рекомендують йому постановки або режисерів. Але з кожним конкретним проектом складається по-різному. Наприклад, ідея опери «Король Рогер» за музикою польського композитора ХХ ст. Кароля Шимановського виникла у Джона Мілза вісім років тому, коли він був директором Мельбурнського фестивалю. Разом з російським диригентом Валерієм Гергієвим вони обідали і обговорювали композиторів. Коли Мілз сказав, що його дуже цікавить музика Шимановського, Гергієв відповів, що не дуже знається на польській музиці, але це йому цікаво. І пройшло вісім років перш ніж ми побачили втілення цієї ідеї, до якої згодом приєднався ще і Петербурзький Маріїнський театр. У результаті проект став міжнародним.

Джекі Вестбрук піар-менеджер Единбурзького міжнародного фестивалю Джекі Вестбрук піар-менеджер Единбурзького міжнародного фестивалю

Я читала, що з появою Джона Мілза фестиваль став більш експериментальним?

Це не зовсім так. Програма фестивалю зазвичай була дуже розгалужена і трішки пафосна, Джон має оригінальний погляд на музику, з’явилося більше контемпорарі, ніж у попередні роки.

Цьогорічна програма орієнтована на Польщу та Іран?

Так, у нас були вистави з Ірану цього року, хоча це не новина для Единбурзького фестивалю — такі екзотичні проекти, ми, до прикладу, привозили японців в минулі роки. Просто люди можуть подивитися звичний для себе театр протягом року, а на фестивалях їм хочеться більше дізнатися про інші культури.

Джон розпочав роботу над фестивалем-2008 з переосмислення його заснування (1947-й рік). Це був страшний час після Другої Світової, і фестиваль був проявом людських фантазій, того, чим Європа могла би бути. Він мав об’єднати Європу і зцілити її після війни. Зараз Джон намагається зрозуміти, чим Європа є сьогодні. Приїхавши з Австралії, вын привіз уявлення про Європу як про стародавню, традиційну, спокійну і стабільну землю, які виявилися помилковими. Досі з’являються нові країни, розпочались військові дії на території Грузії, межі країн нестабільні. Тож цього року ми спробували подивитися, як змінилася Європа і як змінилися кордони з часу заснування фестивалю. Тому і підзаголовок фестивалю: «Митці без кордонів».

«Так, у нас були вистави з Ірану цього року, хоча це не новина для Единбурзького фестивалю — такі екзотичні проекти, ми, до прикладу, привозили японців в минулі роки» «Так, у нас були вистави з Ірану цього року, хоча це не новина для Единбурзького фестивалю — такі екзотичні проекти, ми, до прикладу, привозили японців в минулі роки»

про кордони ментальні чи геополітичні?

І про ті, й про ті. Наприклад, «4:48 Психоз» — постановка про кордони між життям та смертю, коли героїня зважується на самогубство. Але ми говорили цього року і про культурні кордони, і про соціальні кордони, і політичні. Хоча справжнім натхненням для мистецтва є стіни, які ми набудували, захищаючись один від одного, і ті психологічні блоки, що ми звели в собі і сильно заплуталися в їхніх лабіринтах. Такі кордони найбільше надихають мистецтво.

Яким критеріям має відповідати постановка, щоб потрапити на фестиваль?

Якість та краса. Хоча краса в мистецтві — поняття дуже суб’єктивне. Джон ніколи не візьме виставу, яка підходить по темі, але не дотягує за якістю, в світі, на щастя, багато чудових митців, тому він може домовлятися з ними, якщо їх постановка не вписується цього року на наступний.

Відбір відповідає тому, що зараз популярно в Британії?

Важко взагалі визначити, який стиль театру зараз є популярним у Великій Британії. Та і взагалі все залежить від режисера та акторів, а не від конкретної стилістики. Джонатан керується внутрішньою шкалою оцінювання.

Сара Кейн стартувала десять чи більше років тому на Фрінджі, з театром «вам-в-обличчя». Це був приклад життя по інший бік цивілізованого кордону, який Сара доносила своєю мовою. Це було так само цікаво, як і у випадку з косовською виставою «Класовий ворог»: британську п’єсу Найджела Вільямса було перенесено в Боснію.

Якого віку переважна аудиторія театральної програми фестивалю?

Демографічна картина музичної та театральної частини, звісно, молодша за оперну та класично-музичну, думаю, це нікого не здивує. Польська молода компанія ТР Варшава привезла дві зовсім різні постановки: «4:48 Психоз» за п’єсою Сари Кейн і «Дібук» про Холокост. Вікова різниця аудиторії на обидва спектаклі однієї і тієї ж компанії вражає. Ім’я Сари Кейн досить популярне в молодих колах. Але, наприклад, Манчестерський фестиваль молодих робіт, що проходив торік вперше і йтиме в режимі бієнале, презентував оперу за участі поп-зірки. Так, зараз у світі багато хто робить, залучають героїв поп-культури в менш популярних видах мистецтва, таких, як театр.

«Ми більше представляємо відомих митців, і, якщо танцювальні колективи чи театральні трупи невідомі тут, в Единбурзі, то про них точно знає світ» «Ми більше представляємо відомих митців, і, якщо танцювальні колективи чи театральні трупи невідомі тут, в Единбурзі, то про них точно знає світ»

Авіньйон і Единбург відомі як ярмарки вистав…

Якщо казати про Фріндж — то так. Ми більше представляємо відомих митців, і, якщо танцювальні колективи чи театральні трупи невідомі тут, в Единбурзі, то про них точно знає світ. Цього року у нас були представлені такі молоді театральні колективи, як ТР Варшава і косовська Eаst West, але їх засновники добре знані в Європі. З Фрінджем все зовсім інакше — це шанс для абсолютно невідомих колективів отримати визнання. Коли театр виступає на Міжнародному Единбурзькому фестивалі, то він це визнання вже отримав. Так в Единбурзі «скуповуються» інші директори фестивалів.


Другие статьи из этого раздела
  • Записки из 17-го павильона

    Выборка из театральной программы «Гогольfest’15»: «Баба» , «Антигона», For love и «Жизнь за царя»
  • Неда Неждана у театрі Франка

    Розмова з Недою Нежданою, драматургом, перекладачем, культурологом. Її п’єси йдуть в різних театрах Києва, її рок-опера за мотивами «Тараса Бульби» була здійснена в Муніципальному театрі «Київ». 25-го і 27-го вересня її п’єсу за мотивами трагічно-романтичної повісті Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала» показали в театрі ім. І. Франка.
  • Явор Гырдев: «Театр — маргинальное, а не массовое искусство, это надо помнить»

    У нас в Болгарии репертуарный театр, но денег нет. Нет такой ситуации, как в Москве, когда театр настолько востребован. А в начале 90-х у нас пытались сменить театральную систему репертуарных театров поддерживаемых государством, поскольку казалось, что вся проблема в этой старинной и прогнившей системе. Мы вводили рыночный механизм, чтобы актеры работали на гонорарах — кто лучше работает, тот получает больше. Было сложно, и экономически это не получилось, потому что у нас нет того рынка, который мог бы вынести такую систему театра, театр ведь очень маргинальная история, и театралов мало.
  • Один день у «Кімнаті»

    Із репетицій Театру в кімнаті, 2013– 2014 роки
  • Говорили-балакали…

    Переможці премії Київська пектораль сезону 2013 року

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?