Один тиждень в Києві

Враження акторів львівського театру ім. Леся Курбаса збирала Анна Слеш, розпитуючи гастролерів про найтепліші спогади, переживання, про них самих, про Київ і про київську публіку. Гастролі тривали з 24 лютого по 2 березня 2008 року.

Наталія Пархоменко:

Київ: раніше Київ мені подобався менше, а зараз саме сюди прийшла весна. І нас приймав дивовижний театр. Київська публіка була дивовижною, дуже уважною. У нас у Львові вже є свій постійний глядач, який часто ходить і ходить на одну і ту ж виставу, а кияни бачили це вперше і прекрасно все розуміли.

Наталія Пархоменко. Фото Андрія Божка

Спогад: це, напевно, вчорашній день, коли у мене закінчилися всі вистави, це якийсь стан і ейфорії, і відкату одночасно. Адже, коли ти готуєшся до трьох вистав підряд, то до останньої йдеш поступово, не розбазікуєш сили — набираєш-набираєш, а на третій відбувається якийсь своєрідний оргазм.

Олег Стефан:

Київ: це місто мене вражає своїм диким, дещо заформалізованим ритмом. Мені здається, що люди підпорядковуються не своєму власному, внутрішньому ритмові, а загальному ритму вулиці, столиці і так далі. Цим Київ відрізняється від багатьох провінційних міст.

Публіка: у кожного театру своя публіка, а ми зазвичай притягуємо собі подібних, тобто свого глядача. Тому сильної різниці між львівською і київською публікою я не відчув. У Львові, як і в Києві, у нас щораз повні зали, здебільшого до нас ходить молодь, як і тут до глядацького залу підтягнулися студенти. Цим, швидше, споріднений, а не розділений наш глядач.

Олег Стефан. Фото Андрія Божка

Про себе: я асоціальний елемент і не люблю тусовок, навіть анекдотів розповідати не вмію, який тоді з мене актор? Мабуть, я дуже поганий актор — не вмію бавити людей. А в Києві був був дуже напружений графік — я грав у кожній виставі, тому й ніде і не бував. Щоранку потрібно було готуватися і прилаштовувати виставу до стандартної сцени, у нас сцена зовсім інша, камерніша, більш інтимна, навіть глядачі розміщені зовсім по іншому.

Спогад: прокидаючись в готелі, я дивився як линуть хмари, як світить сонечко — перші сонячні ванни я прийняв в Києві. Він подарував нам весну, що може бути краще?

Володимир Кучинський:

Публіка: ви дуже відрізняєтеся від львів’ян, ви такі безбережні! Такі, як Дніпро широкі, як вигляд з нашого готелю «Україна» розлогі. Вашу увагу треба ловити. В нашому театрі атмосфера камерна, домашня, свої люди, все близько. А у вас — простори і їх треба якось зібрати докупи, тоді вже можна робити, що хочеш.

Спогад: це була добра робота, ми працювали, була віддача, нам було приємно грати для цього глядача. У Львові ми не граємо щодня, бо у нас є студенти, якими ми опікуємося і потрібні репетиції, а приміщення прилаштоване для чогось одного.

У Львові мій маршрут: Проспект Свободи — театр Курбаса, а тут, Майдан Незалежності, готель «Україна» — Молодий театр. Фото Андрія Божка

Олексій Кравчук:

Про себе: моя натура оптимістична, тому для мене все позитивне — і наші гастролі, і наша робота, і київська публіка — все безмежно гарне.

Спогад: мені цей тиждень повністю і абсолютно сподобався. Все різне і все індивідуальне. Кожен день був просто дарунком Божим.

Олексій Кравчук. Фото Євгенія Рахна

Олег Цьона:

Публіка: є місця у виставах, на які несподівано реагує київський глядач, він шалено щирий і відвертий, а у нас стриманіший. Галицьке панство нібито має тримати себе в рамках: «Може, то не випадає так себе вести? Може, засильно?» … А тут якщо людям подобається, то вони безпосередні і відверті. Коли рухатися далі на Схід, безпосередність реакцій лише зростає, наприклад, у Донецьку наскільки можуть бути захопленими, настільки й відверто обуреними — можуть демонстративно встати, якусь репліку кинути і вийти.

Київ: трохи сумно, що Київ не провокував мене на якісь безумні подвиги, а навпаки заспокоїв і зібрав на розумну роботу. Не було бажання кудись податися, завести якісь п’янки й таке інше…

Олег Цьона

Спогад: найперше, сонце і голубе небо, бо знаєте, про львівську погоду навіть байки ходять, це якесь маніакально-депресивне місто. Потім, відкритість і толерантність публіки і те, що основний наш київський глядач як і у Львові — це молодь, а значить, ми не старіємо.

Микола Береза:

Київ: тут багато шуму, індастріалу, до Києва взагалі треба призвичаїтись. Львів більш зібраний, спокійний, більше оберігає, а тут мусиш бути сильним, міцно тримати свою позицію. Це, зрештою, проявилося і на гастролях, навіть те, що тут велика сцена.

Публіка: чомусь запам’ятались слова Кліма про те, що столична публіка — це стерво, яке треба лупцювати. Відчувалося, що треба міцніше брати, треба знайтися в цьому великому просторі (сцена Молодого театру велика і холодна), а це часто нелегко. Це стосується не лише залу, а й Києва як такого, в цьому є своя певна вишуканість.

Микола Береза

Спогад: ми трішки прийняли на себе появу весни, наче це ми привезли таку гарну погоду, можна було десь повилиндати по вулицях. Завжди, коли я приїжджаю до Києва, мені дуже приємно побувати в театрі «ДАХ». Я йду сюди за масою справжніх вражень, йду до цих світлих людей, навіть щоб забратися в куточок між тісно набитої публіки, подивитися виставу…