Премія «Бронек» :: Teatre :: современный театр в Украине

Премія «Бронек»^{23 февраля 2009}

Текст Катерини Муромцевої

2008-го року відомий критик і педагог Валентина Заболотна започаткувала театральну премію «Бронек», вшановуючи пам’ять свого діда, геніального актора Амвросія Бучми (якого у колі рідних і друзів називали Бронеком).

Нагорода є суто символічною: лауреат отримує фото Амвросія Бучми і диплом, а також вшановується урочистим родинним обідом. Основний сенс премії ─ відшукати і підтримати те вартісне, що створюється в сучасному театрі. Кількість претендентів обмежується лише хронологічними межами. Розглядаються всі акторські та режисерські роботи, представлені протягом календарного року в Україні.

Першого лауреата «Бронека» визначила сама родина Заболотних — це актриса Київського театру на Подолі Тамара Плашенко; відзначено її роботу у виставі «Марія Калас» у Театральній вітальні на Андріївському узвозі.

Цього року було сформовано експертну групу, куди, крім Валентини Ігорівни Заболотної, увійшли театрознавці-критики: Анна Липківська, Ельвіра Загурська та Віталій Жежера. Підготовлено проект Положення про премію.

Окреслено коло претендентів, чиї творчі роботи у 2008 році особливо зацікавили експертів: це — актори Ганна Александрович (вистава Центру ім. Л. Курбаса «НічЕлеонориДень»), Ксенія Ніколаєва («Самотня леді» в МТМ «Сузір’я») та Анатолій Ященко («Дні пролітають зі свистом…», Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра); дуети Ірина Калашникова — Олексій Тритенко («Сволота», незалежна вистава, що їй надав прихисток Театр маріонеток) та Катерина Кістень — Ігор Рубашкін («Розпусник» у Новому драматичному театрі на Печерську); режисери Андрій Білоус («Сволота»), Євген Курман («Сорочинський ярмарок», Донецький обласний академічний музично-драматичний театр, а також «Непорозуміння», театр «Вільна сцена») та Олексій Лісовець («Не все коту масляна», Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра). Як події театрального життя розглядаються вистави «Едіт Піаф. Життя в кредит» Театру ім. І. Франка та «Задунаєць за порогом» театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв».

У визначенні претендентів не відкидалася жодна пропозиція кожного з експертів, але лауреати визначаються більшістю голосів.

Результати конкурсу будуть оголошені 14 березня. Урочиста церемонія відбудеться о 14 годині у Будинку Актора на вул. Ярославів Вал, 7. Вхід вільний.

Другие статьи из этого раздела

Олег Липцын: «Никто особо никому не нужен…»

Я не знаю, почему так получилось, но это действительно был наплыв. В Москве тогда говорили: «О, опять украинцы приезжают», потому что каждый курс имел кого-то из Украины, и это, как правило, была незаурядная личность. И тем более удивительно, что Украина по части театра никогда не выделялась.

Вірляна Ткач: «Найкращі речі в театрі трапляються випадково»

«Я ніколи не думала, що буду в театрі. В дитинстві хотіла бути астронавтом, мене вабив простір. Потім хотіла бути балериною. А тоді побачила, що ніхто мене серйозно не бере, і вирішила бути поетом»

Лев Додин: вырванные мысли*

«Если всерьез озабочен рождением спектакля, ты волей-неволей анализируешь пьесу или прозу, анализируешь материал жизни, и так или иначе пытаешься разгадать сверхзадачу автора. Но разгадать ее можешь только так, как ты сам ее понимаешь. Нет, наверное, таких режиссеров, которые сознательно берут пьесу с мыслью:» Дай-ка я ее переделаю!.. «Но вообще не самовыражаться невозможно! Можно сколько угодно объяснять Някрошюсу, что нужно ставить проще, он искренне не поймет, о чем речь»

Киевская Пектораль 2011

В 19-ый раз в Киеве вручили театральную премию «Киевская Пектораль», сделав это современно, и даже изыскано. Не было ни традиционных украинских песен и плясок, ни подслащенных баритонов ведущих, ни самодеятельных номеров. В этом году, за исключением нескольких стихотворных эпизодов (с участием Богдана Бенюка), артисты театра им. Франко не сотрясали сцену патетическими ямбами и хореями.

Неизвестный Селин

Публикация этих пьес, сценариев и либретто стала своеобразным итогом издания на русском языке основных произведений Луи-Фердинанда Селина и одновременно — важной вехой многолетнего переводческого труда Маруси Климовой, познакомившей русских читателей с многогранным языковым универсумом этого автора. Этот сборник (из-за ограниченного тиража сегодня уже являющийся библиографической редкостью) привлекает внимание, прежде всего, тем, что Селин-драматург в России куда менее известен, чем Селин-прозаик.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

Самое популярное

Премія «Бронек»23 февраля 2009