Премія «Бронек»23 февраля 2009

Текст Катерини Муромцевої

2008-го року відомий критик і педагог Валентина Заболотна започаткувала театральну премію «Бронек», вшановуючи пам’ять свого діда, геніального актора Амвросія Бучми (якого у колі рідних і друзів називали Бронеком).

Нагорода є суто символічною: лауреат отримує фото Амвросія Бучми і диплом, а також вшановується урочистим родинним обідом. Основний сенс премії ─ відшукати і підтримати те вартісне, що створюється в сучасному театрі. Кількість претендентів обмежується лише хронологічними межами. Розглядаються всі акторські та режисерські роботи, представлені протягом календарного року в Україні.

Першого лауреата «Бронека» визначила сама родина Заболотних — це актриса Київського театру на Подолі Тамара Плашенко; відзначено її роботу у виставі «Марія Калас» у Театральній вітальні на Андріївському узвозі.

Цього року було сформовано експертну групу, куди, крім Валентини Ігорівни Заболотної, увійшли театрознавці-критики: Анна Липківська, Ельвіра Загурська та Віталій Жежера. Підготовлено проект Положення про премію.

Окреслено коло претендентів, чиї творчі роботи у 2008 році особливо зацікавили експертів: це — актори Ганна Александрович (вистава Центру ім. Л. Курбаса «НічЕлеонориДень»), Ксенія Ніколаєва («Самотня леді» в МТМ «Сузір’я») та Анатолій Ященко («Дні пролітають зі свистом…», Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра); дуети Ірина Калашникова — Олексій Тритенко («Сволота», незалежна вистава, що їй надав прихисток Театр маріонеток) та Катерина Кістень — Ігор Рубашкін («Розпусник» у Новому драматичному театрі на Печерську); режисери Андрій Білоус («Сволота»), Євген Курман («Сорочинський ярмарок», Донецький обласний академічний музично-драматичний театр, а також «Непорозуміння», театр «Вільна сцена») та Олексій Лісовець («Не все коту масляна», Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра). Як події театрального життя розглядаються вистави «Едіт Піаф. Життя в кредит» Театру ім. І. Франка та «Задунаєць за порогом» театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв».

У визначенні претендентів не відкидалася жодна пропозиція кожного з експертів, але лауреати визначаються більшістю голосів.

Результати конкурсу будуть оголошені 14 березня. Урочиста церемонія відбудеться о 14 годині у Будинку Актора на вул. Ярославів Вал, 7. Вхід вільний.


Другие статьи из этого раздела
  • «Клас-акт»: челендж для акторів і можливість «розправити крила» для дітей

    Українські актори про специфіку роботи у виставі за п'єсами підлітків та про можливості освітнього проекту
  • Міхал Вальчак: «Театр не повинен бути дзеркалом реальності, для цього є газети і телебачення»

    Я думаю, що в Польщі є своєрідний розподіл драматургів: автори, що тяжіють до реалізму, та ті, що надають перевагу сюрреалізму та символізму. В моєму оточенні було більше людей, які розумілися на абсурді та гротеску як методах написання. Герої моїх п’єс змальовані в сюрреалістичній манері, вони говорять метафорами, що й дає підстави критикам відносити мене до поетичного напрямку.
  • Дмитрий Богомазов: «Быть живым сегодня – уже героизм»

    Режиссер, поставивший рекордное для Украины количество спектаклей по Шекспиру о Гамлете, его авторе и «героическом» в современном театре
  • Хореограф Эдвард Клюг о хорошем балете и правильной музыке

    Эдвард Клюг принадлежит к тому типу художников, которые чётко знают каким должно быть их творчество и поэтому не боятся идти вперёд. 16 лет назад, будучи премьером Словенского Национального театра в Мариборе и имея в запасе ещё достаточно времени для развития танцевальной карьеры, он решил, что быть танцовщиком для него уже недостаточно. Сегодня Эдвард Клюг является художественным руководителем Ballet Maribor, сотрудничает со знаменитой труппой Штутгартского Балета и нисколько не смущается соперничества с постановками Джона Ноймайера или Джерома Роббинса
  • Александр Друганов: Художник сцены.Часть 1

    Александр Друганов — светлый и притягательный человек. Его тембр голоса и неспешные интонации влекут вглубь его иссиня-светящихся глаз. И пока мы с фотографом аккуратно располагаемся в его мастерской, где законченные полотна соседствуют с только начатыми картинами, и свободно лежит десяток одинаковых очков, Александр неспешно рассказывает о временах, когда фотографии приходилось проявлять вручную

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?