Пам’яті театрального романтика15 декабря 2010

Анна ЛИПКІВСЬКА,

Київ-Луцьк-Київ,

спеціально для teatre.com.ua

Щось компанія Там все кращає і кращає, а тут — відповідно — гіршає…

Помер Богдан Степанович БЕРЕЗА — директор, художній керівник, янгол-охоронець Волинського обласного театру ім. Т.Г. Шевченка, якому він віддав майже 25 років з відміряних йому 62-х. Один з останніх театральних романтиків — із втомленими блакитними очима, трохи винуватою посмішкою, умінням жартувати із кам’яним обличчям та книгою Паоло Грассі «Мій театр» на робочому столі. Із фанатичною відданістю своєму театрові — гранично щирою та непоказною.

Якби він міг, то годував би його грудьми, колисав, витирав шмарклі і співав пісеньок. Хоча по суті, це й робив — не любив просити, але знов і знов йшов «вибивати» гроші на апаратуру та поїздки (щоб потім франківська сцена виявилася «недообладнаною» для масштабних луцьких мюзиклів); знав про побутові проблеми кожного; до глибини душі переймався щонайменшим дріб’язком на кшталт перегорілої лампочки; стоїчно продукував нові постановки (місто невеличке, тож потрібний справжній «конвейєер» прем’єр, аби триматися на плаву); цінував режисера Петра Ластівку, ставши «буфером» між його запальним характером та амбіціями трупи, — і той справді за останній роки підняв театр на дуже і дуже серйозний рівень.

Тобто, як часто буває, займався всім та всіма, окрім себе. Тож — традиційно: прогледіли, надто пізно схопилися… Діагноз поставили минулої зими, Богдан Степанович активно лікувався, але до останнього був у театрі. За тиждень до смерті нарешті взяв невикористану відпустку. Відпустили…

За відомою тезою Оскара Уайльда, життя є копією мистецтва, а не навпаки. У цьому сенсі остання прем’єра Волинського театру — вересневий «Гамлет» у постановці того ж таки П. Ластівки — запрограмувала все наперед. Починалася вона з довжелезної сцени похорону короля, а завершувалася горою трупів тих, хто поліг у боротьбі за корону. Згадуючи сумну долю інших колективів, які опинилися у тій самій ситуації, — багаторічні чвари у Чернігові або Тернополі після смерті таких само їхніх янголів-охоронців Олени Латиш та Михайла Форгеля, — розумієш: найкращим пам’ятником Богданові Березі буде подальше нормальне й мирне творче життя виплеканого ним театру.

… Милий, зворушливий Богдане Степановичу! Може, ви Там теж очолите театр — і ми коли-небудь, як раніше, приїдемо до вас на прем’єру?..


Другие статьи из этого раздела
  • Оксана Дудко: «Ми придумали фест, де можна було все»

    Львівський фестиваль аматорських театрів і театрів-студій «Драбина» вже вшосте завершив собою мистецький листопад. Розпочата як студентська витівка, «Драбина» за шість років перетворилася на офіційний повномасштабний фестиваль. «Драбина» на сьогодні впевнено зайняла свою нішу в культурному житті міста. Оксана Дудко, одна з організаторів «Драбини», розповідає про фестиваль, його справжні цілі і його невдачі.
  • Уличные порядки

    Ярослав Федоришин — один из самых активных и востребованных за границей постановщиков Украины. Театральному делу он учился в Харьковском театральном институте им. И. Котляревского у Всеволода Цветкова, а также в Московском институте театрального искусства у легендарного режиссера Анатолия Эфроса. В 1990-м году он создал Львовский духовный театр «Воскресіння», через два года — организовал во Львове международный театральный фестиваль «Золотой Лев», который за годы его существования посетило с гастролями более 300 театров из 60 стран мира
  • Театр починається з вішалки…

    Люди, які ходять у театр, вони й за ковбасою, певно, ходять, але у театрі, гадаю, вони мають абсолютно інший настрій. Люди одні й ті ж, але тут у них якесь особливе натхнення. Ми посміхаємося весь час, можемо навіть себе самі похвалити, бо хто ж нас похвалить, як не ми самі?! Люди до нас дуже гарно ставляться, завжди дякують по двісті разів на день
  • Венсан Макень — новый французский эпатаж

    Вот уже несколько лет подряд Венсан Макень заливает самые модные французские сцены грязью. Но это не в переносном, а в самом что ни на есть прямом смысле. Кроме грязи он заливает их чаем, слюнями, кровью и прочими жидкостями природного и не только происхождения
  • Николай Халезин: в Украине есть темы, которые вышибаются из общественной дискуссии

    Руководители Белорусского «Свободного театра» Наталья Коляда и Николай Халезин на театральном шоукейсе в Киеве

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?