Пам’яті театрального романтика :: Teatre :: современный театр в Украине

Пам’яті театрального романтика^{15 декабря 2010}

Анна ЛИПКІВСЬКА,

Київ-Луцьк-Київ,

спеціально для teatre.com.ua

Щось компанія Там все кращає і кращає, а тут — відповідно — гіршає…

Помер Богдан Степанович БЕРЕЗА — директор, художній керівник, янгол-охоронець Волинського обласного театру ім. Т.Г. Шевченка, якому він віддав майже 25 років з відміряних йому 62-х. Один з останніх театральних романтиків — із втомленими блакитними очима, трохи винуватою посмішкою, умінням жартувати із кам’яним обличчям та книгою Паоло Грассі «Мій театр» на робочому столі. Із фанатичною відданістю своєму театрові — гранично щирою та непоказною.

Якби він міг, то годував би його грудьми, колисав, витирав шмарклі і співав пісеньок. Хоча по суті, це й робив — не любив просити, але знов і знов йшов «вибивати» гроші на апаратуру та поїздки (щоб потім франківська сцена виявилася «недообладнаною» для масштабних луцьких мюзиклів); знав про побутові проблеми кожного; до глибини душі переймався щонайменшим дріб’язком на кшталт перегорілої лампочки; стоїчно продукував нові постановки (місто невеличке, тож потрібний справжній «конвейєер» прем’єр, аби триматися на плаву); цінував режисера Петра Ластівку, ставши «буфером» між його запальним характером та амбіціями трупи, — і той справді за останній роки підняв театр на дуже і дуже серйозний рівень.

Тобто, як часто буває, займався всім та всіма, окрім себе. Тож — традиційно: прогледіли, надто пізно схопилися… Діагноз поставили минулої зими, Богдан Степанович активно лікувався, але до останнього був у театрі. За тиждень до смерті нарешті взяв невикористану відпустку. Відпустили…

За відомою тезою Оскара Уайльда, життя є копією мистецтва, а не навпаки. У цьому сенсі остання прем’єра Волинського театру — вересневий «Гамлет» у постановці того ж таки П. Ластівки — запрограмувала все наперед. Починалася вона з довжелезної сцени похорону короля, а завершувалася горою трупів тих, хто поліг у боротьбі за корону. Згадуючи сумну долю інших колективів, які опинилися у тій самій ситуації, — багаторічні чвари у Чернігові або Тернополі після смерті таких само їхніх янголів-охоронців Олени Латиш та Михайла Форгеля, — розумієш: найкращим пам’ятником Богданові Березі буде подальше нормальне й мирне творче життя виплеканого ним театру.

… Милий, зворушливий Богдане Степановичу! Може, ви Там теж очолите театр — і ми коли-небудь, як раніше, приїдемо до вас на прем’єру?..

Другие статьи из этого раздела

Неизвестный Селин

Публикация этих пьес, сценариев и либретто стала своеобразным итогом издания на русском языке основных произведений Луи-Фердинанда Селина и одновременно — важной вехой многолетнего переводческого труда Маруси Климовой, познакомившей русских читателей с многогранным языковым универсумом этого автора. Этот сборник (из-за ограниченного тиража сегодня уже являющийся библиографической редкостью) привлекает внимание, прежде всего, тем, что Селин-драматург в России куда менее известен, чем Селин-прозаик.

Джулиано ди Капуа: «Монологи Вагины» — это то, что мужчина всегда хотел знать о женщине

О своем спектакле, который покажут в Киеве в концерт-холле «Фридом» 20 и 28 марта, TEATRE рассказал режиссер-постановщик Джулиано ди Капуа.

Львівський театр ім. Леся Курбаса. Володимир Кучинський: пряма мова

Театр Курбаса з’явився в карнавальний час, у постмодерні 80-ті, з притаманною їм енергією руйнації. Це було напередодні кінця радянської епохи, коли країна розвалювалася, а ті хто її розвалювали були наділені шаленою енергією руйнацією. З цієї енергії наші вистави були неймовірно азартними, вибудованими на імпровізації, на шаленому драйві. Ми були молодими максималістами.Радянське керівництво спробувало нам завадити відкритися, але оскільки нічого антирадянського ми не робили, то по суті влада лише створила нам неабияку рекламу

Театр мирної конференції

В ексклюзивному готелі в центрі Кельну відбуваються ізраїльсько-палестинські перемовини. Посередником виступає ЄС, а ролі дипломатів, до речі, виконують глядачі — інтерактивна політична фантастика (political fiction) німецької групи Futur3. Futur3 — Незалежна театральна група багато років робить вистави в Кельні та закордоном, часто пов’язані з міським простором і суспільно-політичною проблематикою

Не сотвори симулякр. Работа критика

Одна из проблем современной театральной журналистики сегодня — это доминирование рецензии-анонса над рецензией-анализом. Можно говорить о различных тому причинах: объяснять все массовым читателем, извинять равнодушным к искусству спонсором или рекламодателем, аргументировать, наконец, высокой скоростью информационного обновления. Однако можно упомянуть также о негласных стандартах глянца, которые генерируются определенными личностями, мягко говоря, далекими от аналитики, искусства, да и, по большому счету, от настоящей журналистики. И, может быть, последнее как раз и является подлинной причиной растиражированного «облегченного» информационного продукта.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

Самое популярное

Пам’яті театрального романтика15 декабря 2010