Один тиждень в Києві10 марта 2008

Враження акторів львівського театру ім. Леся Курбаса збирала Анна Слеш, розпитуючи гастролерів про найтепліші спогади, переживання, про них самих, про Київ і про київську публіку. Гастролі тривали з 24 лютого по 2 березня 2008 року.

Наталія Пархоменко:

Київ: раніше Київ мені подобався менше, а зараз саме сюди прийшла весна. І нас приймав дивовижний театр. Київська публіка була дивовижною, дуже уважною. У нас у Львові вже є свій постійний глядач, який часто ходить і ходить на одну і ту ж виставу, а кияни бачили це вперше і прекрасно все розуміли.

Наталія Пархоменко. Фото Андрія Божка Наталія Пархоменко. Фото Андрія Божка

Спогад: це, напевно, вчорашній день, коли у мене закінчилися всі вистави, це якийсь стан і ейфорії, і відкату одночасно. Адже, коли ти готуєшся до трьох вистав підряд, то до останньої йдеш поступово, не розбазікуєш сили — набираєш-набираєш, а на третій відбувається якийсь своєрідний оргазм.

Олег Стефан:

Київ: це місто мене вражає своїм диким, дещо заформалізованим ритмом. Мені здається, що люди підпорядковуються не своєму власному, внутрішньому ритмові, а загальному ритму вулиці, столиці і так далі. Цим Київ відрізняється від багатьох провінційних міст.

Публіка: у кожного театру своя публіка, а ми зазвичай притягуємо собі подібних, тобто свого глядача. Тому сильної різниці між львівською і київською публікою я не відчув. У Львові, як і в Києві, у нас щораз повні зали, здебільшого до нас ходить молодь, як і тут до глядацького залу підтягнулися студенти. Цим, швидше, споріднений, а не розділений наш глядач.

Олег Стефан. Фото Андрія Божка Олег Стефан. Фото Андрія Божка

Про себе: я асоціальний елемент і не люблю тусовок, навіть анекдотів розповідати не вмію, який тоді з мене актор? Мабуть, я дуже поганий актор — не вмію бавити людей. А в Києві був був дуже напружений графік — я грав у кожній виставі, тому й ніде і не бував. Щоранку потрібно було готуватися і прилаштовувати виставу до стандартної сцени, у нас сцена зовсім інша, камерніша, більш інтимна, навіть глядачі розміщені зовсім по іншому.

Спогад: прокидаючись в готелі, я дивився як линуть хмари, як світить сонечко — перші сонячні ванни я прийняв в Києві. Він подарував нам весну, що може бути краще?

Володимир Кучинський:

Публіка: ви дуже відрізняєтеся від львів’ян, ви такі безбережні! Такі, як Дніпро широкі, як вигляд з нашого готелю «Україна» розлогі. Вашу увагу треба ловити. В нашому театрі атмосфера камерна, домашня, свої люди, все близько. А у вас — простори і їх треба якось зібрати докупи, тоді вже можна робити, що хочеш.

Спогад: це була добра робота, ми працювали, була віддача, нам було приємно грати для цього глядача. У Львові ми не граємо щодня, бо у нас є студенти, якими ми опікуємося і потрібні репетиції, а приміщення прилаштоване для чогось одного.

У Львові мій маршрут: Проспект Свободи — театр Курбаса, а тут, Майдан Незалежності, готель «Україна» — Молодий театр. Фото Андрія Божка У Львові мій маршрут: Проспект Свободи — театр Курбаса, а тут, Майдан Незалежності, готель «Україна» — Молодий театр. Фото Андрія Божка

Олексій Кравчук:

Про себе: моя натура оптимістична, тому для мене все позитивне — і наші гастролі, і наша робота, і київська публіка — все безмежно гарне.

Спогад: мені цей тиждень повністю і абсолютно сподобався. Все різне і все індивідуальне. Кожен день був просто дарунком Божим.

Олексій Кравчук. Фото Євгенія Рахна Олексій Кравчук. Фото Євгенія Рахна

Олег Цьона:

Публіка: є місця у виставах, на які несподівано реагує київський глядач, він шалено щирий і відвертий, а у нас стриманіший. Галицьке панство нібито має тримати себе в рамках: «Може, то не випадає так себе вести? Може, засильно?» … А тут якщо людям подобається, то вони безпосередні і відверті. Коли рухатися далі на Схід, безпосередність реакцій лише зростає, наприклад, у Донецьку наскільки можуть бути захопленими, настільки й відверто обуреними — можуть демонстративно встати, якусь репліку кинути і вийти.

Київ: трохи сумно, що Київ не провокував мене на якісь безумні подвиги, а навпаки заспокоїв і зібрав на розумну роботу. Не було бажання кудись податися, завести якісь п’янки й таке інше…

Олег Цьона Олег Цьона

Спогад: найперше, сонце і голубе небо, бо знаєте, про львівську погоду навіть байки ходять, це якесь маніакально-депресивне місто. Потім, відкритість і толерантність публіки і те, що основний наш київський глядач як і у Львові — це молодь, а значить, ми не старіємо.

Микола Береза:

Київ: тут багато шуму, індастріалу, до Києва взагалі треба призвичаїтись. Львів більш зібраний, спокійний, більше оберігає, а тут мусиш бути сильним, міцно тримати свою позицію. Це, зрештою, проявилося і на гастролях, навіть те, що тут велика сцена.

Публіка: чомусь запам’ятались слова Кліма про те, що столична публіка — це стерво, яке треба лупцювати. Відчувалося, що треба міцніше брати, треба знайтися в цьому великому просторі (сцена Молодого театру велика і холодна), а це часто нелегко. Це стосується не лише залу, а й Києва як такого, в цьому є своя певна вишуканість.

Микола Береза Микола Береза

Спогад: ми трішки прийняли на себе появу весни, наче це ми привезли таку гарну погоду, можна було десь повилиндати по вулицях. Завжди, коли я приїжджаю до Києва, мені дуже приємно побувати в театрі «ДАХ». Я йду сюди за масою справжніх вражень, йду до цих світлих людей, навіть щоб забратися в куточок між тісно набитої публіки, подивитися виставу…


Другие статьи из этого раздела
  • Ave тело!

    Марина Лымарь о физическом театре, телесных практиках и судьбе современного перформанса в Украине
  • Політичні маніпуляції театральної ляльки

    Після кожної вистави учасники Bread and Puppet Theatre випікають хліб та роздають його перехожим. Це не благодійна акція, а одна із засад філософії дешевого мистецтва, яку пропагують Bread and Puppet. Маніфест Cheap Art Philosophy набрав розмаху у 1982 році, коли став відповіддю на комерційне мистецтво, на противагу якому актори Bread and Puppet Theatre вирішили створювати свої вуличні спектаклі, які були би доступні для кожного, незалежно від соціального статусу чи заробітку
  • Драматургічна лабораторія «Тиждень української актуальної п’єси»

    11–16 травня у Києві відбудеться проект Драматургічна лабораторія «Тиждень української актуальної п’єси», в рамках якого у форматі читань будуть представлені тексти cучасних українських драматургів. Проект створений за ініціативою молодих українських критиків та режисерів, спрямований на відкриття нових імен, консолідацію молодого театрального руху та об’єднання зусиль осередків, які займаються проблемами сучасної драматургії. Основна програма «Тижня» сформована на основі конкурсу, на який надійшло понад 120 текстів з усієї України.
  • Нас з**ли пустые разговоры!

    В Москве прошла международная театроведческая конференция «Поле между». В Минске ее отрефлексировали
  • Неизвестный Селин

    Публикация этих пьес, сценариев и либретто стала своеобразным итогом издания на русском языке основных произведений Луи-Фердинанда Селина и одновременно — важной вехой многолетнего переводческого труда Маруси Климовой, познакомившей русских читателей с многогранным языковым универсумом этого автора. Этот сборник (из-за ограниченного тиража сегодня уже являющийся библиографической редкостью) привлекает внимание, прежде всего, тем, что Селин-драматург в России куда менее известен, чем Селин-прозаик.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?