Філософія монтування…28 мая 2012

За лаштунками Молодого театру. Частина пя’ та


Розмовляла із монтувальниками Сергієм Огрудніцьким та Євгеном Марченко

Анна Андрусенко, фото Євгена Рахна


Вступ

Частина 1.

Частина 2.

Частина 3.

Частина 4.

«Треба знати психологію і поведінку людей… Коли ти виходиш на сцену, ти не граєш, ти проживаєш життя іншої людини. Звичайно, я хотів би грати». — Сергій Огрудницький

Монтувальники «Молодого театру» Сергій Огрудніцький та Євген Марченко Монтувальники «Молодого театру» Сергій Огрудніцький та Євген Марченко

Що приносить вам найбільше задоволення у роботі?

С.О.: У теперішній роботі (раніше С.О. працював актором у Житомирі, не знайшовши роботи в Києві, став монтувальником у Молодому театрі) мені подобається те, що я тут, у цій атмосфері. Я тут живу.

Є.М.: Не знаю навіть, що відповісти. Подобається, що працюєш серед культурних людей, допомагаєш створювати щось пов’язане з мистецтвом. У таких людей, як ми, мистецтво становить невелику частку.

С.О.: Я би сказав, ми — елемент мистецтва. Кожен цех — монтувальний, освітлювальний, звук — це частина того дійства, яке ми бачимо на сцені. Без нас його не буде. Театр-це синтетичне мистецтво.

Є.М.: Якщо прямо сказати, то без декорацій актор на сцені — звичайна людина. А декорації ставимо ми.

С.О.: Декорації — це атмосфера, вони переносять глядача в той світ, який ми йому

пропонуємо.

Хто працює над задумом і створенням декорацій?

Є.М.: Цим займаються режисер і художник по виставі. Перед тим, як має вийти спектакль, художник робить макети декорацій, узгоджує їх з режисером, а, коли все узгоджено, робляться декорації. Після цього нам дають план, кажуть, як воно має стояти все, і ми виставляємо. Ми просто монтуємо, треба ж люди, які будуть просто монтувати декорації.

Під час вистав ви сидите в залі?

С.О.: У деяких виставах у нас є проводки. Під час вистави, наприклад, потрібно підняти інтермедійну, ми це робимо. Іноді необхідно переставити меблі, змінити декорації під час вистави чи в антракті.

Скільки монтажників працює під час вистави?

С.О.: Дивлячись якої складності вистава. Максимум — всі шестеро.

Є.М.: Часом, достатньо двох людей. А, наприклад, на виставу «Московіада» потрібно четверо, а то й шестеро людей.

Скільки людей працює під час вистави за лаштунками?

С.О.: По-перше, помічник режисера повинен бути, який контролює весь процес, монтувальники, гримери, бутафори. Взагалі багато цехів задіяно під час вистави.

Є.М.: Більше всього роботи, мабуть, гримерам, костюмерам, і нам, монтувальникам, якщо є проводки. І в себе в кімнатах сидять звукорежисери і освітлювачі.

А легко навчитися монтувати це все, якщо людина ніколи цим не займалася?

С.О.: По-перше, потрібно запам’ятати всі вистави, які йдуть в театрі, бо декорації всі різні. В принципі місяць-півтора на це йде. А в цілому все залежить від самої людини, від її сприйнятливості.

На які вистави найскладніше монтувати декорації?

С.О.: «Московіда», «Дядя Ваня», «Сатисфакція». У кожної вистави своя специфіка.

Як починається ваш робочий день?

С.О.: Є графік репетицій, який виписується на кожен день. Сьогодні, наприклад, репетиція мала бути в 11 годин, ми вийшли на роботу на 9 годину. Перед репетицією ми маємо, по-перше, розібрати ті декорації, які були поставлені вчора ввечері, а потім ставимо нові. Якщо не потрібно повністю декорації, то ми ставимо „вигородки. „Вигородки — це такі елементи декорацій, їх спрощений варіант. Коли йде генеральна репетиція, то всі елементи (світло, звук, костюми, декорації) повинні бути обов’язково.

Сергій Огрудніцький, монтувальник «Молодого театру» Сергій Огрудніцький, монтувальник «Молодого театру»

У чому полягає складність вашої роботи?

Є.М.: Важко іноді досягти того, щоб все працювало. Іноді складно після вистави компактно скласти все на місце під декорації.А так, особливих складностей немає, єдине, що ми маємо розірваний день, наш робочий день — ненормований. Виходить так, що в один день можна годину-дві працювати і йти додому, а іноді потрібно бути в театрі цілий день.

С.О.: Але одна людина мусить чергувати в театрі.

Чи помічали ви, як змінюється глядач з часом?

С.О.: Глядач кожного разу приходить різний і по-різному реагує.

Більше молоді приходить чи старшого покоління?

С.О.: До речі, різні покоління приходять. І молодь приходить також, що радує.

Є.М.: Це залежить від вистави. На деякі вистави приходять здебільшого старі театрали похилого вік. На інші — молоді ходять, десь 2/3 аудиторії — молоді.

С.О.: Радує те, що молоде покоління теж цікавиться театром, тому що театр — живе мистецтво. Кіно можна сотні разів передивитися, а одну й ту ж виставу — ні. Якщо ти дивишся кілька разів спектакль, все одно помічаєш нюанси, різну акторську гру. Вистава грається один раз, вона — єдина і неповторна, другий раз грається вже по-іншому.

У вас не було такого бажання, коли хтось погано грає, вийти й зробити це краще?

Є.М.: Іноді буває (сором’язливо посміхається).

Євген Марченко, монтувальник «Молодого театру» Євген Марченко, монтувальник «Молодого театру»

Хочеться бути актором?

Є.М.: Хотілося колись бути актором. Але я розумію, що хисту в мене такого немає, і актором я навряд чи став би… Я задоволений тим станом речей, який є сьогодні.

Не думали про те, щоб змінити місце роботи?

С.О.: Хіба що на інший театр, але мені тут дуже подобається. Я вважаю, що це один із кращих театрів в Києві.

Якщо говорити про дух «Молодого театру», в чому його особливість?

С.О.: У кожному театрі є своя атмосфера. Атмосфера з чого складається? З колективу! А колектив — актори і всі цехи — всі хороші люди.

Є.М.: Обстановка тут невимушена, працюється легко, немає тиску над особистістю, тиску збоку керівництва, збоку один одного. Тут легко працюється і хочеться працювати. Вранці встаєш і хочеться йти — працювати.

С.О.: Я працюю на двох роботах. Сьогодні йду на нічну зміну. Я працюю там, щоб працювати в театрі. Моя друга робота пов’язана з виживанням, а театр — це моє життя, тут я отримую задоволення.

Є.М.: А в мене іншої роботи немає, тому я тут працюю і відпочиваю душею.

Є улюблені актори? Хто це?

С.О.: Звичайно. Мій улюблений актор — Олексій Вертинський, Баклан, Ірма Вітовська, Римма Зюбіна…

Є.М.: Олексій Вертинський, Вікторія Авдєєнко.

Які актори в повсякденному житті?

С.О.: Вони — прості, зустрів би на вулиці, не сказав би, що ця людина може бути актором.

Є.М.: Можна навести приклад того ж Олексія Вертинського. Коли я тут тільки місяць попрацював, ми ставили, здається, «Сатисфакцію». Тоді я вперше побачив його зблизька. Я привітався з ним, він спитав, як мене звуть. І потім наступного разу, коли я був в театрі, він мене впізнав і назвав по імені.

С.О.: До речі, в мене так само було. Коли я прийшов в театр, була вистава з Олексієм Вертинським, я стояв собі за кулісами, він побачив мене і каже: «Олексій», а я кажу — «Сергій», і з наступного дня він називає мене по імені.

Коли після вистави глядачі аплодують артистам, чи не здається вам, що частина цих

оплесків — для вас?

С. О.: Це в принципі так. Люди аплодують акторам за їхню гру, але вони часто не задумуються над тим, що ці декорації також кимось поставлені, що над світлом, музикою теж хтось працює. Вони сприймають це, як одне ціле, але, якщо викинути хоч один елемент, ефект буде зовсім іншим.

Є.М.: Зате нам помічник режисера після вистави каже по трансляції: «Дякую за виставу всім цехам!» Так що ми не обділені (сміється).


Другие статьи из этого раздела
  • The Living Theater — досвід театру непокори…

    The Living Theatre — класичний зразок політичного театру — заснований у 1947 році студенткою Джудіт Маліна, емігранткою із Німеччини, та Юліаном Беком, художником-експресіоністом із Нью-Йорка. У різні часи в його складі були як зірки Голівуду, так і звичайні волонтери без акторської освіти, але всі його учасники прагнули впливати на соціальну та політичну дійсність.
  • Александр Друганов: Художник сцены.Часть 1

    Александр Друганов — светлый и притягательный человек. Его тембр голоса и неспешные интонации влекут вглубь его иссиня-светящихся глаз. И пока мы с фотографом аккуратно располагаемся в его мастерской, где законченные полотна соседствуют с только начатыми картинами, и свободно лежит десяток одинаковых очков, Александр неспешно рассказывает о временах, когда фотографии приходилось проявлять вручную
  • Часть первая: Фестиваль NET.

    Интервью с Романом Должанским, арт-директором фестиваля NET: С самого начала хотелось привозить лучшее, но любая программа — это компромисс между возможностями и желаниями. Хочется одно, а можется другое в финансовом плане. Что касается того, привозим ли мы только хэдлайнеров, то я никогда не отважусь сказать даже в будничной беседе, что программа нынешнего NETа — это самое лучшее, что есть в мире. Это означало бы, что я или ни черта не понимаю в мировом контексте, или у меня плохой вкус. Фестиваль — это некая композиция из спектаклей, которые нам кажутся хоть с какой-то точки зрения интересными
  • Програма заходів «Тижня актуальної п’єси» 22–30 жовтня 2011 року

    Події фестивалю проходитимуть на сценах театрів-партнерів: Київського академічного Молодого театру, Центра сучасних мистецтв «ДАХ», Київського академічного театру на лівому березі Дніпра, Театру «Відкритий погляд» тощо. Також, в рамках фестивалю «Тиждень актуальної п’єси» у Черкаському обласному музично-драматичному театрі імені Т.Г.Шевченка відбудеться прем’єра документальної вистави про Черкаси — «Місто на Ч.» Проект ініційовано театром під керівництвом Володимира Осипова та незалежним центром ТЕКСТ (Наталія Ворожбит, Андрій Май, Марися Нікітюк).
  • Оксана Дудко: «Ми придумали фест, де можна було все»

    Львівський фестиваль аматорських театрів і театрів-студій «Драбина» вже вшосте завершив собою мистецький листопад. Розпочата як студентська витівка, «Драбина» за шість років перетворилася на офіційний повномасштабний фестиваль. «Драбина» на сьогодні впевнено зайняла свою нішу в культурному житті міста. Оксана Дудко, одна з організаторів «Драбини», розповідає про фестиваль, його справжні цілі і його невдачі.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?