Творчий вечір Ади Роговцевої^{21 сентября 2012}

Катерина Гладка

8 вересня столичний театр „Сузір’я відмітив свій двадцять п’ятий — ювілейний — театральний сезон, урочисте відкривши його творчим вечором Ади Роговцевої. Заслуженій артистці України виповнилося сімдесят п’ять років.

Це був вечір-імпровізація, інтимна сповідь актриси про особисте та професійне життя. Ада Роговцева вміє говорити просто про глибокі речі. Не боїться бути кумедною. Вона, незважаючи на вік, лишається жіночною. І попри складну особисту та професійну долю не втрачає індивідуальності та сили.
Сьогодні, на жаль, для неї настав період утрат: кілька років тому пішов із життя улюблений чоловік Костянтин Степанков, влітку від невиліковної хвороби помер її єдиний син. У цей же час згасла доля її друга — Богдана Ступки. Крім особистої драми сталася й драма професійна: через конфліктну ситуацію акторка пішла з Театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра.

У цей вечір на сцену „Сузір’я вона вийшла, аби відновити діалог із улюбленим глядачем і відтворити створені нею протягом театральної кар’єри образи. Були зіграні Геля зі спектаклю Едуарда Митницького «Варшавская мелодия», Ліка Мізінова із постановки Михайла Резніковича «Насмешливое мое счастье» (уривки). Ада Миколаївна відтворила фрагмент зі «Священных чудовищ» Романа Віктюка та епізоди з постановок «Приборкання вогню», «Вічний поклик» та «Камінний господар». Наприкінці акторка читала поезію Анни Ахматової та вірші із власних збірок «Мамині молитви» і «Целую твой голос». Закінчився творчий вечір фрагментом із мелодрами про зріле кохання — «Зимовий роман».

Ада Роговцева. Із монологів

«Поховала всіх: батька, матір, братів, чоловіка, сина… Коли довго живеш, то на твою долю випадають різні випробування, але найстрашніше — це смерть близьких. Цього літа я втратила найдорожчу людину — сина. Для матері — це тортури! Ось ці тортури я тепер проходжу. Знаєте, після смерті чоловіка, Костя Петровича, я навчилася розмовляти зі своїми близькими, котрі пішли у Вічність. Як справляюся зі своїми болями? Зізнаюся: сьогодні мені соромно жити. Немає тих слів розради, які можуть полегшити біль! Коли приходять утрати, немов перегортаєш сторінки книги пам’яті…».

«Мені щастило на справжніх лицарів… Пощастило мені в моїй творчій та особистій долі на справжніх мужчин: Сердюк, Борисов, Ступка. Я ж така весела була, що часом мої погляди та поведінка сприймалися неоднозначно, але тим не менш нам вдавалося бути з усіма чоловіками справжніми друзями, такими, що не розірвати… Іван Миколайчук до мене в хату приходив чистий, розумний, талановитий… І чогось завжди, коли був піст, і було великою проблемою його нагодувати».

«Сьогодні я втратила Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра. Зі злої волі, а може, і не злої. Не знаю… із волі людини, з якою я товаришувала 50 років. Едуард Маркович Митницький у важкий для мене момент не зміг знайти слів розради, не пішов на компроміс. Мені шкода, що я втратила дорогу людину, а разом із ним і колег, разом із якими пропрацювала майже десять років».

Інформаційна довідка
Дата народження: 16 липня 1937 року
Освіта: Київський державний інститут театрального мистецтва ім.Карпенка-Карого
Нагороди:
Заслужена артистка Української РСР, 1960 р.
Народна артистка Української РСР, 1967 р.
Народна артистка СРСР, 1978 р.
Орден Княгині Ольги III, 2003 р.