Творчий вечір Ади Роговцевої21 сентября 2012


Катерина Гладка



8 вересня столичний театр „Сузір’я відмітив свій двадцять п’ятий — ювілейний — театральний сезон, урочисте відкривши його творчим вечором Ади Роговцевої. Заслуженій артистці України виповнилося сімдесят п’ять років.



Це був вечір-імпровізація, інтимна сповідь актриси про особисте та професійне життя. Ада Роговцева вміє говорити просто про глибокі речі. Не боїться бути кумедною. Вона, незважаючи на вік, лишається жіночною. І попри складну особисту та професійну долю не втрачає індивідуальності та сили.
Сьогодні, на жаль, для неї настав період утрат: кілька років тому пішов із життя улюблений чоловік Костянтин Степанков, влітку від невиліковної хвороби помер її єдиний син. У цей же час згасла доля її друга — Богдана Ступки. Крім особистої драми сталася й драма професійна: через конфліктну ситуацію акторка пішла з Театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра.


У цей вечір на сцену „Сузір’я вона вийшла, аби відновити діалог із улюбленим глядачем і відтворити створені нею протягом театральної кар’єри образи. Були зіграні Геля зі спектаклю Едуарда Митницького «Варшавская мелодия», Ліка Мізінова із постановки Михайла Резніковича «Насмешливое мое счастье» (уривки). Ада Миколаївна відтворила фрагмент зі «Священных чудовищ» Романа Віктюка та епізоди з постановок «Приборкання вогню», «Вічний поклик» та «Камінний господар». Наприкінці акторка читала поезію Анни Ахматової та вірші із власних збірок «Мамині молитви» і «Целую твой голос». Закінчився творчий вечір фрагментом із мелодрами про зріле кохання — «Зимовий роман».

Ада Роговцева. Із монологів

«Поховала всіх: батька, матір, братів, чоловіка, сина… Коли довго живеш, то на твою долю випадають різні випробування, але найстрашніше — це смерть близьких. Цього літа я втратила найдорожчу людину — сина. Для матері — це тортури! Ось ці тортури я тепер проходжу. Знаєте, після смерті чоловіка, Костя Петровича, я навчилася розмовляти зі своїми близькими, котрі пішли у Вічність. Як справляюся зі своїми болями? Зізнаюся: сьогодні мені соромно жити. Немає тих слів розради, які можуть полегшити біль! Коли приходять утрати, немов перегортаєш сторінки книги пам’яті…».

«Мені щастило на справжніх лицарів… Пощастило мені в моїй творчій та особистій долі на справжніх мужчин: Сердюк, Борисов, Ступка. Я ж така весела була, що часом мої погляди та поведінка сприймалися неоднозначно, але тим не менш нам вдавалося бути з усіма чоловіками справжніми друзями, такими, що не розірвати… Іван Миколайчук до мене в хату приходив чистий, розумний, талановитий… І чогось завжди, коли був піст, і було великою проблемою його нагодувати».

«Сьогодні я втратила Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра. Зі злої волі, а може, і не злої. Не знаю… із волі людини, з якою я товаришувала 50 років. Едуард Маркович Митницький у важкий для мене момент не зміг знайти слів розради, не пішов на компроміс. Мені шкода, що я втратила дорогу людину, а разом із ним і колег, разом із якими пропрацювала майже десять років».



Інформаційна довідка
Дата народження: 16 липня 1937 року
Освіта: Київський державний інститут театрального мистецтва ім.Карпенка-Карого
Нагороди:
Заслужена артистка Української РСР, 1960 р.
Народна артистка Української РСР, 1967 р.
Народна артистка СРСР, 1978 р.
Орден Княгині Ольги III, 2003 р.


Другие статьи из этого раздела
  • Исмена, дочь Эдипа

    Лариса Парис похожа на колдунью: экзальтация, парики, легкая манерность и ритмика повторяющихся движений. Она экстравагантна, гостеприимна и всегда чрезвычайно женственна. Попадая на спектакль в  «Студию Парис» на Гарматной, 4, в самом воздухе улавливаешь женское дыхание, легкое скольжение невидимой женской руки, будто тени разных героинь Парис по-кошачьи пробираются между зрителями. А в глубине зала на плетеной скамье сидит в черных одеждах с необъятной розовой шалью Она — героиня сегодняшнего спектакля.
  • Потрошители ангелов

    9 апреля на Софиевской площади показом уличного спектакля Цирковых студий Марселя «Площадь Ангелов» открыли седьмой по счету фестиваль Французская весна. По канатам, подвешенными над площадью, носились белые фигуры, напоминающие ангелов, и разбрасывались перьями. По началу, перья сдувал куда-то в сторону острый порывистый ветер, и одинокие белые фигуры в черном и холодном небе Киева выглядели довольно скучно и однообразно
  • Четыре причины отказать

    Типичная сусальная мелодраматическая пьеса, в которой соотношение юмора, сантиментов, драматизма и сексуальной пикантности, местами едва ни граничащей с вульгарностью (шутки о  «большом Билле» отдают стариковской пошлостью и дешевизной), рассчитано ровно настолько, чтобы умилить, позабавить, возбудить и рассмешить самого примитивного зрителя. Совершенно легко представить, почему этот продукт с успехом шел на Бродвее: его низкопробный драматизм вполне соответствует нетребовательному вкусу общества массового потребления
  • Серби для естетів

    Рідко коли український театр тішить витонченим інтелектуальним видовищем. І тому постановка «Професіонал» в театрі «Сузір’я» ─ непідробна радість і щастя. Вдвічі приємніше, що поставлена вона за однойменною п’єсою сучасного сербського драматурга Душана Ковачевича, чиї п’єси йдуть у всьому світові, а за його сценарієм був знятий фільм Еміра Кустуриці «Андеграунд». Актори, задіяні в спектаклі, теж особливий подарунок ─ андеграундні професіонали
  • Фантасмагории чешского театра

    Пражская литературная школа наиболее известна в мире мрачной мистикой Франца Кафки, а также магической готикой Густафа Майринка. Одним из представителей этой условной группы был и чешский немец Иоганнес Урцидиль, менее известный русскоязычному читателю. Широкая популярность к Урцидилю как к поэту и новеллисту, автору коротких рассказов пришла в 1950-м году. Чехи, хорошо прочувствовав природу своего литературного наследия, а также мистический дух Праги, воплощают его в театре, основные черты которого: интеллектуальность, фантасмагория, примат темного сюрреалистического начала.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?