Фантасмагории чешского театра

Пражская литературная школа наиболее известна в мире мрачной мистикой Франца Кафки, а также магической готикой Густафа Майринка. Одним из представителей этой условной группы был и чешский немец Иоганнес Урцидиль, менее известный русскоязычному читателю. Широкая популярность к Урцидилю как к поэту и новеллисту, автору коротких рассказов пришла в 1950-м году. Чехи, хорошо прочувствовав природу своего литературного наследия, а также мистический дух Праги, воплощают его в театре, основные черты которого: интеллектуальность, фантасмагория, примат темного сюрреалистического начала.

Польский «Король Рогер» на украинской сцене

В Киеве завершился украинский этап международной программы «I, Culture», призванной познакомить десять европейских стран с культурным достоянием современной Польши. Кульминационной точкой проекта стала концертная постановка единственной оперы Кароля Шимановского — «Король Рогер» — на сцене национальной оперы Украины.

Жесть з минулого

Ти і я шукаємо любові. Адже без неї ніяк, без неї нікуди. Кожний шукає її зі своїх причин, але ніхто і ніколи не думає, що буде після. Іноді «Після» стається через 24 роки. Ви вже давно живете спокійним розміреним життям, у вас дорослий син, старіюча дружина, машина, робота і тут в двері дзвонить ваше давнє кохання. «Жінка з минулого». І що тоді?

«Соль» на «Морях»

Море, по словам Криса Торча, арт-директора проекта «Чорное/Северное Моря», — это символ и линия раздела, с одной стороны, и мост и символ единения — с другой. Политика и экономика уже продемонстрировали свою несостоятельность в попытке объединить Европу, возможно, это удастся искусству. В двухгодичное путешествие художественный караван «Морей» отправился с Одессы, набрав с собой драгоценные плоды творцов, поплыл по морским странам, бросая якорь в портовых городах. Тяготея к метажанрам и копродукции разных видов искусств, проект демонстрирует современные тенденции Европейского искусства.

Непорозуміння

Завжди приємно отримати привід звернутися до витонченої філософської літератури, наприклад, до творчості Альбера Камю ─ висока трагедійність ідей, точність образів і довершеність форми. Наче холодною ковдрою огортає самотність його героїв і його самого, екзистенційної людини, що живе в переддень своєї смерті, повсякчас тримаючи її у пам’яті. Вдвічі приємніше, коли до Камю звертаються вітчизняні режисери, в антагоністичному спротиві всетеатральному шароварному «гоп-ця-ця» в обгортках кайдашевих сімей та наталок полтавок в камерному, затишному театрі «Вільна сцена» з найхимернішим і майже найцікавішим репертуаром в усьому Києві нам пропонують Альбера Камю і його п’єсу «Непорозуміння».