«Доньки-матері». Світ навпаки28 апреля 2012

Текст Юлії Лучик


Постановка: «Доньки матері»

Режисер: Ігор Матієв

Прем’єра відбулася: липень 2009 року

Театр: Київський академічний обласний музично-драматичний театр імені Панаса Саксаганського

Постановка взяла участь у І Всеукраїнському фестивалі молодої української режисури, що відкрився 25 квітня 2012 р. у Білій Церкві

«В театр всегда можно вернуться, а в жизнь — нет. Театр — это базар, и все мы в нём всего лишь товар«

Валентина — Каті, з п’єси «Доньки матері»

Невинна й стара гра дитинства, в котру бавляться маленькі дівчатка, у виставі молодого режисера Ігоря Матієва показана в абсолютно новому світлі. Це історія про двох жінок — представниць «найдавнішої професії», — яких забаганка клієнта зводить у одній квартирі, де вони повинні грати ролі „доньки-матері «.

Режисер назвав свою виставу дорослою комедією, але комедійною в ній є лише гра актрис, які замість життя показали доволі посередню інсценізацію детективної історії. Ні одна з артисток не відчула справжню трагедію свого персонажа. І розповідь про їхні персональні драми не зачепила за «живе». Тому слова героїнь: «Разрулим… нас же двое», варто сприймати з точністю до навпаки.

Ганна Кузьмінова, виконуючи роль «доньки», була награною, фальшивила. Її героїня Катя вийшла занадто розпусною навіть для ролі «нічного метелика». Роль «матері» дісталася Світлані Лановенко. Її героїня Валентина — зріла жінка, яка має доньку і досвід невдалого шлюбу. Актрисі вдалося загалом передати образ свого персонажа, однак іноді вона відверто перегравала. Кумедності додавало те, що вона часто плутала імена своєї справжньої дочки і нової «знайомої». Правда, потік афоризмів, що раз у раз лунав із її уст, так-сяк виправляв ситуацію.

Але по-справжньому постановку врятувало її оригінальне просторове вирішення: дія відбувалася у глядацькому залі, а глядачі розташувалися на сцені. За білою ширмою можна було побачити силуети героїв, які, то одягаються, то роздягаються, то вбивають свого «клієнта». Після останньої сцени вистава остаточно набула фарсових рис дешевої голлівудської історії…

Музична палітра спектаклю цілком вмістилася в застільний репертуар Сердючки, а закінчилася постановка оптимістичною «Все буде добре» Океану Ельзи. І справді, хочеться вірити, що у героїнь спектаклю все буде добре, чого не скажеш про саму виставу, де світ перевернувся: засудження стало співчуттям, смерть — життям, а жалюгідне виживання — новою історією, текст якої мають написати самі персонажі. Якою ж буде ця історія — вирішувати глядачу. Відомо тільки одне — винести вирок людині може кожен, а дослухати її історію до кінця — одиниці. Вистава вчить останньому, однак її глибока мораль захована під сімома замками авторської посередності, акторської закритості й режисерської невизначеності. Вона, як каже героїня Світлани Лановенко, «одинока, как потерянная мысль» …


Другие статьи из этого раздела
  • Мовою Ритму

    З 22 по 25 квітня в Києві в Жовтневому палаці зіграє свою останню шоу-програму легендарний театралізований шум-ритм колектив STOMP, вистави якого багато років не сходять зі сцен Лондонських театрів, а шоу занесені до списку must see столиці Англії. «Я скажу так, що навіть середньостатистичний українець може вступити до лав STOMP, якщо у нього правильно „здвинуте“ мислення, якщо він по своєму характеру STOMP-івець»
  • Непорозуміння

    Завжди приємно отримати привід звернутися до витонченої філософської літератури, наприклад, до творчості Альбера Камю ─ висока трагедійність ідей, точність образів і довершеність форми. Наче холодною ковдрою огортає самотність його героїв і його самого, екзистенційної людини, що живе в переддень своєї смерті, повсякчас тримаючи її у пам’яті. Вдвічі приємніше, коли до Камю звертаються вітчизняні режисери, в антагоністичному спротиві всетеатральному шароварному «гоп-ця-ця» в обгортках кайдашевих сімей та наталок полтавок в камерному, затишному театрі «Вільна сцена» з найхимернішим і майже найцікавішим репертуаром в усьому Києві нам пропонують Альбера Камю і його п’єсу «Непорозуміння».
  • Корейцы. Войцек. Стулья

    «Садори» — корейская труппа, экспериментирующая в жанре физического театра… Надо сказать, что это и выглядит, как чистый эксперимент: «Войцек» поставлен в духе скупого на экстравагантные па балета со стульями с вкраплениями разговорного театра и с титрами сюжетных выжимок, которые и обозначают происходящее на сцене. Физического театра здесь нет. На протяжении всей полуторачасовой постановки не оставляет ощущение, что спекталкь имеет поразительное сходство с японскими мультиками. Сказывается близость культур и попытка расширить выразительный спектр актерских техник. Актеры-танцоры временами визжат и корчат гримасы, что зачастую выглядит попросту наивно, равно как и заданный структурой пьесы кинематографический монтаж — отдает схематизмом и простоватостью.
  • Не поздно испугаться…

    Несмотря на то, что спектакль «Поздно пугать…» ставила молодая команда режиссеров и актеров, в результате получилось зрелое, даже мудрое творческое высказывание. Первая часть спектакля выводит на сцену тех, кого принято считать в приличном обществе социальными отщепенцами. Маргинальный общественный шлак, который послужил прототипом для героев пьесы, демонстрирует невежество, порок, грязь, полное отсутствие человеческого
  • Фантасмагории чешского театра

    Пражская литературная школа наиболее известна в мире мрачной мистикой Франца Кафки, а также магической готикой Густафа Майринка. Одним из представителей этой условной группы был и чешский немец Иоганнес Урцидиль, менее известный русскоязычному читателю. Широкая популярность к Урцидилю как к поэту и новеллисту, автору коротких рассказов пришла в 1950-м году. Чехи, хорошо прочувствовав природу своего литературного наследия, а также мистический дух Праги, воплощают его в театре, основные черты которого: интеллектуальность, фантасмагория, примат темного сюрреалистического начала.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?