Чорнобиль по-французьки^{21 апреля 2008}

Текст Марисі Нікітюк

Фото Андрія Божка

Сергій Леонтієвич Массудов в «Театральному романі» Булгакова очевидно і просто вирішив питання написання п’єс: «Що бачиш — пиши, а чого не бачиш — писати не варто». Жіль Грануйє, французький автор і постановник опусу про Чорнобиль «Весна», який показали в Молодому театрі 18 квітня в межах Французької весни, пішов іншим шляхом. Він вирішив написати про те, що читав. Звісно, Булгаков мав на увазі не буквально бачене, а чіткість картинок в уяві автора, але братися за Чорнобильську тему європейцеві — це те саме, що слов’янину писати про Холокост. Жіль Грануйє наштовхнувся в інтернеті на повідомлення про туристичні поїздки в зону відчуження. І авторська фантазія розгулялася. Тема Чорнобиля як невичерпне джерело пекельних та ядерних метафор («оголений уран в безоднях саркофагу») і потужне натхнення для драматургії розбитих життів та перманентних страждань, надихнула його. Коротше, можна лише уявляти як збуджує уяву європейського автора багата на конфлікти тема Чорнобиля.

Жіль Грануйє

Але в Прип’яті, Славутичі, в покинутих хатках в зоні відчуження живуть люди, там зелено, там тихо, там нема закону, і можливо, в фосфоритному свіченні місяця закинутими вулицями Чорнобиля і пробігають стада двоголових срібних антилоп, але навряд. А сама тема Чорнобиля, активно залайозана усілякими державними соціальними ініціативами, так і не була переосмисленою високохудожньо. До неї звертатися в мистецькому плані це вчорашній день, день кострубатих і надуманих Чорнобильських мадонн (поема Івана Драча) і обов’язкових публікацій в кожному ЗМІ на 26 квітня.

Але звідки це все знати Жілю Грануйє? Певна, що у Франції всі би розплакалися і забажали нашого якнайшвидшого вступу в Євросоюз. Але тут, у Києві, це смішна затягнута постановка, насичена всіма можливими стереотипами України, починаючи від теми і завершуючи постійним згадуванням героями Маркса, Енгельса, Леніна, Блохіна — за ідеєю автора це мало б надавати українського колориту. Один з конфліктів між пожежником, що 26 квітня напився і пропустив час смерті, Павлом і не зрозумілим персонажем Петром, який чомусь усім мститься, лежить в площині комунізм-капіталізм. Невже в Європі думають, що ми проклинаємо бізнесменів, орендодавців і тричі хрестимося проходячи повз Арена-сіті?

Павло (Жуліо Герреро) розповідає Петрові (Ів Брессіан) про пекельний кратор саркофагу. Вистава французькою мовою супроводжувалася титрами

Оскільки театральна система Франції діаметрально протилежна нашій, то дивитися їх вистави зазвичай цікаво. В них є єдиний державний театр — Комеді Францез, а все інше — це вільні театральні групи, що часто ставлять свої тексти, мало звертаючись до звичних класиків. Такою групою є і трупа відкриття минулорічного Авіньйонського фестивалю Жоеля Помра, і подібна компанія Premier Acte привозила минулого року в Київ в межах Французької весни симпатичну виставу «Макондо» за Маркесом. Щось незавершене є з точки зору драматургії в подібних спектаклях, вони зазвичай схожі на переповіданий однокласником сюжет книги з навчальної програми.

Так і у випадку з «Весною». Є Ольга (Валері Ларрок), яка є гідом у зону. Їй видалося вийти заміж за пожежника в Славутичі 26 квітня 1986-го року. Чоловік смертельно опромінився під час ліквідації, що не завадило через деякий час їм, у лікарні, треба розуміти, на його останньому подиху, зачати дитину. Ні, драматургія вистави радше може насмішити своєю недолугістю — якби Шекспір писав сценарії для мексиканських серіалів про маргіналів, могло вийти щось подібне. В сюжетній канві купи неточностей, нестиковок, які зрештою можна було б і виправдати, пославшись на радіацію, але навіть цього не робить режисер-автор.

Ольга (Валері Ларрок) всю виставу првозилася з зеленим салатом. Щось на кшталт: і в Чорнобилі ростуть квіти

Акторів просто шкода, вони так відчайдушно намагаються оживити труп Чорнобильської саги. Там, де вони сидять за столом і розповідають про пиятику і весілля, життя більше, ніж там, де силкуються просльозитися з героїчних смертей своїх близьких під час ліквідації. Хоча у французів варто повчитися просто і зі смаком організовувати сценічний простір. Декорації зроблені за принципом колажу: по центру шмат зеленої трави для гольфу, кілька лакових стільців, стіл-тумба, він же згодом двері, і дощатий екран (як рекламні щитки з панельок), на якому зображується то Славутич і пропливають безтурботні хмарки, то саркофаг, з якого зриваються язики полум’я, то головна героїня Ольга. А внизу сцени сидить забутий музикант, що відтворює шуми на електрогітарі і контрабасі (шуміти, до речі, можна було чимось і по-скромніше).

Баба Таня (Ольга Нірод) і всі інші в день злополучного весілля, 26 квітня 1986 рік

Можливо, завдячуючи масово примусовим творам і малюнкам по школах України в пам’ятний день, Чорнобиль ніколи і не буде переосмислений мистецьки. До сонму українських символів: Шевченка, рушників, Лесі Українки, пісень, вже давно приєднали і чорних лелек і чотирихвостих білочок. Туди можна відправити і «Весну» як підбірку стереотипів про Україну.

Дощатий екран з відеопроекціями розширював сценічний простір. Це Ольга в кафе фліртує з незнайомцем

Фредерік Дамані, дуже зосереджений музикант