А Міллер-то закоханий!07 декабря 2014

 

Текст Анастасія Головненко

Фото Молодого театру та vogue.ua


У Шиллера, було все зрозуміло. Два майже ворогуючих клани, феодальний та бюргерський, Фердинанд із вищого прошарку закохується в Луїзу з нижчого. Усе на світі проти них, усі навколо страждають, і нікому врешті немає спокою від підступності й від кохання. 

Натомість, Андрію Білоусу, як сучасному режисеру, усе це, ясна річ, не так уже й цікаво. У нього не вистачає виправдань для пояснення поведінки деяких персонажів Шиллера, томі він прагне створити своїх.

Виховуючись у президентських палатах, син першого міністра фон Вальтер (актор – Олександр Ромашко), надивившись на всі корупційні схеми знаті, хоч і залишається людиною честі, все ж ладен дивитися з підозрою на будь-кого, навіть на Луїзу.

Молода дівчина, змальована режисером, також не така вже й свята, як у Шиллера. У виставі є сцена, де після того, як Луїза (Дар’я Баріхашвілі) приносить коханому лимонад, а той тим часом відправляє подалі її батька, дівчина пропонує майорові «подивитися на її шиття». Вона чиста й світла дитина, подібна до Шиіллерівської, проте зіткнувшись у житті з пронирливими Вурмом (Марк Дробот) і Президентом, сама трохи втрачає голову.

Леді Мільфорд в режисурі Білоуса – спокусниця. Її благородне походження слугує леді не більш ніж ніжною оповідкою, вжитою нею для того, аби розчулити серце майора, втратити перед ним свідомість і отримати заповітний поцілунок. Зазначимо, що спокусниця з Ліліани Ребрик вийшла справді непогана, а «за сценарієм», Фердинанд ледве втримується, аби не піддатися на її тонкі сексуальні провокації.

Маршал фон Кальб, Вурм та все, що стосується герцога у виставі зображується трохи спересердя: навмисне негативні персонажі часто смішні від того, що дурні й таке інше. Прийоми такого типу часто складають враження недоречної казки. Президент, як один з найяскравіших об’єктів створення образу знаті здебільшого штампований: в його вчинках домінують зухвалість і розрахунок, він легко руйнує кохання свого сина, і не перебирає засобами, коли розмова ведеться про мету. «Президент в ньому сильніший за батька», як сказано в Шиллера.

І ось саме на противагу всій привілейованій знаті, з усіма їхніми підступними планами й методами, у канву подій вводять персонажа Ярослава Чорненького – батька Міллера. За усіма законами жанру, батько й мати Луїзи бідні, рахують кожну копійку й подарунки Фердинанда. Вони є дзеркалом бюргерського суспільства того часу, й зображують мало не родину, в якій виріс і сам Шиллер. На наше щастя, Андрій Білоус роздивився в цій родині перспективу стосунків, і перекреслюючи образи Міллерів як так званих «звичайних людей», режисер розставляє акценти інакше.

Дружина Міллера (найорганічніше, у виконанні Катерини Кістень) у режисера «отримує роль». У персонажа з’являється життєва лінія, власна позиція, набір моральних цінностей, реєстр почуттів та все інше. Ми, хоча й не знаємо достовірної історії матері, з її поведінки та звичок, її ставлення до грошей та вельмож, можемо судити про її походження. У п’єсі не вказано як у Міллера з’явилася така дружина, та, натомість ми можемо відкрити для себе її образ як колишньої повії, ласої до красивого життя та великих грошей.

Образ такої дружини, напевно, вводиться режисером для розкриття власне образу Міллера. І якщо його Шиллерівський прототип був би зруйнованим появою такої дружини, Міллер Чорненького навпаки має усі важелі, аби проявити себе якнайповніше. Його сентиментальність і щирість розкриваються вже в третій сцені (тій, що за Шиллером мала б бути першою). Поява дружини на авансцені мала б розсердити старого Міллера, він намагається їй докорити за доньку та її кохання з майором. Натомість, промовляючи свої зауваження до дружини м’яко й по-батьківськи, Міллер одразу ж виказує себе: йому не огидні ні помисли дружини, ні вона сама. Міллер закоханий у свою жінку, і навіть, цілком можливо, не проти союзу доньки з Фердинандом. Міллер здає позиції перед сильним почуттям, і своїм, і коханням Луїзи до майора.

В цілому у Білоуса якимось чином всі герої виходять злочинцями, що скоїли зло в ім’я кохання. А лакмусом до розкриття суті кожного з персонажів, режисер обирає гроші, часто дуже великі. Леді Мільфорд ладна скривдити життя своє, Фердинанда і Луїзи тільки тому, що майор може дозволити собі їй відмовити; Президент і маршал фон Кальб готують злочин заради сина фон Вальтера; Вурм не зупиняється ні перед чим на шляху до коханої Луїзи – кривдить її, і врешті, морально знищує; Луїза погоджується на обман і злочин перед майором заради нього ж; Фердинанд врешті вбиває свою кохану. І навіть Міллер, основною рисою якого є спокій та любов у цій постановці, не в змозі відмовитися від занадто великої суми грошей на перевагу свободи своєї доньки, музикант стає пажем Фердинанда, закриваючи ланцюг підступності.


Другие статьи из этого раздела
  • В защиту меньшинства: «Дело Менделя Бейлиса»

    Об одном из первых иммерсивных спектаклей в Киеве
  • Прерванный эксгибиционизм

    Театральный критик Сергей Васильев и актриса Татьяна Круликовская создали своеобразный спектакль по отрывку романа «Невиновные» австрийского писателя и философа Германа Броха. «Святая похоть служанки Церлины» театра «Сузір’я» — это монолог-самообличение (литературная редакция и адаптация — Сергей Васильев), в котором святая грешница Церлина предстает грубой, простой, неприятной, а вместе с тем, забавной и обаятельной особой.
  • «Анна Каренина»: опиумная страсть

    Эйфмановская «Анна Каренина» открыла зрителю темную бездну обреченной женской души и хаос настоящей, сокрушающей страсти. Умышленно отказавшись от побочных линий, режиссёр аккумулировал все драматическое напряжение романа в треугольнике: Каренина — Вронский — Каренин
  • «Механічна симфонія»

    «Механічна симфонія» — це майстерня, завод із виготовлення незвичної, але оригінальної музики, в якій какофонія сучасності зливається із гармонією Всесвіту. Її творять всі присутні — класичні музиканти, інженери, машини і навіть глядачі. Прийшовши на черговий концерт, публіка сподівається просто відпочити, розважитись, послухавши музику, яку для неї виконуватимуть. Але несподівано для самих себе глядачі опиняються на сцені, стають персонажами власної вистави, творцями власної симфонії.
  • 4 вистави камерної сцени Гогольфест 2014: El Funeral, «Стільці», «Гамлет.Вавилон», «Так, мій фюрер!»

    Театр провокативний. Театр революційний. Театр експериментальний

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?