Самое популярное

Лесь Курбас: Розумний Арлекін
Лесь Курбас: Розумний Арлекін

«Створити те чого немає в дійсності кинути людям фантазію ідеальне неіснуюче але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи А для цього треба розбудити …

«Чекаючи на Годо»
«Чекаючи на Годо»

«Чекаючи на Годо» — ліричний спектакль акторів театру про самих себе, про власну розгубленність і очікування режисера, чуда, Годо. Драма абсурду Семюеля Бекета.

Ігор Постолов
Ігор Постолов

Актор театру ДАХ. Народився в місті Світлодарську на Донбасі. В десятому класі кинув школу заради театрального коледжу в Дніпропетровську.

Микола Хвильовий: Останній Романтик
Микола Хвильовий: Останній Романтик

20–30 і роки ХХ століття — що там на розбитому роздоріжжі між першою світовою і громадянською війнами між Росією і Європою між націоналізмом і комунізмом коли вся країна билася й звивалася …

Соломія Мельник
Соломія Мельник

Акторка театру ДАХ киянка народилася 1984 року Батьки музиканти мати керує фольклорний гуртом «Дай Боже» там з трьох рочків Соломія і співає Для Соломії велике …

Два в одному. «Едіп. Собача будка»
Два в одному. «Едіп. Собача будка»

Влад Троїцький поставив до цьогорічного Гогольфесту найсуперечливішу і найрадикальнішу виставу театру «ДАХ — Едіп Собача будка» Два фактично різних спектаклі розділені антрактом демонструють …

Петербуржская «Анна Каренина» в Киеве

20 — 21 февраля в Киеве в Национальной опере Украины состоится показ «психологического» балета «Анна Каренина». Его выдающийся режиссер-хореограф — петербуржец Борис Эйфман — поделился с TEATRE своими размышлениями о Толстом, признался в любви Петербургу и Киеву, а также обрисовал портрет идеального танцовщика. Каждый балет Бориса Эйфмана делает зрителя свидетелем чутких наблюдений режиссёра за движениями человеческой психики.

Турецкий театр. Досье

В Турции есть национальные (государственные), муниципальные и частные театры. На общей театральной карте преобладает репертуарный театр. Главное управление Национального театра находится в Анкаре, а Национальный театр Анкары является — центр всего сегмента государственных театров

Баса Джаникашвили. О грузинском театре

Театральная Грузия сегодня чрезвычайно зависима от зрителя. Предлагая прямолинейные и пошлые постановки, отмеченные вульгарным юмором «ниже пояса», режиссеры утверждают, что их основной задачей является — вернуть зрителя в театр.

Тайны Андрея Тарковского

29 декабря 2011 года исполнилось двадцать пять лет со дня смерти великого режиссера Андрея Тарковского. Этим летом киевский кинотеатр «Жовтень» в честь годовщины демонстрировал ленту «Ностальгия», кинофестиваль «Молодость» почтил режиссера симфоническим концертом и фильмом «Жертвоприношение».

«ЁЛКИ — 7»

«Ёлки» в театре — это длительная пауза в репертуаре, которая начинается в День Святого Николая и длится вплоть до Старого Нового года. В это время театральные залы заполняются детской аудиторией, а сцены — Пиратами, Змеями Горынычами, Шоколадными Сырками и прочими персонажами. Для каждого актера «Елки» — это свой «праздник»: возможность пообщаться с детьми, заработать немного денег или сыграть неожиданный юмористический экспромт, пользуясь тем, что дети не искушены во взрослых шутках.

Хороший критик — смирный критик

Одно из самых распространенных отечественных заблуждений: нынешняя театральная критика стала слишком острой, наглой, временами прямо-таки хамской. То ли дело критика прежних лет. Вот тогда были мыслители, а не щелкоперы. Они пытались вникнуть в замысел художника, они вели с ним уважительный разговор, они помогали ему понять самого себя. Для них искусство (и художник) было свято, для нынешних — ничего святого нет

Міхал Вальчак: «Театр не повинен бути дзеркалом реальності, для цього є газети і телебачення»

Я думаю, що в Польщі є своєрідний розподіл драматургів: автори, що тяжіють до реалізму, та ті, що надають перевагу сюрреалізму та символізму. В моєму оточенні було більше людей, які розумілися на абсурді та гротеску як методах написання. Герої моїх п’єс змальовані в сюрреалістичній манері, вони говорять метафорами, що й дає підстави критикам відносити мене до поетичного напрямку.

Карагьозджу Дженгіз Озек: «У культурному плані Туреччина — країна мозаїчна»

Влітку, коли у багатьох країнах завмирає театральне життя, у Туреччині продовжують влаштовувати вистави традиційного народного театру «Карагьоз». Ця форма тіньового театру поширилася на теренах Османської імперії орієнтовно з XV століття, спочатку як розвага для Султана, а згодом як улюблена забава мешканців стамбульських кварталів. Цього року священний для мусульман місяць Рамазан тривав з 1 до 28 серпня. У цей період, лише після заходу сонця, коли за релігійними канонами дозволяється випити води та перекусити, правовірні мали можливість долучитися і до розваг. Відтак на багатьох майданчиках Стамбула та курортних містечок Туреччини майстри тіньового театру «Карагьоз» дивували новими пригодами чорноокого відчайдухи Карагьоза та його друга Гаджівата як місцеве населення, так і численних туристів. Упродовж століть ці традиційні маски, простака та грамотія, неодноразово трансформувалися, але ніколи не втрачали свого національного колориту та ментальних рис

Результати «Тижня актуальної п’єси»

Закриття Другого фестивалю сучасної драматургії «Тиждень актуальної п’єси» відбулося в кав ярні-книгарні «Бабуїн» в суботу, 30 жовтня, о 19:00. Переможців конкурсу фестивальних читок було оголошено, а їх п’єси нагороджено фінансуванням на постановку в розмірі 15 000 кожна.

Мілена Богавац про сучасну сербську драматургію

Як генерація письменників ми з’явились у таких обставинах і вирішили не погоджуватись зі статусом кво. Мая Пелевич, Мілан Маркович, Філіп Вуйошевич і я згуртувалися в рамках проекту розвитку і промоції нового драматичного писання, який деякий час відбувався при Народному театрі в Белграді. Очолював цей проект драматург Мілош Кречкович, а співпрацювали з проектом багато драматургів, режисерів і літературних менеджерів. «НАДА» (НовА ДрамА) пропонувала майстерні розвитку драматичного тексту, методологічно засновані на принципах лондонського театру «Роял Корт».

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?