Премія «Бронек» :: Teatre :: современный театр в Украине

Премія «Бронек»^{23 февраля 2009}

Текст Катерини Муромцевої

2008-го року відомий критик і педагог Валентина Заболотна започаткувала театральну премію «Бронек», вшановуючи пам’ять свого діда, геніального актора Амвросія Бучми (якого у колі рідних і друзів називали Бронеком).

Нагорода є суто символічною: лауреат отримує фото Амвросія Бучми і диплом, а також вшановується урочистим родинним обідом. Основний сенс премії ─ відшукати і підтримати те вартісне, що створюється в сучасному театрі. Кількість претендентів обмежується лише хронологічними межами. Розглядаються всі акторські та режисерські роботи, представлені протягом календарного року в Україні.

Першого лауреата «Бронека» визначила сама родина Заболотних — це актриса Київського театру на Подолі Тамара Плашенко; відзначено її роботу у виставі «Марія Калас» у Театральній вітальні на Андріївському узвозі.

Цього року було сформовано експертну групу, куди, крім Валентини Ігорівни Заболотної, увійшли театрознавці-критики: Анна Липківська, Ельвіра Загурська та Віталій Жежера. Підготовлено проект Положення про премію.

Окреслено коло претендентів, чиї творчі роботи у 2008 році особливо зацікавили експертів: це — актори Ганна Александрович (вистава Центру ім. Л. Курбаса «НічЕлеонориДень»), Ксенія Ніколаєва («Самотня леді» в МТМ «Сузір’я») та Анатолій Ященко («Дні пролітають зі свистом…», Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра); дуети Ірина Калашникова — Олексій Тритенко («Сволота», незалежна вистава, що їй надав прихисток Театр маріонеток) та Катерина Кістень — Ігор Рубашкін («Розпусник» у Новому драматичному театрі на Печерську); режисери Андрій Білоус («Сволота»), Євген Курман («Сорочинський ярмарок», Донецький обласний академічний музично-драматичний театр, а також «Непорозуміння», театр «Вільна сцена») та Олексій Лісовець («Не все коту масляна», Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра). Як події театрального життя розглядаються вистави «Едіт Піаф. Життя в кредит» Театру ім. І. Франка та «Задунаєць за порогом» театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв».

У визначенні претендентів не відкидалася жодна пропозиція кожного з експертів, але лауреати визначаються більшістю голосів.

Результати конкурсу будуть оголошені 14 березня. Урочиста церемонія відбудеться о 14 годині у Будинку Актора на вул. Ярославів Вал, 7. Вхід вільний.

Другие статьи из этого раздела

Лев Додин: вырванные мысли*

«Если всерьез озабочен рождением спектакля, ты волей-неволей анализируешь пьесу или прозу, анализируешь материал жизни, и так или иначе пытаешься разгадать сверхзадачу автора. Но разгадать ее можешь только так, как ты сам ее понимаешь. Нет, наверное, таких режиссеров, которые сознательно берут пьесу с мыслью:» Дай-ка я ее переделаю!.. «Но вообще не самовыражаться невозможно! Можно сколько угодно объяснять Някрошюсу, что нужно ставить проще, он искренне не поймет, о чем речь»

Юрий Клавдиев. Фрагменты

Юрий Клавдиев — российский драматург, работающий в направлении «новая драма». Наряду с такими драматургами как Максим Курочкин, братья Пресняковы, братья Дурненковы, Наталия Ворожбит он является одним из самых интересных современных авторов. Должно пройти время, чтобы оглянуться назад и с хирургическим беспристрастием аналитика дать оценку «новой драмы» как культурному феномену, но уже сейчас следует приобретать бесценный опыт общения с его представителями. Читая пьесы Клавдиева, соприкасаешься с жестким и некрасивым Урбаном.

Зачем нужны «Долбо*бы» Марковского

В Черкассах, в рамках всеукраинского фестиваля «Неделя актуальной пьесы» читали пьесу о херсонских реалиях.

Пам’яті театрального романтика

Щось компанія Там все кращає і кращає, а тут — відповідно — гіршає… Помер Богдан Степанович БЕРЕЗА — директор, художній керівник, янгол-охоронець Волинського обласного театру ім. Т.Г. Шевченка, якому він віддав майже 25 років з відміряних йому 62-х

Театри Японії: традиційний проти актуального

Сучасна Японія не так як в давнину, але все ж лишається екзотичною, закритою для сторонніх країною, з ні на що не схожою культурою і мистецтвом. Це віддалені острови, де впродовж всієї історії проживала переважно лише одна нація. Навіть сьогодні, проїжджаючи в Токійському метро серед строкато одягнених стильних японців, зрідка можна зустріти іноземця

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

Самое популярное

Премія «Бронек»23 февраля 2009