Пам’яті театрального романтика15 декабря 2010

Анна ЛИПКІВСЬКА,

Київ-Луцьк-Київ,

спеціально для teatre.com.ua

Щось компанія Там все кращає і кращає, а тут — відповідно — гіршає…

Помер Богдан Степанович БЕРЕЗА — директор, художній керівник, янгол-охоронець Волинського обласного театру ім. Т.Г. Шевченка, якому він віддав майже 25 років з відміряних йому 62-х. Один з останніх театральних романтиків — із втомленими блакитними очима, трохи винуватою посмішкою, умінням жартувати із кам’яним обличчям та книгою Паоло Грассі «Мій театр» на робочому столі. Із фанатичною відданістю своєму театрові — гранично щирою та непоказною.

Якби він міг, то годував би його грудьми, колисав, витирав шмарклі і співав пісеньок. Хоча по суті, це й робив — не любив просити, але знов і знов йшов «вибивати» гроші на апаратуру та поїздки (щоб потім франківська сцена виявилася «недообладнаною» для масштабних луцьких мюзиклів); знав про побутові проблеми кожного; до глибини душі переймався щонайменшим дріб’язком на кшталт перегорілої лампочки; стоїчно продукував нові постановки (місто невеличке, тож потрібний справжній «конвейєер» прем’єр, аби триматися на плаву); цінував режисера Петра Ластівку, ставши «буфером» між його запальним характером та амбіціями трупи, — і той справді за останній роки підняв театр на дуже і дуже серйозний рівень.

Тобто, як часто буває, займався всім та всіма, окрім себе. Тож — традиційно: прогледіли, надто пізно схопилися… Діагноз поставили минулої зими, Богдан Степанович активно лікувався, але до останнього був у театрі. За тиждень до смерті нарешті взяв невикористану відпустку. Відпустили…

За відомою тезою Оскара Уайльда, життя є копією мистецтва, а не навпаки. У цьому сенсі остання прем’єра Волинського театру — вересневий «Гамлет» у постановці того ж таки П. Ластівки — запрограмувала все наперед. Починалася вона з довжелезної сцени похорону короля, а завершувалася горою трупів тих, хто поліг у боротьбі за корону. Згадуючи сумну долю інших колективів, які опинилися у тій самій ситуації, — багаторічні чвари у Чернігові або Тернополі після смерті таких само їхніх янголів-охоронців Олени Латиш та Михайла Форгеля, — розумієш: найкращим пам’ятником Богданові Березі буде подальше нормальне й мирне творче життя виплеканого ним театру.

… Милий, зворушливий Богдане Степановичу! Може, ви Там теж очолите театр — і ми коли-небудь, як раніше, приїдемо до вас на прем’єру?..


Другие статьи из этого раздела
  • Програма читань фестивалю «Тиждень актуальної пєси»

    З 3 по 11 листопада в київському Молодому театрі, театрі ім. Івана Франка та у актовій залі Гете Інституту пройде третій міжнародний освітній драматургічний фестиваль «Тиждень актуальної п’єси». Фестиваль проходитиме в режимі публічних читань українських нових п’єс, та читань закордонної сучасної драматургії.
  • Неизвестный Селин

    Публикация этих пьес, сценариев и либретто стала своеобразным итогом издания на русском языке основных произведений Луи-Фердинанда Селина и одновременно — важной вехой многолетнего переводческого труда Маруси Климовой, познакомившей русских читателей с многогранным языковым универсумом этого автора. Этот сборник (из-за ограниченного тиража сегодня уже являющийся библиографической редкостью) привлекает внимание, прежде всего, тем, что Селин-драматург в России куда менее известен, чем Селин-прозаик.
  • Сара Кейн

    Сара Кейн ікона драматургійного аванграду, біль, злість, нерв. Британський драматург, найтрагічніша постать Англійської сцени, завершила життя самогубством 20 лютого 1999-го року. Прем’єру її першої п’єси «Підірваних» сприйняли дуже агресивно. Відкритий показ загалом розкритикували. Чарльз Спенсер, журналіст The Telegraph, обізвав п’єсу огидною, заявивши, що Кейн помилково вважає, епатаж та брутальність — всим, що драматургу потрібно.
  • Лютый/Февраль’ 2014: диалог состоялся

    Короткий огляд VI локального театрального фестивалю
  • Петербуржская «Анна Каренина» в Киеве

    20 — 21 февраля в Киеве в Национальной опере Украины состоится показ «психологического» балета «Анна Каренина». Его выдающийся режиссер-хореограф — петербуржец Борис Эйфман — поделился с TEATRE своими размышлениями о Толстом, признался в любви Петербургу и Киеву, а также обрисовал портрет идеального танцовщика. Каждый балет Бориса Эйфмана делает зрителя свидетелем чутких наблюдений режиссёра за движениями человеческой психики.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?