Один тиждень в Києві10 марта 2008

Враження акторів львівського театру ім. Леся Курбаса збирала Анна Слеш, розпитуючи гастролерів про найтепліші спогади, переживання, про них самих, про Київ і про київську публіку. Гастролі тривали з 24 лютого по 2 березня 2008 року.

Наталія Пархоменко:

Київ: раніше Київ мені подобався менше, а зараз саме сюди прийшла весна. І нас приймав дивовижний театр. Київська публіка була дивовижною, дуже уважною. У нас у Львові вже є свій постійний глядач, який часто ходить і ходить на одну і ту ж виставу, а кияни бачили це вперше і прекрасно все розуміли.

Наталія Пархоменко. Фото Андрія Божка Наталія Пархоменко. Фото Андрія Божка

Спогад: це, напевно, вчорашній день, коли у мене закінчилися всі вистави, це якийсь стан і ейфорії, і відкату одночасно. Адже, коли ти готуєшся до трьох вистав підряд, то до останньої йдеш поступово, не розбазікуєш сили — набираєш-набираєш, а на третій відбувається якийсь своєрідний оргазм.

Олег Стефан:

Київ: це місто мене вражає своїм диким, дещо заформалізованим ритмом. Мені здається, що люди підпорядковуються не своєму власному, внутрішньому ритмові, а загальному ритму вулиці, столиці і так далі. Цим Київ відрізняється від багатьох провінційних міст.

Публіка: у кожного театру своя публіка, а ми зазвичай притягуємо собі подібних, тобто свого глядача. Тому сильної різниці між львівською і київською публікою я не відчув. У Львові, як і в Києві, у нас щораз повні зали, здебільшого до нас ходить молодь, як і тут до глядацького залу підтягнулися студенти. Цим, швидше, споріднений, а не розділений наш глядач.

Олег Стефан. Фото Андрія Божка Олег Стефан. Фото Андрія Божка

Про себе: я асоціальний елемент і не люблю тусовок, навіть анекдотів розповідати не вмію, який тоді з мене актор? Мабуть, я дуже поганий актор — не вмію бавити людей. А в Києві був був дуже напружений графік — я грав у кожній виставі, тому й ніде і не бував. Щоранку потрібно було готуватися і прилаштовувати виставу до стандартної сцени, у нас сцена зовсім інша, камерніша, більш інтимна, навіть глядачі розміщені зовсім по іншому.

Спогад: прокидаючись в готелі, я дивився як линуть хмари, як світить сонечко — перші сонячні ванни я прийняв в Києві. Він подарував нам весну, що може бути краще?

Володимир Кучинський:

Публіка: ви дуже відрізняєтеся від львів’ян, ви такі безбережні! Такі, як Дніпро широкі, як вигляд з нашого готелю «Україна» розлогі. Вашу увагу треба ловити. В нашому театрі атмосфера камерна, домашня, свої люди, все близько. А у вас — простори і їх треба якось зібрати докупи, тоді вже можна робити, що хочеш.

Спогад: це була добра робота, ми працювали, була віддача, нам було приємно грати для цього глядача. У Львові ми не граємо щодня, бо у нас є студенти, якими ми опікуємося і потрібні репетиції, а приміщення прилаштоване для чогось одного.

У Львові мій маршрут: Проспект Свободи — театр Курбаса, а тут, Майдан Незалежності, готель «Україна» — Молодий театр. Фото Андрія Божка У Львові мій маршрут: Проспект Свободи — театр Курбаса, а тут, Майдан Незалежності, готель «Україна» — Молодий театр. Фото Андрія Божка

Олексій Кравчук:

Про себе: моя натура оптимістична, тому для мене все позитивне — і наші гастролі, і наша робота, і київська публіка — все безмежно гарне.

Спогад: мені цей тиждень повністю і абсолютно сподобався. Все різне і все індивідуальне. Кожен день був просто дарунком Божим.

Олексій Кравчук. Фото Євгенія Рахна Олексій Кравчук. Фото Євгенія Рахна

Олег Цьона:

Публіка: є місця у виставах, на які несподівано реагує київський глядач, він шалено щирий і відвертий, а у нас стриманіший. Галицьке панство нібито має тримати себе в рамках: «Може, то не випадає так себе вести? Може, засильно?» … А тут якщо людям подобається, то вони безпосередні і відверті. Коли рухатися далі на Схід, безпосередність реакцій лише зростає, наприклад, у Донецьку наскільки можуть бути захопленими, настільки й відверто обуреними — можуть демонстративно встати, якусь репліку кинути і вийти.

Київ: трохи сумно, що Київ не провокував мене на якісь безумні подвиги, а навпаки заспокоїв і зібрав на розумну роботу. Не було бажання кудись податися, завести якісь п’янки й таке інше…

Олег Цьона Олег Цьона

Спогад: найперше, сонце і голубе небо, бо знаєте, про львівську погоду навіть байки ходять, це якесь маніакально-депресивне місто. Потім, відкритість і толерантність публіки і те, що основний наш київський глядач як і у Львові — це молодь, а значить, ми не старіємо.

Микола Береза:

Київ: тут багато шуму, індастріалу, до Києва взагалі треба призвичаїтись. Львів більш зібраний, спокійний, більше оберігає, а тут мусиш бути сильним, міцно тримати свою позицію. Це, зрештою, проявилося і на гастролях, навіть те, що тут велика сцена.

Публіка: чомусь запам’ятались слова Кліма про те, що столична публіка — це стерво, яке треба лупцювати. Відчувалося, що треба міцніше брати, треба знайтися в цьому великому просторі (сцена Молодого театру велика і холодна), а це часто нелегко. Це стосується не лише залу, а й Києва як такого, в цьому є своя певна вишуканість.

Микола Береза Микола Береза

Спогад: ми трішки прийняли на себе появу весни, наче це ми привезли таку гарну погоду, можна було десь повилиндати по вулицях. Завжди, коли я приїжджаю до Києва, мені дуже приємно побувати в театрі «ДАХ». Я йду сюди за масою справжніх вражень, йду до цих світлих людей, навіть щоб забратися в куточок між тісно набитої публіки, подивитися виставу…


Другие статьи из этого раздела
  • Итальянский port-royal в Украине

    30 марта концертом в киевской «Кинопанораме» стартует европейский тур итальянского музыкального проекта port-royal. После триумфального релиза альбома Afraid To Dance в 2007 году port-royal занял свою позицию в ряду таких легенд пост-рока, как шотландцы Mogwai и исландцы Sigor Ros и электронных новаторов вроде немца Ulrich Schnauss (с ним port-royal более всего связывает shoegaze-звучвание). Однако творчество port-royal хорошо иллюстрирует главную тенденцию современной музыки, когда стиль музыкального явления невозможно обозначить при помощи даже трёх стандартных определений
  • Карагьозджу Дженгіз Озек: «У культурному плані Туреччина — країна мозаїчна»

    Влітку, коли у багатьох країнах завмирає театральне життя, у Туреччині продовжують влаштовувати вистави традиційного народного театру «Карагьоз». Ця форма тіньового театру поширилася на теренах Османської імперії орієнтовно з XV століття, спочатку як розвага для Султана, а згодом як улюблена забава мешканців стамбульських кварталів. Цього року священний для мусульман місяць Рамазан тривав з 1 до 28 серпня. У цей період, лише після заходу сонця, коли за релігійними канонами дозволяється випити води та перекусити, правовірні мали можливість долучитися і до розваг. Відтак на багатьох майданчиках Стамбула та курортних містечок Туреччини майстри тіньового театру «Карагьоз» дивували новими пригодами чорноокого відчайдухи Карагьоза та його друга Гаджівата як місцеве населення, так і численних туристів. Упродовж століть ці традиційні маски, простака та грамотія, неодноразово трансформувалися, але ніколи не втрачали свого національного колориту та ментальних рис
  • Дни Мейерхольда в Украине: Херсон — Киев

    9 февраля — День рождения выдающегося театрального деятеля, реформатора, практика и теоретика условного театра, гениального режиссера и актера Всеволода Мейерхольда. В Херсоне в местном Центре им. Мейерхольда вот уже третий год в день его рождения проходит фестиваль режиссерских дебютов «Лютый/Февраль».
  • Дэвид Линч. Киевская прогулка

    Недавний приезд в Украину культового режиссера Дэвида Линча, автора сериала «Твин Пикс», стал событием, если не всенародным, то культурным. В Киев знаменитый режиссер приехал презентовать свою книгу «Поймать большую рыбу. Медитация, осознание, творчество», изданную в Москве, и якобы уже переводимую на украинский язык, а также представить свой фонд, финансирующий программы по трансцендентальной медитации для детей и молодежи, и проанонсировать его представительство в Киеве
  • «ЁЛКИ — 7»

    «Ёлки» в театре — это длительная пауза в репертуаре, которая начинается в День Святого Николая и длится вплоть до Старого Нового года. В это время театральные залы заполняются детской аудиторией, а сцены — Пиратами, Змеями Горынычами, Шоколадными Сырками и прочими персонажами. Для каждого актера «Елки» — это свой «праздник»: возможность пообщаться с детьми, заработать немного денег или сыграть неожиданный юмористический экспромт, пользуясь тем, что дети не искушены во взрослых шутках.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?