Максим Курочкин: «Столкновения с новой киевской энергией я жду с нетерпением»

Проблема глобального характера заключается в том, что у украинского общества и театра нет запроса на встречу с реальным человеком сегодняшнего дня. Герой, которого хотят видеть на сцене, должен быть с литературной гнильцой, ему в помощь должна быть выстроена система интерпретаций, он должен быть сегодняшний, но через Шекспира, Достоевского, Карпенко-Карого. Это все совершенно понятно, но основа этого явления, вызывает во мне мало уважения: это и лень, и слабость, и просто отказ от жизни. Люди отказываются жить: я ставлю Шекспира — я не живу.

Програма заходів «Тижня актуальної п’єси» 22–30 жовтня 2011 року

Події фестивалю проходитимуть на сценах театрів-партнерів: Київського академічного Молодого театру, Центра сучасних мистецтв «ДАХ», Київського академічного театру на лівому березі Дніпра, Театру «Відкритий погляд» тощо. Також, в рамках фестивалю «Тиждень актуальної п’єси» у Черкаському обласному музично-драматичному театрі імені Т.Г.Шевченка відбудеться прем’єра документальної вистави про Черкаси — «Місто на Ч.» Проект ініційовано театром під керівництвом Володимира Осипова та незалежним центром ТЕКСТ (Наталія Ворожбит, Андрій Май, Марися Нікітюк).

Лариса Паріс. Фрагменти-уривки

Лариса Паріс — одна з найсамобутніших персонажів українського театру. Акторка, драматург і режисер, вона не розділяє творчість і життя, втілюючи мрію митців двадцятого століття — творити щосекундно. Паріс не відтворює на сцені типаж, вона створює химерний образ-персонаж, її ролі по-різному, але майже завжди дивні, яскраво окреслені, наведені жирним маркером. Серед авторів, що вона ставила: Гофман під музику Стравінського, Беккет, Іонеско, Евріпід, Чехов. Репертуар Лариси винятковий, вона звертається до складних інтелектуальних текстів

Андрій Жолдак. Митець без держави

Зранку я люблю записувати в щоденник свіжі думки, тим паче, що зараз я готую книжку з теорії, яка називається «Як убити поганого актора», — праця, що виросла з мого однойменного семінару. Саме в щоденнику я почав описувати ті теми, які мене хвилюють. Сьогодні це — трагедія: що таке трагедія в театрі, літературі, мистецтві і в житті, і якими засобами можна доносити її до глядача. Є такий відомий італійський режисер Ромео Кастелуччі, він теж дотримується думки, що світові зараз потрібна трагедія — у нього взагалі є цілий цикл вистав по столицях Європи, який так і називається «Трагедія, яка породжує сама себе».

«ЁЛКИ — 7»

«Ёлки» в театре — это длительная пауза в репертуаре, которая начинается в День Святого Николая и длится вплоть до Старого Нового года. В это время театральные залы заполняются детской аудиторией, а сцены — Пиратами, Змеями Горынычами, Шоколадными Сырками и прочими персонажами. Для каждого актера «Елки» — это свой «праздник»: возможность пообщаться с детьми, заработать немного денег или сыграть неожиданный юмористический экспромт, пользуясь тем, что дети не искушены во взрослых шутках.