Зустріч на вході…

Після дев’яностих років стали скорочувати працівників у моєму інституті. Мене скоротили в 1994 році, я пішла в центр зайнятості, і мені просто пощастило — мене взяли на роботу в театр. Я завжди була театралкою, дуже люблю театр! Я навіть з дитинства мріяла бути актрисою, співати, от начебто і збулася моя мрія

Небайдуже світло театру

Я прийшов сюди звичайним монтувальником, чудові хлопці тоді були в монтувальному цеху. Колективу я не знав, а вони мене добре прийняли. Я вперше змонтував із ними декорації, а потім ми залишилися подивитися виставу. Тоді вистава мені не видалася цікавою, але сама атмосфера всередині колективу булла цікавою. І так з першого дня, чим далі, тим цікавіше мені стало працювати

Владимир Панков и SounDrama

Владимир Панков — московский актер, композитор, режиссер. С ранних лет занимался традиционной русской музыкой (фольком) в коллективе «Веретенце». На первом инструменте, рожке, его учил играть дед Егор, пастух из деревни Плехово в первой фольклорной экспедиции Панкова. Владимир остро чувствует связь с родной землей, трансформируя ее в самобытное театральное искусство. Вместе с возникшим в 2000 году «Пан-квартетом» писал музыку к спектаклям и кинофильмам. В 2003 году вместе со спектаклем «Красная нитка» А. Железцова в «Центре драматургии и режиссуры Рощина и Казанцева» родился новый жанр — личный почерк Панкова и его команды — SounDrama.

Не сотвори симулякр. Работа критика

Одна из проблем современной театральной журналистики сегодня — это доминирование рецензии-анонса над рецензией-анализом. Можно говорить о различных тому причинах: объяснять все массовым читателем, извинять равнодушным к искусству спонсором или рекламодателем, аргументировать, наконец, высокой скоростью информационного обновления. Однако можно упомянуть также о негласных стандартах глянца, которые генерируются определенными личностями, мягко говоря, далекими от аналитики, искусства, да и, по большому счету, от настоящей журналистики. И, может быть, последнее как раз и является подлинной причиной растиражированного «облегченного» информационного продукта.

Львівський театр ім. Леся Курбаса. Володимир Кучинський: пряма мова

Театр Курбаса з’явився в карнавальний час, у постмодерні 80-ті, з притаманною їм енергією руйнації. Це було напередодні кінця радянської епохи, коли країна розвалювалася, а ті хто її розвалювали були наділені шаленою енергією руйнацією. З цієї енергії наші вистави були неймовірно азартними, вибудованими на імпровізації, на шаленому драйві. Ми були молодими максималістами.Радянське керівництво спробувало нам завадити відкритися, але оскільки нічого антирадянського ми не робили, то по суті влада лише створила нам неабияку рекламу