Віра Маковій. Дівка на відданя

Пєса на три дії, написана 2012 році

Світлана, 23 р.

Николай, 26 р.

Марахта, 50 р.

Галя, 47 р.

Митрофан, 52 р.

Баба Минидора, 55 р.

Священик, 40 р.

Колдун, 57 р.

Хор

Біснувата, 30 р.

Жінка 45 р.

Дружка 22 р.

Дружба 25 р.

Дія І

Сцена 1

Церква. Після відправлення літургії. Николай і Світлана сидять на стільцях, розмовляють шепотом, тримаючись за руки.

Світлана. (стискає йому руку) Не переживай.

Николай. Я не переживаю.

Священик виходить з вівтаря і підходить до них.

Священик. Слава Ісусу Христу!

Николай. Слава навіки Богу.

Священик. Вітаю вас, що ви вирішили одружуватися, це не простий хліб, але з божою помочу.

Світлана. Так, отче.

Священик. Хто буде головним у домі?

Николай. Чоловік усьому голова.

Світлана. Чоловік голова, а я — шия.

Священик. Хто буде заробляти гроші?

Світлана. Він і я.

Николай. (дивиться на Світлану) Жінка створена для сім’ї.

Священик. Де ви будете жити?

Світлана. У мене.

Свяшеник глянув на Николая. Николай змовчав.

Священик. На одній землі мало кому вдавалося жити, але най Бог благословить.

Священик. Ви ходити до церкви?

Світлана. Так, отче.

Священик. Ні разу не вас видів.

Світлана. Я ходила до іншої, та раз вже чоловік сюди ходить то і я.

Священик. Віра без діла мертва.

Світлана. Так, отче.

Священик. Заповіді Божі виконуйте?

Світлана. Так, отче.

Николай. (шепотом до Світлани) Шо ти отче тай отче, він — батюшка!

Священик. Які заповіді?

Світлана. Віруй в єдиного Бога, шануй батька і матір свою, не вбий, не вкради, не заздри, не говори марно імені Бога.

Николай. День святий святкувати.

Священик. Не свідчи ложно на ближнього твого, не пожадай жінки ближнього твого. Запамятали?

Світлана. (несміливо) Так, ба-тю-ш-ко.

Священик. Чекаю вас у неділю о 12:00 на вінчання.

Світнала складає руки і просить благословення.

Світлана. Благословіть.

Священик. Благослови, Господи!

Священик благословляє Николая і Світлану.

Священик. Зачекайте, винесу вам з вівтаря проскуру

Світлана. Чого він таке сказав. Дивись Михась, чоловік моєї однокласниці живе у неї дома.

Николай. Але її тато пішов з дому.

Світлана. Коли тато вернеться ми будемо краще жити.

Николай. Най спочатку вернеться.

Світлана. Він на цьому тижні приїде. Треба, щоб ти з ним поговорив.

Николай. Ага.

Світлана. Ми будемо дуже стомлені у ніч після весілля, може навіть не будемо лягати спати.

Николай. Моя мама дуже переживає, що у тому ресторані, який ви замовили погано готують, — я ж прийду зі своїми гостями тебе забирати.

Світлана. (перераховує на пальцях) Там червона риба, чорна ікра, десять гарячих страв, пиво, коньяк, цукерки.

Священик виносить з вівтаря дві дори і дає молодим.

Священик. Щоранку скажіть ранішні молитви і з’їжте нащісерце крихту дори, запиваючи свяченою водою.

Світлана. Дякую, о…, батюшко.

Николай і Світлана хрестяться і виходять

Николай. Підемо сьогодні прогуляємося.

Світлана. Мені треба мамі допомагати.

Николай. Ти скоро будеш моєї жінкою.

Світлана. Коли буду, тоді і буду.

Сцена 2

Кухня. Світлана рубає хліб на сухарів, Марахта розкладає його по тасах.

Марахта. Ти одна майже нічого і не їш, а чоловікові прийдеться варити, і то багато і доброго.

Заходить Галя, у золоті, на каблуках, губи нафарбовані, по сільсько-гламурному одягнена.

Галя. У мого знайомого вільний ресторан у день весілля. Він погодився… Марахта. Ми вже замовили ресторан.

Галя. Там така капарія, їсти готує ця нечиста, що живе коло мене. Як вам не встидно? Я вже договорилася, а ви так мені дякуєте? Тьфу на ваші голови.

Галина виходить і грюкає дверима.

Світлана. Слава Богу, що Николай переїжджає до нас.

Марахта. Дівко, дівко, нашо він тобі здався? Відкинь емоції і подивися на нього Ти можеш собі кращого знайти. У тебе ще будуть десять таких, як він.

Світлана. Мені би з одним справитися.

Марахта. Таж з такою гіркою бідою, ти поступила в аспірантуру, мала пару годин в університеті, закінчила б — більше б дали — людиною б стала.

Світлана. Мамо, я кожний день туди ходила за копійки. Знайте скільки треба заплатити, що захиститися, всю ту зарплату і стипендію, що вони платили, треба їм назад віддати, а на моїй кафедрі і так скорочують викладачів.

Марахта. Могла б бути професоркою, а так будеш пустим місцем.

Світлана. Мені треба вибирати, або науку, або сім’ю, щоб не розсіватися.

Марахта. Це хто так каже? Раніше ти робила багато і все встигала. Поживеш, поживеш і вернешся.

Світлана. Він переїжає сюди.

Марахта. Хто тобі таке сказав?

Світлана. Я виходжу за нього і він переїжджає. Нічого від тата не чути.

Марахта. Ні чути, ні видно. Ми все життя збирала копійку до копійки, щоб зробити весілля, тобі помагати, внукам. Поклали ті гроші на книжку і вони всі пропали. Йой-йой-йой, тепер назичили доларів на його рахунок, хто знає, як будемо віддати.

Світлана. Тай жінки їдуть на заробітки — більше заробляють ніж чоловіки. Ви б раділи, що я вже відаюся — буду мати ряд у житті, скільки тепер дівчат ходять без пари.

Марахта. Твоя доля б тебе знайшла, вона як бумеранг, від неї не втечеш.

Світлана. Нам ще треба грошей на злагоду.

Марахта. Ми вже стільки потратили тобі на всякі витрибенти.

Світлана. Я йду позичу у вуйка Митрофана.

Марахта. Ти лиш знаєш, що зичити, хто то буде віддавати, він ще відсотки рахує, вуйко дорогий?

Світлана. Тато сказав, що заробить десять тисяч, таку суму ми ще не витратили.

Марахта. То шо, шо сказав? Я щось з домашнього приготую.

Світлана. Вони що у селі, хочуть їсти з городу? Потім все село буде у зубах носити.

Марахта. Будемо з твоєї чашки розплачуватися.

Світлана. Я на море ті гроші відкладаю, так проживу і ніколи не побачу ні синього, ні білого, ні зеленого моря.

Марахта. Ми тут назичили кучу грошей, хочеш мене у гріб завести?

Світлана. Всі мої подруги вже були.

Марахта. Якщо всі будуть стрибати з балкона ти також стрибнеш?

Марахта Виходить

Сцена 3

Мама і син стоять під дверима хати Світлани.

Николай. Я б ще капці почистив, ми за скоро прийшли.

Галя. Я вишукала для тебе шо най у гадзів, а ти мені такий сміх зробив. Таж Маруська має двохповерхову хату у селі, квартиру у місті, чим вона тобі не вгодила, і вгідна, і завжди послухає, і до церкви ходить. А ти мене у цю буркашію привів.

Николай. Я не женюся на хатах.

Галя. Добре коли родичі мають чим допомогти, то як нема грошей, раз-два молоді розходяться. Таж вона вчилася, чого лишила? Шо їй вже кортить заміж

Николай. З того університету одні копійки, лиш час витрачати.

Галя. Треба багачку брати, з цею будете один хліб гризти?

Николай. Мені треба жінка, яка би була зі мною.

Галя. Вона тобі не пара. Мама гонить самогонку, вся алкашня крутиться біля її хати. Кожна жінка у селі її проклинає. Яка доля буде з цією Свєтою. А я ще тобі таке дороге весілля роблю.

Николай. Я просив?

Галя. Найшов собі голосраку і самий таким стаєш. Нічо, я зроблю з нею ряд.

Николай стукає у двері.

Галя. Вона вічно як щось убере — з неї кури пужаються, на голові — дурдом.

Світлана відкриває двері

Світлана. Ой, ви вже прийшли.

Заходять, роззуваються.

Світлана. Проходьте на право.

Заходять сідають за пустий стіл.

Світлана. Зараз ми з мамою все доготуємо і внесемо.

Галя. Всяке буває.

Николай. Мамо!

Галя. Як вийдеш заміж за Николая — добре тобі буде. Не те що я: коли віддалася, нам дали хорімці біля стайні, корова весь час на голові рикала, воняло, най Бог боронить. І ми так жили двадцять років, поки збудували цю хату. А свекруха була у мене моц зла, і била мене, і проклинала. А я тебе всього навчу, і як огірки закривати, і яку хустину до церкви підібрати.

Світлана. Я у неділю ходжу на базар продавати.

Галя. А шо тобі мама дає у віно?

Світлана. Спальну, стєнку, диван, кухню, пральну машинку.

Галя. Тато на все це у Росії заробив?

Світлана. Мама мені з дитинства складала на придане. А від тата з Сибірі нічого не чути, і роботи у нього вже у цей сезон нема, мабуть, власник знову на морі, то тато чекає гроші. Але до весілля має приїхати.

Галя. (вдаряє її по задньому місці) Ти не вбирай такі обтягнути штани.

Світлана. А ви не дивіться.

Галя. Вони на твою фігуру не підходять, у тебе криві ноги, тобі не можна носити штани, бачиш, як я — ходжу у спідниці, і тобі таку треба. Я тобі щось принесу. А похвалися мені своїм платтям.

Світлана. Воно у цій кімнаті.

Галя. Вийде, Николайчику.

Николай. Пху.

Николай нехотячи виходить. Світлана дістає з шафи плаття, показує.

Галя. Якби ти була тої неділі у церкві, ти би виділа яке файне плаття у Марти було. То треба дивитися у чому дівчата ходять одягнені, щоб виробити смак. Такий матеріал вже не модний. (цокає) Як ти будеш у такому страшному платті? Йди мо гет. Я віддавалася тридцять років тому, тай то у майфайному!

Тітка Марахта заходить з водою і хлібом, кладе на стіл. За нею заходить Николай. Світлана швидко ховає плаття у шафу.

Світлана. Ви не хочете побачити нашу кімнату.

Галя. Яку кімнату?

Світлана. Де ми будемо жити.

Галя. (дивиться на Николая) На вас хата чекає, я зробила ремонт, все сама купувала, носила. Чула по селу, що ви назичили грошей, то вже не стала від вас брати.

Николай. Ми в одному селі, що за проблеми?!

Світлана у відчаї виходить.

Сцена 4

Кухня. Мама з дочкою розрізають великі подушки, вибирають звідти пір’я і роблять менші.

Марахта. Скільки вам подушок треба?

Світлана. Мені тай йому.

Марахта. А про дитинку чого не думаєш?! Ти головне дитинку народи, і на роботу можеш собі ходити, дома є кому бавити. Я тебе народила — кинула бабі, а сама їхала до Польщі. Той, хто не має дітей, не знає як Бог любить людину, бо якби Бог нас не любив, він би давно знищив цей світ.

Чути, як квакає жаба

Марахта. Ти чуєш?

Світлана. Чую.

Марахта. Збережи, Господи.

Свєта підходить до дверей

Марахта. (кричить) Стань! Шо не чуєш, що біда лізе в хату. З віку такого не пам’ятаю. Дай мені святу воду й сіль.

Світлана дає Марахті скляну пляшку, Марахта бере і виходить з кухні. З-за дверей чути:

Марахта. Всі святі, святі ангели і архангели, перенесіть прокльони з моєї хати тому, хто їх наслав.

Жаба пищить. Марахта заходить до хати.

Марахта. Твої велебні подруги до тебе сьогодні не приходили?

Світлана. Вони вже давно не приходять.

Марахта. Все зло, що вони наслали, вона тут пустила.

Світлана. Жаба зайшла з поля, ви на неї солі кидали, в очі попали — вона і кричала.

Марахта. Молися. (пауза) Ти бачила у серванті позолочений сервіс, з великими квітками, я тобі у віно купила.

Світлана. За кордоном заміж виходять у тридцять, до того часу вони хоча б розуміють, що мають робити по життю.

Марахта. Вони чекають, поки у чоловіка буде банківський рахунок, а заміж треба виходити молодій, щоб було здоров’я народжувати дітей. Я ще купила покривало тобі на ліжко, взяла тигрове, будеш стелити його лиш тоді, коли гості приходять. Завтра я ще поїду на базар куплю тобі золотий ланцюжок, перстень і кульчики, щоб ти щось мала, а то люди будуть обзирати. Твої дівки всі у золоті ходять.

Світлана. Я поїду з вами.

Марахта. Дома куча роботи.

Світлана. Я би подивилася.

Марахта. Ніколи не мене не слухаєш. Ади сусід бив свою маму — хата, машина: все у нього згоріло, і з жінкою розійшовся, і діти пустив світом. Ти тепер маєш слухати і мене, і свого чоловіка.

Заходить Николай

Николай. Добрий вечір.

Світлана продовжує мовчки робити свою роботу і не дивиться на нього.

Николай. Від вашого неня сумку передали. (кладе сумку на лавку) Сказали, що він муси чекати, щоб йому заплатили.

Світлана. А коли приїде не сказали?

Николай. Сказали, що у сумці є трохи рублів. Йду вже, бо багато ще роботи.

Марахта. Йди з Богом. (шепотом до Світлани) Вийде проведи його.

Николай виходить. Світлана виходить за ним.

Світлана. Хто тобі буде вінок клонити, якщо твій тато не приїде?

Николай. Все буде добре.

Світлана. Так не годиться.

Николай. Ми такі тисячі вклали у це весілля.

Світлана. Може не треба було мені такі суми зичити.

Марахта кричить з хати.

Марахта. Свєта, йди подушки занось!

Світлана. Ну давай.

Марахта. Май якесь лице, шо я віддаюся? (витягає з сумки книжку) Шо йому робити, як не книжки читати.

Світлана. Там гроші.

Марахта. Хто би таке робив?

Світлана бере у Марахти книжку, обдивляться її, і витягає з під бокової основи гроші. Марахта забирає їх і рахує під столом.

Марахта. (швидко) ви обоє однакові. Може хоч чоловік тебе нарозумить. Я лиш за ресторан заплатила п’ять тисяч доларів, музикантам — тисячу. Завтра маю купити сервізи жінкам, що допомагають кухарці, золотий браслет світивці (свідок). Тобі прикраси на один, другий день, квіти на машини, (кладе гроші у ліфчик) За ці гроші лиш пса обскубленого можна купити. Йти позич до вуйка з п’ятсот доларів.

Світлана. Він вже мені не дасть.

Марахта. Це твій рідний вуйко, що я маю йти? Чи ти хочеш, щоб тебе везли голі машини, гола брама виряджала?

Світлана. Тата нема з Сибірю.

Марахта. Но то шо. Най сидить там каменем, може хоч щось привезе.

Заходить Николай

Николай. Добридень.

Марахта. Николаю, будеш щось їсти?

Николай. (грубо) Я лиш поїв. Говорити з тобою шос маю. Можеш вийти?

Марахта. Я вийду.

Марахта виходить.

Николай. Ти маєш переїхати до мене жити!

Світлана. Ми домовилися, якщо я виходжу за тебе заміж — ти переїжджає до мене.

Николай. У тебе маленька хата, коли приїде твій тато, де він буде жити.

Світлана. У них з мамою є своя кімната.

Николай. Якщо він не захоче з нею жити в одній кімнаті?

Світлана. Як не захоче?

Николай. А коли народяться діти? І тата нема, я один син, мушу лишитися з мамою.

Світлана. У нашої сусідки вмер чоловік, вона двох своїх невісток від хати віджила.

Николай. Моя мама хоче, як ліпше.

Світлана. Для кого? Ми вже вирішили, що ти будеш жити у мене.

Николай. Чого ти бісишся?

Світлана. Ми домовилися.

Николай. Добру маю жінку!

Світлана. Я ще не твоя жінка.

Николай гримнувши дверима виходить

Сцена 5

Марахта зі Світланою на кухні. Світлана вишиває рушник. Марахта розпутує для неї нитки.

Марахта. Як ти могла не вишити собі весільного рушника? Швидко роби ті хрестики, у ґаздині все має «горіти» у руках. Думай, як маєш жити з чоловіком і рівненько вишивай — такою буде твоя доля, і щоб мати добру долю, треба у всьому чоловікові догоджати: ніколи не перечити, не перебивати, не казати, що він має робити прямо, краще змовчи і роби собі що знаєш, щоб він того і не зрозумів, ти мене чула? Хочеш піти на базар, щось купити-продати, тихо пішла собі і щоб ніхто нічо не знав. Завжди думай, що кажеш чоловікові, бо вони все запам’ятовують, а потім допікають. Ні на якого другого чоловіка навіть не дивися.

Світлана. Тато має вінував наречену, як я буду виходити заміж?

Марахта. Як виходить так і має бути. (дивиться як Світлана вишиває і поправляє) Як такими варгулями навишиваєш — весь вік будеш бита.

Світлана. Я тоді одразу його відпроваджу.

Марахта. Ти маєш народити дітей, рано вставати, вмитися, голову зачасати, хату підмести, їсти наварити, і поки чоловік встане — вже на столі має бути їда, щоб не томачив тебе головою по баняках. Коли кудись ідете, чоловіка маєш убрати, погладити йому сорочку, штати, почистити капці, нє, щоб він як сараку йшов серед люди, щоб з тебе сміялися.

Світлана. Тато казав, що танцюватиме зі мною на моєму весілля.

Марахта. Не будеш робити, те, що я тобі кажу, будеш синя ходити. Ще: вбирайся гарно, говори тихо, не сварися, все залагоджуй. Якщо тобі треба якісь гроші, а ти не можеш їх укрутити, вичекай, щоб у нього був добрий настрій, підластися, поцілуй і тоді проси. (дивиться як Світлана вишиває) Дай, я сама зроблю. (Забирає у неї і показує) Дивися добре, бо лиш раз показую. У хаті все має бути на своєму місці. Ти можеш його учити до порядку, але не відразу, і так, щоб він цього навіть не розумів. І запам’ятай раз і назавжди, це найголовніше: на людях йому ніколи нічого не кажи, щоб ви, не дай Бог, десь не сварилися, бо так обсудять, що на вас і живого місця не лишиться. Не дозволяй, щоб про твого чоловіка погано говорили.

Світлана. Мамо, я шос не виділа, щоб ви це все робили.

Марахта. Ти нічого не видиш, не чуєш, і не робиш. Лишишся такою дурною. Вмієш хоч борщ зварити?

Світлана. Я варю, коли вас нема, ви ж завжди на кухні ґаздуєте.

Марахта. Тобі на все треба пальцем тицьнути, сама і хату не підметеш.

Світлана. Щоб я не зробила — все неправильно.

Марахта. Бо який твій тато така і ти.

Світлана виходить

Сцена 6

Вечір. Николай заходить до Світлани у кімнату. Цілує її, вона відвертається.

Світлана. Сідай

Николай. Я постую.

Світлана. Сідай. Я маю тобі щось сказати.

Николай. Шо?

Світлана ходить по кімнаті туди-сюди.

Світлана. У мене є інший.

Николай. У нас за два дні весілля.

Світлана. Я знаю, що ви дуже багато витратили на весілля, я поїду за кордон і відроблю ці гроші.

Николай. Хто він?

Світлана. Він не з нашого села.

Николай. З якого?

Світлана. Не з нашого району.

Николай. Я тебе люблю.

Світлана. Ти цього ніколи не казав.

Мовчання. Николай виходить. Світлана виходить за ним.

Світлана. Николаю!

Він йде і не розвертається.

Світлана. Стій!

Світлана біжить за ним.

Світлана. Тупенький, ти що повірив?

Николай. Тупенький, я тобі зараз по голові дам, ти хоч розумієш, що ти робиш?!

Вона його цілує.

Николай. Дай туфлі.

Світлана. Які туфлі?

Николай. Весільні.

Світлана швиденько бере з порога туфлі і дає йому

Світлана. Скажи мені у яку торбину ти поставиш мої туфлі.

Николай. Що вибереш у тому і підеш.

Світлана забирає туфлі назад. Николай не дає.

Николай. За традицією, мама має ставитиму, так, що я не знатиму.

Світлана. Подивишся і скажеш, ти що хочеш, щоб з мене всі сміялися.

Николай. Ми їдемо за ялицею на браму, тобі взяти?

Світлана. Пухнасту вибери.

Цілуює його

Николай. Щоб я більше такого не чув, моє серце не залізне.

Світлана посміхається

Сцена 7

Вечір. По сусідстві дружба Николаю, а дружка Світлані плетуть весільну браму, прикрашають її квітами, стрічками

Дружка. Скільки ти за плаття дала?

Світлана. Тисячу євро, це через знайомих.

Дружка. Моя Марічка за двісті купувала.

Світлана. Я раз на життя виходжу заміж. За плаття на другий день тоже тисячу доларів дала. А туфлі! Хотіли по триста доларів за пару, ледь вторгувала за двісті вісімдесят. Якби нам добрі люди не позичили гроші, не було би за шо весілля робити, мамі вже півроку зарплату не платять, а я продам тріло від щурів, мишей, таракатів, тай принесу хліб додому.

Дружка. Будеш їхати до міста робити зачіску?

Світлана. Не знаю

Дружка. Як не знаєш, вже завтра весілля. До моєї Марічки приїжджали, спершу робили зачіску, потім макіяж, манікюр, педикюр. Двісті євро взяли, і ще блискітки на обличчя зробили і накладні вії.

Дружба і наречений вбирають браму.

Дружба. Пропала твоя молодість Николаю, а з нею і життя. Якби я мав цей розум, що тепер, ніколи б не женився, самому краще у сто раз!

Николай. Треба мати свою жінку.

Дружба. Вони біснуваті натури. Я не одну мав, як буде рот відкривати,-приходи до мене я тебе навчу, що маєш робити. І любовницю собі знайди.

Дружка і наречена вбирає браму молодій

Дружка. Молодій хочеться вийти заміж, а потім роздивишся і думаєш: що наробила.

Світлана. Я хочу бути молодою мамою.

Дружка. Ти ще не знаєш, якого чоловіка собі знайшла, а ще яка буде дитина.

Світлана. Ми з школи зустрічаємося, я його добре знаю.

Дружка. Ти його любиш?

Світлана. (пауза) Я привикла…

Дружка. Те шо ви вечорами зустрічалися — то геть не те, що ви будете весь час в одній хаті разом. А де ви будете жити?

Світлана. Тут.

Дружка. Він переїде до тебе?

Світлана. Чому ні?

Дружка. Нічого з цього не вийде.

До брами підходять наречений і дружба з двома торбинами (старою і новою).

Дружба (грає на скрипці і співає). Ой не хоче твоя мати

Мене, бідну, знати,

Хоче собі богатую

Невістку шукати!

Світлана незрозумівши дивиться на Николая. Николай не зрозумівший дивиться на Світлану. Вони заходять у намет, вкритий брезентом, він прикрашений серветками, коверцями. Дружба ставить на стіл дві торбини. Вони сіли, дружба наливає Світлані і дружці горілки.

Світлана. Не буду.

Дружба. Молода тай не п’є?

Світлана наливає собі у стакан мінеральної води.

Дружба. Сказала б, я б налив, що так дружбу не поважаєш?!

Дружба наливає дружці

Дружка. Мені так, щоб горло змочити.

Дружба напиває нареченому, собі по 100 гр., бере у руки стакан.

Дружба. Щоб мали діточок, як на небі зірочок.

Всі цокаються, кажуть: Бубьмо і п’ють.

Дружба. Відгадай молода, де твої туфлі, щоб мала завтра у чому данцувати. Маєш дві торбі. Як не вгадаєш, будеш у старих весілля святкувати, а о так і життя проживеш. Шо боїшся? (показує їй на торбину кращу вигляду) Оця?!

Світлана. Ні!

Показує іншу

Дружба. То може ця?

Світлана. Так

Дружба відкриває торбу, і витягує звідти новий капець.

Дружба. Правильно молода мислиш: зверху негарне, а у середині добре. Але дивися, бо молодий у тебе гарний хлопець. Тож наливайте!

Світлана наливає всім знову по сто грам. Всі п’ють і заїдаються салом.

Дружба. Добре у гостях, але пора нам і додому.

Хлопці збираються і йдуть. Заходить Марахта.

Марахта. Що ви так скоро?

Дружба. Вже пора. У нас ще мальчішник.

Марахта. Дивиться не напийтеся, завтра весілля ще цілий день матимете.

Світлана, Марахта і Дружка збирають зі столу.

Марахта. (дуже швидко говорить) Твій тато перед весіллям був як золото, я думала так і далі буде, а після йому як переклинило. Копійки заробляв. Я йому їсти варила, прала, одягала. Він прийде з робити — в хаті все порозкидає і влупиться у телевізор. Нічо йому не скажи, — бо він на роботі був, — а я дома. А дома: дитина, свині, кури, пес — все треба нагодувати, і ще город сапати. Я навіть помитися не встигала, а він на роботі сидів на кріслі тай карти грав. Те, що заробляв тратив на дорогу, а на те, що лишалося — ставав під магазином і пив пиво, не знав навіть скільки хліб коштує.

Світлана. До чого ви це говорите?

Несуть тарілки на кухню

Марахта. Щоб ти знала! Я його просила знайти ліпшу роботу, бо вже чисто гола ходила, соромно було на люди показатися. Що з дому взяла, то й було, мама мені кожного місяця щось нове купувала. Я находила добрі роботи, але йому нашо гроші. Ці чоловіки потрібні хіба, щоб дитину народити, але ці діти такі не вдячні, що не варта і їх народжувати.

Світлана. Хто буде мені вінок клонити?

Марахта. Був би твій тато мужиком, забрав би свої гроші і приїхав.

Світлана. Може з ним щось сталося?

Марахта. Хіба вовки з’їли? Ти погладила фату?

Світлана. Зараз.

Марахта. Як збираєшся жити, дівко?! Все тобі треба сказати.

Світлана розмотує хустину витягає фату і дивиться на неї.

Марахта. Шо дивишся? Йди гладь.

Світлана. Николай так і не перевіз до нас жодних речей.

Марахта. Видий підеш до них жити.

Світлана. Не піду.

Марахта. А-я-я, від своєї долі не втечеш.

Світлана. Якою я захочу такою і буде моя доля.

Марахта. Йди гладь фату.

Світлана виходить.

Марахта. Господи, не дай, моїй дитині такої долі, як мені.

Заходить Світлана

Світлана. А-а-а-а

Марахта. Що сталося?

Світлана. Я спалила фату!

Марахта. Тай добре.

Світлана. Може у когось позичити?

Марахта. То хто фату зичи? Посилай Николай завтра зранку на базар.

Світлана. Я сама поїду.

Марахта. Не встигнеш, тобі треба робити зачіску.

Світлана. Я швидко зроблю. Все я пішла спати, щоб рано встати.

Сцена 8

Николай у костюмі нареченого стоїть у Світланиній кімнаті. Марахта плаче біля весільного плаття.

Марахта. Може ще прийде?

Николай. Ми вже у церкві мали бути.

Марахта. Я їй казала, що ти поїдеш.

Николай. Ви бачили, як вона їхала?

Марахта. Нє, видий моц рано пішла.

Николай. Телефон де?

Марахта. Вона його з собою ніколи не бере, не любить так говорити. Я вже і у лікарні телефонувала…

Николай. Я поїду за нею?

Марахта. Куди? Йой-йой-йой, як хтось наврочив.

Пауза

Марахта. Може вона їхала з міста тай подумала, чого вертатися і під вже церквою чекає.

Николай. Ну а вінок клонити?

Марахта. Хто мав вінок клонити, тата нема. Поїхали до міста, вона там?

Николай. Я відправив туди дружбів, її там нема.

Забігає Галя.

Галя. Де молода? (пауза) Віддавати мені всі гроші, що я затратила на весілля. Я вам хату спалю. Николаю, схотів цеї лярви, маєш тепер. За шо лиш мені таке горе!

Хапає його за руку і вони виходять.

Дія ІІ

Сцена 1

Кухня. Марахта вбирає хустку. Світлана сидить за столом, малює по ньому пальцем.

Світлана. Думаєте вернеться.

Марахта. Тобі який дідько у голову скакнув?

Світлана. Не знаю, що на мене найшло, якась мара водила мною.

Марахта. Треба зняти цю порчу з тебе.

Заходить Митрофан

Митрофан. Марахто, люди прийшли по гроші, я тобі не свої зичив, мені вже їх треба віддати.

Марахта. Де я тобі візьму такі тисячі доларів?

Митрофан. А ти чим думала? Я міліцію на тебе викличу, у суд подам. Продавай хату!

Марахта. Мені треба щось з дочкою робити, а у кишенях вітер свище.

Митрофан. Не розказуй байки, маєш чоловіка на заробітках.

Марахта. Вже рік як ні твого брата, ні грошей нема.

Митрофан. Я тут буду днювати і ночувати, поки ти не віддаси мені борг.

Марахта. Дай най спорядю дитину, потім поїду на заробітки і віддам тобі гроші!

Митрофан. Хто тебе там найде? Поки у мене на столі не буде грошей я тебе нікуди не пускаю.

Марахта. З чого я тут тобі гроші зроблю?

Митрофан. Переписуй на мене хату і їдь собі. Наші курви находять там собі чоловіків, і свистали тут на все. Щоб ти завтра принесла гроші.

Марахта. Шо усерю?!

Митрофан. Не віддаси, твоя Світлана буде не лиш слаба на голову, а ще й каліка.

Митрофан виходить

Марахта. Дідьки з ним. Зараз баба Минидора зніми тобі порчу. Добре слухай, що вона скаже, бо я скоро поїду.

Світлана. Думайте це шо с дасть?

Марахта. Ці відьми не раз рятували твого тата, від нього і тобі перейшло.

Світлана. Може якби він приїхав все було б добре, може він не хотів, щоб я виходила заміж без нього.

Марахта. Ти шо до нього маєш?

Заходить баба Минидора.

Тітка Минидора. (співає) Спаси вас Боже.

Марахта. Ми вже вас зачекалися

Тітка Минидора. Я приходжу, коли треба.

Марахта сідає за стіл.

Баба Минидора. Ти, дівко, стій! (підходить до Світлани і перевіряє її тіло — мацає нирки, живіт, мацає голову) А тепер сідай. (Світлана сідає. Баба Минидора витягує зі своєї торбини маленькі сумочки зілля) Вари чай з конюшини, щоб очистити нирки, з хвоща, щоб добре робив кишечник. Чебрець і звіробій — від голови. Запам’ятала.

Світлана. Так

Баба Минидора. (Дає їй торбинки) Кожен день маєш пити ці трави (дає їй маленьку баночку) і їсти ложечку цього надщесердце, тут чистотіл — від навроків, перепелине яйце — від затуманення, отрута змії — для захисту. І місяць не вживати м’яса, риби, яєць і молочного.

Марахта. Шо тоді їсти?

Баба Минидора. Фрукти і овочі. (До Світлани) О десятій годині лягай спати, о п’ятій вставай. Йди у ліс, у поле, роби щось.

Марахта. А хто наврік?

Баба Минидора. Яка різниця?

Марахта. Я би побила її.

Баба Минидора. Все у голові. На кого вона похожа?

Марахта. На тата, як дві каплі води.

Баба Минидора. Чого далеко ходити?

Марахта. Шо маю вам платити?

Баба Минидора. Скільки дасте.

Марахта. Десятки доста?

Баба Минидора. Ящо ви так вважаєте.

Марахта. А ви на картах не кидає?

Баба Минидора. Я вже вам все сказала!

Світлана. (з опущеною головою) Я не знаю, де Николай, його немає у селі.

Баба Минидора витягує з невеличкої сумочки карти таро і хустинку, розстеляє хустинку на землю, розкладає на них карти таро

Баба Минидора. Між вами жінка. Шо ти снила перед весілля?

Світлана. (мерзко з закритими очима) Як його мама поклала мені у руки жабу, вона дуже холодна і стрибає мені в обличчя, по всьому тілі, покриває мене слизом… То ви знаєте, де він?

Баба Минидора. Десь поруч. Любиш свого молодого і він тебе, але вам мішають.

Світлана. Що мені робити?

Баба Минидора. Треба відчитувати.

Світлана. Добре.

Баба Минидора. Але це коштує не малих грошей.

Світлана. Ми заплатимо. Кажіть скільки.

Баба Минидора. Треба робити п’ять разів. За кожний раз по сто гривень. Марахта. Шо! Я п’ятсот у місяці заробляю. У нас де є такі гроші!

Світлана. Ми заплатимо.

Марахта. Ти маєш розум? Ми за весілля до кінця життя не віддамо.

Світлана. Я поїду на заробітки і віддам.

Марахта. Доста тато поїхав ні слуху, ні духу.

Баба Минидора. У вас корова є?

Марахта. Є.

Баба Минидора. Будете носити мені пару років молока, сметани, сира.

Світлана. Добре, то шо мені робити?

Баба Минидора. Спершу з тебе треба злити страх.

Світлана. У мене немає страху.

Баба Минидора. А сон?

Світлана. Я його щоночі сню.

Баба Минидора. Сідайте. Може тобі ще щось сниться.

Світлана. Як тато каже, що я погана дочка.

Баба Минидора. Будемо цього позбавляться.

Лиє у миску воду. Ставить попереду Світлани, запалює дві свічки і над мискою плавить одну іншою, дивиться форму чого утворює віск.

Баба Минидора. (дивиться на віск) Вижу. Відпусти його, не можеш його тягнути.

Баба Минидора. Най Бог борони.

Пауза

Марахта. Скільки маємо платити?

Баба Минидора. Як заплатите так воно і поможе.

Марахта. То скільки?

Баба Минидора. Скільки не жаль на здоров’я дочки.

Марахта. Вчора здала одну корову і бика, маю пару рублів, заплачу.

Світлана роздивляється віск

Світлана. А на ньому не видно, де Николай?

Баба Минидора. Роздивишся вдома.

Світлана. Може, якщо ви відчитаєте, то я побачу, де він?

Баба Минидора. Може тобі прийде.

Марахта. Відчитуйте її, вона скоро гавкати почне. Скільки такого молодим дівчатами перед самим весіллям робили.

Світлана. Що Николай думає про мене? Чи він ще хоче бути зі мною?

Марахта. Йой, йой, йой, маю одну дитину і то таке нишисті.

Світлана. Зробимо чистки і пройде.

Марахта. Вилікуй мою дитину, я для тебе зроблю.

Баба Минидора. Маєш підсвічники?

Марахта. Ні

Баба Минидора бере зі столу банки з сіллю і цукром, витягує з торбини дві свічки, запалює їх, і ставить у банки. Потім витягує з сумки невеликі ікони Божої матері і Ісуса Христа, ставить їх біля дивану.

Баба Минидора. (До Світлани) Лягай, закривай очі і заспокойся.

Свєта лягає на диван.

Баба Минидора. (до Марахти) Вийдіть.

Марахта. Та я тут у куточку постою.

Баба Минидора. Як хочеш.

Баба Минидора. Буває люди під час чистки засинають, слідкуй за болем у тілі, за думками, Потім все розкажеш.

Світлана. Я побачу, де Николай?

Баба Минидора. Треба, все побачиш.

Баба Минидора тримає у руках молитвеник і читає над Світланою.

Баба Минидора. Царю небесний, утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе добра і життя подателю, прийди і вселися в нас…

Марахта спостерігає з боку, дивиться у вікно і швидко схоплюється.

Марахта. (кричить) Все! Все! Піп іде! Світлано вставай! (задмухує свічки, кладе їх на стіл) Минидоро, потім почитаєте. Ховайтеся, він може вас знати.

Марахта ховає Минидору у шкаф. Заходить священик з хрестом у підряснику.

Священик. Слава Ісусу Христу.

Світлана. Слава навіки Богу.

Марахта, Минидора, Світлана, стоять струнко у рядочок. Священик витягає з сумки кропиво (пучок васильку), банку з водою, мочає кропило у свячену воду, кропить навхрест чотири стіни кухні

Священик. Освящається дім цей благодаттю Пресвятого духа. В ім’я отця, і сина, і святого духа, нині і повсякчас, і навіки вічні амінь.

Мочає пензлик у єлей, і малює хрестик на стіні.

Марахта. Отче, маленькі хрестики малюйте, бо у сусіди так заляпали стіни, що вона мусіла знову ремонт робити.

Священик. Коли я святив ваші кімнати шось стукало, Світлано ти ж чула?

Марахта. Воно завжди ковтає, коли минулого разу святили хату, стало май тихо, а потім знову.

Священик. Треба бити колики, за Румунії так робили і помагало.

Марахта. То зробіть.

Священик. Колись будинки були дерев’яні і можна було забити, а тепер як?

Марахта. То моя мама, мені казали молитися за неї, нести служебки до церкви, а я не вірила, вона вісім років мучилася поки не умерла, і як лиш відійшла на той світ — свиня з царька урвалася, перерила нам все подвір’я, побігла до сусідів, і так по всьому селі пакості наробила, поки її не вбили, от відтоді почало ковтати. І тепер батюшко, маємо біду: дівка втекла з під вінця, то видий люди наворожили.

Священик. Що би люди не робили, ви захищені Богом, моліться і надійтеся на його милосердя. Господь не дає нам більшого випробування чим людина може пройти. Попросіть заступництва у Божої Матері, цілителя Пантелеймона, вони убережуть вас, а ходити до бабок, чаклунів — гріх.

Марахта. Та де, нє, нє, ви шо, ми таке не робимо, Боже упаси. Ніколи з чаклунами справи і не мали.

Священик. Людина зробить не обдумавши, а потім знаєте, як мучиться перед смертю, — мусить все відстраждати.

Марахта. Ми ходимо до церкви, а не до проказників, і читаємо молитви, а не заклинання.

Священик. Хай ваша правда буде.

Марахта. Як церква може її вилікувати? Молитвитаки сильніші від медицини.

Священик. У нашому районі є батюшка, до нього приходять різні біснуваті, кричать там, качаються по підлозі. Він виганяє з людей дияволів. Ув такий випадок, тілом малої дівчини опанував злий дух, нею кидало всю службу, а потім вона з такою силою вдарила хрест, який батюшка тримав у руці, що він аж у вівтар залетів, а коли вона отямилася, то не пам’ятала, що з нею було.

Мрахта. Він поможе моїй дочці?

Священик. Недавно відмолював молоду дівчину, вона порізала собі вени і потрапила у психлікарню. Перед тим, дівка разом з друзями грішила у піст. У неї вже почалися галюцинації, мама привели її до батюшки і він відмолив її. Головне не звертатися за допомогою до різного роду знахарів, магів, бо Бог за це дуже наказує.

Марахта. Нє, нє, ми не будемо.

Священик. Ви з цим не жартуйте, то ще гірше може статися. Йдіть до цього батюшки, але знайте він відчитує тільки тоді, коли люди приносять Богу щось у жертву. Ви спочатку запитайте, що він візьме, а тоді з приходом йдіть. І його відлучили від церкви, він не має благословення служити, але люди кажуть, що їм допомагає.

Цілує священику руки.

Марахта. Дякую, батюшко. Шо ми маємо вам платити?

Священик. Та шо.

Марахта. То дякую.

Священик. То дякую.

Священик виходить.

Сцена 2

Марахта і Світлана несуть до монастиря по три великих базарні (у клітинку) сумки. З храму виходить колдун.

Колдун. Що вас привело сюди овечки Божі?

Марахта. Ось те, що ви казали.

Колдун. Жертва Господу.

Марахта. (показує на сумки) Тут три індика, купила найбільші, які були на фермі, так приготувала, як ви казали, (показує на іншу сумки) тут нога бугая, він був добре вгодований, то ледве цю лабу запхала у сумку, (показує на іншу сумки) а тут двадцять кролів; били, як ви пояснювали, — щоб вони і не знали, (показує на іншу сумки) а у цій — п’ятдесят штук яєць і десять кілограм свинячого сала.

Колдун. А теля?

Марахта. Вибачайте батюшко, теля зарубали, але не змогли принести, ніхто не хотів помогти.

Колдун. Жертвувати треба сповна, але вже наступного разу принесете і ще я вам ще скажу, що треба.

Вони заходять до церкви, вона маленька, там багато свічок, — немає чим дихати. Під столом «виють» дівчата, чіпають колдуна за ноги і сміються. Інші люди качаються по землі і кричать.

Хор. З нами Бог, розумійте всі народи і покоряйтеся, бо з ними Бог.

Колдун. Молимося за душу раби Божої Світлани.

Прихожани кричать, дівчата під столом хіхікають.

Хор. З нами Бог, розумійте народи і покоряйтеся, бо з ними Бог.

Марахта з Світланою підходять до колдуна.

Марахта. Батюшко, проженіть цього нечистого з неї, не дав їй вийти заміж. Горе нам, біда, так і лишиться у дівках, що будемо робити? Внуків хочу. Віддячу вам, як скажете.

Колдун. (кладе руку на голову Світлані) Дитинко, дідько пожирає тебе, ставай на коліна.

Світлана стає. Люди ще дужче кричать, дівчата під столом хіхікають.

Хор. З нами Бог, розумійте народи і покоряйтеся, бо з ними Бог.

Колдун накриває голову Світлани фалоном відкриває молитвеник і швидко незрозуміло читає. Біснувата качається по підлозі і кричить.

Біснувата. Дивіться біс по стіні поліз! Ще один — у землю пішов, третій хоче у двері вибігти, — тікайте всі. (підходить до Марахти) Йдіть з нею у монастир, тут є недалеко. (показує їй, щоб прихилила вухо до її рота). На крученій горі, є маленька церковця, там день і ніч читаються псалтир. Туди приводять біснуватих, але тримають їх у ланцюгах, бо вони тікають. Якщо добре моляться, то біси покидають їх, моя дочка вже восьмий рік там сидить, їй також перед весіллям зробили. Їдьте туди.

Колдун перестає бурмотіти. Світлана непритомна падає. Марахта підбігає піднімає її і тягне на вулицю.

Бісновата. Біси прокажену повалили на землю.

Сцена 3

Кухня. Марахта робить чай з зілля, що дала баба Минидора. Світлана хреститься і читає з молитвеника ранішні молитви.

Світлана. Богородице діво, радуйся благодатна Маріє, Господь з тобою. Благословенна ти між жонами, благословен, плід утроба твого.

Чути грюкіт у двері.

Митрофан. Марахто, дідьча мама твоя була, відкривай двері, бо зараз виб’ю!

Марахта. Свят, свят, свят.

Митрофан. Марахто! У мене люди під дверми грошей чекають.

Світлана. Мамо, я поїду за кордон. Николая все одно ніде нема.

Марахта. Порча зійде і він вернеться. Я би їхала за кордон, але на кого тебе лишу, був би хоч той тато дома.

Митрофан. Йоропиці, виходіть з хати! Я зараз вам вікна повибиваю.

Світлана. Николай скоро вернеться.

Митрофан. Я вам хату підпалю! Згорите там.

Марахта. Ну то як ти так кажеш, я збираюся і їду. Бо цей дурний ще щось зробить.

Митрофан. Я зараз візьму трактор і все вам тут повалю!

Світлана. Вийдіть до нього.

Марахта. Шо я йому скажу.

Світлана. Я віддасте гроші.

Марахта. От завтра відвезу тебе в одну церкву, там тобі точно поможуть.

Світлана. Я маю доста шо робити, не треба мені вже цих церквів.

Марахта. От завтра і вже кінець.

Митрофан. Курва дошка, ти виходиш, чи ні.

Марахта. Виходжу, шлях би тя трафи! Би вбив за гроші.

Сцена 4

Марахта і Світлана йдуть з сумками по селу.

Світлана. Навіщо ви взяли весь мій одяг?

Марахта. Щоб благословили його.

Світлана. Мої іконки, зошити, мило, зубну щітку, плавки тоже треба благословляти?

Марахта. Тебе хто питає?

Світлана. Чого там люди у підніжжя гори, були сковані ланцюгами.

Марахта. У них біснуваті вселилися. Батьки рятують тут своїх дітей, — їх відмолюють.

Світлана. Вони похожі на зомбі.

Марахта. Бо вони з дияволом.

Світлана зупиняється.

Світлана. Господи, а шо ми тут робимо?

Марахта. Я маю зайти до однієї жінки, а ти йди до церкви молитися.

Світлана. Я не піду туди.

Марахта. Підеш, ми чого прийшли.

Світлана. Там біснуваті!

Марахта. А ти? Чого тікала з під вінця?

Марахта. Вже пішла, щоб мої очі тебе небачили.

Світлана пішла. Марахта заходить на подвір’я. З хати виходить жінка

Марахта. У вас є місце?

Жінка. Десять гривень доба на одну особу.

Марахта. Дорого!

Жінка. Люди за життям сюди приходять, а ви кажете дорого.

Марахта. (дає сумку) Їжа моїй дочці на перший час, її звуть Світлана.

Жінка. Беріть назад, вони тут майже нічого не їдять, тільки у скоромні дні п’ють молоко.

Марахта. Як то нічо не їдять? А як живуть?

Жінка. Бог помагає, а кого дідько забирає.

Марахта. Ви хоч щось їй давайте їсти. Нати цю сумку.

Жінка. У мене у хаті ще ніхто не вмирав.

Марахта. Скільки треба часу, щоб біси відійшли.

Жінка. Залежно скільки їх у неї.

Марахта. Мала бути молода тай втекла з під вінця, а ми гроші на весілля назичили то мусимо віддати, тисячі доларів винні, то я мушу їхати за кордон відробляти, а Світланочку тут лишаю, на вас, хта за нею більше подивиться, тато у Сибірі.

Жінка. Лишайте не пропаде.

Марахта. Але у мене зараз нема грошей.

Жінка. Вже, як є.

Марахта. Йой, я лиш стану на роботу і вишлю вам, будете отримувати передачі, а там і гроші найдете. Який у вас адрес?

Жінка. Коли приїдете з закордону розплатитеся.

Жінка. Ви знайте, якщо вона тікатиме, я мусу покласти на неї ланцюги, і ще ми даємо таблетки, якщо вона буятиме.

Марахта. Вона мирна.

Жінка. Добре, бо ті таблетки спочатку дають задурно, а потім вони коштують великі гроші.

Марахта. Я вже мусю бігти, щоб не запізнитися на автобус. Хай Господь вам помагає.

Марахта тікає.

Дія ІІІ

Сцена 1

Церква. До Николая підходить священик.

Николай. Батюшко, поможіть, ви ж знаєте, кудись пропала моя Світлана. Я був у її родичів, у друзів, її ніде нема, ніхто нічого не знає, і мама зникла.

Священик. Марахта їхала в Америку, її не впустили і закрили у Бельгії. Корнильо так і не повернувся з Сибіру, а Митрофан поклав на продаж їхній будинок, бо Марахта ще дозичила у нього грошей, щоб виїхати.

Николай. А Світлана?

Священик. Ти де блукав, вона тебе шукала.

Николай. Я у брата був, тут на мене б люди тикали пальцем. А де Світлана?

Священик. Марахта водила її по всяких шахрайках, а потім Світлана зникла.

Николай. А шо з нею?

Священик. Кажуть заслабла на голову.

Николай. До кого вона ходила?

Священик. Під горбом до одної бабки. Потім до колдуна, він міг її кудись справити. Шукай синку і знайдеш.

Николай. Дай Боже.

Николай встає і виходить.

Сцена 2

Николай заходить до бабки Минидори.

Баба Минидора. (наспівуючи) Господи, помилуй мене грішну, Господи, помилуй мене грішну…

Николай. Тітко, я шукаю дівчину, мама мала вам її приводити, вона втекла з весілля.

Баба Минидора. Шо?! Говори голосно, бо я не чую.

Николай. Приходила до вас дівчина з мамою?

Баба Минидора. Хто?!

Николай. Гарна дівчина приходила з такою нервовою мамою?

Баба Минидора. Вона за тебе питала. По монастирях, церквах шукай. (наспівуючи) Господи, помилуй мене грішну, Господи, помилуй мене грішну…

Николай. Де?

Баба Минидора. (наспівуючи виходить) Господи, помилуй мене грішну, Господи, помилуй мене грішну…

У новинах по телевізору показують церкву, куди відвозять родичів, яких хочуть позбутися, мотивуючи це тим, що ці люди біснуваті. Потерпілих заковують у ланцюги, дають їм екстазі. Николай зривається і вибігає

Сцена 3

Николай йде тією дорогою, що Марахта йшла зі Світланою. З однієї хати видається гіркий стогін і плач. Николай бачить на подвір’ї жінку і заходить.

Николай. Добридень.

Жінка. Чим порадуєш?

Николай. Що це у вас.

Жінка. Привели біснувату тай лишили, казали, що спокійна, а вона кричить день і ніч, що я вже не робила. Навіть до церкви молитися не пускаю, бо вона там все розносить, фисть норовиста, що лиш не кололи. Вона втекла з власного весілля.

Николай швидко забігає до хати, бачить Світлану прив’язану до батареї дротом, знесилену. Відв’язує її. За ним забігає жінка.

Жінка. Шо ти робиш, вона біснувата? На тебе все перейде

Світлана. Николаю, серце моє.

Жінка. На тебе зараз чорти налетять.

Николай виносить Світлану

Дія IV

Сцена 1

На кухню заходить Николай. Світлана фарбує нігті.

Николай. Ти шо робиш? Хочеш, щоб я знову повикидай це все твої у яр?

Світлана. Мені не можна вже нігті намалювати? Я віддалася за тебе, щоб свині, корови годувати і тебе обходити? Ми і так тут живемо на гроші моєї мами і у її хаті.

Николай. Чому їда не на столі?

Світлана. Ти всі продукти з хати виносиш, — я лиш зварю, ти бігом своїми алкашам віднесеш. Мене задрало тобі варити і варити їсти. Ти бачив, щоб я хоч щось за цілий день сіла і щось з’їла, лиш мию за тобою миски. Шо жиреш, як свиня?

Николай. Я роблю на те, щоб їсти.

Світлана. Мене скоро з’їш.

Николай. Я шо не маю права поїсти?

Світлана. Ти шо їш?! Ти як бугай жиреш, прямо як є, з баняків, і вічно тобі мало і мало. Сприси чоловіче, не можу тільки на тебе робити.

Николай. Ти на мене робиш? Я приходжу з поля трудний ти весь сидиш у хаті і звариш жменьку крупички.

Саітлана. Жменьку?! Ти на більше і не заробив. У тебе ручки ростуть з сраки. Лиш знаєш тамо у карти грати і пити. За ті гроші, що ти приносиш навіть псячі гівно не купиш! Те, що моя мама висилає те ми і їмо, якби не вона, ми давно би з голоду вмерли? І живемо ще в її хаті.

Николай. (бере Світлану за волосся) Я хотів тут жити?

Світлана. (виривається) Відпусти.

Сцена 2

Кухня. Світлана і Николай сидять за столом, біля нього велика сумка.

Світлана. Ти взяв номер мами?

Світлана. Нє, не взяв.

Світлана витягує з кишені засушену квіточку і кладе у руку Николая.

Світлана. (посміхається) Едельвейс

Світлана. Ти точно через рік приїдеш?

Николай. Зароблю, щоб ми хоч коробку збудували і приїду. Поки мене нема, ти ні з ким не водиси, я там все буду знати, приїду обох уб’ю!

Світлана. Я ні на кого навіть не дивлюся, а там повно наших жінок без чоловіків.

Николай. То чого мене відпускаєш?

Николай обнімає, цілує Світлану бере сумку і виходить.

Сцена 3

Світлана на кухні фарбує нігті і наспівує пісню

Варто чи ні жити без тебе? Я б полетів з тобою в небо. Я повернув би час назад і сказав би так: Я люблю тільки тебе, Богом дану мені. Моє серце палає у вогні, що ти дала мені, Богом дана одна, моя лебідко кохана.

Телефонує телефон, Світлана піднімає слухавку

Світлана. Ало.

Николай. Добре, що ти є. Тут нема роботи, я вже тижні по чагарниках скитаюся, лікті собі кусаю. Міліція нас ловить.

Світлана. Мама казала, що там є робота на пару, коли беруть жінку і чоловіка. разом.

Николай. Ну є.

Світлана. То я приїду.

Николай. Приїдеш?!

Світлана. Гроші потім їм за паспорт і за дорогу відроблю. Що тобі взяти?

Николай. Сала нашого, горілку налий замість соку, (пауза) і себе.

Світлана. Давай, скоро зустрінемось.

Кінець


Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?