Бояриня московська :: Teatre :: современный театр в Украине

Бояриня московська

«Український театр» доводить актуальність п’єси Лесі Українки

текст Анастасії Головненко

фото Тараса Троцюка

Режисер-постановник: Катерина Чепура

Композитор: Леся Оникієнко

Художники: Ірина Рудь-Вольган, Ольга Клапак

Відому історія про дівчину Оксану, яка гине від туги за батьківщиною, колектив «Український театр» трактує класично. Цінності збережено за звичною шкалою, натомість форма подачі приємно спрощена. Режисер прибирає побічні сюжетні лінії, помітно вкорочує текст та додає так звані «вкраплення» у виставу аби максимально наблизити її формат до сучасного.

Однак, ті самі «вкраплення», виражені у появах персонажів маргінальної зовнішності, які за логікою та контекстом мають асоціюватися з Москвою, досить гіпертрофовані та непевні. Функціонально, вони виконують роль перемикача уваги та нагнітання емоції, фактично – лише викликають нездоровий сміх. Навпроти, цікавим елементом, є подача режисером усього московського звичаю у виставі. Катерина Чепура показує різницю між Україною та Росією досить агресивно, проте часто вміру комедійно та переважно за тестом оригіналу.

Центром сценографії поруч з іншими деталями виступає біле полотно. Поруч із вже розписаними лаштунками з мішковини – ніби вже вирішеними обставинами й долями, білий рушник виглядає чистим, зі ще ненаписаними подіями та світлими надіями дівчини. Він постає у вигляді шляху, який обирає Оксана від білої весільної фати до мосту між Україною та Москвою, а потім і до страшної перепони між її майбутнім та минулим.

В цілому, вистава тримається на головній героїні та її почуттях. На шляху-полотні Оксана з’являється у трьох образах. В білому вбранні із білими квітами ще юною панночкою в батьковій хаті, дівчиною-козачкою, яка закохується в боярина. В московському теремі, не маючи можливості спілкуватися зі світом, Оксана й квіти на її рукавах ніби припадають пилом, вони блідо-сірі. А червоні квіти на вбранні Оксани в останніх сценах вже символізують кров, пролиту, можливо й через її малодушність та тугу за минулим, яке вже не повернути.

Маємо сказати, що порівнюючи з постановкою «Боярині» чотирирічної давності на сцені львівського театру ім. Марії Заньковецької, вистава Катерини Чепури вийшла значно об’ємнішою та сучасною. Режисеру вдалося позбутися рамок класичної української драматургії, «створеної» для академічного театру «з колонами» та великої сцени, а найголовніше – довести актуальність обраного матеріалу.

Леся Українка створювала п’єсу індуктивно, передаючи переживання однієї родини на увесь історичний період. Наголошувалося на тому, що не кожна донька з роду козацького зможе називати себе бояринею московською. Катерина Чепура, переказуючи класику, вже говорить про сьогодення, намагається змусити глядача сприймати історичні періоди паралельно, порівнюючи їх між собою та розкриваючи у певному сенсі їх ідентичність.

Другие статьи из этого раздела

Антигона. Последняя жертва богов

Премьера спектакля «Взамен рожденная» в театре Дмитрия Богомазова «Вільна сцена» (по мотивам «Антигоны») задумывалась как моноспектакль для актрисы театра Катерины Качан. Однако в режиссуре Ларисы Венедиктовой постановка выросла в некий метажанр, соединивший текстовый театр с техниками современного актуального танца. В результате получилось привычное для европейских платформ (в особенности — фестивальных) представление-перформанс. Театр, который предлагает Лариса Венедиктова (и этого направления придерживается вся команда «Вільной сцены») — это театр с вопросом «как играем?»

Чорнобиль по-французьки

Сергій Леонтієвич Массудов в «Театральному романі» Булгакова очевидно і просто вирішив питання написання п’єс: «Що бачиш — пиши, а чого не бачиш — писати не варто». Жіль Грануйє, французький автор і постановник опусу про Чорнобиль «Весна», який показали в Молодому театрі 18 квітня в межах Французької весни, пішов іншим шляхом. Він вирішив написати про те, що читав. Жіль Грануйє наштовхнувся в інтернеті на повідомлення про туристичні поїздки в зону відчуження. І авторська фантазія розгулялася.

Особам до 18 вхід заборонено. Альтернативний польський театр SUKA OFF

Театр Suka OFF є скандальною польською групою, їх творчість балансує на межі «звичайного вибрику молодих перформерів, які „роблять собі ім’я“ і „бажанні щось донести за допомогою брутальної девіантної естетики“. Цей театр не має стаціонарного майданчика, знаходиться в площині авангарду і виходить за межі мистецтва, стимулюючи його подальший розвиток.

Ще один день Івана Денисовича

Жанр: его-рецензія: Ця вистава втретє відвідує Київ, дехто її стільки ж і дивився, і це, я певна, не межа. Пробираючись за жовтою курткою Андрія Жолдака по темному Арсеналу, я думала, який ефект справлятиме гавкіт собак у цих величних стінах, чи сіпатимуться зі страху грубі нервюри, спускаючи тремкіт в колони? Минулого разу я йшла на «Денисовича» по відремонтованим коридорам Жовтневого палацу в супроводі вівчарок, спостерігала стратегічно наставлених режисером юродивих, слухала про мандавошок, але все наче не про мене було, в голові відстукувало — це ТУТ, ТУТ водили на допити КГБ політв’язнів.

Жесть з минулого

Ти і я шукаємо любові. Адже без неї ніяк, без неї нікуди. Кожний шукає її зі своїх причин, але ніхто і ніколи не думає, що буде після. Іноді «Після» стається через 24 роки. Ви вже давно живете спокійним розміреним життям, у вас дорослий син, старіюча дружина, машина, робота і тут в двері дзвонить ваше давнє кохання. «Жінка з минулого». І що тоді?

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

Самое популярное