Молоді в Молодому

ХХ століття в театральному контексті пройшло під гаслом звільнення від «гніту драматурга», від букви і духу п’єси, — це епоха остаточного формування і становлення професії режисера. У ХХІ столітті стало зрозуміло, що яким би методом, технікою чи школою не володів режисер, цього замало без якісної драматургії. І нині в світі відбувається бум драматургії, переважно штучний, спровокований нестачею постановочних текстів і режисерським запитом на нову драму. Найбільш театральні Європа і Росія конвеєром продукують драматургічні твори, що випробовуються на сцені і одразу ж зникають, не затримуючись ніде надовго

«Калигула»: Камю в картинках

Накануне мы разговаривали с Явором Гырдевым и он сказал, что одна из его задач — создать «страшный спектакль», неуютный. Но «Калигула» не получился страшным. Слишком яркие краски постановки, персонажей, почти комиксовые герои, они появляются перед зрителем в тесном маленьком кругу мини-амфитеатра, специально созданного пространства на сцене центра им. Вс. Мейерхольда (восьмиугольник, завешанный красными шторами с красно-черной геометрической символикой). Каждый герой — типаж, у каждого своя ядерная краска, каждый новый входит в единственную дверь, восходит на постамент и говорит, что он не видел Калигулы.

Дощ, панки, «Депеш мод»

В Молодому театрі показали німецько-харківську виставу за романом Сергія Жадана

Чехов Митницкого: трагедия личности

С каким бы оправданным уважением мы бы не относились к классике, надо признать, что и она устаревает и перестает с нами, современниками, говорить. В чеховских текстах есть нечто не столько устаревшее, сколько диссонирующее с нашим временем, с нами, с нашим ритмом. Меланхолия, мечтательность, неопределенность и медлительность начала 20 века,  — все это не свойственно нашему миру, мы люди другого мирочувствования, мировоззрения и ритма.

Ще один день Івана Денисовича

Жанр: его-рецензія: Ця вистава втретє відвідує Київ, дехто її стільки ж і дивився, і це, я певна, не межа. Пробираючись за жовтою курткою Андрія Жолдака по темному Арсеналу, я думала, який ефект справлятиме гавкіт собак у цих величних стінах, чи сіпатимуться зі страху грубі нервюри, спускаючи тремкіт в колони? Минулого разу я йшла на «Денисовича» по відремонтованим коридорам Жовтневого палацу в супроводі вівчарок, спостерігала стратегічно наставлених режисером юродивих, слухала про мандавошок, але все наче не про мене було, в голові відстукувало — це ТУТ, ТУТ водили на допити КГБ політв’язнів.