Самое популярноеЛесь Курбас: Розумний Арлекін
«Чекаючи на Годо» 
Ігор Постолов 
|
«ЛІСОВА ПІСНЯ» Львівський академічний театр ім. Леся Курбаса
21 лютого, 19.00 Палац "УкраЇна", Малий зал Режисер: Андрій Приходько Композитор: Мар'яна Садовська Хореограф: Нінель Зберя Художник: Богдан Поліщук
«Лісову пісню» режисер Андрій Приходько поставив для «курбасівців» на честь 140-річчя від дня народження Лесі Українки. Ця постановка балансує між інноваційним, сміливим, несподіваним прочитанням хрестоматійного твору та уважним, обережним ставленням до авторського тексту. «Лісова пісня» театру Леся Курбаса – є щемкою та емоційною, і, водночас інтелектуальною. У ній звучить справжня українська музика від гуртів «Кросна», «Божичі» та «Древо», а також спів сопілки. Вона є театральним міксом сюрреалізму, народних традицій та мистецьких експериментів. Для постановника та акторів вистави головною є проблема людини, яка, втрачаючи глибинне та природне, позбавляється власної сутності. На очах у глядача відбувається гра з простором, а костюми й музика апелюють до чуттєвості. «Лісова пісня» іде у «трьох колядах», зміна яких символізує не тільки зміну сезону, але й зміну стану душі.
- перша частина «СВЯТО», де людина відкриває, пізнає природу як Кохання і кохання як Природу, складається з прадавніх ритуалів і пісень (розігрується як українські народні дійства);
- друга частина «КЛОПІТ», де в метушні, побутових сварках герої вистави втрачають поезію, переходять на брудну прозу і врешті взагалі втрачають рідну мову, (в жанрі реалістичної драми);
- третя частина «СМЕРТЬ», де на місці колишнього розквіту і краси панують сучасні злидні, деградація, де герой, дійшовши до повного духовного занепаду, гине (документальний театр, що доходить до сюрреалізму).  |
|
2007–2019 © teatre.com.ua
Все права защищены. При использовании материалов сайта, гиперссылка на teatre.com.ua — обязательна! |
Все материалы Новости Обзоры Актеры Современно Видео Фото обзор Библиотека Портрет Укрдрама Колонки Тиждень п’єси Друзья | Нафаня |
Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед
Не написал ни одного критического материала
Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)
Терялся в подземке Москвы
Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами
Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах
Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)
Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву
В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»
Стал киевским буддистом
Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке
