Премія «Бронек»23 февраля 2009

Текст Катерини Муромцевої

2008-го року відомий критик і педагог Валентина Заболотна започаткувала театральну премію «Бронек», вшановуючи пам’ять свого діда, геніального актора Амвросія Бучми (якого у колі рідних і друзів називали Бронеком).

Нагорода є суто символічною: лауреат отримує фото Амвросія Бучми і диплом, а також вшановується урочистим родинним обідом. Основний сенс премії ─ відшукати і підтримати те вартісне, що створюється в сучасному театрі. Кількість претендентів обмежується лише хронологічними межами. Розглядаються всі акторські та режисерські роботи, представлені протягом календарного року в Україні.

Першого лауреата «Бронека» визначила сама родина Заболотних — це актриса Київського театру на Подолі Тамара Плашенко; відзначено її роботу у виставі «Марія Калас» у Театральній вітальні на Андріївському узвозі.

Цього року було сформовано експертну групу, куди, крім Валентини Ігорівни Заболотної, увійшли театрознавці-критики: Анна Липківська, Ельвіра Загурська та Віталій Жежера. Підготовлено проект Положення про премію.

Окреслено коло претендентів, чиї творчі роботи у 2008 році особливо зацікавили експертів: це — актори Ганна Александрович (вистава Центру ім. Л. Курбаса «НічЕлеонориДень»), Ксенія Ніколаєва («Самотня леді» в МТМ «Сузір’я») та Анатолій Ященко («Дні пролітають зі свистом…», Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра); дуети Ірина Калашникова — Олексій Тритенко («Сволота», незалежна вистава, що їй надав прихисток Театр маріонеток) та Катерина Кістень — Ігор Рубашкін («Розпусник» у Новому драматичному театрі на Печерську); режисери Андрій Білоус («Сволота»), Євген Курман («Сорочинський ярмарок», Донецький обласний академічний музично-драматичний театр, а також «Непорозуміння», театр «Вільна сцена») та Олексій Лісовець («Не все коту масляна», Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра). Як події театрального життя розглядаються вистави «Едіт Піаф. Життя в кредит» Театру ім. І. Франка та «Задунаєць за порогом» театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв».

У визначенні претендентів не відкидалася жодна пропозиція кожного з експертів, але лауреати визначаються більшістю голосів.

Результати конкурсу будуть оголошені 14 березня. Урочиста церемонія відбудеться о 14 годині у Будинку Актора на вул. Ярославів Вал, 7. Вхід вільний.


Другие статьи из этого раздела
  • Оглядываясь в зал

    Когда Амели в одноименном фильме оборачивалась в зал, чтобы посмотреть на публику, она искала непосредственных реакций. Мы решили последовать ее примеру и отправили нашего театрального корреспондента Алису наблюдать за театральным миром, собирая самые непосредственные впечатления. Ведь театр — это не только сама постановка (и работа режиссеров, актеров и пр.), это еще и долгий путь зрителя к ней
  • Гример без грима

    До того, как я попала в театр, у меня было несколько профессий. А, когда я пришла в театр и начала работать художником-гримёром, поняла — я на своём месте. Ещё со школы я занималась в театральных кружках, участвовала в спектаклях. Режиссёры советовали идти учиться, но что-то меня останавливало.
  • Разговоры о современном французском театре. Филипп Кальварио

    Раньше во Франции был журнал «Театр», но, похоже, он был не слишком популярным среди читателей, и его больше нет. В основном театральная критика сосредоточена во влиятельных газетах типа «Фигаро», «Монд»…
  • The Living Theater — досвід театру непокори…

    The Living Theatre — класичний зразок політичного театру — заснований у 1947 році студенткою Джудіт Маліна, емігранткою із Німеччини, та Юліаном Беком, художником-експресіоністом із Нью-Йорка. У різні часи в його складі були як зірки Голівуду, так і звичайні волонтери без акторської освіти, але всі його учасники прагнули впливати на соціальну та політичну дійсність.
  • Михаил Угаров: «драматурги, как караси, только в чистой воде водятся»

    Когда мы в России пришли к тому, что связали рабочим тандемом драматурга с режиссером, мы сдвинулись с места. В одиночку ничего не происходит, драматург может как угодно хорошо писать, это еще не означает, что его будут ставить. Необходимо создания целой цепочки деятелей театра, которые будут работать сообща, в искусство же входят поколениями, и тогда это сильно звучит.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?