Премія «Бронек» :: Teatre :: современный театр в Украине

Премія «Бронек»^{23 февраля 2009}

Текст Катерини Муромцевої

2008-го року відомий критик і педагог Валентина Заболотна започаткувала театральну премію «Бронек», вшановуючи пам’ять свого діда, геніального актора Амвросія Бучми (якого у колі рідних і друзів називали Бронеком).

Нагорода є суто символічною: лауреат отримує фото Амвросія Бучми і диплом, а також вшановується урочистим родинним обідом. Основний сенс премії ─ відшукати і підтримати те вартісне, що створюється в сучасному театрі. Кількість претендентів обмежується лише хронологічними межами. Розглядаються всі акторські та режисерські роботи, представлені протягом календарного року в Україні.

Першого лауреата «Бронека» визначила сама родина Заболотних — це актриса Київського театру на Подолі Тамара Плашенко; відзначено її роботу у виставі «Марія Калас» у Театральній вітальні на Андріївському узвозі.

Цього року було сформовано експертну групу, куди, крім Валентини Ігорівни Заболотної, увійшли театрознавці-критики: Анна Липківська, Ельвіра Загурська та Віталій Жежера. Підготовлено проект Положення про премію.

Окреслено коло претендентів, чиї творчі роботи у 2008 році особливо зацікавили експертів: це — актори Ганна Александрович (вистава Центру ім. Л. Курбаса «НічЕлеонориДень»), Ксенія Ніколаєва («Самотня леді» в МТМ «Сузір’я») та Анатолій Ященко («Дні пролітають зі свистом…», Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра); дуети Ірина Калашникова — Олексій Тритенко («Сволота», незалежна вистава, що їй надав прихисток Театр маріонеток) та Катерина Кістень — Ігор Рубашкін («Розпусник» у Новому драматичному театрі на Печерську); режисери Андрій Білоус («Сволота»), Євген Курман («Сорочинський ярмарок», Донецький обласний академічний музично-драматичний театр, а також «Непорозуміння», театр «Вільна сцена») та Олексій Лісовець («Не все коту масляна», Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра). Як події театрального життя розглядаються вистави «Едіт Піаф. Життя в кредит» Театру ім. І. Франка та «Задунаєць за порогом» театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв».

У визначенні претендентів не відкидалася жодна пропозиція кожного з експертів, але лауреати визначаються більшістю голосів.

Результати конкурсу будуть оголошені 14 березня. Урочиста церемонія відбудеться о 14 годині у Будинку Актора на вул. Ярославів Вал, 7. Вхід вільний.

Другие статьи из этого раздела

Пам’яті театрального романтика

Щось компанія Там все кращає і кращає, а тут — відповідно — гіршає… Помер Богдан Степанович БЕРЕЗА — директор, художній керівник, янгол-охоронець Волинського обласного театру ім. Т.Г. Шевченка, якому він віддав майже 25 років з відміряних йому 62-х

Антон Адасинский: человек, станцевавший сон

Мир, в котором он живет, наполнен невыразимым и вышедшим из тела сна, зовется DEREVO, он и сам — Дерево. Его появление на свет, скорее всего, происходило так: на заднике красного заката на темный просцениум неба худым полумесяцем из полудремы вышло человеческое тело. Терзаясь тоской по невысказанным словам, оно потягивалось и подпрыгивало, ломалось и гримасничало, корчилось и кривлялось. Кулисы стремительно исчезали, и оставалось огромное пространство телесной боли, рассказанной спектаклями.

Алла Рыбикова: «Важен театральный процесс. А он — идет»

«Волнуют немецких авторов преимущественно социальные темы, много жестокости. Весь „ШАГ 3“ посвящен теме насилия и терроризма, тому, что очень тревожит немцев. В Германии, как и во Франции, остро стоит проблема второго этноса. Другая, не менее важная для немцев тема, это — неонацизм.»

Театр починається з вішалки…

Люди, які ходять у театр, вони й за ковбасою, певно, ходять, але у театрі, гадаю, вони мають абсолютно інший настрій. Люди одні й ті ж, але тут у них якесь особливе натхнення. Ми посміхаємося весь час, можемо навіть себе самі похвалити, бо хто ж нас похвалить, як не ми самі?! Люди до нас дуже гарно ставляться, завжди дякують по двісті разів на день

С любовью к театру…

Несмотря на то, что в наше «осведомленное» время почти не осталось загадок, и мы сами лишили нашу жизнь сакрального смысла, существует территория, где еще сохраняется Тайна. Это — Театр. Театральный дух в меньшей степени связан с тем, о чем пишет критика, с хорошей и плохой драматургией, с конкуренцией (или ее печальным отсутствием) режиссеров, с коммерцией и экспериментами театральных менеджеров

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

Самое популярное

Премія «Бронек»23 февраля 2009