«Заповіт» Єва Бойко

Дійові особи:

Мати — типова жінка, 60 років

Михась — її син, 40 років

Сусід — алкоголік, 40 років

Поштарка — жвава жінка, 50 років

На екран спроектовано обличчя матері великим планом.

Мати (від лагідного голосу переходить на істеричний): Синочку мій, як же ж ти без мене житимеш? Хто ж тебе годуватиме? Хто ж їсти варитиме? В кого ж ти гроші братимеш на своє пиво прокляте?! Якби не цей Алкоголь, ти б став нормальною людиною. Була б у тебе родина, квартира, а в мене внуки та внучки. Я би годувала їх цукерками із нашого буфету! Не продавай його ніколи, чуєш?! І не дай Бог проп’єш, я тебе з того світу дістану! Як помру, то залишишся ти один-одненький. Слухай мою останню волю: поховай мене біля свого батька, царства йому небесне. І постав нам пам’ятник, один на двох. Бо любили ми одне одного цілих п’ять років, а потім він помер, царство йому небесне, а ти — народився. Бо ти — плід нашої любові, пам’ятай про це, синку. Нашої любові! Я любитиму тебе вічно!!!

Екран підіймається.

Дія 1

На сцені стілець та дерев’яний стіл, по центру за ними дерев’яний буфет. На столі стакан та надпита пляшка горілки. На стільці чоловік — більше 40, неголений, у майці, спортивках та тапках.

У двері заходить сусід.

С: Здоров, сусід! (Закриває за собою двері, підкова падає, вдаряє чоловіка по голові.) Ой-йо! А шоб тобі. Чого так холодно у тебе? Давай вікно зачиню!

М: Не треба.

С: Як то не треба? Захворієш. Он знаєш які лікарства дорогі.

М: Знаю.

С: Вже й анальгіна не можна купить. Зайшов в аптеку, так грошей навіть на пів упаковки не вистачило. Он зайшов до тебе полікуватись. У тебе, бачу, є чим.

М: Немає.

С: Та як це нема чим? А це шо?! (підходить та вказує на пляшку)

М: Тобі привиділось. (Підводиться, бере пляшку та стакан, ховає у висячу шафку)

Сусід тим часом хоче сісти на табурет, Михась його виймає так, що сусід ледве не падає, підходить до дверей, піднімає підкову, стає на стілець та чіпляє назад.

С: Бачиш, Михась, усі твоє нещастя через цю підкову. Вона ж не так висить. Має бути кінцями вгору, як рог ізобілія, а в тебе наоборт. От з неї все щастя і витікає.

Михась ігнорує розповідь, Повертає на місце табуретку, дістає цигарки та починає курить.

С: Я пригощусь (бере собі цигарку, дістає сірники з кишені (разом з ними випадає така сама пачка) та починає чиркать)

М: В тебе свої є.

С: Твої кращі

Михась забирає свою пачку до себе, в кишеню спортивок. Михась сидить, сусід стоїть, разом мовчки курять.

Дзвонить телефон. Михась довго не рухається, тоді виходить за сцену — звідти говорить

М: Хто? Вийшла. Не вернеться. А як вернеться, то не передзвонить.

С: Стара в магазин вийшла?

М: Вмерла.

С: Дурні ж в тебе жарти!

М: У ванні лежить.

Сусід довго недовірливо дивитись на нього, а потім виходить за сцену. Звідти чути його „Йооой!” та стукіт дверима.

М: Тепер повірив?

С: То як це ти (активно жестикулює, показує все на собі). То ти її цейво (показує жестом вбивство)

М: Ліків треба було купити — а я забув і все пропив. (Михась стає, дістає пляшку з серванту та 2 стакани. Наливає повні).

С: За упокій душі!

Михась мовчки п’є до дна. Наливає ще один і випиває. Тоді сідає та закурює.

С: То треба буде хоронить.

М: Поки не треба

С: То як не треба? Це ж не добре, шоб так покійна в ванні лежала.

М: Поки пенсії її не отримаю — не можу хоронить.

С: Так можна ж за державні гроші. Вона ж у тебе там учасник чи шось таке.

М: Їй пам’ятник треба ставить — така її остання воля була.

С: Бідолашна! (тягнеться за пляшкою, наливає обом). За упокій душі… (не встигає договорити, як дзвінок і двері).

М: Відкрито!

Дія 2

Заходить поштарка. На неї так само падає підкова, вона матюкається та повертається до Михася, говорить розтягнуто, співом.

П: Добрий день Михасю. Як справи? Знову п’єш? Де мама? Я гроші принесла.

М: Немає мами. Гроші залиш.

П: Не можу, все під розписку.

С: (зрозумівши) А ви сідайте, сідайте (поступається місцем), випийте з нами.

П: ви що? Я на службі. Прі ісполнєніі, так сказать (хіхіхі)!

С: Так от же свято скоро, я зараз закуски принесу. (встає та виходить у двері)

Сусід хутко повертається з батоном та банкою консерви. Увесь цей час Михась та поштарка мовчать. Михась встає повісити підкову. Сусід заходить — підкова падає. Він не звертає уваги. Ставить на стіл консерву. Михась дістає третій стакан з буфету, розливає залишок горілки порівну.

П: Я тільки руки помию.

С та М: Ні!

С: В нас воду відімкнули, за несплату.

П: Так ви ж льготніки.

С: Ми да, а решта сусідів-дармоїдів платить не хочуть

П: Добре, то серветку дайте хоча б.

Михась встає та приносить рулон туалетного паперу. Так вони ріжуть хліб, відкривають консерви та розкладають поїсти.

П: Вип’ємо, за здоров’я вашої матері!

Михась уникає цокання, сусід його підтримує. Поштарка на це не зважає.

М: ви нам гроші принесли?

П: Не вам, а вашій матері! (з напханим ротом)

М: То давайте нам.

П: Не можу, бо інструкція.

С: Та ну її цю інструкцію, ви ж не хочте ще раз приходить

П: Хоч не хоч, така робота.

Сусід та Михась переглядаються.

С: Тож доведеться вам наступний раз пішки підніматься.

П: Чого так?

С: Так у нас же ліфти вимикають (пауза) за несплату.

П: Як? Шо ж у вас таке робиться?

С: Вимикають так, шо якшо там людина залишається — добу сидить, ніхто не приїжджає.

П: То ви жалувались у ЖЕК?

С: А шо їм жалітись. Он недавно прорвало трубу — прийшов сантехнік, закрутив вєнтель і сказав шо ремонтувать не буде. Бачили таке?

П: Це ж треба? І трубу прорвало, і ліфти вимкнули. (допиває горілку) Я Маргариту Сергіївну тут підожду? Вона надовго пішла?

М: Надовго.

С: ви краще розкажіть як у вас там на пошті робота іде?

П: Та шо розказувать — листи пишуть лише якісь самотні женщіни — таке враження. Ми з дівчатами іноді збираємось та як відкриємо якийсь — всі ридаємо. То навіть серіала дивитись не треба — такі там сльози, історії. Он недавно одна пише…

М: Чужі листи читати погано

П: А хто каже читати? Ми перевіряємо, шоб там зарази не було. Теракта якого. Знаєте, як он та сибірська язва була. Так от одна пише до своєї подруги: Моя мила Ганнусю. Стільки років не бачились, шо можу тільки уявити яка ти стала страшна та зморшкувата. Повір, я така сама: осунулась як гора снігу. Я з кожним днем все гірше почуваюсь. Я старію, вмираю, повільно розвалююсь. Я відчуваю як гниють сустави мертвіють судини, я помираю заживо. Іноді слухаю своє серці — а воно спинилось. Я думаю — от і всьо, смерть. А воно далі ворушиться, тягне на собі всі скорботи…

М: Досить!

Поштарка ображено замовкає, сусід сидить заслухавшись. Михась встає вішати підкову.

С: От я йому кажу, шо всі нещастя від того, як він підкову вішає. То треба кінчиками догори — як рог ізобілія.

П: Та вона ледь не прибила мене як зайшла. Викинув би ти її зовсім. Скоро мати прийде?

Михась розвертається

М: (повільно): Вона не прийде.

П: Як не прийде?!

Сусід показує на двері ванної. Поштарка повільно встає, заглядає та кричить, тікає до дверей — її перестріває Михась. Затемнення

Дія 3

Троє сидять за столом.

М: Поки не даси грошей — будеш з нами.

С: Нам багато не треба — тільки пенсія покійної.

П: Знову проп’єте, убитки!

М: (тихо) Пам’ятник поставлю.

С: Пам’ятник?!

М: Спільний. Їй і батьку.

Михась встає та іде до буфету. На буфет спроектовано фотографію чоловіка біля запорожця.

М: Іноді мені здавалось, що я схожий на батька. По його смерті, мати продала машину. Гараж залишився під склад мотлоху. Малим я пообіцяв собі викупити машину і поставити назад в гараж. Гараж знесли, а машини я так і не купив. І вже ніколи не куплю. Життя пройшло так по-дурному. Я часто думав, шоб змінилось, якби він тоді не помер? Він би мене виховав інакше? Може я би і не пив? Мав би дружину і дітей? Мати внуків сильно хотіла. Може жила би довше, якби внуки були? Тепер померла, і я помру — нічого не залишиться.

С: (перериває ліричну розповідь, яскраве світло) Квартира… Буфет.

М: Квартира державна, а буфет — родинний.

Підходить до нього, проводить рукою, постукує місцями. Звертається до поштарки:

М: Ти пам’ятаєш віршик про пуделя?

П: (оговтавшись) Якого ще пуделя?

М: (Речитативом) На свете старушка/Спокойно жила,/Сухарики ела/И кофе пила/И был у старушки/Породистый пес/Косматые уши/И стриженый нос.

Михась починає діставати з нижніх полиць кульки з кашами, мукою, цукром.

М: Старушка сказала:/ Открою буфет/И косточку/Пуделю/Дам на обед. Михась дістає пляшку горілки з дальнього кутка

М: Подходит к буфету / На полку глядит /А пудель /На блюде /В буфете сидит. Михась ставить пляшку на центр столу. Сусід починає реготати, поштарка встає. П: Старушка сказала:/ Открою буфет /И косточку /Пуделю /Дам на обед. Сусід піднімається: С: Подходит к буфету / На полку глядит /А пудель /На блюде /В буфете сидит. Разом починають хаотичний хоровод довкола столу, нарозпів читають  вірш Маршака. Хоровод перетворюється на біганину довкола. Від гуркоту падає підкова. Всі завмирають. Михась бере табурет та іде вішати підкову. Інші потомлені сідають П: Вип’ємо за упокій! Михась наливає всім трьом. М: За упокій! С: За упокій! Чаркують. Сусід виразним жестом допиває весь стакан. С: Піду я. У вас тут свої діла. Я в них не участую. (Звертається до Михася) Покличеш як ховатимеш. Сусід виходить. Підкова знову падає. П: Ти б перевісив її чи шо? М: Нічого я тут перевішувать  не буду. Не довго буду жить. П: Ти не кажи дурниць. Ти молодий, красівий, ще собі жінко знайдеш! М: Пенсію віддаси? П (Видихає): Віддам. Вчорашнім числом тобі поставлю. А ти підпиши. Тільки так: я нічого не бачила і нічого не знаю. А гроші – на пам’ятник. Як вона хотіла, царство їй небесне. Михась дістає ручку з буфету, заповнює бланки, отримує гроші, перелічує, складає у ящичок до буфету. М (до себе, тихо): На свете старушка /Спокойно жила,/Сухарики ела /И кофе пила ... П: Тепер я пішла, але нікому ні слова. М: Заждіть. Візьміть цю брошку від покійної. П: Та ви шо? Це ж вещдок. М: Це чеська брошка. Там скло в середині. Хай буде вам на пам’ять. Поштарка бере та киває, йде до дверей. Михась повертається до серванту, починає вкладати кульки із крупами назад. Затемнення. Екран спускається – проекція обличчя матері. Мати: Ти тільки наш буфет нікому не продавай.  Там внизу є горох та макарони. Варитимеш собі супи. На ранок будеш собі  робити манку  –  вона полєзна для шлунку. А на вихідні не полінись –сходи на ринок за картошкою. Тільки не смаж її –  а навари. Так краще для печінки. І більше зелені їж. І пий менше. Бо згубить тебе ця випивка, ой згубить! Моя нещасна дитина! Я ж тебе так любила! Так любила!