Вакансія^{21 мая 2011}

Валентин Пушкаренко

Одноактна п’єса в шести картинах

ДІЙОВІ ОСОБИ:

молодший співробітник відділу збуту Юнайтед Фуд Компані

віце-президент Юнайтед Фуд Компані

заступник голови правління Юнайтед Фуд Компані

член правління Юнайтед Фуд Компані

консультант з психології

секретар Доу

Дія відбувається в наші дні.

Картина 1

Нью-Йорк. Манхеттен. Хмарочос компанії Юнайтед Фуд. Кабінет молодшого співробітника відділу збуту Юнайтед Фуд Ніка Доу. Нік, переглядаючи кореспонденцію, п’є свою ранкову каву. Входить Гарнер.

Гарнер (вручаючи Ніку пакет): Містер Доу, секретар містера Фрогмена просив передати вам це. Подзвоніть містеру Фрогмену як тільки будете готові.

Нік (захлинувшись кавою): В чому там справа, міс Гарнер?!

Гарнер: Не знаю, містере Доу. Секретар містера Фрогмена просив…

Нік: Добре! Добре! Дякую!

Гарнер виходить.

Нік:(розпечатавши пакет): «Персонально і конфіденціально. Містеру Ніку Доу. Дорогий містере Доу, у нас відкрилась вакансія, яка, можливо, вас зацікавить. Подзвоніть мені як тільки у вас знайдеться час. Віце-президент Юнайтед Фуд.

Фрогмен:(Знявши трубку внутрішнього телефону). Нік Доу…

З трубки: «Містере Доу, в другій половині дня вам належить бути у віце-президента Юнайтед Фуд містера Фрогмена».

Телефонні гудки відбою.

Картина 2

Кабінет віце-президента Юнайтед Фуд. На всю стіну кабінета — вікно. За вікном — панорама бухти Аппер-Бей. В кабінеті віце-президент Юнайтед Фуд-Фрогмен. Він переглядає біржеві відомості.

Входить Нік.

Нік: Добрий день, сер!

Фрогмен (відклавши папери): Добрий день, Доу. Сідайте. Ціную, що так скоро подзвонили. Вам, звичайно, хочеться знати, в чому справа.

Нік: Так, сер.

Фрогмен: Не маю права відкрити одразу все, але постараюсь натякнути в загальних рисах. Проте, спочатку подивимось сюди (відкриває папку, що лежить перед ним). З’ясуємо, хто ви і що… Двадцять дев’ять… Добра освіта… Одружений.

Нік: Так, сер.

Фрогмен: Діти?

Нік: Дві дівчинки, сер. Шість років і чотири роки.

Фрогмен: Чудово, чудово… Після коледжу поступили до Америкен Кемікл, а через два роки перейшли до нас… Що ви думаєте про цей крок?

Нік: Не шкодую. Думаю, в мене непогане майбутнє тут, сер…

Фрогмен: Безсумнівно! Я розмовляв з Фінкхемом, він сказав, що ви дуже стараєтесь: залишаєтесь після роботи, берете завдання додому…

Нік: Я намагаюсь виконувати свої обов’язки так добре, як можу.

Фрогмен: Так, це видно… Я теж думаю: у вас непогане майбутнє. Дивився ваші старі тести, вони чудово характеризують вас. Ви потрібна нам-людина, впевнений у цьому, але попереду у вас нові випробування. Тести. До речі, що ви думаєте про них?

Нік: Якщо тести проводять на солідній науковій основі, я нічого не маю проти. Адже я знайомий з висновками вчених…

Віце-президент підводиться, підходить до вікна і пильно дивиться униз.

Фрогмен: Нам потрібна одна людина. Тільки одна людина. Спеціальна місія… (Повернувшись до Ніка). Тести розпочнуться завтра. Я сам буду їх проводити, враховуючи величезну важливість справи. У вас є запитання?

Нік: Так, сер… Але я почекаю…

Фрогмен: Чудово, чудово… Тоді на сьогодні все. Отже, перший бар’єр ви взяли, навіть не помітивши цього. Я маю на увазі нашу розмову. На мою думку, ви саме та людина, яка нам потрібна. До побачення, Доу. Прошу вас бути у мене завтра з самого ранку.

Картина З

Кабінет Доу. Біля блимаючого екрана комп’ютера нерухомо сидить, охопивши голову руками, Нік.

Нік: Що це?.. Нова вакансія?.. Яка?.. Мене тільки-но підняли від обчислювальної машини… І навіть дали власного секретаря!.. Правда, не Елізабет Тейлор, але ця посада перша в Юнайтед Фуд, де дають власного секретаря… І що?.. Знову підвищення? Так швидко?.. Сподіваюсь… Не збираються ж вони відіслати мене назад… Проте тут щось не гаразд… ця таємничість… Таке почуття, ніби я отримав виклик до поліції!.. Спокійно, Нік, спокійно… Треба взяти себе у руки… Так!.. Все добре, все гаразд (випростовується і вимикає комп’ютер).

Але як бути? Що робити?.. Нічого!.. Нічого не вдієш… Якщо будеш плисти проти течії, тебе неминуче розтрощать. Так!.. Ти береш себе у руки, а тебе беруть за горлянку:. Дихання припиняється і руки опадають!.. Заспокойся, Нік, заспокойся… Все буде добре… Це підвищення! Я певен! Ти гадаєш?.. Звичайно!.. Я вірю!.. Я також вірю, що «Сьогодні для нас, молодих американців, можливості безмежні, як ніколи раніш, і ні один з нас не має права зневірятися, на якому б низькому суспільному щаблі він не знаходився — нехай буде він босоногим сільським шмаркачем, жалюгідним продавцем газет, або завсігдатаєм нічліжки. Я бачу для кожного з нас безмежні перспективи. Хай кожен оволодіє секретом економіки, буде бережливим, чесним — і успіх забезпечено».

Хто це сказав?.. Здається, Авраам Лінкольн. А ось що надруковано в сьогоднішній «вашингтон-пост» (бере газету, читає): «Нині молодь, що володіє уявою, заповзятливістю, динамізмом, має більше. можливостей добитися багатства й успіху, ніж будь-коли в історії нашої країни». (Відкидає газету). Невже це у мене та сама можливість піднятись на небо, про яку так багато пишуть й говорять у нас?.. Адже піднімаються інші наверх, навіть на самий верх… Ну хоча б цей селюк — безграмотний нащадок голоштанного фермера Браун, член правління Юнайтед Фуд… виходить, соціальна система тут ні при чому?.. Звичайно! Америка велика держава… вона була і завжди буде процвітаючою. Просто казанок у людей не варить!

Недарма ж у Епікура сказано: «Марно молити у богів те, що людина може добути собі сама!». Так, настав мій час! Я нарешті піднімуся на весь зріст, розправлю плечі і одержу все, що мені належить, повністю! Я теж маю право ’ на кусень вишневого пирога, чорт забирай! Я кажу, що я буду багатим! І я стану ним! І це мій обов’язок — стати багатим! В Євангелії од Марка сказано-все можливо для того, хто вірує! Правда, у нас в Америці всі хочуть стати багатими, бо багатство — це влада, багатство — це гроші, солодкий сон, психоз, схожий на бій биків, тільки з тією різницею, що функцію червоного плаща матадора виконує зелененький долар! І коли ми, надриваючи горлянку, волаємо «Гроші!» — це крик новонародженого або щойно наверненого.

Цим криком ми заявляємо про себе, про своє існування, про свої мрії і сподівання. Та хто в Америці не думає про гроші, той не думає взагалі. Але це вже стосується галузі, яка знаходиться за межами логічних конструкцій мислення. Отже, кінець животінню, Нік?.. Кінець!.. Виходить, я тепер повністю розрахуюсь за взяті у кредит речі?.. Повністю! І зможу з Айлін і дітьми влітку відпочити в Майамі?.. Зможу! І нарешті придбаю автомобіль?.. Нарешті! І буду?.. Буду, буду, буду!..

Включає комп’ютер і несамовито починає набирати текст на клавіатурі.

Картина 4

Кабінет віце-президента Юнайтед Фуд. В кабінеті — Фрогмен. Він розкладає на столі картки-тести. Входить Нік.

Нік: Доброго ранку, сер.

Фрогмен: Доброго ранку, Доу. Ви як завжди вірні собі, і ця обставина ще більш підтверджує правильність вибору саме вашої кандидатури. Отже-тести: запитання і декілька можливих відповідей, з яких треба вибирати.
Прошу!

Нік сідає.

Фрогмен(взявши одну з картонок): Якій посаді ви віддаєте перевагу: а) охоронець музею, б) робітник на фермі, в) комівояжер, г) вчитель танців?

Нік: Комівояжер.

Фрогмен (роблячи помітку у картонці): Чудово!.. Який психологічний стан ви вважаєте найбільш благотворним для роботи: а) самотність, б) цілковитий спокій, в) епізодичні контакти з керівниками, г) систематичні контакти з керівниками?

Нік: Епізодичні контакти з керівниками.

Фрогмен: «Чи відчуваєте ви після початку роботи нездоланну потребу продовжувати працювати: а) так, б) ні, в) ніколи не помічав цього?».

Нік: Так.

Фрогмен: «Чи породжує у вас робота стан ейфорії: а) так, б) ні?».

Нік: Так.

Фрогмен: Чи є у вас звичай зустрічати Новий рік на головній площі міста: а) так, б) ні, в) у новорічну ніч я завжди сплю?

Нік: Ні.

Фрогмен: Які стимули у вашій роботі переважають: а) задоволення від самого процесу праці, б) думка керівників, в) думка рідних, г) матеріальні стимули, д) думка колег?

Нік: Задоволення від самого процесу праці.

Фрогмен: Які засоби оргтехніки більш за все потрібні вам для роботи: а) телефон, б) настільна лічильна машина, в) комп’ютер, г) телетайп?

Нік: Комп’ютер.

Фрогмен: Чи зменшилась у порівнянні з минулим продуктивність вашої праці: а) так, б) ні?

Нік: Ні.

Фрогмен: Через які канали ви одержуєте найбільш цінну для вас інформацію: а) читання спеціальної літератури, б) науково-популярні видання, в) експрес-інформація коледжів та університетів, іг) читання художньої літератури, д) засоби масової інформації-газети, радіо, телебачення?

Нік: Експрес-інформація коледжів та університетів.

Фрогмен: «Чи працюте ви у вільний від роботи час і в відпустці: а) так, б) ні?».

Нік: Так.

Фрогмен: «Чи робите ви роботу, яку могла б робити людина, більш низької кваліфікації: а) так, б) ні, в) ніколи не звертав на ці обставини уваги?».

Нік: Ніколи не звертав на ці обставини уваги.

Фрогмен: «Що в значній мірі знижує продуктивність вашої праці: а) відсутність тиші, б) зовнішні подразники, в) наради, г) занадто великий обсяг роботи, д) нестача допоміжного і обслуговуючого персоналу, є) нестача устаткування, матеріалів, ж) незнання іноземних мов, и) умови, взаємовідношення у фірмі?».

Нік: Зовнішні подразники.

Фрогмен: Чи відчуваєте ви внутрішнє занепокоєння, коли над вами на роботі не тяжіють терміни і зобов’язання: а) так, б) ні, в) інколи?

Нік: Так.

Фрогмен: «Чи згадуєте про свою роботу на дозвіллі: а) так, б) ні, в) дуже часто?».

Нік: Дуже часто. Фрогмен: «Що вам більш до вподоби: а) симфонічна музика, б) джаз, в) останні вісті?».

Нік: Останні вісті.

Фрогмен: Чи вдаєтесь ви до своєрідних глибокодумних пояснень, щоб обгрунтувати вашу звичку надмірно багато Працювати (наприклад,. декотрі кажуть — Якщо бажаєш чогось досягти у житті, треба працювати, не шкодуючи сил, інші — «Треба офірувати собою» і т.ін.): а) так, б) ні, в) ніколи про це не думав?

Нік: Так.

Фрогмен: Чи зазнаєте ви відчутну провину з того, що, цілковито віддаючись роботі, недостатньо уваги приділяєте родині і нехтуєте Особистими справами і часом: а) так, б) ні, в) інколи?

Нік: Ні.

Фрогмен: Кореспондент газети бере у вас інтерв’ю: а) чи будете ви задоволені, якщо інтерв’ю з вами надрукують у газеті, б) бажали, щоб це було вже у

минулому, в) все це абсолютно байдуже, г)?

Раптові тривожні акорди музики глушать запитання Фрогмена і відповіді Ніка.

Через деякий час музика уривається.

Фрогмен: І нарешті: «Чи перетворилася для вас робота у таку звичку, яку ви не спроможні подолати: а) так, б) ні?»

Нік: Так.

Фрогмен (роблячи помітку і згрібаючи картки): Все!.. Невеличка перерва і остання співбесіда… Ідіть!

Нік, хитаючись, виходить.

Картина 5

Кабінет віце-президента Юнайтед Фуд. В кабінеті, крім Фрогмена, ще троє. Входить Нік.

Фрогмен (обнявши Ніка за плечі): Джентльмени, містер Нік Доу!.. Містер Прайс, заступник голови правління… Містер Браун, член правління… Лікар Ребоза, наш консультант з психології.

Нік тисне всім руки. Члени правління сідають.

Фрогмен: Отже, Доу, ми хочемо запропонувати вам декілька питань. Будь ласка, відповідайте вільно…

Прайс: ви вважаєте себе акуратним і Старанним працівником, чи не так? Берете роботу додому?..

Нік: Так, сер…

Члени правління переглядаються.

Ребоза (щось відмічаючи в блокноті): Містер Доу, чого ви хочете добитись? Стати президентом фірми?

Нік (збентежено): О, ні!.. Людина я не видатна… Може, менеджером по збуту… Ніколи про це не думав…

Браун (членам правління): Бачите, все, як ми і гадали.

Прайс (Ніку): Чи вважаєте ви себе людиною, лояльною Юнайтед Фуд?

Нік: О, так, сер! Це чудова фірма!

Фрогмен (Ребозі): Що ви порадите, Карл?

Ребоза (похмуро оглядаючи Ніка): Ще тільки одне запитання… Чи були у вас в сім’ї, містере Доу, психічно хворі?

Нік (у раптовій тиші): Психічні хвороби?.. Ні. Мої старі були нормальними людьми.

Ребоза: Розумію, розумію… Я вважаю, джентльмени, що містер Доу саме та людина, яка нам потрібна.

Всі встають. Лікар Ребоза пересікає кімнату, дістає з валізи маленький прозорий циліндр і вдаряє ним Ніка трохи вище лівого вуха. Щось величезне розколюється із скляним хрустом… Темрява…

Картина 6

Кабінет віце-президента. В кабінеті — члени правління Юнайтед Фуд. Стоячи біля вікна, вони ведуть мирну бесіду. На канапі нерухомо лежить Нік. Опритомнівши, він намагається піднятися, але тільки стогне. Члени правління обертаються.

Фрогмен: Прийшов до тями.

Ребоза (схилившись до Ніка): ви чуєте нас, Доу?

Нік (тихо): Так, сер.

Ребоза: Вам зробили ін’єкцію, ви частково паралізовані, але якщо постараєтесь, зможете говорити.

Члени правління сідають.

Фрогмен (відкашлюючись): Отже, Доу, вас вибрали, так би мовити… е-е-е… для… я вам вже казав… для спеціальної місії. (Звертаючись до Брауна) Джимі, може, ти все йому поясниш з точки зору загальної картини?

Браун (розпалюючи люльку): Звичайно, Сем. Бачиш, Доу, конче потрібно, щоб час від часу хто-небудь… хто-небудь вмирав за Юнайтед Фуд. Вмирав за Юнайтед Фуд.

Нік хрипить.

Браун: Не думай, що це приємна для нас процедура. Не думай… Нічого особисто проти тебе ми не маємо. По-моєму, ти непоганий хлопець., І ти розумієш, нам зовсім не до вподоби це робити, але керівництво підприємства накладає певну відповідальність. І нам буде мало честі, якщо ми станемо від неї ухилятися.

Прайс: Ось у чому вся справа, розумієте?

Браун: Ти повинен вмерти. І твоя смерть буде мати вигляд самогубства.

Нік: Чому?

Фрогмен: Слушне і своєчасне питання, Доу. Адміністрації, як ви самі знаєте, треба весь час стимулювати людей, треба тримати їх у такому стані, щоб вони працювали якомога краще. Але останні дослідження показали, що багато хто з вас, молоді, надто підвереджуються, занадто палко тягнуть швору, так би мовити. Звалюють турботи усієї землі собі на плечі… Линуть угору… А хіба’ ми можемо сказати їм, щоб вони менш старалися? Що це буде за керування?

Прайс: Коротше кажучи, Доу, нам треба дати всім вам відчути, що. надмірний порив угору не йде на користь.

Ф.рогмен: Після вашого «самогубства», причини якого викладені «вами» ось у цьому «вашому» передсмертному посланні службовцям компанії(витягаючи із шухляди пакет і кидаючи його на стіл), багато хто з них зупиниться і скажуть самі собі: «А чи не взяти трохи легше?» Якраз цього ми й домагаємось.

Нік: Навіщо?

Фрогмен: Пояснюю. Історія життя американця, як ви знаєте, розпадається на чотири курси Євангелія. Курс перший — підготовчий. Про те, як вибратись із злиднів. Курс другий — про те, як розбагатіти. Курс третій-про те, як стати мільйонером. І, нарешті, курс четвертий — про те, як стати мультимільйонером. Великий і благородний «пошук щастя», проголошений двісті років по тому у Декларації незалежності нашими «батьками-фундаторами», виродився у гонитву за наживою, а синонімом щастя стало багатство.

Прайс: Лихварі заволоділи храмом!

Фрогмен: Кожен намагається, чого б це йому не коштувало, дряпатись наверх по суспільній драбині, на небо особистого достатку: нижні верстви хочуть стати середніми, середні — вищими.

Браун: Кожен голодранець мріє стати президентом або Джоном Джекобом Астором!

Ребоза: І всі хочуть мати побільше грошей!

Браун: Загрібати побільше. Тому, що розкіш б’є в очі важкими кулаками Майкла Тайсона, кидаючи людей на канати заздрощів і зажерливості!

Фрогмен (продовжуючи): Для одних небо — величезний вишневий пиріг, на самому великому кусені якого виведено кремом їх ім’я. Для інших — велика

устриця, яку треба розкрити і заволодіти найважчою перлиною. Деякі наївно вважають, у тому числі, очевидно, і ви, що гроші — це благо, яким Всевишній винагороджує тебе за наполегливу працю. Інші вважають, що гроші — це благо, яким Всевишній нагороджує тільки багатих. Останньої точки зору додержуємося і ми. Більш того, ми виявили, що якщо почнемо обіцяти, зверніть увагу — «обіцяти» — менш щасливим верствам суспільства вишневий пиріг у небі і вимощені золотом вулиці, останні будуть працювати ще наполегливіше.

Прайс: На нас, багатих, розуміється.

Нік: Але я як індивідуальний посідач акцій теж беру участь у капіталі і є співвласником Юнайтед Фуд.

Члени правління сміються.

Фрогмен: Це хибна думка, Доу. В порівнянні зі справжніми власниками Юнайтед Фуд, ви являєтесь чимось схожим на пішака. Індивідуальні держальники акцій — чоловіки і жінки, про яких так багато говориться в рекламних виданнях, — не беруть участі у капіталі і не мають ніякого контролю над діяльністю компанії.

Браун: Коли долар зморщується і акції летять догори ногами, їх індивідуальні власники летять у тартарари, а ти собі спокійнісінько дереш скунсове хутро із свого ближнього, і не так щоб дуже ближнього. А якщо останньому це не до смаку, то йому можна тільки нагадати відоме прислів’я.

Фрогмен (продовжуючи): Правда, наші окремі акціонери дійсно забезпечили собі можливість контролювати діяльність компанії. Проте такими акціонерами є значні вкладники капіталу — головним чином банки, страхові компанії, товариства взаємного кредиту, — а не окремі особи. Такі акціонери лише сприяють скороченню числа осіб, в руках яких знаходиться управління компанією.

Прайс: Доля окремої особи, таким чином, зведена зараз до нуля.

Фрогмен: Ця особа не має вже можливості впливати на управління, контроль та подальшу концентрацію капіталу компанії. Вона також втрачає можливість впливати на рівень свого економічного добробуту. Коли вона втрачає таку можливість, вона втрачає здатність визначати своє політичне майбуття.

Нік: І це все в нашій країні?.. В країні «рівних можливостей»?.. А як же ви всі досягли успіху?!

Прайс: Не дозволяйте промивати собі мозок комплексом неповноцінності, Доу!

Фрогмен: Позитивне розумове відношення до дійсності зробило нас такими, якими ми зараз є. І в цьому найкращий доказ реальності американського способу життя. Людина низького походження, як, наприклад, наш дорогий містер Прайс, оточений у роки своєї юності всіма можливими перешкодами нечемності і матеріального нестатку, піднявся на вершину багатства тільки завдяки своїм моральним якостям і служить тепер зразком для поривань молодого покоління.

Браун: А яким чином, ти думаєш, мені, протухлому наскрізь тваринним гноєм, смердючому шмаркачу з Південної Кароліни, вдалося видертися до верхів’я?.. За допомогою освіти? Дзуськи!.. Мене виперли з шостого класу! Справа не в освіті, а у позитивному відношенні. Мислити треба позитивно, V ось що! Думати треба! Як високо ти про себе думаєш, так високо і злетиш. А ось деякі дозволяють собі промивати мозок, утверджуючись в своїй мізерності. Але якщо я, недоук, зміг вибитися в люди, виходить, це кожному під силу. Повторюю, справа не в освіті. Я і без неї — ол райт! На моєму письмовому столі встановлено батарею маленьких кнопок. В разі необхідності я натискую потрібну кнопку, викликаю потрібну людину, яка володіє потрібним знанням, і вона каже, що робити. Ось все. що мені треба. А скоро я заведу одну велику кнопку, потискуючи на неї, я буду викликати людину, яка і буде вирішувати, на яку з маленьких кнопок натискувати і кого викликати.

Фрогмен: Заперечити щось важко, Доу. країна, в якій ми живемо. — велика країна. Але в ній ще далеко не вичерпані всі можливості, і кожен з вас, я маю на увазі молодих людей, може повторити паш успіх.

Прайс: Якщо, звичайно, буде наполегливо працювати і скромно жити.

Браун: Але ти помреш. Помреш для того, щоб інші жили і працювали на Юнайтед Фуд ще більш плідно.

Нік: Чому — я?

Фрогмен: Тести, Доу, тести!..

Браун: Щоб тримати всіх вас в одному запрягу, треба іноді перетворювати в наочне приладдя долі тих, хто так чи інакше намагається видертися з нього і тим самим кИнути виклик заведеному порядку речей.

Прайс: На вашому прикладі ми дамо урок решті і покажемо, що чекає порушника непохитних устоїв суспільної рівноваги.

Фрогмен: Ваша смерть піде на користь усім: і службовцям, і компанії.

Браун: І потім — гроші!.. Де ж ти бачив, щоб хтось віддавав гроші за так, невідомо за що, не зрозуміло кому…

Нік: Невже через якісь брудні гроші ви зможете вбити людину?

Фрогмен: «Якісь»?

Ребоза: «Брудні» гроші?!

Браун: Гроші — це влада!..

Ребоза: Гроші — це всемогутність…

Фрогмен: Гроші — це домкрат, який піднімає людський дух!..

Прайс: Це — альфа і омега!

Браун: Початок і кінець!

Фрогмен: Гроші — це світова субстанція, яка відкриває людям найвищу реальність!..

Браун: Гроші — це благо!..

Ребоза: За допомогою грошей ти можеш творити добро!..

Прайс: Твої горизонти стають неосяжні!..

Нік кричить.

Насторожена, напружена тиша заповнює кабінет.

Браун: Не гнівайся на нас, Доу. Не ти перший, не ти останній. Наші люди повинні віддавати фірмі все, що можуть. Такий залізний закон системи вільного підприємництва.

Нік: А як же «Біль про права»?.. «Декларація прав людини»?.. Хельсінкі?

Члени правління довго і голосно сміються.

Фрогмен (утираючи очі хусткою): Дякую, Доу, дякую. Ніколи не чекав зустріти у вас такого запасу гумору.

Прайс: Заспокойтесь, Нік, ваша страховка, пенсійний фонд — все у повному порядку. Ваша сім’я буде забезпечена.

Ребоза: І хай живе наш лад! Новий освічений лад, лад загального добробуту та рівних можливостей!

Члени правління встають.

Фрогмен (урочисто): Не можу побажати вам успіху, Доу, — ви розумієте, — але у всякому разі не втрачайте бадьорості!

Члени правління, крім доктора Ребози, виходять, щільно зачинивши двері.

Ребоза (дивлячись на годинник): Всі сліди ін’єкції зникнуть через декілька хвилин, так що, з вашого дозволу, приступимо до справи…

Вклавши залишений Фрогменом на столі пакет до внутрішньої кишені піджака Ніка, доктор Ребоза піднімає величезну віконну раму, бере Ніка на руки і несе до вікна…

Затемнення.