Сонні пігулки^{20 мая 2011}

Вакула Марія

Коротка п’єса на 3 дії

Дійові особи:

Анна

Борис

1 дія

Сцена темна. Шум, наче хтось щось шукає по шухлядам. З часом він наростає. Стає більш гучним та нервовішим.

АННА

Можеш не шукати, Борисе. Ключі за вікном.

Я їх викинула.

Під час репліки Анни шум зникає, але потім з’являється знову. Ніби завершальний. Хтось з силою стукає останньою шухлядою та припиняє свої пошуки. Робить кілька кроків та починає тарабанити, вірогідно по дверях. Потім на мить припиняє і знову починає стукати.

БОРИС

Знову припиняє стукати. Він кричить.

Хтось покличте консьєржа!

Пауза.

Покличте консьєржа! Двері зачинилися!

АННА

Тут немає консьєржа. Як і сусідів…

Будинок відселений.

На мить все замовкає.

Потім стук стає більш важким, протяжним та з більшими інтервалами. Це Борис намагається вибити двері.

АННА

Через якийсь час.

Вони ж броньовані…

Світло вмикається. Перед глядачем мебльована старими, як в совке, меблями кімната. У фронтальної стіни стоїть секретер, справа від нього високий торшер, а по бокам два крісла на високих ножках. Справа, майже біля самих дверей, стоїть шафа. Кімната обладнана лише в коричневих та болотно-зелених тонах. На правій боковій стіні — вхідні двері, а на лівій — вікно. На підлозі лежить килим у візерунок квітами.

Борис застиг, спираючись правим боком на вхідні броньовані двері. До залу він стоїть спиною. Голова в нього повернута вліво, до Анни. Він дивиться на неї. Анна ж сидить на килимі, майже посередині кімнати, трошки зліва, ближче до вікна. Їй ніби недобре. Вона сидить, з важкістю спираючись на прямі руки.

Раптом Борис кидається до телефону, що стоїть на секретері. Більше не дивиться на Анну. Бере слухавку, а потім починає нервово клацати по клавішах.

БОРИС

Навіщо ти це робиш?!

Анна ж мовчить.

Він стає навкарачки та тягнеться до телефонного дроту. Анна нарешті подає голос.

АННА

Я відрізала штекер та викинула його за вікно.

Анна весь час говорить спокійно. Їй ніби важко говорити. Так само, як і сидіти.

Борис дістає з кишені свій мобільний. Починає натискати на клавіші. Але це ніби не допомагає. Тоді він знімає задню панель. І повільно переводить погляд на Анну.

БОРИС

Батарея так само?

Анна у відповідь лише ствердно киває головою.

Дай мені свій телефон.

Анна хитає головою. Борис підвищує тон.

Дай мені свій телефон!

АННА

У мене його немає.

Тоді Борис повільно встає та направляється до вікна. Він зупиняється біля підвіконня та спирається на нього. Анна проводжає весь його шлях лише поглядом, але до кінця голови не повертає, лише боковим зором.

Це п’ятий поверх…

БОРИС

Якось занадто спокійно.

Я знаю…

Розвертаючись до неї та знову спираючись на підвіконня. Анна ж продовжує спостерігати за ним лише боковим зором.

Анно, навіщо ти це робиш?

АННА

Відвертаючись у бік.

Бо ти хочеш покинути мене.

БОРИС

Але ж таким чином ти мене не втримаєш.

АННА

Хто знає…

Западає тиша. Борис дивиться на Анну. Анна дивиться на килимовий візерунок.

Я завжди думала про нас, як про одне ціле. Я завжди думала, що ми будемо разом.

І чекає на відповідь Бориса.

БОРИС

Після паузи.

Я вже пояснював тобі. Я не зможу все життя прожити лише з однією жінкою.

АННА

Чому ж інші можуть?

БОРИС

Бо в них до цього були інші.

АННА

Ні, причина не в цьому.

Після паузи.

Просто ти мене більше не кохаєш.

БОРИС

Чому ж ти це робиш?

Якщо ти кажеш, що я тебе не кохаю, то навіщо ти все це затіяла?

Хіба можна втримати людину, яка тебе більше не кохає?

АННА

На одну ніч можна.

Борис обходить Анну та сідає навприсядки навпроти неї, щоб бачити її обличчя та її очі, але вона не підіймає до нього голови.

БОРИС

Я не буду цього робити. Я твердо вирішив піти і я не буду цього робити.

Бо ця ніч для мене нічого не змінить, я все одно піду. А тобі вона зробить тільки боляче. А я не хочу робити тобі ще більше болю.

АННА

Підіймаючи на нього очі.

Ти знайшов іншу?

БОРИС

Позіхаючи та сідаючи на підлогу.

Ні, я не знайшов іншої.

Анна знову опускає очі на килим.

Після паузи.

Я не знаю, як це пояснити, Анно. Але я жалкую, що поновив ці стосунки рік тому, що послухався тебе. Так, спочатку все було ідеально. Але зараз це зовсім не так.

Це як ця кімната, вона мебльована старим совковим мотлохом, а насправді вже давно зовсім інший час. І це все приїлося.

Анна опускається трохи нижче до підлоги. Їй явно важко сидіти.

АННА

Дещо ображено.

То я — як совковий мотлох?

БОРИС

Ні, не ти. А ці стосунки. Не можна постійно щось розривати, а потім намагатися знову склеїти. Одного разу щось не захоче склеюватися.

АННА

Простягаючи руку та намагаючись доторкнутися до його ноги хоча б пальцем, але він підіймається з підлоги. Тоді вона підіймає на нього погляд. Та Борис мовчить.

Анна продовжує дивитися вгору на Бориса. Він не витримує та відвертається.

Борисе, не кидай мене, благаю тебе! Скажи, що ти мене любиш, як і раніше. Скажи, що я все така ж гарна, і ти ніколи мене не розлюбиш.

БОРИС

Не повертаючи до неї свого обличчя.

Я не можу, Анно. Я не можу більше тобі брехати.

АННА

А може ти збрехав, коли сказав, що хочеш піти від мене?

У відповідь — мовчанка.

Анна вже зовсім лягає на підлогу. Але на перший погляд, не у дуже зручній позі.

Ти так багато всього мені наобіцяв. А я ж ніколи не змушувала тебе цього робити. Я ніколи не вимагала від тебе ніяких обіцянок. То ж навіщо ти мені їх давав? Навіщо малював якесь неймовірне майбутнє для нас двох? Ти казав, що хочеш прожити зі мною все життя. Казав, що я тобі з небес послана і що ти давно вже мріяв про мене. А я навіть не знала твого імені, коли ти мене вперше поцілував.

І як тобі взагалі не забракло сміливості так тепер зі мною вчиняти?

БОРИС

Починає кричати. Ніби зривається.

Ну не можна! Не можна, розумієш, все це продовжувати відчувати без того, щоб кохати!

А я більше нічого до тебе не відчуваю!

І ти сама з себе знущаєшся, зачинивши нас у цій квартирі! Це просто якийсь мазохізм!

Анна мовчить.

І як ти збираєшся звідси вибратися?!

І сідає на підлогу, спираючись на стіну.

АННА

А я і не збиралася…

Борис позіхає.

Знову западає недовга мовчанка.

Борисе…

БОРИС

Так, Анно.

АННА

Мені в дитинстві дуже часто снився один сон. В дитинстві я дуже боялася темряви. І от у цьому сні в квартирі світло було лише у вітальні, де вечеряли батьки перед телевізором. А в усій іншій квартирі, як потім виявлялося, його не було. І от я спочатку йшла по темному коридору до кухні. Потім завертала на кухню і відчувала, навіть не бачила, а саме відчувала, що на мене насувається якесь чудовисько. Я натискала на клавішу вимикача, але світло не з’являлося. Тоді я хотіла кричати, щоб покликати батьків на допомогу, поки ще не пізно, але не могла, тому що голосу в мене більше не було. Він кудись зник.

Пауза. Борис мовчить.

І от тепер в мене те ж саме відчуття, ніби зі мною неминуче станеться щось погане, а я навіть кричати не можу.

Сцена стає темною.

БОРИС

Анно, Анно…

АННА

Борисе, там на секретері стоїть порожня пляшечка від пігулок снодійного. Я їх випила двадцять сім.

Тиша приблизно півхвилини, яка означає перехід до іншої дії.

2 дія

Сцена все так само темна.

БОРИС

Ну давай, вставай!

Вставай, Анно! Тобі треба піднятися.

Світло вмикається. Борис намагається підняти Анну з підлоги. Він підтримує її під руки.

Тобі не можна засинати! Вставай! Нам треба ходити.

АННА

Навіщо? Адже ти все одно мене кидаєш.

БОРИС

Але це не привід вмирати, тому давай, підіймайся.

АННА

Я засинаю, Борисе. Я дуже хочу спати.

Допоможи мені…

Борис нарешті ставить її на ноги. І вони починають повільно пересуватися вздовж кімнати.

Борис мовчить. Анна мовчить. Борис щось розмірковує. Він напружено над чимось думає.

Анна порушує мовчанку.

Навіщо жити, якщо ти мене кидаєш?

БОРИС

Заради себе, Анно. Хоч один раз спробуй зробити щось заради себе, а не заради інших чи заради мене.

Мовчить. А потім поспішаючи. Ніби ця думка неодмінно врятує Анну.

Чи заради іншого. Заради іншого, хто вартий тебе. Хто буде тебе кохати більше за мене.

Адже з-за цього варто жити, Анно?

АННА

Мляво.

Безперечно, варто… Ти, яз завжди, правий.

Після паузи.

А яким він може бути — цей інший?

БОРИС

Не знаю.

Але я не думаю, що тобі варто на цьому зациклюватися.

Але він буде кращий за мене, Анно. Я тобі це обіцяю. Він буде вартий твого кохання.

Западає мовчанка.

Борис бачить, що Анна все більше і більше вирубається. Вони ходять із сторони в сторону по кімнаті.

БОРИС

Анно, не засинай, благаю тебе.

Давай поговоримо.

Давай поговоримо… про нас.

Ти сьогодні згадала про наш перший поцілунок. Пам’ятаєш?

АННА

Після недовгої паузи.

Так.

БОРИС

Я пам’ятаю, як ти на мене дивилася. Тоді святкували Новий рік. І я пам’ятаю, що мені здалося, що ти його хотіла. Тому я підійшов і зробив це. Пам’ятаєш?

АННА

Знову після недовгої паузи.

Так.

БОРИС

А потім ми поїхали на квартиру до мого друга.

Після паузи.

А пам’ятаєш, як це сталося вдруге?

АННА

Зрозумівши, що він знову очікує на її відповідь. Ніби отямившись.

Так, пам’ятаю.

Борис зупиняється та розвертає Анну обличчям до себе, продовжуючи її підтримувати.

БОРИС

То нагадай мені.

Струшує її.

Мені конче треба, щоб ти мені про це нагадала.

АННА

Дивлячись Борисові у вічі.

Авжеж. Дайно згадаю…

Ти подзвонив мені на наступний день, першого січня. Подзвонив надто пізно. І це напрочуд вразило Андрія. Мені здається, ще тоді він щось запідозрив. Отже ти подзвонив мені і попросив про зустріч. А я не могла нічого відповісти, Андрій слухав.

Вночі я проводила Андрія, він кудись їхав, вже не пам’ятаю, куди. І на ранок я тобі передзвонила і сказала лише: «О сьомій годині. Рег тайм». І більше нічого. Поклала трубку.

Я подумала, що якщо ти нікуди не поїхав, і якщо ти зможеш чи ще захочеш прийти, то щось буде.

І ти-таки прийшов.

БОРИС

Він знову починає водити її по кімнаті.

А пам’ятаєш, про що ми розмовляли?

АННА

Ні, не пам’ятаю.

БОРИС

Ми розмовляли про нього. І я спитав, чому ти це робиш, навіщо. І ще сказав, що буде неймовірно важко брехати, викручуватися.

АННА

А я не повірила.

Після паузи.

І дарма. Ти-таки був правий.

Це мені зараз покарання за те, що я тоді так вчинила з Андрієм.

І посміхається сама до себе.

Знову після паузи.

А може ти так само тепер обманював мене?

БОРИС

Ні, Анно, ти помиляєшся.

АННА

Ти ж на моєму прикладі знав, як це робити до найменших дрібниць.

БОРИС

Ото ж бо й воно, що знав. І знав, що правди ніколи не приховати, хіба що на деякий час. І ти забуваєш, що я так само знав, що нічим добрим це не скінчиться.

Я ніколи так з тобою не вчинив би, тому і роблю це інакше, бо може з’явитися інша, бо я тебе більше не кохаю.

АННА

Вона входить в смак розмови. А це саме те, чого домагався Борис, що б вона не заснула.

А пам’ятаєш, як ми кожної суботи скуповували на барахолці старі речі, сподіваючись колись мати свою квартиру та жити разом.

БОРИС

Так, а інколи я уявляв, як ви робили те ж саме з Андрієм. І так само разом мріяли про власну квартиру. І тоді мені починало здаватися, що ти мрієш про зовсім інше — про те, що ми колись будемо жити втрьох: я, ти та Андрій.

І якось іронічно сміється. Пауза.

Вибач мені, Анно. Я знаю, що ти ніколи не робила це спеціально. Вибач.

Пауза. Каже вже без сарказму.

Твоїми люстрами та лампами можна було заставити не одну, а цілих чотири квартири.

АННА

Ніби пробачивши.

І у нас було своє власне місце зустрічі. Ми кожного разу зустрічались біля тої кондитерської.

БОРИС

А інколи ти йшла на побачення з Андрієм. Він тебе проводжав додому. Ти перечікувала у під’їзді, а потім їхала до мене.

АННА

Так. Це було так страшно. Кожного разу я боялася, що він ще не дочекався потягу і стоїть на платформі. А тут з’являюся я…

БОРИС

А одного разу все взагалі пішло не так. Андрій щось запідозрив. Ми сиділи в кафе, а він постійно тобі дзвонив. Потім виманив в тебе, де ти знаходишся. Ти страшенно нервувала. І ми вирішили піти. І коли ми виходили, він як раз йшов на нас. Ми, на зговорюючись, не кажучи одне одному жодного слова, пішли по різні боки: ти до нього, а я сам собі далі. І краєм ока я тоді побачив, як ти його цілуєш.

Ти пам’ятаєш це, Анно?

АННА

Звичайно ж пам’ятаю.

Нам тоді страшенно пощастило, що він тебе не знав.

БОРИС

І після цього ти вирішила розійтися з ним.

АННА

Так. І відтоді все пішло шкереберть. Якийсь час ми вдавали, що все гаразд. А потім тиждень ми не бачилися. Ти не дзвонив, і я теж не хотіла тобі дзвонити.

Через тиждень ти написав мені, що хочеш зустрітися. І тоді я зрозуміла, що цим стосункам теж кінець.

Я, звичайно ж, прийшла. Але якось все не так вийшло. Не так, як мені хотілося. Я йшла на зустріч і готувала безліч образливих слів, хотіла тобі стільки всього наговорити. А ти просто сказав, що їдеш на місяць у Німеччину. І всі мої слова після такої дурниці кудись зникли. Бо я очікувала почути зовсім не це.

Нічого конкретного це, звісно, не означало. Але ми обидва знали, що відбувається, без слів.

БОРИС

Знову зупиняючи її та розвертаючи до себе.

Ні, ні, Анно. Не треба про погане. Давай поговоримо про щось хороше. Адже його було достатньо, набагато більше, ніж поганого.

Хіба не так?

АННА

Дивлячись йому прямо в вічі.

Погане завжди швидко забувається.

БОРИС

Згадай, як я повернувся. Згадай, як потім все було гарно, принаймні, на якийсь час.

Згадай, Анно!

АННА

Я нічого не можу пригадати.

Не дратуйся. Адже це вже все одно не має ніякого значення.

Раптом Борис прислуховується до дверей. За ними чутно чиїсь кроки, які стихають як тільки на сцені западає тиша, як тільки Борис починає прислухатися до них.

Я хочу лягти.

БОРИС

Він дозволяє опуститися їй на підлогу, бо його увага зосереджена на дверях.

Послухай! Ти нічого не чула?!

АННА

На підлозі.

Тобі здалося, Борисе.

БОРИС

Ні, там чиїсь кроки. Хіба ти не чуєш?

Підходить до дверей.

І світло вимикається.

АННА

Кажу ж, тобі здалося.

Тиша.

3 дія

БОРИС

В темряві.

Гей! Мене хтось чує?

Пауза. Стукає по дверям.

Відгукніться, благаю…

Довга пауза. Згадує про Анну. Кроки до середини сцени.

Ні, Анно. Тобі не можна.

Світло вмикається. Анна вже лежить посередині кімнати. Борис знову намагається її підняти.

АННА

Дуже втомленим голосом.

Залиш мене.

БОРИС

Піднявши її з підлоги.

Тобі не можна лягати. Бо якщо ти ляжеш, то ти заснеш, а якщо ти заснеш, то ти більше не зможеш прокинутися.

Анна знову намагається сповзти на підлогу. Борис не дає їй цього зробити. Але сили залишають її. Вона більше не може триматися на ногах.

АННА

Я не засну. Я обіцяю.

Тільки дай мені ненадовго прилягти. Зовсім трошечки. Лише перепочити. Благаю…

І вона опускається на підлогу. А потім вже зовсім лягає на килим.

Борис нахиляється та намагається підняти її, але марно.

БОРИС

Вставай, Анно! Тобі не можна спати.

Вставай!

Нам треба ходити та розмовляти.

АННА

Вмовляє його.

Зовсім трішечки. Я обіцяю. Лише кілька хвилин.

БОРИС

Ні, Анно, вставай! Тобі треба встати.

І він знову намагається її підняти.

Вставай. Вставай!

Тримає її напівлежачу на підлозі. Однією рукою тримає, а іншою притримує голову, щоб вона дивилася йому в очі.

Згадай, як я тоді повернувся. Після твоїх щоденних електронних листів до Німеччини.

Згадай, що ти мені писала.

АННА

Я не пам’ятаю.

БОРИС

Ні, ти не можеш не пам’ятати. Я не вірю, що ти це забула.

Я ж не забув…

АННА

Силкуючись згадати. Борис все так само її тримає.

Я втомилася згадувати.

БОРИС

Тормошить її.

Ні, не втомилась.

Це ж так приємно згадувати щось з минулого. Від цього ще ніхто ніколи не втомлювався. Я не знаю жодної такої людини.

АННА

Добре, добре… Я скажу тобі.

Після паузи. Видихнувши. Вона говорить все повільніше і повільніше.

Я до дрібниць описувала тобі кожен свій день.

І замовкає.

БОРИС

Ну…

АННА

Лише кілька хвилин, Борисе. Будь ласка.

БОРИС

Розуміючи, що привести її до тями в нього вже не вийде, сідає на підлогу поруч з нею.

Але лише кілька хвилин.

І не закривай очі.

І розмовляй зі мною.

АННА

Ледь тримаючи голову.

Я не буду закривати очі.

І я буду з тобою розмовляти.

БОРИС

Дивиться на неї. Після паузи.

То що з листами, Анно?..

АННА

Трохи зачекавши.

Я до дрібниць описувала тобі кожен свій день. Але незвичайно. Я описувала так, ніби ми і досі були разом. Ніби ти нікуди не їхав, залишився тут і весь час ми проводили разом. Ніби я відсилала тобі сторінки зі свого щоденника.

Пауза. Борис знову припідіймає її.

Дай мені полежати.

БОРИС

Ні, не дам.

І знову тормошить її.

Нам треба протриматися до ранку. Це ж дуже легко. Це як гуляти всю ніч і о шостій повертатися додому разом з першим потягом метро. Ми ж неодноразово так робили. І це було так легко. Пам’ятаєш?

АННА

Так, я любила гуляти ночами.

БОРИС

От бачиш… тобі всього лиш треба гуляти всю ніч.

АННА

Пам’ятаєш, як ми з тобою грали в Хемінгуея?

БОРИС

Так.

Анна непомітно для Бориса лягає на підлогу.

АННА

До мене ти навіть не знав, що таке існує.

А я вже була гравцем зі стажем. Не те щоб професіоналом, але непогано грала.

Після паузи.

Але вигравав завжди ти. Новачкам щастить. Ти завжди притримувався довше за мене. Ти ще пив, розмовляючи сам із собою, а я вже спала на барній стійці.

І Борис лягає поруч з Сонею. Він згадує.

Хоча тобі не дуже подобалася ця гра. Ти взагалі до мене не дуже любив бари, а тим паче ніколи не пробував такий атракціон, як в кожному барі по стакану і не більше.

Замовляти дозволялося все, що завгодно, тільки не те, що ти вже пив.

І вони разом сміються.

Це вже було моє власне правило. Я його запровадила задля гостроти відчуттів.

В міжнародних правилах гри такого немає.

БОРИС

Ти взагалі любила дурнуваті ігри. Разом ми грали в бук-кроссінг. Ми залишали на центральному вокзалі книжку та фотографували людину, яка її знаходила та забирала.

АННА

А потім в тій книгарні з’явилась така послуга — поличка для таких книжок. І тоді це вже стало зовсім нецікаво…

Після паузи.

А пам’ятаєш, як ми з тобою сперечалися на пляшку шампанського, чи висаджувалися американці на Місяці, чи ні. Ти мене тоді запевняв, що це все декорації, чи комбіновані зйомки чи ще щось таке.

Після паузи.

Знаєш, я і досі в це вірю. Для мене це і досі дуже важливо, що вони висадилися на той клятий Місяць.

Бо якщо це не так, то для мене людство взагалі безцільне. До чого воно прямує, чого бажає? Невідомо. Кращого життя? Але ж це абсурд. Якщо у когось воно стане кращим, то у іншого тільки гіршим. Грошей? Хіба це ціль? Це бумажка, клаптик паперу, але тільки не ціль. Це інструмент для втілення своїх мрій. І політ на Місяць вартий всіх цих бумажок на Землі.

БОРИС

Після паузи. У Бориса вже теж сонний голос.

От бачиш. В тебе є заради чого жити. Скоро подорожі на інші планети стануть геть доступними, десь через років двісті. І ти нарешті побачиш свою омріяну половинку земної кулі з космосу.

І злегка сміється. Після паузи.

А може, це й насправді найкраща мрія, яку тільки може вигадати собі людина…

Він припідіймається на лікті та цілує Анну. Мовчанка. Дивляться одне на одного.

Кожного разу, коли я дивитимуся на Місяць, я буду згадувати тебе, Анно. Я обіцяю тобі…

АННА

Після паузи.

Ти стаєш банальним, Борисе. Це щось новеньке.

Борис знову лягає на підлогу біля Анни.

БОРИС

Я завжди хотів в тебе дещо спитати.

АННА

Сподіваюся, не якусь чергову дурницю.

БОРИС

Той Новий Рік…

АННА

Перший Новий Рік?

БОРИС

Так… саме він. Чому ти святкувала його не з Андрієм, як усі подальші?

АННА

Після паузи.

На той Новий Рік ми посварилися. І я пішла святкувати з друзями замість того, щоб залишитися з ним.

Мовчанка.

БОРИС

А можна ще питання?

АННА

Питай, Борисе.

БОРИС

Чому ти з ним помирилася після того, що сталося тоді між нами?

АННА

Їй так само важко говорити.

А що — я повинна була одразу прийти та сказати, що кохаю іншого. Не мели дурниць, Борисе. Звідки я знала, що це не на одну ніч. Я вважала це за помилку, яку хотіла як найскоріше забути. Звідки мені було знать, що ти захочеш більшого?

Пауза.

А потім я не хотіла його втрачати. Я не хотіла втрачати жодного з вас. Я не могла викреслити ні 2 роки стосунків, ні одну ніч з тобою…

Пауза. Борис знову припідіймається на лікті та довго цілує Анну.

Борисе, що ти частіше за все згадуєш?

БОРИС

Тобто?

АННА

Взагалі, зі свого життя.

БОРИС

Крізь поцілунки.

Не знаю… Ніколи не думав.

Буду згадувать — скажу.

Знову цілує і посміхається, ніби сам до себе.

Похід в гори.

АННА

Коли це було?

БОРИС

Продовжує цілувати Анну. Сонний.

Років шість чи сім тому.

А ти?

АННА

Своє дитинство… Свою матір, як ми жили. Мені чомусь боляче…

БОРИС

За своє дитинство?

АННА

Ні. За те, як діти все сприймають. Їхня простота межує з жорстокістю. Мені навіть не боляче, а скоріше соромно.

БОРИС

Позіхаючи.

Любов батьків настільки велика, що вони навіть це можуть пробачити. І ще багато чого іншого.

І сміється.

АННА

А ти-то звідки знаєш?

БОРИС

Ну й смішна ж ти…

Мені мама колись казала. Звичайно, вже у свідомому віці…

Знову посміхається. Лягає та обіймає Анну.

АННА

Ти казав, що я більше не змушу тебе це робити. І я навіть не змушувала. Ти сам цього хочеш.

БОРИС

Я знаю…

АННА

Дивно. Ти казав, що ти мене більше не кохаєш.

БОРИС

Борис припиняє цілувати Анну та забирає від неї руки. Відкидається на підлогу.

Може, я лише передчуваю кінець цього кохання, а не бачу його.

АННА

А може, це передчуття — оманливе?

У відповідь — мовчанка.

Ти завжди був покидьком, від самого початку. Покидьком народився, покидьком і помреш. З того часу, як я тебе вперше побачила тої зими, я вже знала, що ти виявишся покидьком. Але одним з багатьох. Мене завжди тягнуло до покидьків.

І вона відвертається від нього на інший бік.

БОРИС

А як же Андрій — він теж був покидьком?

АННА

Ні, він був єдиним не покидьком в моєму житті.

БОРИС

Це тобі зараз так здається. Колись ти казала зовсім інше.

Пауза.

Ти ніколи не розповідала про те, як тоді розійшлася з ним. Завжди відмовчувалася. То як це сталося?

АННА

Навіщо це тобі?

БОРИС

Не знаю.

Позіхає.

Треба — раз питаю.

АННА

Я не хочу про це говорити.

БОРИС

А про що ти хочеш говорити?

АННА

Ні про що.

БОРИС

Але ж нам треба про щось розмовляти.

АННА

Придумай ти.

БОРИС

Я вже сказав, про що я хочу поговорити.

АННА

Невдала тема для розмов.

БОРИС

У тебе всі такі, що хоч якось відносяться до Андрія.

АННА

Бо це моє з ним життя, і воно більше нікого не стосується.

БОРИС

Після паузи.

Будемо мовчати? Чи продовжимо сперечатися?

АННА

Після мовчанки.

Я призначила йому зустріч у парку атракціонів. Я навіть запам’ятала дату. Це було 4 липня 2003 року. Була страшенна спека. Напередодні ввечері я остаточно вирішила з ним розійтися, а на ранок я не могла думати ні про що інше, крім як про Баррі Уайта. Це була п’ятниця. Людей було не так багато. Я не знала з чого почати. Він, як завжди, розмовляв лише про себе, про свої нові ідеї до відеороликів. І мене це починало все більше і більше дратувать. Найбільше мене дратувало те, що я навіть слова не встигала вставити, не кажучи вже про те, за чим я прийшла. І він постійно казав «послухай» і «послухай», і мені почало здаватися, що цьому ніколи не буде кінця. Нарешті ми вийшли з парку, так і не покатавшись на жодному атракціоні. Дійшли до площі з фонтаном, і я сказала, щоб він зачекав, поки я куплю марки. Пішла до того чоловіка, в якого я їх завжди купувала. Він знав про нього, і я знала, що він знає. Я знайшла декілька цікавих. Ти, доречи, в мене про них колись питав — от звідки вони в мене з’явились — ті марки Тувської республіки. Так от, я заплатила йому за ті марки і сказала, щоб він передав чоловікові, який питатиме про мене, що я просила переказати, що покинула його. І пішла. Він навіть нічого не встиг сказати. Більше я нічого не знаю. Ні продавця марок, ні Андрія відтоді я не бачила. Я пішла в «Нон-стоп», знайшла в автоматі Баррі Уайта і замовила собі випити. Потім приїхав ти. Це був єдиний день, який я провела лише в одному барі.

Пауза. Вже зовсім втомлена.

А загалом, я вчинила як остання боягузка.

Знову після паузи. Тихо.

Борисе… А пам’ятаєш, як ти мене повіз на море?

Після паузи. Зовсім тихо. Борис не ворушиться.

Борисе…

Немає відповіді.

Ну от, заснув.

Якусь мить Анна продовжує лежати. Але потім вона дуже непевно встає навкарачки та доповзає до вхідних дверей. Дістає з-під килима ключ та відмикає їх. Спирається на дверну коробку. На подальші рухи в неї вже не вистачає сил.

Андрію, він заснув. Допоможи мені.

Світло вимикається.

Трохи голосніше.

Андрію!

Але відповіді так само немає.

Кінець.