Кавказ^{20 мая 2011}

Валерiй Бобрович

«У вогні перетоплюється залізо у сталь.
У боротьбі перетоплюється народ у націю
/полковник Є. Коновалець/

ЧАСТИНА 1.

За столом у саклі сидять: сотник, чатовий Байда, ройові Гонта, Ганс, Рута. За їхніми спинами два вікна, з-за яких починають долинати поодинокі постріли. Чути крики: «Впєрьод!», «Ура!» та щось незрзуміле з виразним словом «мать». Сотник невдоволено підводиться, промакує вуса шматком лавашу.

Сотник: Ну що ж, обід обідом, а війна війною. /Бере автомат і починає стріляти з вікна/.

Ройовий Гонта: То я пішов до своїх кулеметників. /Виходить/

Чотовий починає стріляти з другого вікна.

За стоолом залишаються Рута і Ганс, продовжують поспіхом запихатись. В цей час розлітається від кулі глечик, який стояв на столі. Рута квапливо нахиляється під стіл і робить вигляд, що шукає щось у наплечнику. Ганс неквапливо збирає на столі уламки глечика.

Сотник: /обертається/Баб Ель Мандепського проліва мать! Якого чорта? Ви ще тут?

Ганс: Та я, того, прибирав, москалі тут насмітили. /Встає, вказує на стіл, виходить/.

Рута: /Не вилазячи з-під столу/Не правда, бреше! Пане сотнику, він салом запихався, поки ви воювали, бачили, губи які масні.

Сотник: А ти що там під столом робиш, зелень підкІльная.

Рута: Та хотів перевірити, чи залишились в запасі білі комірці. Вам же після бою захочеться свіженькі підшити.

Сотник: Іди бери автомат І бігом за хату, а то як ззаду обійдуть, пару гранат в ілюмінатор кинуть, то иені не білі комірці потрібні будуть, а білі тапочки.

Байда: Я дивлюсь ви знервовані, аж руки трусяться, так я його, того, розстріляю.

Рута вискакує, як попечений, за двері. Вже звідти чути верескливий голос: Це не я! Це у них давно! Ще з В’єтнаму.

Байда і сотник продовжують обережно пострілювати з вікна.

Вбігає захеканий Ганс: Пане сотнику, дозвольте? /Прикладає три пальці до мазепинки/.

Сотник: Що сталося?

Ганс: Проблема: кулемети розкалилися, аж червоні, обпікають руки, а москалебі все пруть і пруть.

Сотник: А ви, українулі, поставте коло кулеметів цебра з водою, мочіть в них ганчірки І так охолоджуйте люфи. Ми ж не можемо бути такими невічливими, щоб обдурити сподівання простих рускіх робят погібнуть за отчізну тут в Українських Карпатах. Тим паче, судячи з нашивок, приїхали вони аж з Іркутська.

Байда: Точно. ДШБ Іркутської дивізії.

Сотник: /Роздратовано/Ну все, ройовий Ганс, до виконання.

Ганс кидається до дверей, раптово зупиняється і чухає потилицю.

Ганс: Я сі вибачію, пане сотник, але з ранку я був упевнений, що ми на Кавказі.

Байда: По-перше, чого під час бою в тебе з’являється галицький акцент, а Ганс? Ти ж з Одеси. А по-друге, під час політпроповідї треба не сало тихцем жувати, а уважно слухати. Вчора сотник дохідливо пояснив, що Кавказ — це передгір «я Українських Карпат, які плавно переходять в Український Памир в райооні нинішнього Таджикистану.

Сотник: /Невдоволено/Годі пашталакати, старші брати он на тому краю села невеликий танк підкотили, здається, Т-80. Байда, рацію сюди, негайно!

Байда підходить до дверей, але двоє стрільців/Дубецький, Обух/уже заносять радіостанцію. Ставлять на стіл.

Сотник: /Кричить/На палубу! На палубу ставте, салати! Що, не бачите, вже глечика позбулись.

Стрільці ставлять радіостанцію на землю. Байда присідає і починає її насроювати.

Обидва стрільці: /щасливо посміхаючись/Пане сотнику, покірно доповідаємо. Цю рацію нам віддали бійці Ахалцизького батальону. Сказали, що вони нею все одно користуватися не вміють.

Сотник: А офіцери?

Стрілець: Та вони повтікали ще вчора.

Сотник: Однак. /Чухає потилицю/.

Десь на горі стрекоче кулемет. Раптом затихає. Незвична тиша. Влітає розкуйовджений Рута.

Рута: Пане сотнику, Повтікали москалі. Своїх, чоловік сімдесят, залишили перед нашими окопами.

Раптом починає працювати рація: «Пєрвий! Пєрвий! Я капітан ЛІсІцин, я отказиваюсь атаковать третій раз. Ето нє грузіни. Ето ілі украінци, ілі, какіє то, найомнікі с Западной Європи».

Сотник: Ану, давай послухаємо.

Але йдуть атмосферні розряди, перешкоди. Потім втручається голос з грузинським акцентом: «Пві, Пві єто Дато говоріт». Відповідь: «Немедлено переході на код. Москалебі прослушівают». — «Понял! Понял! Гіві, ой, прасті, шестой, гаварит Казбек. Прішліте агурци, трІ ящіка». Відповідь: «А агурци какого калібра: 5, 45 Ілі 7, 62?»

Сотник: Вирубіть, ради Бога, я цю конспірацію слухати не можу. До речі, Байда, зафіксуй зякого квадрату говорив товариш Лісіцин.

Байда: До виконання прийняв. /Сідає і щось чаклує над мапою/.

Сотник: Поки москалі принишкли, я посплю півгодини. /Лягає на ліжко — зліва на сцені/.

Байда: Від радіостанції — всім геть. Сотника будити в двохвипадках: або якщосоюзникидрапають, або якщо росіяни атакують танками.

Всівиходять. ЗалишаєтьсяБайдабіля радіостанції, сотник в ліжку. Раптом, вибух, ще один. Зверхусипеться пороховиння.

Вбігає Рута.

Рута: /Кричить/Підіймайте сотника!

Байда: /Погрозливо/Яжпопереджав…

Рута: Так всеж сходиться: союзники вттІкають, а на нас предивізіямоскальських танків.

Сотник: /Підводячисьпотягається/Ну, ти щось загнув. Туттобі не Курська дуга.

Рута: Ну не дивізія, а батальон — точно.

Сотник: /Обережно підходить до вікнаі бере далекогляд/Ага, наш старий знайомий, Т-80, ще й мінаминаскриють, досить влучно. /Звертаючисьдо Байди/Пане чотовий, а міномети б «ють не з квадрату Лі-сі-ци-на?

Байда: Так точно, пане сотник.

Знову сильний вибух.

Сотник: /Байді/ Пане чотовий, скільки у нас стрільн до ПТУРСу?

Байда: Дві.

Сотник: Н-да, не багато. /Підходить до рації/ Здається на общєпоняном язикє я ще не зовсім розучився говорити. /Бере мікрофон/. Всєм! Всєм! Всєм! Говоріт капітан Лісіцин. В квадрат № 14 прорвалісь украінскіє автоматчікі. Несу большиє потєрі. Прошу срочноподдєржать огньом. /Припиняє зв «язок І звертається до Рути/. Ройовий, галопом до ПТУРСу і якщо по танку змажеш — підеш до москалів забирати стрільяю назад.

Рута вибігає. Сотник закурює. Байда у далекогляд ддивиться у вікно.

Байда: О, закрутився, лайдак. Розвертає башу,/кричить/Він вдарив по своїх мінометах.

Сотник: /Глузливо/Це називається — братовбивство. Але мінометний вогонь вщух.

В цей момент оживає рація: «Танкісти! Мать вашу, по ком стрєляєтє, гади? Хохлам продалісь?»

Байда: /Дивлячись у вікно/Ого, як закрутився.

Сотник: Ну, тепер побачимо, як спрацює Рута.

Байда: /Аж підстрибує/ О, показав борт, пішов, пішов, пішов. Горить! Горить! Чортів москаль.

Сотник: Чотовий Байда, амністуйте Руті призначені йому вчора 10 буків.

Наступає тиша.

Сотник: Думаю, до ранку нас не турбуватимуть.

Чути за сценою гортанні крики, галас. Вбігає Рута. Виструнчується і прикладає три пальці до скроні.

Рута: Дозвольте доповісти. До нас перекинутий на підтримку грузинський батальон морської піхоти у кількості 47 чоловік.

Сотник: А харчі вони нам підвезли?

Рута: /Схвильовано/Ні, та в них і самих обмаль. Обжеруть вони нас, їй Богу, обжеруть.

Сотник: /До Байди/Пане чатовий, на ніч поставте вартових біля продовольчого магазину. Хавку союзникам видавати строго за нормою. Дубецького і Цвяха в — гори на розвідку, і якщо на них нападе пара свиней, хай бороняться. Свині зовсім здичавіли, а у хлопців вже животи зводить від голоду.

Байда: Так, становище складне. Тредій день навіть хліба не підвозять. Ми, начеб то, не оточені, але вирвались вперед і єдина дорога прострілюється.

Сотник: Може, хоч ніч пройде спокійно. Хлопці третю добу не сплять. Танк гарно горить, як скирта соломи, ніколи б не подумав.

Байда: О, я в Афгані на це добро надивився. До ранку буде освітлювати всі підходи до нас. Можемо спати спокійно.

Заходить грузин, неголений, помітно випинає черево, в камуфльованих штанах, чорній футболці і чрному береті, з автоматом. Говорить з акцентом:

Гамарджобат, украінулі джарі. Я командір морской пехоти Вахо Гольдоберідзе, майор.

Сотник: Качамарджос, проходьте до столу, батоно. Сідайте будь ласка.

Вахо тисне всім руки і сідає до столу.

Сотник: Вибачте, батоно, я хотів би вас запитати, як у вас, в грузинській армії,

прийнято звертатись до майора?

Вахо: А як у вашій?

Сотник: Пане курінний.

Вахо: То так і звертайтесь, так мені більше подобається.

Сотник: І ще одне, пане курінний, у нас на ніч виставляється стійка і призначається

пароль.

Вахо: /Говорить з грузинським акцентом/Не заперечую. Який пароль?

Сотник: Зебра.

Байда: /Гиглядаючи у вікно/Темніє. Піду виставлю стійки.

Сотник: Іди. /Звертаючись до Вахо/А ви, пане курінний, ще не облаштувались? Залишайтесь відпочивати у нас. Вахо лягає на ліжко з права.

II частина.

Дія друга.

Сцена. Ніч. Стоїть стійковий з автоматом. До автомата примкнутий багнет. Стійковий знервований, дещо перелякано озирається. Десь далеко лунають поодинокі постріли. Виходить сотник. Стійковий присідає і кричить: «Стій! Стріляти буду! Пароль!»

Сотник: Пароль «Зебра». /Підходить ближче/. Але кричати не треба, в горах, у ночі, і так добре чути. До речі, це війна, міг би загнати набій в набійник, бо не встигнеш вистрілити. /Потім лагідніше/. А взагалі, не панікуй, думай, шо тебе бояться більше, ніж ти їх. Ти ж бо є українець. /Відходить/.

Стійковий клацає затвором. Ходить і ихо співає:

«Лишайся мила, не плач кохана.

За твій І доньки, і сина спокійний сон

Я вранці рано у партизани

Піду з боївкою УНСО.

Раптом заявляється грузин. Одягнений у напіввійськове. Явно п «яний.

Стійковий: Стій! Хто йде? Пароль!

Грузин: Пашоль ти… Я тут все гори знаю.

Стійковий: Стій! Стріляю!

Грузин похитуючись робить крок уперед

Грузин: А я вот тєбє уші надеру.

Стійковий стріляє. Грузин падає і кричить: «УбІлі! Убілі!»

Вбігає сотник. Забирає у стійкового автомат. За ним вбігають Байда і Дубецький. Байда схиляється над репетуючим грузином.

Байда: Дрібниця. Куля тільки лоцарапала плече. Потрібно дати стІЙковому буки за невлучну стрільбу.

Дубецький мовчки перев «язує грузина.

Сотник: /Вказуючи на стійкового/Стрільця Шаміля зняти, поставити Руту. /Буркотливо до Байди/Влучно не влучно. Підстрелили союзника. Міжнародний скандал.

Входить заспаний Рута і бере автомат у Шаміля. Стає на стійку.

Сотник: Будь уважним постріл, крики. Було далеко чути. Можуть скористатись. Я пішов до Голдоберідзе. Треба доповісти, що ненароком його хлопця підстрелили. /Виходить/.

Сцена друга.

Та ж сама сакля, що і в першій дії. На одному з двох ліжок сидить сонний Голдоберідзе. Потягається, чухається. Заходить сотник.

Сотник: Вибачте, батоно курінний.

Вахо: Раді Бога. /Ліниво/. Чьто там случілось?

Сотник: Мій стійковий підстрелив вашого солдата, той не хотів говорити пароль.

Вахо: /Потягуючись і позіхаючи/Чьто, убил, чьто лі?

Сотник: Та ні. Дякуючи Богу, тільки легке поранення.

Вахо: /Встає, знову позіхає, підходить до столу/А жаль, чьто нє убіл. Ходят пьяниє. Можєт біть дісципліну подтянуло бі. /Дістає пляшку коньяку/. Давай сотнік, віпьєм за маму моєго солдата, что єй нє прішлось плакать над сіном. А такжє за маму твоєго стрільца, что нє научіла єго мєтко стрелять.

Сотник: Ну, якщо стріляти, то цемені мінус. /Бере чарку, озирається/. Взагалі, в УНСО забороняється вживати алкоголь під час бойових дій. Але з такого приводу, як кажуть, тягніть мене хлопці, начебто я не хочу.

Вахо: Надо, за Грузію пІть будем. Не уж то нє віпьєш? Ті чьто. веєх грузін трусамі ечітаєш?

Сотник: Чому всіх? От три дні тому, після серйозної обробки напіих позицій мінометами, москалі піднялися в атаку і весь Ахалцизький батальон утік, оголивши наш правий фланг. До речі, офіцери батальону повтікали ще до початку обстрілу. Професіонали, вони завчасно чують обстріл, як канарки в Японії — землетрус. Але отой рудий, командир батальону, не втік. Весь період бою я чув як стріляє його автомат. Та й він ще весь час мені кричав: «Сотнік! Я нє убєжал! Я с вамі!» Оце воїн. Шкода призвіще його не знаю, його потім в госпіталь повезли. Пораненого.

Вахо: Однако. Одін смєлий грузін на всю Сакартквелу і у того фамілія Шевченко.

Сотник здивовано дивиться на Вахо і машинально перехиляє чарку. Кашляє.

Сотник: Як це?

Вахо: У нєго отєц украінєц, а мать, наша, грузінка.

Сотник: Ану налий ще. Я думаю, нам не воювати, а поліпшувати породу потрібно.

Вахо: Ну, ето ті загнул. Как у вас говорят: «Нє пєрєгібай кутьке хвост»?

Сотник: Ага, я зрозумів: «Не передавай куті меду».

Вахо: А как же. Давай віпьєм за установлєніє сухопутной граніці мєжду Грузієй і Украіной в районе Новоросійска.

Сотник: /Гикнув/Але Геленджик наш.

Вахо: /Примирливо/ваш. Ваш. Но Сочі і Туапсе наши.

Перехиляють келихи.

Сотник: Все. Гмадлобт. /Притискає до грудей руки/.

У цей час в хату ввалюються Рута, Байда, Дубецький. Втягують зв’язану людину.

Рута: /Кричить/Шпигуна впіймав!

Сотник: Що сталося?

Рута: Стою на посту, коли іде. Я, як належить: «Стій! Хто йде? Пароль!» А він кричить: «Украінулі! Только не стреляй! Забіл, да. Сєйчас вспомню.» І посипає щось вигукувати: «Ішак! СтраусїВєрблюд!» Тут на галас вибігли Байда з Дубецьким, а він як підстрибне і кричить: «Украінулі! Вспомніл! Лошадь полосатій!» Ми його зв’язали і привели сюди.

Вахо: /Наливає собі. Випиває сам. Сідає на ліжко/Развяжітє єго. Ето мой командір взвода. Лейтенант Тітілебі. Он пєренєрвнічал. Іспугался і забіл как будєт по-украінскі «зебра».

Сцена третя.

Літовище. Бориспіль. Митний зал. Два митника. Офіцер і солдат прикордонники. Заходить сотник з забинтованою рукою, крізь бинти просочується кров. На ношах заносять Явора, в нього забинтована нога. Заходить Рута. Всі в одностроях, в мазепинках з шевронами УНСО.

Митник: /Сотнику/ви хто?

Сотник: Майстер по ремонту чаєзбиральних комбайнів.

Митник: /Хитро/А що з рукою?

Сотник: Упав з комбайна і зламав руку.

Митник: /До Рути і Явора/ви з ним?

Рута: /Перелякано/Ні, ні. Ми археологи.

Митник: /здивовано/А де копали?

Рута: /Замислившись, загинаючи пальці/ В Сухумі копав, в Мтісубані копав, але найбільше довелось в Шромах копати.

Явір: /Підводячись на ліктях глузливо/От саме там я і впав в одну з тих ям, що він викопав і зламав собі ногу.

Митник: \В «їдливо\ А чому всі в одностроях УНСО?

Сотник: А це зараз на Кавказі національний одяг.

Сцена четверта.

Головний зал літовища. Сотник втомлено, але якось весело йде крізь натовп не помічаючи нікого. Його обганяє Байда.

Байда: Пане сотнику, а вам не здається, що всі ці наші вбиті й поранені — даремні жертви. Через 10–15 років будуть пам «ятати тільки своїх ворогів — Московію, а про нас, забудуть.

Сотник: Ну, пам «ять пам» яті рознь. Після того, як Гулівер перехворів дезентерією, пам «ять про нього назавжди залишиться в серцях ліліпутів. Так і про московитів. Судять по вчинках. Особисто я думаю, що років через 100. Десь в забутому богом гірському селі, вчитель історії буде розповідати своїм дітям: Багато років тому була кривава війна за незалежність Грузії, Було в нас багато ворогів, ми всіх їх памт’ятаємо, але ми ніколи не забудемо і наших братів українців, які єдині, зі зброєю в руках прийшли нам на допомогу. Ніколи кров не проливається дарма. Пам’ятаєш слова пісні:» … міцна і сильна від Сяну по Кавказ? Так от наші діди почали з Сяну і програли, на жаль. Ми почали з Кавказу. Що буде далі — побачимо.

Звучить лісня: «Нас в бій веде бійців полеглих слава»,