Перед великоднем

Автор: Віра Маковій

 

Драма

 

 

МИРОСЛАВА – журналістка, музикантка

ПАВЛО – тато Мирослави

АНКА – мама Мирослави

РАЙКА – баба Мирослави

ГОША – друг Мирослави, композитор

ГЮГО – хлопець Мирослави, психолог

 

 

Дія відбуваються у селі. Отча хата. Миря приїхала до батьків на Великдень.

 

 

Сцена 1

Миря, мама. Мама  збирає сумки.

 

МАМА: Я ще цей раз їду і все. Людина може зайти у тупік, як ти з цією Одесою, але треба все змінювати, як лиш діти не слухають батьків, все йде у пропасть. У житті має бути порядок, йди подивися як живуть мурашки.. Тобі треба спершу вийти заміж, ти не шоколад, думаєш буде черга тебе брати? А тобі вже дітей треба народжувати. Я чула біля нас монастир відкрили, піди помолися Богу – най дасть тобі долю.

МИРОСЛАВА: Мамо, може ти нарешті піднімеш голову і подивишся прямо, а не будеш дивитися у свої кишки?

Мало я тебе била. Як би ти робила, як я, у своєї мами, ти би писок не відкривала. Нічо, як будеш робити так будеш мати. От сусіди били свою маму і отруїлися газом. Ні одна дівчина у селі так не ходить одягнена як ти, лиш баби старі. Поробили тобі, бери їш часнику.

МИРОСЛАВА: Люди самі собі роблять.

МАМА: Їш часник і не гавкай.

МИРОСЛАВА: Не їла душа часника і не буде і смердіти.

МАМА: Шо ти мене вчиш! Думаєш, я не читала у Еміль Золя, що часник – їжа бідних. Але за кордоном вони всі їдять, лиш у каплях… То чо я маю травитися хімією, що я не можу з’їсти собі  натурального…(пауза) Не будеш їсти, я зроблю сік і буду тебе мастити ним, у тебе точно повно глистів. І ще перестань казати, що кури – це були птічки, ти як Дарвін. Бог людині дав на землі все у користування.

МИРОСЛАВА: А диявол нічого не дав?

Пауза

МИРОСЛАВА: Ви не любити себе, того їсте це все.

МАМА: Толстой також говорив про любов, а свою дружину бив і лишив її з кучою дітей… Якщо я вже почну любити себе, то вам всім буде.

МИРОСЛАВА: То почніть.

Пауза

МАМА: Нє, чоловіче, ти поясни їй, що таке любов до себе і любов до ближнього.

МИРОСЛАВА: Треба любити себе, як ближнього.

ТАТО: Спершу треба любити усім собою Бога.

МАМА: Розкажи їй про ту секту з Києва. Зібрали людей з вищою освітою, міліонерів. Вони своїми літаками прилетіли у Сибір, а їм там дали яду і потроїли їх всіх.  

МИРОСЛАВА: Лиш мухи думають, що хтось винен у їхніх проблемах.

МАМА: Значить ти сама у всьому винна.

МИРОСЛАВА: Вини взагалі не існує.

МАМА: Но то шо ти хочеш з нас? З тобою від малку не було спокою, і тепер сивсіла нам на шию і годувати таку кобилу маємо. Створюй свою сімю, що колотишся тут по хаті? Ми тебе вивчили, взяла диплом і йди до роботи, що сказали, то і пишеш.

МИРОСЛАВА: Навіщо тоді жити?

МАМА: У Бога питай, чого ти до нас причепилася? Короче, убирай тамо хустину, що я тобі вислала і шуруй до церкви.

МИРОСЛАВА: Я не хожу до вашої церкви.

Мовчання

МАМА: Ти не маєш право змінювати релігію своїх батьків. У Біблії написано: не змінюй свою релігію.

МИРОСЛАВА: А якщо Біблію змінити на Коран чи Тору?

МАМА: (тихо) Чоловіче, йди за священиком. А ти, ставай махом туто на коліна і читай Псалтир. Я вже не можу на вас, скотів, тіко заробляти.

МИРОСЛАВА: Скільки я тебе вижу, ти тільки у штанах ходиш, то що ти хочеш?

МАМА: Не надо ля-ля.

МИРОСЛАВА:  Жінка, або дає чоловікові силу, або забирає.

МАМА: Тебе хоче брати один парубок, у нього є дві корові, свині, городи, будеш мати коло чого ґаздувати. Завтра він прийде свататися.

МИРОСЛАВА: (зривається) Дякую мамо, дякую тату, що виховали, у світ вирядили. Благословіть тепер мене на власне сімейне життя і вимоліть мені у Бога добру долю.
 

Миря виходить. Мама і співає:

 

Радуйся, всю тісноту мандри зазнавша;

Радуйся, від пристрастей нас визволивша;

Радуйся, волі Божої прислушнице;

Радуйся, образ терпіння і смирення собою явивша.

 

 

Заходить тато

 

ТАТО: Хто зрубав мої ялинки?

МАМА: Якщо ялиці переростають дах, люди у хаті починають хворіти.

ТАТО: Того року ти лиш верхи зрубала, а тепер ти повністю ялиці знищила.

МАМА: Я ж не буду кожного року приїжджати вам ялиці рубати.

ТАТО:Ти знаєш як вони мені гірко прийшлися. Я їх малесенькими привіз. Підкопував, поливав, плазівку зруйнував, шоб їм світило сонце.

МАМА: Ти найшов дівку?

ТАТО: Ні.

МАМА: Куди її дідьки занесли на цей раз? Ціле життя шукали її селами, горами, долами; замикали двері, клали ключ під подушку, а вона відкривала вікна і тікала. Я хрестилася, що я жила у селі, а не на поверхах, так кучу дітей повбивалося.

ТАТО: Учора я бачив лаю псів, вони як руку людини несли.

МАМА: Старий, бійси Бога, що ти таке дурне кажеш.

ТАТО: Шо народила те маєш, яблуко від яблуні недалеко падає.

МАМА: Шо я ходжу як фіра без дишля?

ТАТО: А хто ходи?

МАМА: Коли я їхала ти мені нічого не казав.

ТАТО: Шо мав тебе танками спирати?

МАМА: Я тут при чім? Завалилася велика держава – всі поїхали. (сідає, дає йому самогонку) Бери пий трохи самогонки.

ТАТО: Я брав антибіотики.

 

Мама наливає татові у стограмівку настоянку. Тато п’є. Чути як гуде машина.

 

МАМА: О, уже бус приїхав. Молися до Богородиці. І знайди Мирославу, треба, щоб вона останній внесок за квартиру відвезла до Києва. Я його злагодила там на столі

Мама виходить

 

 

Сцена 2

Село. Миря сидить на кухні за столом, креслить у зошиті план квартири. Заходить тато.

 

ТАТО: Ти нікуди не їдь з Києва. Якщо камінь сидить на місці він обростає мохом.

МИРОСЛАВА: Я вже живу в Одесі.

ТАТО: Добре баба казала, що ти живеш з тим хасидом, Мире, що ти робиш?

МИРОСЛАВА: Не живу я з Грицем, він взагалі монах.

ТАТО: Як монах?

МИРОСЛАВА: Ти ж бачив його.

ТАТО: Мама сказала без її дозволу квартиру не чіпати.

МИРОСЛАВА: Давай зараз зателефонуємо і запитаємо.

ТАТО: Ти хочеш, щоб вона там з світу зійшла. Вона і так по десять таблеток на день п’є.

МИРОСЛАВА: Я знімаю квартиру в Одесі. Ми дурної платимо по 150 грн за квартиру у Києві.

ТАТО: Нічого. Поки ти не визначилася, де ти маєш бути, най стоїть.

МИРОСЛАВА: Я вже визначилася.

ТАТО: Поки ти не будеш мати чоловіка, ти ще не знаєш, де ти будеш.

МИРОСЛАВА: Все я знаю, мені не треба чоловік… Я вже купила квартиру в Одесі.

ТАТО: Як?!

МИРОСЛАВА: В Одесі. Однокімнатну.

ТАТО: (сідає, зомлілий) Як?! Дві кімнати у Києві на одну в Одесі?

МИРОСЛАВА: Це у центрі Одеси, а не у я кому лісі під Києвом.

ТАТО: (ниє) Чого все в упадок? Ти вже остаточно підписала документи?

МИРОСЛАВА: Взяла тисячу доларів в одних і віддала іншим.

ТАТО: За скільки ти продала?

МИРОСЛАВА: У мене у документах все розписано. Це рієлтори продавали.

ТАТО: Давай сюди документи?

 

Миря витягує з сумки документи. Тато уважно читає.

 

МИРОСЛАВА: Там усе правильно.

ТАТО: Навіщо мені рієлтори, щоб продавати своє житло, я що не можу через інтернет знайти покупця? Скільки вони беруть

МИРОСЛАВА: До двох тисяч доларів. Це сусід знайшов цих рієлторів. Ми маємо заплатити йому гонорар, вони реально дуже швидко попрацювати.

ТАТО: Який ще гонорар?

МИРОСЛАВА: Півтори тисячі доларів.

ТАТО: Ти ж сказала, що у тебе є друг реєлтор, який буде продавати квартиру.

МИРОСЛАВА: Сусід швидше знайшов покупців. І я якраз я була у Києві, все так склалося. Тату, я тобі телефонувала і мамі телефонувала.

ТАТО: Ти продала за безцінь, могла на п’ять тисяч доларів більше взяти. Ти дивилася скільки коштують такі квартири?

МИРОСЛАВА: Цим ріелтори займалися.

ТАТО:  Я дзвоню мамі, хай приїжджає додому. Вона здоров’я поклала на цю квартиру, життя.

МИРОСЛАВА: Хочеш давай купимо якусь тут поруч у місті.

ТАТО: Я давно казав купувати тут у місті, будеш близько, коло дому, як не хочеш у Києві, до чого тобі та Одеса, тут можеш поступати в аспірантуру?

МИРОСЛАВА: Треба вже йти шукати, бо вони скоро мінятимуть законодавство. Вже дзвони до своїх знайомих рієлторів тут.

ТАТО: Ти відміняй це все.

МИРОСЛАВА: Добре

Або вертайся до Києва, ми тобі купили у передмістю, бо всі так хочуть. Це добре. ТАТО: Зробимо ремонт.

МИРОСЛАВА: Як зробити, якщо ви почали ремонт у хаті.

ТАТО: Зробимо у хаті, а потім там.

МИРОСЛАВА: У нашій хаті зробити ремонт це сорок-п’ятдесят тисяч доларів, а та квартирі це десять.

ТАТО: Можеш знімати житло, ми тобі оплатимо.

МИРОСЛАВА: Я не буду брати у вас гроші, і не хочу, щоб ти через ремонт на квартирі мама була в Іспанії.

ТАТО: Можеш жити у селі, найдемо тобі тут роботу.

МИРОСЛАВА: Це тобі треба робота, а не мені, я хочу писати музику.

ТАТО: Ну і пиши собі поза роботою, ти що великий композитор? Що ти будеш писати?

МИРОСЛАВА: Добре, я буду жити у селі, і тут буду собі писати музику.

ТАТО: Уже йдеш в університет і шукаєш роботу.

МИРОСЛАВА: Мені у Києві пропонували в університеті лишатися, я не пішла.

ТАТО: І дурне зробила?

МИРОСЛАВА: Ну да, магістратура, аспірантура, докторанту, стільки статусів поки до Бога. Я вже стомилася від цієї брехні.

ТАТО: Скрізь треба брехати. Якщо так хочеш давай купимо тобі квартиру в Одесі

МИРОСЛАВА: Але я думаю краще було б, як би ми зробили ремонт. Могли б здавати квартирантам, а я за ті гроші могла б собі знімати житло, де захочеш. 

ТАТО: Давай тоді таке рішення приймаємо, але на чомусь треба зупинитися.

МИРОСЛАВА: Давайте подумаємо.

Це треба зараз вирішити.

МИРОСЛАВА: Я за тебе, щоб робити ремонт у здавати квартирантам.

ТАТО: Но а шо, чого втрачати?! Береш Митра, нашого сусіда, там живете і робити. Я тобі злагоджу з дому диван, плиточку, наготую їди. Привезу ще щось.

Краще продавати, це шістсот кілометрів звідси. Хто поїде туди на місяць-два?

МИРОСЛАВА: Там ті майстри провели п’ять розеток і взяли п’ять тисяч гривень, ми не зможем найняти тих майстрів.

ТАТО: А ці майстри думаєш не знають тих цін, вони звідси їдуть працювати до Київа.

МИРОСЛАВА: Ти взагалі не до ремонту, я б сама поїхала, але мушу поступати у консу.

ТАТО: То продаємо?

МИРОСЛАВА: Продаємо.

 

 

Сцена 3

Миря розводить вапно, білить стіни і співає:

 

За все тобі я дякую, мій Господи святий,

Я з вічною подякую служитиму Тобі.

Я дякую за все, за те, що спас мене,

За те, що небо дав, мене своїм назвав.

О, Господи святий, живи у душі моїй,

Завжди мене навчай, веди у небесний край.

 

Тато приходить з листом у руках.

 

МИРОСЛАВА: Священик виходив від нас?

ТАТО: Причащав діда.

МИРОСЛАВА: Вчора дідо ще землю орав.

ТАТО: Оце зляг і каже, що буде вмирати.

МИРОСЛАВА: Воскресіння от уже.

ТАТО: Каже, що не дочекає.

МИРОСЛАВА Ти геть змарнів?

ТАТО: (дає листа) На читай, що мама написала.

МИРОСЛАВА: Я не розбираю почерку лікарів, що там?

ТАТО: Читаю: вигрузили нас з буса у Мілані о 3-тій ночі. Вокзал був закритий. Бус розвернувся і поїхав, ми стояли, у перед-зад ходили, а навкруги бомжі. Зупинилась якась машина і почали тягнути одну дівчину. Ми збилися у купу, взялися за руки і так трималися до п’ятої ранку. Відкрився вокзал, ми купили картку, почекали до 6.20 і подзвонили жінці, вона сказала, що ви так рано дзвоните, таке ніколи не робіть, приїжджайте у місто Наварра, о 10 годині я вийду до Вас. То була сестра нашої сусідки, яка в селі була у невістках. Ми вже о сьомі були у Наваррі, а та жінка прийшла о 12, вона взяла у нас долари, щоб поміняти і заробила більше, ніж банк. Потім повела нас у готель, де доба коштувала 15 доларів.

Я лишилась з 120 доларами у кишені. Якщо не готель, то треба було йти ночувати у новобудови, або закинуті будинки і ще платили чорношкірим. Ми поселилися у готелі. Та жінка сказала: «Ідіть у парк і ходіть за ногами людей, а мене більше не тривожте, я на роботі. Тут є кожному, як він заробив».

У готелі ми ночували у підвалі. Я мала пляшку води з нашої криниці, пила і тримала у руках. Сусідка поправила подушечку і так одягнена прилягла на ліжко, а я просиділа з опущеними ногами і проплакала до світанку. Ми були змучені, немиті, не переодягнені і їсти не хотіли.

Коли світало, ми пішли шукати парк, там сиділа українка, з нашого району. Вона живе у свахи, їхні діти дома будують хату, то вони дві помагають їм. Вона приходить у парк о 6 і йде об 11 вже 10 день.

Ми не йдемо у готель, а сидимо у парку. Кожний тиждень українці доїжджають з Калабрії, Неаполя. Жінки розказують про себе такі історій, що мені ніяк не вкладається у голові, і виглядали дуже вимучені.

            Я ходжу по дорозі і дивлюся, де є густе дерево, або кущі, щоб переспати вночі, шукаю щось далі від стради, ночую під мостами, там повно щурів. Вдень шукаю  цалафановий мішок, кладу у нього сумку і підв’язую на дерево у листя, її неможливо нести по спеці.

МИРОСЛАВА: Кажи їй, най їде додому.

ТАТО: Я вже говорив їй. Вона, каже, що позичила кучу грошей.

МИРОСЛАВА: Перед Великоднем якось невпопад їхати, треба, щоб вона вернулася. Йду подивлюся, як там дідо.

 

Миря виходить. Чути, як вона молиться

 

МИРОСЛАВА: Ти – невичерпне Джерело божественної благості, раба Твого Митра, що прийшов до Тебе, в оселях возлюблених і жаданих частку даруй. Ти бо за всіх пролив Кров Свою, Спасе, і живоносною ціною світ іскупив єси.

 

Миря приходить, і баба приходить

 

БАБА: О, дівко, ти вже приїхала, а я думаю, коли тісто на Паски розчиняти? Тут дідо захворів!

МИРОСЛАВА: Бабо, готуйте обід. Тату, телефонуй за мамою. Я йду за гробарями, проконтролюю, щоб вони рівно викопали яму, дідо просив, щоб могила не провалювалася.

БАБА: (сідає) Йой. Недавно мені снилося, що ми з дідом обідаємо у його друга, з яким він робив у колгоспі, і приходить один чоловік тай каже: пішли, тебе будуть преміювати, і дідо вийшов, а його друг і говорить: «Митро у колгоспі дні і ночі лагодив комбайни, тільки так і встигали зібрати урожай».

 

 

Сцена 4

До Мирі приїхали Гоша і Гюго. Миря, Гоша у вербовому гаю біля дому рвуть гілки молодої верби, щоб освятити її у Вербну неділю. Миря легенько б’є Гошу гілочкою.

 

МИРОСЛАВА:                                       Не я бю, верба бє:

За тиждень Великдень.

Не вмирай, не вмирай

Великодня дожидай

Творчої енергії тобі та здоров’я.

 

 (їсть котики верби) Верба має сімсот коренів і сімсот квіточок.

ГОША: Як рід.

МИРОСЛАВА: Так, і вона від нечистої сили, хто її дома посадить, той при кінці віку може спастися.

ГОША: Вилізе на неї і буде там перечікувати.

МИРОСЛАВА: Того року посадила вербу, кажуть, як прийметься, то дівчина скоро заміж вийде… А як у вас проходить таїнство вінчання?

ГОША: Таїнство – одне, воно завжди є – як і Бог.

МИРОСЛАВА: То чого ви ще чекаєте Бога?

ГЮГО: (кличе) Мирько, ти йдеш?

МИРОСЛАВА: Іду.

ГОША: Тобі того не треба, лиш загубиш себе.

МИРОСЛАВА: Я і так не знаю, де я.

ГОША: То почекай.

МИРОСЛАВА: Ага, і Бозя мені поможе. Треба самому діяти.

 

Миря йде до Гюго. Гоша йде до хати.

 

ГЮГО: Стань рівно. (бачить, що вона не дихає) Дихай! Закрий очі і повторюй за мною. Миря повторює.

 

Я відпускаю страх невдачі у боротьбі за те, що заставляє моє серце співати.

Я відпускаю схильність дозволяти іншим людям приймати за мене рішення.

Я відпускаю страх перед наслідком своїх рішень.

Я відпускаю привичку тікати від себе, я дозволяю собі зустрітися з частиною себе від якої я біжу.

Я відміняю всі програми моєї культури, суспільства, сімї грати по найменшому спротиву.

Я прошу Бога дати мені мужність вирватися з цього шаблону і йти до свого вищого блага.

Тепер ходи.

 

Миря поволі ходить, у неї виривається пісня:

 

Ой, тАм на гОрІ-ііі, ой тАм на крУтІ-ііій

Ой, тАм сИ-иділА-а пАрА гО-олУбІв

Оой тАам сИ-идІлА-а пАрА гО-олУбІв

 

ВонИ сиділИ-ии  парУвАлИсЯ-аа

СизИми-и крИльмИ-и ОбнІмА-алИсЯ

СИ-изИмИ-и крИльмИ-и ОбнІмАалИсЯ

 

Десь взЯвсЯ сОкІ-ііл з-зА вИсОкИх гІ-іір

рОзбИв, рО-озлУчИ-ив пАрУ гО-олУбІв

РО-озбИв, рО-озлУчИ-ив пАрУ гО-олУбІв

 

Що гОлУбА вбИв, голУбку зАбрА-аав

ПринІс дО-одОмУ-у, пУстИв дО-одОлУ

ПрИ-иніс дО-одОмУ-у, пУстИв дО-одОлУ

 

НасИпАв пшОнцЯаа Аж пО кОлІнцЯ-аа

НалИв вІни вОдИцІ Аж пО сА-амІ крИльц...

НА-алИ-ив вІни вОдИцІ Аж пО сА-амІ крИльц...

 

ГолУбкА нЕ Їсть, голУбкА й нЕ п`Є-ее

На гОрУ-у крУтУю всЕ плА-акА-ать ІдЕ

НА-а гО-орУ-у крУтУю всЕ плАкА-ать ІдЕ

 

МИРОСЛАВА: Господи, дай мені усвідомлення того, що мені нікого і нічого не треба, що коли я та, хто я є, все що мені необхідно з’явиться саме собою.

ГЮГО: Ти намагаєшся все уяснити, але нічого остаточного нема. Просто довірся собі. Ой, пішли на пиво.

МИРОСЛАВА: Гюго, я не зможу зараз поїхати з тобою в Австралію.

ГЮГО: Тобі подобається бути закоханою у себе у кімнаті?

МИРОСЛАВА: Ні.

ГЮГО: Тобі не треба чоловік, ти розбиваєш мені серце, коли таке говориш.

МИРОСЛАВА: Переїжджай в Україну.

ГЮГО: Я відав тобі своє серце, я не можу віддати тобі своє життя.

 

Гюго йде

 

МИРОСЛАВА: Коли він буде там – я сама не буду тут. Ми наче є один в одного, і водночас немає, я вже не знаю хто я.

(замріяно) Полюби мене за медові губи і рівні зуби, за тверде чоло і туге волосся, за тонку талію і таке ж зап’ястя, за рівні ноги і як ноти пальці, за вени по тілу, як ріки по світу, за розложисті кістки, як пташині крила, за сильні м’язи, як під танком глина, за огірки і помідори у ногах, за пшеницю у череві, за яблука і горіхи у голові. Моє тіло зліплене, як вареник, зварене, як борщ, випечене, як малай. Сонячне і місячне, тихе і покірне, хоча буйне і громове.

Про що мовить твоє тіло? Яка у нього радість і біль? Чи віддаси і мені? Я знайду у своєму йод, зеленку; згодом і ран не буде – ми знатимемо один одного так, що лікуватимемося без плям. Шрами і порізи не будуть «нити» на дощ, тіла вмиються святою водою, дух зміцніє, а пристрасна і палка душа все кидатиметься у вир життя. Двоє – то не одно, але одно – то двоє. Ти плачеш, а я щаслива. Я спрагла, а ти п’єш воду. Ти хоче, а я даю це. Одне стає обома, якщо розкочуються до краю – а потім легко йдуть, якщо заслужать.

ГЮГО: (вертаючись). Ну, давай одружимося, але перед тим нам треба пожити мінімум два роки разом.

МИРОСЛАВА: Мені не треба.

ГЮГО: Я – бідний психолог, я ще сам не знаю, як жити.

МИРОСЛАВА: Я бачила, як сьогодні машина убила пташку.

ГЮГО: Моя шаманістка, все у нас буде добре.

МИРОСЛАВА: Не буває ВСЕ добре… Гоша грає, пішли послухаємо.

ГЮГО: Ти знайшла щось про діда у Воркуті?

МИРОСЛАВА: Там загороджений колючим дротом концтабір, поруч бойня, де б’ють оленів, і тундра: ні дерева, ні куща, одна випалена трава і шалаші, де живуть ненци. Вони обдерли оленів, натягнули шкіру на патики і сидять там, поклала поруч бочку з водою і миються так…. На Уралі є поселення старовірів, вони одягаються у мішковину, ходять по підлозі з глини, хрестять двома пальцями… (Слухає) Грає якісь прелюдії, а може ж писати симфонії.

ГЮГО: Ти розрахувалася з роботи?

МИРОСЛАВА: Газету нема за що видавати – зникло чотири мільйони… Я зараз маю написати сонату на Ведельський фестиваль.

 

 

Сцена 5

Гоша грає. Заходить Миря.

 

МИРОСЛАВА: Тепер чорний тиждень, кожен день у церкві читається канон і б’ються поклони, пішли.

ГОША: Моя аскеза грати. Ти казала, що написала щось.

 

Показує їй головою сідати за ф-но. Миря сідає, трішки грає і дивиться на нього.

 

ГОША: Це ні про що. Ритму нема. У чому основний конфлікт? Це найгірше, що ти написала.

МИРОСЛАВА: Я все перепишу.

ГОША: Ти навіть акордів не чуєш. Це все дуже примітивно. 

МИРОСЛАВА: Завтра я все краще напишу.

ГОША: Нічого ти не напишеш, музиці треба віддатися, а ти все з себе береш.

МИРОСЛАВА: Будеш морозиво?

ГОША: Я не їм яєць?

МИРОСЛАВА: Без яєць воно не смачне.

ГОША: Справа не у смаку.

МИРОСЛАВА: Хочеш послухати соловейка? (Мовчання) Тобі сподобається.

ГОША: Де?

МИРОСЛАВА: (показує) На горі навпроти хати. Переходиш дорогу і йдеш прямо, коли будуть гавкати пси повертай на ліво, а коли буде куча сміття – на право, а як будуть вівці у дійнику, стань там під калиною і слухай.

МИРОСЛАВА: Ти купила куркуму, базилік, хмелі-сунелі, і …

ГОША: Ой, зараз куплю. Я сьогодні маю сказати татові, що не буду поступати в аспірантуру.

ГОША: Можна я не буду при цьому присутній.

МИРОСЛАВА: Я знаю, як сказати.

ГОША: Як?

МИРОСЛАВА: Як він – все звалю на державу.

Іди по приправи.

МИРОСЛАВА: Думаєш, це правда, що здорова пара тоді, коли люди разом добре дивляться?

ГОША: Як ти з Гюго?

Мовчання

Здорово, коли ти довіряєш людині. У мене друг одружується, він зі своєю дівчиною рік говорив по телефону…

МИРОСЛАВА: Вони не бачились?

ГОША: Тільки разом з друзями… І так, як ми зараз наодинці сидимо – недозволено.

МИРОСЛАВА: Які приправи треба купити?

ГОША: Куркуму, базилік, хмелі-сунелі, коріандр, і…

МИРОСЛАВА: Вистачить, я ледве ці запам’ятаю.   

 

Миря виходить. Гоша сідає грати. Заходить баба і дає Гоші сорочку.

 

БАБА: В ім’я Ісуса Христа за мого чоловіка Митра душу.

 

Гоша бере.

 

БАБА: (складає руки) Кажи Отче наш

 

Баба пошепки каже

 

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє;

(Дивиться на Гошу, він стоїть й уважно слухає) Як не знаєш повторюй за мною.

нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насушний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введе нас у спокусу, але визволи від лукавого.

Бо Твоє є Царство, і сила, і слава, (див на Гошу) Хрестися!

ГОША: Я не хрещений.

БАБА: То треба похреститися… Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь. Дідо мені час від часу сниться і каже, щоб я дала за поману, чи то мед, чи то сорочку, чи бринзу. У нас є бурлаки у селі, то я їм несу, а ти тоже не маєш ні хати, ні родини, так?

ГОША: Ні цьому світі ніхто немає.

БАБА: Я вже розчинила тісто на Паски і баби. Де та дівка? Най йде мені таси внесе; вона лиш знає, де магазин.

 

Миря заходить.

 

БАБА: Ти вічно собі находиш дорогу. Подивися, яка ти ляшна і пелехати, йди вмийся і причешися. Шо ти це на себе за катрані з гуманітарки вбрала, я тобі весь базар скупила, ану йди, переодягнися.

 

Миря виходить

 

ГОША: Миря казала, що ви знаєте всяких пісень, заспівайте.

БАБА: Зараз піст і  дідо помер.

ГОША: А релігійні?

БАБА: У церкві можеш послухати.

ГОША: Похоронні заспівайте.

БАБА: Мірка! Мірка!

МИРОСЛАВА: Я ношу таси.

БАБА: Ходи будеш мастити їх салом тай співатимемо.

ГОША: Я не їм сало і мастити не буду.

БАБА: Но то не йди, моц ти мені здався.

 

 

Сцена 6

Грша подає Мирі таси, вона мастить їх салом.

 

БАБА: (до Гоші) Співай, Грицю бралом

МИРОСЛАВА: Він не співає.

БАБА: То най йде на дідьчу маму

 

Баба і Миря співають. Гоша слухає.

 

Змолодо ще життя мого

Зробив я лиш діла злі

На землі кілко я жив,

Вогонь собі заробив.

 

Думаю у кажді хвилі,

Що зближається конец.

Зближається день великий,

Зробиться мені питання.

 

Світи, світи, задля тебе,

Я згубив свій вінець

Світи, світи, задля тебе

Згубив небесне добро

 

За то я тепер відходжу,

Від Господа бин прийшов.

Тату, за гріхи мої

Муку вічну у пеклі.

 

Прийдіть браття ви усіма,

Прийдіть тато, моя мамо,

Й дайте мені на мій відхід

Та останні цілування.

 

І плачте ви усі гірко,

Що я прожив життя дармо.

Діло мене засудило,

І у пеклі буду мучений.

 

Плачте, мамо, тепер гірко,

Бо лиш ти у цім винна.

Ти мене з малку пустила,

Тепер іду горіти у пекло

 

Смерть стоїть передо мною,

Коло ніг ангел злий,

А кругом мої постелі,

Стоють посланці пекла.

 

А мой здалека я бачу

Ангела від Хреста,

Котрий плаче із сльозами

Що дасть отвіт за мене.

 

І тепер будьте здорові

Бо ж відходжу від світа,

Йду у дорогу невідому

Котру я не пізнавав.

 

А при кінци цеї дороги,

Стоїть суд Господний.

Ах приходи Ангел злий,

Кинув мене у погибель.

 

Бо мій правдивий суддя,

Заповідав він мені,

Заповідав мені, сказав

Іди у вогонь нивгасуючий.

 

Кілько я жив на землі,

Я міг бути спасенний.

Світи, світи, заблуджений,

Хто тебе люби вмирає.

 

БАБА: Амінь. Ти, дівко, вже шість років відучилася, тобі треба життя будувати, у консерваторію вона зібралася, це дурне. Завтра йдемо на базар, подивимося пральну машинку, холодильник, газову плитку, диван і кухонну стєнку, я буду помалу складати з пенсії до твого весілля… (дивиться на Мирю) Ти приїхала з Києва, а виглядаєш як голодранка, купимо тобі золоті кульчики, перстень, браслет і щось убрати.

МИРОСЛАВА: У мене повна шафа платтів.

БАБА: Нічо у тебе нема, а то що є вже не у моді. О. нагадала, йду казати татові, я дізналася скільки коштує, той паркан на початку нашого села; зберу людей на клаку, най лиш він почне.

 

Баба виходить

 

МИРОСЛАВА: У неї вже гулі по всій голові, що вона вічно у своїй тмутаракані.

 

Миря дає Гоші на перлинку.

 

ГОША: (дивиться на перлинку) Дякую. Де ти дістала?

МИРОСЛАВА: Біля Чічен-Іци є провали у печера, де протікають підземні води. Я перепливала з однієї печери в іншу і знайшла там.

ГОША: Ти ж була в Америці?

МИРОСЛАВА: Я поїхала в Америку, щоб заробити гроші і поїхати до Мексики. Зранку до ночі згорала на тих пляжах фотографуванням, а у ночі прибирала у готелях. Потім ще працювала хостесом у двох ресторанах.

ГОША: І навіщо це?

МИРОСЛАВА: Я була у Чікаго, Сан-Дієго, у Лос-Анджелесі, Сан-Франциско, в усіх мегаполісів СШАі! у Дісней Ворлді. Там Африка, Індія, Китай, і все це качелі по Евересту, Кіліманджаро,… потім я каталася на гірках по Русалочці, Пітеру Пені, була у будинку Мікі Мауса, і навіть сфотографувалася з ним живим.

ГОША: І що тобі з цього?

МИРОСЛАВА: Ти помилок не робиш, і не живеш.

ГОША: Йди почисть моркву, постав варити квасолю, принеси зелень, я зараз буду варити.

 

Заходить тато з яйцями, свічкою, сірником , у нього руки від сажі.

 

ТАТО: Гюго зварив яйця, а ви капайте віск і робіть галунки. Баба ще дає йому варити шкарлупу з цибулі, я зараз внесу.

МИРОСЛАВА: (дивиться йому на руки) Ти палив скати?

ТАТО: Стільки барахла на горищі – це все у голові так.

 

Баба приходить

 

БАБА: Горять твої зошити. Не хотів мене слухати, тепер на кусок хліба не маєш, а все життя на це поклав. Якби ти не пішов з заводу, ми б тепер були великими багачами. Ти за п’ять років заробив собі на хату і машину… Тепер маєш того доктора і хіба в одне місце з ним. Йди хоч брами вари, чи розвозь продукти.

Якби не та Іспанії, я б досі працював в інституті.

Йди їж, я принесла тобі борщу, але вже, бо застигни.

МИРОСЛАВА: Тату, ти ж розвантажував камази шутрів, щоб купити ті конспекти… Я б з них вчилася.

 

Баба виходить.

 

ТАТО: Добре баба каже: нема нічо з цеї науки.

МИРОСЛАВА: Ти думаєш, що ти не правильний, а хтось інший правильний…

ТАТО: Мама вже їде.

МИРОСЛАВА: Я переїжджаю до Одеси, продаю квартиру у Києві і купую в Одесі вже з ремонтом – мамі нема чого їхати.

ТАТО: Мама їхала цей раз, бо хоче у хаті шафу-купе, камін; з ремонтом ти сама справляйся, ми тобі квартиру купили.

МИРОСЛАВА: Да, да

ТАТО: Капайте віск на яйця, я зараз принесу цибулині.

 

Тато виходить. Вони капають на яйця віск.

 

МИРОСЛАВА: Капець: голі стіни двох-кімнатної квартири! Краще б за мене прислали сюди верблюдів, а я б сиділа собі на пустельних полях у шелашах, їла куз-куз, вичавлювала сік з кактусів і грала на там-тамах.

ГОША: Тобі так сподобалося у Марокко?

МИРОСЛАВА: Ні, я ж хотіла у Європу. Однієї ночі таки залишилася у шалаші, зустріла хлопця, який не знав, ні дня, ні року, ні пори року, ні скільки йому років. Хотів зробити мене принцесою Сахари. Я сіла на верблюда і поїхала, а він за мною, і каже: «Блумен не залишить дівчину у пустелі, де твій палац?». Ой, я аж до Маракешу поїхала, там на площі дудками викликають зміїв, їдять слимаків.

ГОША: І ти їла?

МИРОСЛАВА: А шо?! Купила ще собі джелабу, турбан і ходила, як вони але фотографувала, і вони все одно ганялися за мною. Їхала в автобусі, лиш зайшла на вокзал, на мене налетіли чоловіки і кричать, хто куди їде, я сіла в автобус, сплю, чую, мене щось лапає, відкриваю очі, дивлюся, а їхні руки з усіх боків.

І ти ще хочеш?

МИРОСЛАВА: Потім я ще полетіла у Туреччину, чотири дні літак переносили. Мене взяла до себе християнка з Казахстану на святкування Курбан-байрам.

ГОША: Може вже час поступати у консу? Тобі треба писати нові твори, перший раз так дався, а тепер треба пахати.

МИРОСЛАВА: Я не зможу, як ти; краще у Європу, чи може оце поїхати у США вивчати там українознавство.

ГОША: За цими світом загубиш свій хрест і не зможеш пропасть перейти.

МИРОСЛАВА: Ми з батьками могли жити в Іспанії, але коли треба було подавати документи, я ходила у коляду… Мені здалося там треба багато брехати… як і у Києві. Тільки у цій хаті я можу бути сповна, тільки що тут робити? 

ГОША: Я йду зварю суп.

 

Гоша виходить. Миря наспівує:

 

Чи можу я тобі вірити?

Хто я для тебе? Просто людина?

Така ж як і всі: грішна, земна, мунуча?

Чи думаєш ти, коли причиниш мені біль

– я буду того заслуговувати?

Чи часто ти лишатимеш мене і йтимеш до Бога?

Чи лишиш якось назавжди?

І подумаєш, що я в усьому винна,

бо я жінка.

 

Заходить Гоша

 

ГОША: Ти не купила приправи?!.

МИРОСЛАВА: Знаєш, що любити – це боліти?

ГОША: Да, це і є життя, йди за приправами.

МИРОСЛАВА: І знаєш, що реальність уже є. Ми наче будуємо її, але направду просто відтворюємо: так як ідемо у неї. Наша доля залежить від нас, але і вона вже є, і наше діло просто дозволити їй бути. Власне ми нічого не створюємо, просто вибираємо піти у реальність, чи так і залишитись у пошуках Бога.

ГОША: Я пішов сам по приправи.

 

Гоша виходить. Заходить тато

 

ТАТО: Миря, сьогодні треба йти на річку, а ти ще писанки не зробила.

МИРОСЛАВА: Холодний четвер цього року.

ТАТО: Нічого, Богородиця поможе, махом їж, дофарбовуйте з хлопцями галунки і бігом купатися. 

МИРОСЛАВА: Ти бачив Гюго?

ТАТО: Валандає весь день по подвір’ю.

Миря виходить.

 

 

Сцена 7

Миря з Гюго на кухні

 

ГЮГО: Давай вже їхати звідси, і давай будемо жити у Києві. Ти там легко знайдеш роботу. Тут ти просто тікаєш від себе.

МИРОСЛАВА: Бути можна скрізь. 

ГЮГО: Ти можеш поїхати в Австралію?                                                 

МИРОСЛАВА: Я навпроти була б – прогортала б світи. Вмикала сонце, направляла б вітрила, щоб тобі було видніше куди іти, щоб ми прийшли до Єрусалима.

 

Заходить баба з термосом, пательнею і яйцями. Лупить їх.

 

БАБА: Йди, принеси мені баняк. Я все забуваю запитати, а ви розписані?

Мовчання

Будете жити у Мириній квартирі у Києві?

Мовчання

  

Миря виходить за баняком і приносить його. Баба відкручує горловину термоса. Вибирає звідти билля трав і кладе у баняк. Миря виносить.

 

БАБА: У вас з такого варять чай?

ГЮГО: (з огидою) Ні.

БАБА: А де ти живеш?

ГЮГО:У Сіднеї.

БАБА: (лупити яйця) Уріж собі кусок хліба бери сало, буз,  зараз злуплю тобі яйця, та дівка не їсть, видумує, що то мали бути пташки.

 

Миря заходить

 

БАБА: Той чупратий пішов до вуйка у ліс. Я йому казала, що там кілька зграй псів, вовки, ведмеді. Але він, видий, безстрашний. Ти, Гюша, напиши мені своє прізвище.

ГЮГО: (тихо) Навіщо їй?

МИРОСЛАВА: Буде молитися за тебе.

ГЮГО: Я сам за себе помолюся.

БАБА: Як хочеш, я пішла спати.

 

Баба йде. Довкола чути дзвіночки.

                                                          

ГЮГО: Є м’ясо? Я хочу їсти!

МИРОСЛАВА: У Казахстані тобі, мабуть, було добре.

ГЮГО: Не дуже. Знаєш, на днях, моя казахська мама прилетіла до Австралії і зателефонувала мені вже, коли була у Сіднеї, попросилася пожити, у себе я не міг її прийняти, мої батьки приїжджали до мене, коли я жив в Астані, то я запитав у них, але тато відмовив. Вона хоче вчити казахську, та нею навіть у Казахстані не говорять…

МИРОСЛАВА: А де вона тепер?

ГЮГО: Не знаю, вона не бере слухавку.

В Україні краще, ніж Казахстані, наші діти будуть вчитися у Києві, а в університеті – в Камбері. Коли ми житимемо в Австралії, то повинні порівно все оплачувати. Мої батьки не будуть нам помагати.

МИРОСЛАВА: Я й не чекаю…Маю для тебе сюрприз, але не знаю, зараз тобі сказати, чи вже потім. (уважно дивиться на Гюго) Краще, мабуть, зараз. (пауза) Будемо стрибати з парашутом.

Мовчання

ГЮГО: Я маю запитати маму.

МИРОСЛАВА: То не будемо.

ГЮГО: Я зараз зателефоную запитаю.

МИРОСЛАВА: Не треба.

ГЮГО: Може вона і дозволить, я не знаю.

МИРОСЛАВА: Я домовилася ще за сплав, краще це зробимо.

ГЮГО: Як хочеш. Ти будеш жити зі мною у Києві, коли я буду там вчитися?

МИРОСЛАВА: Так

ГЮГО: (сміється). Що ти там будеш робити?

МИРОСЛАВА: Буду з тобою.

 

Заходить баба                    

 

БАБА: Йди принеси на завтра з морозили пару палок ковбаси. Але шо, ти як не їш м'ясо, ти будеш його нести? Йди ліпши принеси води, щоб я вже на рано мала, але ти ше відро упустиш у криницю. Йди ліпше у півницю, тушонку і перець дістань, але там у підвалі крута драбина, ти не зможеш злізти. Я йду сама. Тобі, дівко, не їдеш ніякий Київ, лиш би гроші дурної тратити. Нічо не хочеш робити. Скільки я того року казала помідори полити, і ніхто навіть пальцем не кінув, вони всохли, ви думаєте, я буду до вас гавкати по тисячу разів, а потім, сама робити?! Не будете мати, що їсти, будете, як пси сидіти голодні зимою. Я вам більше нічо не внесу. Ти ще може збираєшся до Австралії, мене хочете одну лишити, дідо помер (починає плакати).

 

Приходить тато.

 

ТАТО: Миря, до тебе дзвонили ріелтори, сказали, що у те житло повертається хазяїн і вони не можуть його здати. Ти, хлопче, краще сам їдь, на одного легше знайти. Але я нічо вам не можу казати, робіть, як знаєте.  

БАБА: Гай на добраніч.

 

Баба виходить. Тато виходить.

 

ГЮГО: Якщо б ти одразу сказала, що ти не будеш зі мною, я б домовився у сімї жити. Я не їду туди сам. Ти обіцяла, що поїдеш також.

МИРОСЛАВА: Поїду… Лиш би дочекатися Гошу.

ГЮГО: Навіщо тобі Гоша?

МИРОСЛАВА: Бог знає, де він.

ГЮГО: Ми вранці їдемо.

МИРОСЛАВА: Завтра Великодня субота, ти ж приїхав сюди на Великдень.

ГЮГО: (дає їй книгу) Ти просила щось австралійське, я привіз.

МИРОСЛАВА: (бере, здивовано) Кук?

ГЮГО: Таааак! Пам’ятаєш, ти казала, що хлопець і дівчина мають радитися, у мене є одна проблема, мою композицію купило агентство, але вони її не випускають. А зараз у мене хоче її купити інше агентство, яке б випускало. Мій музичний агент каже, що я не маю права, але тут я можу заробити реальні гроші і її видадуть.

МИРОСЛАВА: Як ти можеш продати уже продане?

ГЮГО: Я радий, що ти є у мене, мені часто треба з кимось радитися…

 

Гюго обіймає її. І пробує розстебнути замочок.

 

МИРОСЛАВА: (пручається) Гюго… Ти може ще шукаєш своїх десять дівчат…

ГЮГО: Дев’ять.

МИРОСЛАВА: Я ні.

ГЮГО: Що ти не будеш боротися?

МИРОСЛАВА: Ні.

ГЮГО: Я хочу плакати

МИРОСЛАВА: Скільки ми будемо разом?

ГЮГО: Не знаю, може два місяці, два роки…

МИРОСЛАВА: Скільки у тебе було напарниць?

ГЮГО: Багато.

МИРОСЛАВА: Які?

ГЮГО: Коли я жив в Індії у воєнному поселенні, вона була старша, дочка воєнного. Вона досі неодружена. Потім я зустрічався з одруженою, вона не носила перстень, раз її чоловік нас застав. З казашкою зустрічався, коли був у Казакстані, з росіянкою, коли жив у Пітері. І з бразилійкою у Бразилії. Я їх скоро всіх лишав.

МИРОСЛАВА: Я вже сама проголодалася.

ГЮГО: (сміється) З’їж Кука. У мене є ще одна проблема, я зі своїми друзями, зараз шукаю місце, де провести езотеричний фестиваль. Європа ще такого не бачила.

МИРОСЛАВА: Можна тут.

ГЮГО: (цілує її) Чудово, моя маленька. (Обіймає її) А у тебе навіть хлопця не було, сидиш у закомплексованій комірці у своїй голові.

МИРОСЛАВА: Просто я не йду у страх.

ГЮГО: Так не йди.

 

Пробує її роздягнути. Вона пручається

 

МИРОСЛАВА: Коли ми були у церкві, ти сказав, що до весілля нічого не буде.

ГЮГО: Ти хочеш, щоб ми прямо зараз розписалися.

МИРОСЛАВА: Мені це не треба.

ГЮГО: Повінчалися?

Мовчання

ГЮГО: Я буду вінчатися у церкві Павла у Лондоні, за заслуги мого батька на війні.

МИРОСЛАВА: Він ж атеїст.

ГЮГО: Я не хочу з тобою його обговорювати.

МИРОСЛАВА: Я вінчатимуся у своєму селі.

ГЮГО: Коли ти вилізиш з села?

 

Чути шум.

 

МИРОСЛАВА: О, може це мама приїхала, чи Гоша прийшов.

ГЮГО: Що з тебе візьмеш крім аналізів.

 

Заходить баба

 

БАБА: Там, щось у ворота б’ється, ану йди, хлопче, подивися. Може той Гріша приволочився, чи його вже принесли.

ГЮГО: Темно там.

БАБА: Як собі знаєте

Баба виходить

 

 

Сцена 8

Мама, тато, сервірують стіл, накладають страви.

 

ТАТО: Цей Гюго – хворий.

МАМА: У нього добре розвинена чоловіча і жіноча природа.

ТАТО: Діти можуть бути з відхиленнями.

МАМА: Вони самі ще діти. Поїде в Австралію, а там розбереться.

 

Заходить Миря. Дивиться у тарілки.

 

МИРОСЛАВА: Доставте ще хліба, Гюго мені вже казав, що у хорошої господині тарілки завжди повні.

ТАТО: Ти виділа його руки, він у світі нічого не робив!

МАМА: Він поможе тобі поступити в Австралію?

МИРОСЛАВА: Я піду шукати Гошу, це не діло.

ТАТО: Він, дивний, міг і піти до когось додому і бути там.

МИРОСЛАВА: Піду у ліс подивлюся, де він.

ТАТО: Мире, ти довго готувалася до сповіді, постила, молилася, ти маєш сьогодні причаститися.

Мовчання

МАМА: Де ви будете спати?

МИРОСЛАВА: Гюго казав, якби ми були в його батьків, то спали б разом.

МАМА: Но а як же! Можете спати на нашому з татом ліжку.

МИРОСЛАВА: Ми будемо спати на моєму.

ТАТО: Мире, ти причащалася за великий піст?

МИРОСЛАВА: Сьогодні піду сповідатися і причащатися.

ТАТО: Бачу, село тебе повертає до себе, ти у Києві наче між чортами жила. Звертаєш увагу на якісь знаки, надписи всякі, що кажуть прохожі, сни – так здуріти можна.

МИРОСЛАВА: До мене все говорить, але його складно розгадати.

ТАТО: У тебе є внутрішній голос, не треба нічого розгадувати.

МИРОСЛАВА: Якось тут вже душно.

МАМА: То вийди на вулицю.

МИРОСЛАВА: Не хочу.

ТАТО: Нічого такого над нема, просто пам’ятай про жертву Христа.

МИРОСЛАВА: Що там з ковбасою, вже збудили?

МАМА: Треба йти дивитися, чи вона не згоріла. Ходи, чоловіче, поможеш мені вибрати.

 

Батьки виходять. Гюго заходить і сідає. Миря доставляє їжу у тарілки і наспівує:

 

Було у вдови дві дочки

Було в вдови дві дочки

Обидві як зірочки

 

Старша меншу питає

Старша меншу питає

Кого вона кохає

 

А меншая відмовля

А меншая відмовля

Що кохає Василя

 

Ходьом сестро до броду

Ходьом сестро до броду

Подивимось у воду

 

Подивимось у воду

Подивимось у воду

Котра краща на вроду

 

Сестри до броду прийшли

Сестри до броду прийшли

Та на кладочку зійшли

 

Старша меншу попхнула

Старша меншу попхнула

Та й на море гукнула

 

Пливи сестро потопай

Пливи сестро потопай

Про кохання забувай

 

ГЮГО: Навіщо тобі те причастя, тільки подумати: пити кров Ісуса і їсти його тіло. Що ти так не можеш бути з Богом.

МИРОСЛАВА: Коли ти визнаєш гріх, у тебе з’являється шанс.

ГЮГО: Чим же ти так нагрішила?

Мовчання

МИРОСЛАВА: Ця пісня правдива, це було у нашому селі.

ГЮГО: Не переживай: та сестра, що потонула – жива, сама вода – це життя.

 

Миря дивитися уважно. Гюго спостерігає за нею.  

 

ГЮГО: Дивися, дивися у це… Не давай йому забирати тебе… Дозволь йому на повну бути у собі. Ось так.

МИРОСЛАВА: Щось демонічне.

ГЮГО: Просто темне, а ти відкривай. Це те, що вічно дає життя? Це любов – просто дозволяй їй на повну бути, не дозуй.  (пауза) У вас, християн, є кущ, який горить і не згорає, три отрока у печі. Та дівчина, що потонула – це життя, а та, що штовхнула – це смерть.

МИРОСЛАВА: Мене болить та, яка штовхнула

ГЮГО: Ні, Іуда не болить, а Христос болить, Моцарт болить.

МИРОСЛАВА: Але Хреста Іуда теж болить.

ГЮГО: Христа – так, не менше, як той, хто поруч висів. Але так як ти не говорив про першу сестру, то нема і другої. Без Моцарта нема і Сальєрі.

Мовчання

МИРОСЛАВА: Виходить це гординя. Навіть на сповіді, я не визнаю всіх своїх гріхів.

ГЮГО: Ти сама собі, і суддя, і адвокат… На початку, якщо хочеш позбутися своїх гріхів – викинь свій вселенський розум.

МИРОСЛАВА: (видихає) Я вже більше не можу навіть тут бути.  

ГЮГО: Ти і не є. Ти весь час тікаєш у свою гниль, яка вже і тобі самій смердить.

МИРОСЛАВА: Я йду знайду Гошу.

 

Миря одягається виходить і наспівує:

 

Прийде ще час коли затужиш ти за мною,

Прийде ще час, коли згадаєш наші дні,

Може тоді любов ти зрозумієш мою,

і може за ту любов вдячний будеш мені.

 Заходить тато

 

ТАТО: Де Миря?

ГЮГО: Пішла шукати Гошу.

ТАТО:Вже який рік, цілий сорокаденний піст постить. І через якого чудака знову не може причаститися… Ми збираємося на цвинтар, до нашої дочки, покласти свічку. Пішли з нами.


Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?