Перед великоднем
Автор: Віра Маковій
Драма
МИРОСЛАВА – журналістка, музикантка
ПАВЛО – тато Мирослави
АНКА – мама Мирослави
РАЙКА – баба Мирослави
ГОША – друг Мирослави, композитор
ГЮГО – хлопець Мирослави, психолог
Дія відбуваються у селі. Отча хата. Миря приїхала до батьків на Великдень.
Сцена 1
Миря, мама. Мама збирає сумки.
МАМА: Я ще цей раз їду і все. Людина може зайти у тупік, як ти з цією Одесою, але треба все змінювати, як лиш діти не слухають батьків, все йде у пропасть. У житті має бути порядок, йди подивися як живуть мурашки.. Тобі треба спершу вийти заміж, ти не шоколад, думаєш буде черга тебе брати? А тобі вже дітей треба народжувати. Я чула біля нас монастир відкрили, піди помолися Богу – най дасть тобі долю.
МИРОСЛАВА: Мамо, може ти нарешті піднімеш голову і подивишся прямо, а не будеш дивитися у свої кишки?
Мало я тебе била. Як би ти робила, як я, у своєї мами, ти би писок не відкривала. Нічо, як будеш робити так будеш мати. От сусіди били свою маму і отруїлися газом. Ні одна дівчина у селі так не ходить одягнена як ти, лиш баби старі. Поробили тобі, бери їш часнику.
МИРОСЛАВА: Люди самі собі роблять.
МАМА: Їш часник і не гавкай.
МИРОСЛАВА: Не їла душа часника і не буде і смердіти.
МАМА: Шо ти мене вчиш! Думаєш, я не читала у Еміль Золя, що часник – їжа бідних. Але за кордоном вони всі їдять, лиш у каплях… То чо я маю травитися хімією, що я не можу з’їсти собі натурального…(пауза) Не будеш їсти, я зроблю сік і буду тебе мастити ним, у тебе точно повно глистів. І ще перестань казати, що кури – це були птічки, ти як Дарвін. Бог людині дав на землі все у користування.
МИРОСЛАВА: А диявол нічого не дав?
Пауза
МИРОСЛАВА: Ви не любити себе, того їсте це все.
МАМА: Толстой також говорив про любов, а свою дружину бив і лишив її з кучою дітей… Якщо я вже почну любити себе, то вам всім буде.
МИРОСЛАВА: То почніть.
Пауза
МАМА: Нє, чоловіче, ти поясни їй, що таке любов до себе і любов до ближнього.
МИРОСЛАВА: Треба любити себе, як ближнього.
ТАТО: Спершу треба любити усім собою Бога.
МАМА: Розкажи їй про ту секту з Києва. Зібрали людей з вищою освітою, міліонерів. Вони своїми літаками прилетіли у Сибір, а їм там дали яду і потроїли їх всіх.
МИРОСЛАВА: Лиш мухи думають, що хтось винен у їхніх проблемах.
МАМА: Значить ти сама у всьому винна.
МИРОСЛАВА: Вини взагалі не існує.
МАМА: Но то шо ти хочеш з нас? З тобою від малку не було спокою, і тепер сивсіла нам на шию і годувати таку кобилу маємо. Створюй свою сім’ю, що колотишся тут по хаті? Ми тебе вивчили, взяла диплом і йди до роботи, що сказали, то і пишеш.
МИРОСЛАВА: Навіщо тоді жити?
МАМА: У Бога питай, чого ти до нас причепилася? Короче, убирай тамо хустину, що я тобі вислала і шуруй до церкви.
МИРОСЛАВА: Я не хожу до вашої церкви.
Мовчання
МАМА: Ти не маєш право змінювати релігію своїх батьків. У Біблії написано: не змінюй свою релігію.
МИРОСЛАВА: А якщо Біблію змінити на Коран чи Тору?
МАМА: (тихо) Чоловіче, йди за священиком. А ти, ставай махом туто на коліна і читай Псалтир. Я вже не можу на вас, скотів, тіко заробляти.
МИРОСЛАВА: Скільки я тебе вижу, ти тільки у штанах ходиш, то що ти хочеш?
МАМА: Не надо ля-ля.
МИРОСЛАВА: Жінка, або дає чоловікові силу, або забирає.
МАМА: Тебе хоче брати один парубок, у нього є дві корові, свині, городи, будеш мати коло чого ґаздувати. Завтра він прийде свататися.
МИРОСЛАВА: (зривається) Дякую мамо, дякую тату, що виховали, у світ вирядили. Благословіть тепер мене на власне сімейне життя і вимоліть мені у Бога добру долю.
Миря виходить. Мама і співає:
Радуйся, всю тісноту мандри зазнавша;
Радуйся, від пристрастей нас визволивша;
Радуйся, волі Божої прислушнице;
Радуйся, образ терпіння і смирення собою явивша.
Заходить тато
ТАТО: Хто зрубав мої ялинки?
МАМА: Якщо ялиці переростають дах, люди у хаті починають хворіти.
ТАТО: Того року ти лиш верхи зрубала, а тепер ти повністю ялиці знищила.
МАМА: Я ж не буду кожного року приїжджати вам ялиці рубати.
ТАТО:Ти знаєш як вони мені гірко прийшлися. Я їх малесенькими привіз. Підкопував, поливав, плазівку зруйнував, шоб їм світило сонце.
МАМА: Ти найшов дівку?
ТАТО: Ні.
МАМА: Куди її дідьки занесли на цей раз? Ціле життя шукали її селами, горами, долами; замикали двері, клали ключ під подушку, а вона відкривала вікна і тікала. Я хрестилася, що я жила у селі, а не на поверхах, так кучу дітей повбивалося.
ТАТО: Учора я бачив лаю псів, вони як руку людини несли.
МАМА: Старий, бійси Бога, що ти таке дурне кажеш.
ТАТО: Шо народила те маєш, яблуко від яблуні недалеко падає.
МАМА: Шо я ходжу як фіра без дишля?
ТАТО: А хто ходи?
МАМА: Коли я їхала ти мені нічого не казав.
ТАТО: Шо мав тебе танками спирати?
МАМА: Я тут при чім? Завалилася велика держава – всі поїхали. (сідає, дає йому самогонку) Бери пий трохи самогонки.
ТАТО: Я брав антибіотики.
Мама наливає татові у стограмівку настоянку. Тато п’є. Чути як гуде машина.
МАМА: О, уже бус приїхав. Молися до Богородиці. І знайди Мирославу, треба, щоб вона останній внесок за квартиру відвезла до Києва. Я його злагодила там на столі
Мама виходить
Сцена 2
Село. Миря сидить на кухні за столом, креслить у зошиті план квартири. Заходить тато.
ТАТО: Ти нікуди не їдь з Києва. Якщо камінь сидить на місці він обростає мохом.
МИРОСЛАВА: Я вже живу в Одесі.
ТАТО: Добре баба казала, що ти живеш з тим хасидом, Мире, що ти робиш?
МИРОСЛАВА: Не живу я з Грицем, він взагалі монах.
ТАТО: Як монах?
МИРОСЛАВА: Ти ж бачив його.
ТАТО: Мама сказала без її дозволу квартиру не чіпати.
МИРОСЛАВА: Давай зараз зателефонуємо і запитаємо.
ТАТО: Ти хочеш, щоб вона там з світу зійшла. Вона і так по десять таблеток на день п’є.
МИРОСЛАВА: Я знімаю квартиру в Одесі. Ми дурної платимо по 150 грн за квартиру у Києві.
ТАТО: Нічого. Поки ти не визначилася, де ти маєш бути, най стоїть.
МИРОСЛАВА: Я вже визначилася.
ТАТО: Поки ти не будеш мати чоловіка, ти ще не знаєш, де ти будеш.
МИРОСЛАВА: Все я знаю, мені не треба чоловік… Я вже купила квартиру в Одесі.
ТАТО: Як?!
МИРОСЛАВА: В Одесі. Однокімнатну.
ТАТО: (сідає, зомлілий) Як?! Дві кімнати у Києві на одну в Одесі?
МИРОСЛАВА: Це у центрі Одеси, а не у я кому лісі під Києвом.
ТАТО: (ниє) Чого все в упадок? Ти вже остаточно підписала документи?
МИРОСЛАВА: Взяла тисячу доларів в одних і віддала іншим.
ТАТО: За скільки ти продала?
МИРОСЛАВА: У мене у документах все розписано. Це рієлтори продавали.
ТАТО: Давай сюди документи?
Миря витягує з сумки документи. Тато уважно читає.
МИРОСЛАВА: Там усе правильно.
ТАТО: Навіщо мені рієлтори, щоб продавати своє житло, я що не можу через інтернет знайти покупця? Скільки вони беруть
МИРОСЛАВА: До двох тисяч доларів. Це сусід знайшов цих рієлторів. Ми маємо заплатити йому гонорар, вони реально дуже швидко попрацювати.
ТАТО: Який ще гонорар?
МИРОСЛАВА: Півтори тисячі доларів.
ТАТО: Ти ж сказала, що у тебе є друг реєлтор, який буде продавати квартиру.
МИРОСЛАВА: Сусід швидше знайшов покупців. І я якраз я була у Києві, все так склалося. Тату, я тобі телефонувала і мамі телефонувала.
ТАТО: Ти продала за безцінь, могла на п’ять тисяч доларів більше взяти. Ти дивилася скільки коштують такі квартири?
МИРОСЛАВА: Цим ріелтори займалися.
ТАТО: Я дзвоню мамі, хай приїжджає додому. Вона здоров’я поклала на цю квартиру, життя.
МИРОСЛАВА: Хочеш давай купимо якусь тут поруч у місті.
ТАТО: Я давно казав купувати тут у місті, будеш близько, коло дому, як не хочеш у Києві, до чого тобі та Одеса, тут можеш поступати в аспірантуру?
МИРОСЛАВА: Треба вже йти шукати, бо вони скоро мінятимуть законодавство. Вже дзвони до своїх знайомих рієлторів тут.
ТАТО: Ти відміняй це все.
МИРОСЛАВА: Добре
Або вертайся до Києва, ми тобі купили у передмістю, бо всі так хочуть. Це добре. ТАТО: Зробимо ремонт.
МИРОСЛАВА: Як зробити, якщо ви почали ремонт у хаті.
ТАТО: Зробимо у хаті, а потім там.
МИРОСЛАВА: У нашій хаті зробити ремонт це сорок-п’ятдесят тисяч доларів, а та квартирі це десять.
ТАТО: Можеш знімати житло, ми тобі оплатимо.
МИРОСЛАВА: Я не буду брати у вас гроші, і не хочу, щоб ти через ремонт на квартирі мама була в Іспанії.
ТАТО: Можеш жити у селі, найдемо тобі тут роботу.
МИРОСЛАВА: Це тобі треба робота, а не мені, я хочу писати музику.
ТАТО: Ну і пиши собі поза роботою, ти що великий композитор? Що ти будеш писати?
МИРОСЛАВА: Добре, я буду жити у селі, і тут буду собі писати музику.
ТАТО: Уже йдеш в університет і шукаєш роботу.
МИРОСЛАВА: Мені у Києві пропонували в університеті лишатися, я не пішла.
ТАТО: І дурне зробила?
МИРОСЛАВА: Ну да, магістратура, аспірантура, докторанту, стільки статусів поки до Бога. Я вже стомилася від цієї брехні.
ТАТО: Скрізь треба брехати. Якщо так хочеш давай купимо тобі квартиру в Одесі
МИРОСЛАВА: Але я думаю краще було б, як би ми зробили ремонт. Могли б здавати квартирантам, а я за ті гроші могла б собі знімати житло, де захочеш.
ТАТО: Давай тоді таке рішення приймаємо, але на чомусь треба зупинитися.
МИРОСЛАВА: Давайте подумаємо.
Це треба зараз вирішити.
МИРОСЛАВА: Я за тебе, щоб робити ремонт у здавати квартирантам.
ТАТО: Но а шо, чого втрачати?! Береш Митра, нашого сусіда, там живете і робити. Я тобі злагоджу з дому диван, плиточку, наготую їди. Привезу ще щось.
Краще продавати, це шістсот кілометрів звідси. Хто поїде туди на місяць-два?
МИРОСЛАВА: Там ті майстри провели п’ять розеток і взяли п’ять тисяч гривень, ми не зможем найняти тих майстрів.
ТАТО: А ці майстри думаєш не знають тих цін, вони звідси їдуть працювати до Київа.
МИРОСЛАВА: Ти взагалі не до ремонту, я б сама поїхала, але мушу поступати у консу.
ТАТО: То продаємо?
МИРОСЛАВА: Продаємо.
Сцена 3
Миря розводить вапно, білить стіни і співає:
За все тобі я дякую, мій Господи святий,
Я з вічною подякую служитиму Тобі.
Я дякую за все, за те, що спас мене,
За те, що небо дав, мене своїм назвав.
О, Господи святий, живи у душі моїй,
Завжди мене навчай, веди у небесний край.
Тато приходить з листом у руках.
МИРОСЛАВА: Священик виходив від нас?
ТАТО: Причащав діда.
МИРОСЛАВА: Вчора дідо ще землю орав.
ТАТО: Оце зляг і каже, що буде вмирати.
МИРОСЛАВА: Воскресіння от уже.
ТАТО: Каже, що не дочекає.
МИРОСЛАВА Ти геть змарнів?
ТАТО: (дає листа) На читай, що мама написала.
МИРОСЛАВА: Я не розбираю почерку лікарів, що там?
ТАТО: Читаю: вигрузили нас з буса у Мілані о 3-тій ночі. Вокзал був закритий. Бус розвернувся і поїхав, ми стояли, у перед-зад ходили, а навкруги бомжі. Зупинилась якась машина і почали тягнути одну дівчину. Ми збилися у купу, взялися за руки і так трималися до п’ятої ранку. Відкрився вокзал, ми купили картку, почекали до 6.20 і подзвонили жінці, вона сказала, що ви так рано дзвоните, таке ніколи не робіть, приїжджайте у місто Наварра, о 10 годині я вийду до Вас. То була сестра нашої сусідки, яка в селі була у невістках. Ми вже о сьомі були у Наваррі, а та жінка прийшла о 12, вона взяла у нас долари, щоб поміняти і заробила більше, ніж банк. Потім повела нас у готель, де доба коштувала 15 доларів.
Я лишилась з 120 доларами у кишені. Якщо не готель, то треба було йти ночувати у новобудови, або закинуті будинки і ще платили чорношкірим. Ми поселилися у готелі. Та жінка сказала: «Ідіть у парк і ходіть за ногами людей, а мене більше не тривожте, я на роботі. Тут є кожному, як він заробив».
У готелі ми ночували у підвалі. Я мала пляшку води з нашої криниці, пила і тримала у руках. Сусідка поправила подушечку і так одягнена прилягла на ліжко, а я просиділа з опущеними ногами і проплакала до світанку. Ми були змучені, немиті, не переодягнені і їсти не хотіли.
Коли світало, ми пішли шукати парк, там сиділа українка, з нашого району. Вона живе у свахи, їхні діти дома будують хату, то вони дві помагають їм. Вона приходить у парк о 6 і йде об 11 вже 10 день.
Ми не йдемо у готель, а сидимо у парку. Кожний тиждень українці доїжджають з Калабрії, Неаполя. Жінки розказують про себе такі історій, що мені ніяк не вкладається у голові, і виглядали дуже вимучені.
Я ходжу по дорозі і дивлюся, де є густе дерево, або кущі, щоб переспати вночі, шукаю щось далі від стради, ночую під мостами, там повно щурів. Вдень шукаю цалафановий мішок, кладу у нього сумку і підв’язую на дерево у листя, її неможливо нести по спеці.
МИРОСЛАВА: Кажи їй, най їде додому.
ТАТО: Я вже говорив їй. Вона, каже, що позичила кучу грошей.
МИРОСЛАВА: Перед Великоднем якось невпопад їхати, треба, щоб вона вернулася. Йду подивлюся, як там дідо.
Миря виходить. Чути, як вона молиться
МИРОСЛАВА: Ти – невичерпне Джерело божественної благості, раба Твого Митра, що прийшов до Тебе, в оселях возлюблених і жаданих частку даруй. Ти бо за всіх пролив Кров Свою, Спасе, і живоносною ціною світ іскупив єси.
Миря приходить, і баба приходить
БАБА: О, дівко, ти вже приїхала, а я думаю, коли тісто на Паски розчиняти? Тут дідо захворів!
МИРОСЛАВА: Бабо, готуйте обід. Тату, телефонуй за мамою. Я йду за гробарями, проконтролюю, щоб вони рівно викопали яму, дідо просив, щоб могила не провалювалася.
БАБА: (сідає) Йой. Недавно мені снилося, що ми з дідом обідаємо у його друга, з яким він робив у колгоспі, і приходить один чоловік тай каже: пішли, тебе будуть преміювати, і дідо вийшов, а його друг і говорить: «Митро у колгоспі дні і ночі лагодив комбайни, тільки так і встигали зібрати урожай».
Сцена 4
До Мирі приїхали Гоша і Гюго. Миря, Гоша у вербовому гаю біля дому рвуть гілки молодої верби, щоб освятити її у Вербну неділю. Миря легенько б’є Гошу гілочкою.
МИРОСЛАВА: Не я б’ю, верба б’є:
За тиждень Великдень.
Не вмирай, не вмирай
Великодня дожидай
Творчої енергії тобі та здоров’я.
(їсть котики верби) Верба має сімсот коренів і сімсот квіточок.
ГОША: Як рід.
МИРОСЛАВА: Так, і вона від нечистої сили, хто її дома посадить, той при кінці віку може спастися.
ГОША: Вилізе на неї і буде там перечікувати.
МИРОСЛАВА: Того року посадила вербу, кажуть, як прийметься, то дівчина скоро заміж вийде… А як у вас проходить таїнство вінчання?
ГОША: Таїнство – одне, воно завжди є – як і Бог.
МИРОСЛАВА: То чого ви ще чекаєте Бога?
ГЮГО: (кличе) Мирько, ти йдеш?
МИРОСЛАВА: Іду.
ГОША: Тобі того не треба, лиш загубиш себе.
МИРОСЛАВА: Я і так не знаю, де я.
ГОША: То почекай.
МИРОСЛАВА: Ага, і Бозя мені поможе. Треба самому діяти.
Миря йде до Гюго. Гоша йде до хати.
ГЮГО: Стань рівно. (бачить, що вона не дихає) Дихай! Закрий очі і повторюй за мною. Миря повторює.
Я відпускаю страх невдачі у боротьбі за те, що заставляє моє серце співати.
Я відпускаю схильність дозволяти іншим людям приймати за мене рішення.
Я відпускаю страх перед наслідком своїх рішень.
Я відпускаю привичку тікати від себе, я дозволяю собі зустрітися з частиною себе від якої я біжу.
Я відміняю всі програми моєї культури, суспільства, сім’ї грати по найменшому спротиву.
Я прошу Бога дати мені мужність вирватися з цього шаблону і йти до свого вищого блага.
Тепер ходи.
Миря поволі ходить, у неї виривається пісня:
Ой, тАм на гОрІ-ііі, ой тАм на крУтІ-ііій
Ой, тАм сИ-иділА-а пАрА гО-олУбІв
Оой тАам сИ-идІлА-а пАрА гО-олУбІв
ВонИ сиділИ-ии парУвАлИсЯ-аа
СизИми-и крИльмИ-и ОбнІмА-алИсЯ
СИ-изИмИ-и крИльмИ-и ОбнІмАалИсЯ
Десь взЯвсЯ сОкІ-ііл з-зА вИсОкИх гІ-іір
рОзбИв, рО-озлУчИ-ив пАрУ гО-олУбІв
РО-озбИв, рО-озлУчИ-ив пАрУ гО-олУбІв
Що гОлУбА вбИв, голУбку зАбрА-аав
ПринІс дО-одОмУ-у, пУстИв дО-одОлУ
ПрИ-иніс дО-одОмУ-у, пУстИв дО-одОлУ
НасИпАв пшОнцЯаа Аж пО кОлІнцЯ-аа
НалИв вІни вОдИцІ Аж пО сА-амІ крИльц...
НА-алИ-ив вІни вОдИцІ Аж пО сА-амІ крИльц...
ГолУбкА нЕ Їсть, голУбкА й нЕ п`Є-ее
На гОрУ-у крУтУю всЕ плА-акА-ать ІдЕ
НА-а гО-орУ-у крУтУю всЕ плАкА-ать ІдЕ
МИРОСЛАВА: Господи, дай мені усвідомлення того, що мені нікого і нічого не треба, що коли я та, хто я є, все що мені необхідно з’явиться саме собою.
ГЮГО: Ти намагаєшся все уяснити, але нічого остаточного нема. Просто довірся собі. Ой, пішли на пиво.
МИРОСЛАВА: Гюго, я не зможу зараз поїхати з тобою в Австралію.
ГЮГО: Тобі подобається бути закоханою у себе у кімнаті?
МИРОСЛАВА: Ні.
ГЮГО: Тобі не треба чоловік, ти розбиваєш мені серце, коли таке говориш.
МИРОСЛАВА: Переїжджай в Україну.
ГЮГО: Я відав тобі своє серце, я не можу віддати тобі своє життя.
Гюго йде
МИРОСЛАВА: Коли він буде там – я сама не буду тут. Ми наче є один в одного, і водночас немає, я вже не знаю хто я.
(замріяно) Полюби мене за медові губи і рівні зуби, за тверде чоло і туге волосся, за тонку талію і таке ж зап’ястя, за рівні ноги і як ноти пальці, за вени по тілу, як ріки по світу, за розложисті кістки, як пташині крила, за сильні м’язи, як під танком глина, за огірки і помідори у ногах, за пшеницю у череві, за яблука і горіхи у голові. Моє тіло зліплене, як вареник, зварене, як борщ, випечене, як малай. Сонячне і місячне, тихе і покірне, хоча буйне і громове.
Про що мовить твоє тіло? Яка у нього радість і біль? Чи віддаси і мені? Я знайду у своєму йод, зеленку; згодом і ран не буде – ми знатимемо один одного так, що лікуватимемося без плям. Шрами і порізи не будуть «нити» на дощ, тіла вмиються святою водою, дух зміцніє, а пристрасна і палка душа все кидатиметься у вир життя. Двоє – то не одно, але одно – то двоє. Ти плачеш, а я щаслива. Я спрагла, а ти п’єш воду. Ти хоче, а я даю це. Одне стає обома, якщо розкочуються до краю – а потім легко йдуть, якщо заслужать.
ГЮГО: (вертаючись). Ну, давай одружимося, але перед тим нам треба пожити мінімум два роки разом.
МИРОСЛАВА: Мені не треба.
ГЮГО: Я – бідний психолог, я ще сам не знаю, як жити.
МИРОСЛАВА: Я бачила, як сьогодні машина убила пташку.
ГЮГО: Моя шаманістка, все у нас буде добре.
МИРОСЛАВА: Не буває ВСЕ добре… Гоша грає, пішли послухаємо.
ГЮГО: Ти знайшла щось про діда у Воркуті?
МИРОСЛАВА: Там загороджений колючим дротом концтабір, поруч бойня, де б’ють оленів, і тундра: ні дерева, ні куща, одна випалена трава і шалаші, де живуть ненци. Вони обдерли оленів, натягнули шкіру на патики і сидять там, поклала поруч бочку з водою і миються так…. На Уралі є поселення старовірів, вони одягаються у мішковину, ходять по підлозі з глини, хрестять двома пальцями… (Слухає) Грає якісь прелюдії, а може ж писати симфонії.
ГЮГО: Ти розрахувалася з роботи?
МИРОСЛАВА: Газету нема за що видавати – зникло чотири мільйони… Я зараз маю написати сонату на Ведельський фестиваль.
Сцена 5
Гоша грає. Заходить Миря.
МИРОСЛАВА: Тепер чорний тиждень, кожен день у церкві читається канон і б’ються поклони, пішли.
ГОША: Моя аскеза грати. Ти казала, що написала щось.
Показує їй головою сідати за ф-но. Миря сідає, трішки грає і дивиться на нього.
ГОША: Це ні про що. Ритму нема. У чому основний конфлікт? Це найгірше, що ти написала.
МИРОСЛАВА: Я все перепишу.
ГОША: Ти навіть акордів не чуєш. Це все дуже примітивно.
МИРОСЛАВА: Завтра я все краще напишу.
ГОША: Нічого ти не напишеш, музиці треба віддатися, а ти все з себе береш.
МИРОСЛАВА: Будеш морозиво?
ГОША: Я не їм яєць?
МИРОСЛАВА: Без яєць воно не смачне.
ГОША: Справа не у смаку.
МИРОСЛАВА: Хочеш послухати соловейка? (Мовчання) Тобі сподобається.
ГОША: Де?
МИРОСЛАВА: (показує) На горі навпроти хати. Переходиш дорогу і йдеш прямо, коли будуть гавкати пси повертай на ліво, а коли буде куча сміття – на право, а як будуть вівці у дійнику, стань там під калиною і слухай.
МИРОСЛАВА: Ти купила куркуму, базилік, хмелі-сунелі, і …
ГОША: Ой, зараз куплю. Я сьогодні маю сказати татові, що не буду поступати в аспірантуру.
ГОША: Можна я не буду при цьому присутній.
МИРОСЛАВА: Я знаю, як сказати.
ГОША: Як?
МИРОСЛАВА: Як він – все звалю на державу.
Іди по приправи.
МИРОСЛАВА: Думаєш, це правда, що здорова пара тоді, коли люди разом добре дивляться?
ГОША: Як ти з Гюго?
Мовчання
Здорово, коли ти довіряєш людині. У мене друг одружується, він зі своєю дівчиною рік говорив по телефону…
МИРОСЛАВА: Вони не бачились?
ГОША: Тільки разом з друзями… І так, як ми зараз наодинці сидимо – недозволено.
МИРОСЛАВА: Які приправи треба купити?
ГОША: Куркуму, базилік, хмелі-сунелі, коріандр, і…
МИРОСЛАВА: Вистачить, я ледве ці запам’ятаю.
Миря виходить. Гоша сідає грати. Заходить баба і дає Гоші сорочку.
БАБА: В ім’я Ісуса Христа за мого чоловіка Митра душу.
Гоша бере.
БАБА: (складає руки) Кажи Отче наш
Баба пошепки каже
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє;
(Дивиться на Гошу, він стоїть й уважно слухає) Як не знаєш повторюй за мною.
нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насушний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введе нас у спокусу, але визволи від лукавого.
Бо Твоє є Царство, і сила, і слава, (див на Гошу) Хрестися!
ГОША: Я не хрещений.
БАБА: То треба похреститися… Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь. Дідо мені час від часу сниться і каже, щоб я дала за поману, чи то мед, чи то сорочку, чи бринзу. У нас є бурлаки у селі, то я їм несу, а ти тоже не маєш ні хати, ні родини, так?
ГОША: Ні цьому світі ніхто немає.
БАБА: Я вже розчинила тісто на Паски і баби. Де та дівка? Най йде мені таси внесе; вона лиш знає, де магазин.
Миря заходить.
БАБА: Ти вічно собі находиш дорогу. Подивися, яка ти ляшна і пелехати, йди вмийся і причешися. Шо ти це на себе за катрані з гуманітарки вбрала, я тобі весь базар скупила, ану йди, переодягнися.
Миря виходить
ГОША: Миря казала, що ви знаєте всяких пісень, заспівайте.
БАБА: Зараз піст і дідо помер.
ГОША: А релігійні?
БАБА: У церкві можеш послухати.
ГОША: Похоронні заспівайте.
БАБА: Мірка! Мірка!
МИРОСЛАВА: Я ношу таси.
БАБА: Ходи будеш мастити їх салом тай співатимемо.
ГОША: Я не їм сало і мастити не буду.
БАБА: Но то не йди, моц ти мені здався.
Сцена 6
Грша подає Мирі таси, вона мастить їх салом.
БАБА: (до Гоші) Співай, Грицю бралом
МИРОСЛАВА: Він не співає.
БАБА: То най йде на дідьчу маму
Баба і Миря співають. Гоша слухає.
Змолодо ще життя мого
Зробив я лиш діла злі
На землі кілко я жив,
Вогонь собі заробив.
Думаю у кажді хвилі,
Що зближається конец.
Зближається день великий,
Зробиться мені питання.
Світи, світи, задля тебе,
Я згубив свій вінець
Світи, світи, задля тебе
Згубив небесне добро
За то я тепер відходжу,
Від Господа бин прийшов.
Тату, за гріхи мої
Муку вічну у пеклі.
Прийдіть браття ви усіма,
Прийдіть тато, моя мамо,
Й дайте мені на мій відхід
Та останні цілування.
І плачте ви усі гірко,
Що я прожив життя дармо.
Діло мене засудило,
І у пеклі буду мучений.
Плачте, мамо, тепер гірко,
Бо лиш ти у цім винна.
Ти мене з малку пустила,
Тепер іду горіти у пекло
Смерть стоїть передо мною,
Коло ніг ангел злий,
А кругом мої постелі,
Стоють посланці пекла.
А мой здалека я бачу
Ангела від Хреста,
Котрий плаче із сльозами
Що дасть отвіт за мене.
І тепер будьте здорові
Бо ж відходжу від світа,
Йду у дорогу невідому
Котру я не пізнавав.
А при кінци цеї дороги,
Стоїть суд Господний.
Ах приходи Ангел злий,
Кинув мене у погибель.
Бо мій правдивий суддя,
Заповідав він мені,
Заповідав мені, сказав
Іди у вогонь нивгасуючий.
Кілько я жив на землі,
Я міг бути спасенний.
Світи, світи, заблуджений,
Хто тебе люби вмирає.
БАБА: Амінь. Ти, дівко, вже шість років відучилася, тобі треба життя будувати, у консерваторію вона зібралася, це дурне. Завтра йдемо на базар, подивимося пральну машинку, холодильник, газову плитку, диван і кухонну стєнку, я буду помалу складати з пенсії до твого весілля… (дивиться на Мирю) Ти приїхала з Києва, а виглядаєш як голодранка, купимо тобі золоті кульчики, перстень, браслет і щось убрати.
МИРОСЛАВА: У мене повна шафа платтів.
БАБА: Нічо у тебе нема, а то що є вже не у моді. О. нагадала, йду казати татові, я дізналася скільки коштує, той паркан на початку нашого села; зберу людей на клаку, най лиш він почне.
Баба виходить
МИРОСЛАВА: У неї вже гулі по всій голові, що вона вічно у своїй тмутаракані.
Миря дає Гоші на перлинку.
ГОША: (дивиться на перлинку) Дякую. Де ти дістала?
МИРОСЛАВА: Біля Чічен-Іци є провали у печера, де протікають підземні води. Я перепливала з однієї печери в іншу і знайшла там.
ГОША: Ти ж була в Америці?
МИРОСЛАВА: Я поїхала в Америку, щоб заробити гроші і поїхати до Мексики. Зранку до ночі згорала на тих пляжах фотографуванням, а у ночі прибирала у готелях. Потім ще працювала хостесом у двох ресторанах.
ГОША: І навіщо це?
МИРОСЛАВА: Я була у Чікаго, Сан-Дієго, у Лос-Анджелесі, Сан-Франциско, в усіх мегаполісів СШАі! у Дісней Ворлді. Там Африка, Індія, Китай, і все це качелі по Евересту, Кіліманджаро,… потім я каталася на гірках по Русалочці, Пітеру Пені, була у будинку Мікі Мауса, і навіть сфотографувалася з ним живим.
ГОША: І що тобі з цього?
МИРОСЛАВА: Ти помилок не робиш, і не живеш.
ГОША: Йди почисть моркву, постав варити квасолю, принеси зелень, я зараз буду варити.
Заходить тато з яйцями, свічкою, сірником , у нього руки від сажі.
ТАТО: Гюго зварив яйця, а ви капайте віск і робіть галунки. Баба ще дає йому варити шкарлупу з цибулі, я зараз внесу.
МИРОСЛАВА: (дивиться йому на руки) Ти палив скати?
ТАТО: Стільки барахла на горищі – це все у голові так.
Баба приходить
БАБА: Горять твої зошити. Не хотів мене слухати, тепер на кусок хліба не маєш, а все життя на це поклав. Якби ти не пішов з заводу, ми б тепер були великими багачами. Ти за п’ять років заробив собі на хату і машину… Тепер маєш того доктора і хіба в одне місце з ним. Йди хоч брами вари, чи розвозь продукти.
Якби не та Іспанії, я б досі працював в інституті.
Йди їж, я принесла тобі борщу, але вже, бо застигни.
МИРОСЛАВА: Тату, ти ж розвантажував камази шутрів, щоб купити ті конспекти… Я б з них вчилася.
Баба виходить.
ТАТО: Добре баба каже: нема нічо з цеї науки.
МИРОСЛАВА: Ти думаєш, що ти не правильний, а хтось інший правильний…
ТАТО: Мама вже їде.
МИРОСЛАВА: Я переїжджаю до Одеси, продаю квартиру у Києві і купую в Одесі вже з ремонтом – мамі нема чого їхати.
ТАТО: Мама їхала цей раз, бо хоче у хаті шафу-купе, камін; з ремонтом ти сама справляйся, ми тобі квартиру купили.
МИРОСЛАВА: Да, да
ТАТО: Капайте віск на яйця, я зараз принесу цибулині.
Тато виходить. Вони капають на яйця віск.
МИРОСЛАВА: Капець: голі стіни двох-кімнатної квартири! Краще б за мене прислали сюди верблюдів, а я б сиділа собі на пустельних полях у шелашах, їла куз-куз, вичавлювала сік з кактусів і грала на там-тамах.
ГОША: Тобі так сподобалося у Марокко?
МИРОСЛАВА: Ні, я ж хотіла у Європу. Однієї ночі таки залишилася у шалаші, зустріла хлопця, який не знав, ні дня, ні року, ні пори року, ні скільки йому років. Хотів зробити мене принцесою Сахари. Я сіла на верблюда і поїхала, а він за мною, і каже: «Блумен не залишить дівчину у пустелі, де твій палац?». Ой, я аж до Маракешу поїхала, там на площі дудками викликають зміїв, їдять слимаків.
ГОША: І ти їла?
МИРОСЛАВА: А шо?! Купила ще собі джелабу, турбан і ходила, як вони але фотографувала, і вони все одно ганялися за мною. Їхала в автобусі, лиш зайшла на вокзал, на мене налетіли чоловіки і кричать, хто куди їде, я сіла в автобус, сплю, чую, мене щось лапає, відкриваю очі, дивлюся, а їхні руки з усіх боків.
І ти ще хочеш?
МИРОСЛАВА: Потім я ще полетіла у Туреччину, чотири дні літак переносили. Мене взяла до себе християнка з Казахстану на святкування Курбан-байрам.
ГОША: Може вже час поступати у консу? Тобі треба писати нові твори, перший раз так дався, а тепер треба пахати.
МИРОСЛАВА: Я не зможу, як ти; краще у Європу, чи може оце поїхати у США вивчати там українознавство.
ГОША: За цими світом загубиш свій хрест і не зможеш пропасть перейти.
МИРОСЛАВА: Ми з батьками могли жити в Іспанії, але коли треба було подавати документи, я ходила у коляду… Мені здалося там треба багато брехати… як і у Києві. Тільки у цій хаті я можу бути сповна, тільки що тут робити?
ГОША: Я йду зварю суп.
Гоша виходить. Миря наспівує:
Чи можу я тобі вірити?
Хто я для тебе? Просто людина?
Така ж як і всі: грішна, земна, мунуча?
Чи думаєш ти, коли причиниш мені біль
– я буду того заслуговувати?
Чи часто ти лишатимеш мене і йтимеш до Бога?
Чи лишиш якось назавжди?
І подумаєш, що я в усьому винна,
бо я жінка.
Заходить Гоша
ГОША: Ти не купила приправи?!.
МИРОСЛАВА: Знаєш, що любити – це боліти?
ГОША: Да, це і є життя, йди за приправами.
МИРОСЛАВА: І знаєш, що реальність уже є. Ми наче будуємо її, але направду просто відтворюємо: так як ідемо у неї. Наша доля залежить від нас, але і вона вже є, і наше діло просто дозволити їй бути. Власне ми нічого не створюємо, просто вибираємо піти у реальність, чи так і залишитись у пошуках Бога.
ГОША: Я пішов сам по приправи.
Гоша виходить. Заходить тато
ТАТО: Миря, сьогодні треба йти на річку, а ти ще писанки не зробила.
МИРОСЛАВА: Холодний четвер цього року.
ТАТО: Нічого, Богородиця поможе, махом їж, дофарбовуйте з хлопцями галунки і бігом купатися.
МИРОСЛАВА: Ти бачив Гюго?
ТАТО: Валандає весь день по подвір’ю.
Миря виходить.
Сцена 7
Миря з Гюго на кухні
ГЮГО: Давай вже їхати звідси, і давай будемо жити у Києві. Ти там легко знайдеш роботу. Тут ти просто тікаєш від себе.
МИРОСЛАВА: Бути можна скрізь.
ГЮГО: Ти можеш поїхати в Австралію?
МИРОСЛАВА: Я навпроти була б – прогортала б світи. Вмикала сонце, направляла б вітрила, щоб тобі було видніше куди іти, щоб ми прийшли до Єрусалима.
Заходить баба з термосом, пательнею і яйцями. Лупить їх.
БАБА: Йди, принеси мені баняк. Я все забуваю запитати, а ви розписані?
Мовчання
Будете жити у Мириній квартирі у Києві?
Мовчання
Миря виходить за баняком і приносить його. Баба відкручує горловину термоса. Вибирає звідти билля трав і кладе у баняк. Миря виносить.
БАБА: У вас з такого варять чай?
ГЮГО: (з огидою) Ні.
БАБА: А де ти живеш?
ГЮГО:У Сіднеї.
БАБА: (лупити яйця) Уріж собі кусок хліба бери сало, буз, зараз злуплю тобі яйця, та дівка не їсть, видумує, що то мали бути пташки.
Миря заходить
БАБА: Той чупратий пішов до вуйка у ліс. Я йому казала, що там кілька зграй псів, вовки, ведмеді. Але він, видий, безстрашний. Ти, Гюша, напиши мені своє прізвище.
ГЮГО: (тихо) Навіщо їй?
МИРОСЛАВА: Буде молитися за тебе.
ГЮГО: Я сам за себе помолюся.
БАБА: Як хочеш, я пішла спати.
Баба йде. Довкола чути дзвіночки.
ГЮГО: Є м’ясо? Я хочу їсти!
МИРОСЛАВА: У Казахстані тобі, мабуть, було добре.
ГЮГО: Не дуже. Знаєш, на днях, моя казахська мама прилетіла до Австралії і зателефонувала мені вже, коли була у Сіднеї, попросилася пожити, у себе я не міг її прийняти, мої батьки приїжджали до мене, коли я жив в Астані, то я запитав у них, але тато відмовив. Вона хоче вчити казахську, та нею навіть у Казахстані не говорять…
МИРОСЛАВА: А де вона тепер?
ГЮГО: Не знаю, вона не бере слухавку.
В Україні краще, ніж Казахстані, наші діти будуть вчитися у Києві, а в університеті – в Камбері. Коли ми житимемо в Австралії, то повинні порівно все оплачувати. Мої батьки не будуть нам помагати.
МИРОСЛАВА: Я й не чекаю…Маю для тебе сюрприз, але не знаю, зараз тобі сказати, чи вже потім. (уважно дивиться на Гюго) Краще, мабуть, зараз. (пауза) Будемо стрибати з парашутом.
Мовчання
ГЮГО: Я маю запитати маму.
МИРОСЛАВА: То не будемо.
ГЮГО: Я зараз зателефоную запитаю.
МИРОСЛАВА: Не треба.
ГЮГО: Може вона і дозволить, я не знаю.
МИРОСЛАВА: Я домовилася ще за сплав, краще це зробимо.
ГЮГО: Як хочеш. Ти будеш жити зі мною у Києві, коли я буду там вчитися?
МИРОСЛАВА: Так
ГЮГО: (сміється). Що ти там будеш робити?
МИРОСЛАВА: Буду з тобою.
Заходить баба
БАБА: Йди принеси на завтра з морозили пару палок ковбаси. Але шо, ти як не їш м'ясо, ти будеш його нести? Йди ліпши принеси води, щоб я вже на рано мала, але ти ше відро упустиш у криницю. Йди ліпше у півницю, тушонку і перець дістань, але там у підвалі крута драбина, ти не зможеш злізти. Я йду сама. Тобі, дівко, не їдеш ніякий Київ, лиш би гроші дурної тратити. Нічо не хочеш робити. Скільки я того року казала помідори полити, і ніхто навіть пальцем не кінув, вони всохли, ви думаєте, я буду до вас гавкати по тисячу разів, а потім, сама робити?! Не будете мати, що їсти, будете, як пси сидіти голодні зимою. Я вам більше нічо не внесу. Ти ще може збираєшся до Австралії, мене хочете одну лишити, дідо помер (починає плакати).
Приходить тато.
ТАТО: Миря, до тебе дзвонили ріелтори, сказали, що у те житло повертається хазяїн і вони не можуть його здати. Ти, хлопче, краще сам їдь, на одного легше знайти. Але я нічо вам не можу казати, робіть, як знаєте.
БАБА: Гай на добраніч.
Баба виходить. Тато виходить.
ГЮГО: Якщо б ти одразу сказала, що ти не будеш зі мною, я б домовився у сім’ї жити. Я не їду туди сам. Ти обіцяла, що поїдеш також.
МИРОСЛАВА: Поїду… Лиш би дочекатися Гошу.
ГЮГО: Навіщо тобі Гоша?
МИРОСЛАВА: Бог знає, де він.
ГЮГО: Ми вранці їдемо.
МИРОСЛАВА: Завтра Великодня субота, ти ж приїхав сюди на Великдень.
ГЮГО: (дає їй книгу) Ти просила щось австралійське, я привіз.
МИРОСЛАВА: (бере, здивовано) Кук?
ГЮГО: Таааак! Пам’ятаєш, ти казала, що хлопець і дівчина мають радитися, у мене є одна проблема, мою композицію купило агентство, але вони її не випускають. А зараз у мене хоче її купити інше агентство, яке б випускало. Мій музичний агент каже, що я не маю права, але тут я можу заробити реальні гроші і її видадуть.
МИРОСЛАВА: Як ти можеш продати уже продане?
ГЮГО: Я радий, що ти є у мене, мені часто треба з кимось радитися…
Гюго обіймає її. І пробує розстебнути замочок.
МИРОСЛАВА: (пручається) Гюго… Ти може ще шукаєш своїх десять дівчат…
ГЮГО: Дев’ять.
МИРОСЛАВА: Я ні.
ГЮГО: Що ти не будеш боротися?
МИРОСЛАВА: Ні.
ГЮГО: Я хочу плакати
МИРОСЛАВА: Скільки ми будемо разом?
ГЮГО: Не знаю, може два місяці, два роки…
МИРОСЛАВА: Скільки у тебе було напарниць?
ГЮГО: Багато.
МИРОСЛАВА: Які?
ГЮГО: Коли я жив в Індії у воєнному поселенні, вона була старша, дочка воєнного. Вона досі неодружена. Потім я зустрічався з одруженою, вона не носила перстень, раз її чоловік нас застав. З казашкою зустрічався, коли був у Казакстані, з росіянкою, коли жив у Пітері. І з бразилійкою у Бразилії. Я їх скоро всіх лишав.
МИРОСЛАВА: Я вже сама проголодалася.
ГЮГО: (сміється) З’їж Кука. У мене є ще одна проблема, я зі своїми друзями, зараз шукаю місце, де провести езотеричний фестиваль. Європа ще такого не бачила.
МИРОСЛАВА: Можна тут.
ГЮГО: (цілує її) Чудово, моя маленька. (Обіймає її) А у тебе навіть хлопця не було, сидиш у закомплексованій комірці у своїй голові.
МИРОСЛАВА: Просто я не йду у страх.
ГЮГО: Так не йди.
Пробує її роздягнути. Вона пручається
МИРОСЛАВА: Коли ми були у церкві, ти сказав, що до весілля нічого не буде.
ГЮГО: Ти хочеш, щоб ми прямо зараз розписалися.
МИРОСЛАВА: Мені це не треба.
ГЮГО: Повінчалися?
Мовчання
ГЮГО: Я буду вінчатися у церкві Павла у Лондоні, за заслуги мого батька на війні.
МИРОСЛАВА: Він ж атеїст.
ГЮГО: Я не хочу з тобою його обговорювати.
МИРОСЛАВА: Я вінчатимуся у своєму селі.
ГЮГО: Коли ти вилізиш з села?
Чути шум.
МИРОСЛАВА: О, може це мама приїхала, чи Гоша прийшов.
ГЮГО: Що з тебе візьмеш крім аналізів.
Заходить баба
БАБА: Там, щось у ворота б’ється, ану йди, хлопче, подивися. Може той Гріша приволочився, чи його вже принесли.
ГЮГО: Темно там.
БАБА: Як собі знаєте
Баба виходить
Сцена 8
Мама, тато, сервірують стіл, накладають страви.
ТАТО: Цей Гюго – хворий.
МАМА: У нього добре розвинена чоловіча і жіноча природа.
ТАТО: Діти можуть бути з відхиленнями.
МАМА: Вони самі ще діти. Поїде в Австралію, а там розбереться.
Заходить Миря. Дивиться у тарілки.
МИРОСЛАВА: Доставте ще хліба, Гюго мені вже казав, що у хорошої господині тарілки завжди повні.
ТАТО: Ти виділа його руки, він у світі нічого не робив!
МАМА: Він поможе тобі поступити в Австралію?
МИРОСЛАВА: Я піду шукати Гошу, це не діло.
ТАТО: Він, дивний, міг і піти до когось додому і бути там.
МИРОСЛАВА: Піду у ліс подивлюся, де він.
ТАТО: Мире, ти довго готувалася до сповіді, постила, молилася, ти маєш сьогодні причаститися.
Мовчання
МАМА: Де ви будете спати?
МИРОСЛАВА: Гюго казав, якби ми були в його батьків, то спали б разом.
МАМА: Но а як же! Можете спати на нашому з татом ліжку.
МИРОСЛАВА: Ми будемо спати на моєму.
ТАТО: Мире, ти причащалася за великий піст?
МИРОСЛАВА: Сьогодні піду сповідатися і причащатися.
ТАТО: Бачу, село тебе повертає до себе, ти у Києві наче між чортами жила. Звертаєш увагу на якісь знаки, надписи всякі, що кажуть прохожі, сни – так здуріти можна.
МИРОСЛАВА: До мене все говорить, але його складно розгадати.
ТАТО: У тебе є внутрішній голос, не треба нічого розгадувати.
МИРОСЛАВА: Якось тут вже душно.
МАМА: То вийди на вулицю.
МИРОСЛАВА: Не хочу.
ТАТО: Нічого такого над нема, просто пам’ятай про жертву Христа.
МИРОСЛАВА: Що там з ковбасою, вже збудили?
МАМА: Треба йти дивитися, чи вона не згоріла. Ходи, чоловіче, поможеш мені вибрати.
Батьки виходять. Гюго заходить і сідає. Миря доставляє їжу у тарілки і наспівує:
Було у вдови дві дочки
Було в вдови дві дочки
Обидві як зірочки
Старша меншу питає
Старша меншу питає
Кого вона кохає
А меншая відмовля
А меншая відмовля
Що кохає Василя
Ходьом сестро до броду
Ходьом сестро до броду
Подивимось у воду
Подивимось у воду
Подивимось у воду
Котра краща на вроду
Сестри до броду прийшли
Сестри до броду прийшли
Та на кладочку зійшли
Старша меншу попхнула
Старша меншу попхнула
Та й на море гукнула
Пливи сестро потопай
Пливи сестро потопай
Про кохання забувай
ГЮГО: Навіщо тобі те причастя, тільки подумати: пити кров Ісуса і їсти його тіло. Що ти так не можеш бути з Богом.
МИРОСЛАВА: Коли ти визнаєш гріх, у тебе з’являється шанс.
ГЮГО: Чим же ти так нагрішила?
Мовчання
МИРОСЛАВА: Ця пісня правдива, це було у нашому селі.
ГЮГО: Не переживай: та сестра, що потонула – жива, сама вода – це життя.
Миря дивитися уважно. Гюго спостерігає за нею.
ГЮГО: Дивися, дивися у це… Не давай йому забирати тебе… Дозволь йому на повну бути у собі. Ось так.
МИРОСЛАВА: Щось демонічне.
ГЮГО: Просто темне, а ти відкривай. Це те, що вічно дає життя? Це любов – просто дозволяй їй на повну бути, не дозуй. (пауза) У вас, християн, є кущ, який горить і не згорає, три отрока у печі. Та дівчина, що потонула – це життя, а та, що штовхнула – це смерть.
МИРОСЛАВА: Мене болить та, яка штовхнула
ГЮГО: Ні, Іуда не болить, а Христос болить, Моцарт болить.
МИРОСЛАВА: Але Хреста Іуда теж болить.
ГЮГО: Христа – так, не менше, як той, хто поруч висів. Але так як ти не говорив про першу сестру, то нема і другої. Без Моцарта нема і Сальєрі.
Мовчання
МИРОСЛАВА: Виходить це гординя. Навіть на сповіді, я не визнаю всіх своїх гріхів.
ГЮГО: Ти сама собі, і суддя, і адвокат… На початку, якщо хочеш позбутися своїх гріхів – викинь свій вселенський розум.
МИРОСЛАВА: (видихає) Я вже більше не можу навіть тут бути.
ГЮГО: Ти і не є. Ти весь час тікаєш у свою гниль, яка вже і тобі самій смердить.
МИРОСЛАВА: Я йду знайду Гошу.
Миря одягається виходить і наспівує:
Прийде ще час коли затужиш ти за мною,
Прийде ще час, коли згадаєш наші дні,
Може тоді любов ти зрозумієш мою,
і може за ту любов вдячний будеш мені.
Заходить тато
ТАТО: Де Миря?
ГЮГО: Пішла шукати Гошу.
ТАТО:Вже який рік, цілий сорокаденний піст постить. І через якого чудака знову не може причаститися… Ми збираємося на цвинтар, до нашої дочки, покласти свічку. Пішли з нами.
