[1] Коан міманса – «коан» коротка оповідь, питання,  діалог, зазвичай не має логічної обґрунтування, найчастіше зміст має алогизми та парадокса, доступне скоріш індивідуальному розумінню; «міманса» це філософська школа Др. Індії, що признає реальним зовнішній світ і відрікає роль Бога у створенні цього світу. «Міманса» вважає, що світ вічний, цілісний, незмінний, хаотичний, хоча окремі його частини можуть створюватись та зникати.  Денис Дикий

«Третій мозок»

п’єса – коан міманса[1]

 

«Перед тим, як вийти у світ, дитині надають можливість обирати країну, місто, національність або релігію. Єдина заборона – не можна обирати батьків. І після народження дитина росте, ненавидить світ, ненавидить країну та свою улюблену роботу»

 

 

Дійові особи:

Дія друга – Ніка Артемівна

Півні – Герман Платонович

Кашельок – Миколай Стефанович

Софійка – Міла

 

 

Дія перша.

Сад. Квітучий едем. Царська утопія. Казкове життя бізнесмена. (великі дивовижні рослини, угорі, там де небо,- озеро, а далі - безмежність)

 

 

Півні. Борг живе!

Дія друга. Що?

Півні. (польський манер) Борг живе! А промтіль не казать забороніли. Йшма не вижодить, колі так щастє нужне.

Дія друга. Ти якийсь дивний?! Інколи, я розумію, що ти кажеш, а зараз, як і учора, і позавчора, не второпаю – про що ти?

Півні. Ну як ті мене нє понимаешь? Ті девушька , аж у тебе есть мозг, а живёт борг і не умрет нікогда. Мне, лічно, все одно, хай собі жівет, я от него нє умру.

Дія друга. Когда ты говоришь быстро, я не успеваю тебя понимать, ты хочешь сказать, что Бог – есть? Да, ты прав, и библия говорит, что Он есть. Мне же лично всё равно, пусть живёт себе, я от него не умру.

Півні. Ньет, нэт. Ти меня ні поняль, есть БОРГ.

Дія друга. Ти винен комусь? Чому ти мені раніше цього не казав? Який борг? Півні, ти зовсім з глузду з’їхав від такої краси! Заспокойся, дихай. Дихай життям! А зараз прийде Софія і все буде добре. Я зрозуміла, ти казав про борг. Він живе?! Так?!

Півні. Так. (Д.Д. та П. зависли, як примара з’являється дівчинка)

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Дія друга. Так.

Софійка. (розмовляє з голубом) …а я кажу, що це не можливо. Дідусь пожартував, він навряд захоче позбутися мене, ну ти що, не розумієш? Він просто втомився і наговорив дурниць. Не переймайся, краще поклич Софію, нарешті буде вечеря.

Півні. Так.

Дія друга. Так.

Софійка. Так, так. А ви , блазні фінансові, подуріли зовсім? Ви чого? Я не розумію, а може я так теж хочу.

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Софійка. Так, так. Я вже все зрозуміла, вибачте, я більше не буду вас кривдити. Ну, справді, я не жартую, навіть, пальці не схрестила. Ну, чого ви. Гей, отямтесь! Мені не смішно. Припиніть! Вибачте, будь ласка! Не робіть так більше, я вас благаю, мені страшно. Я нічого вам не винна, я нічого не брала. Ну все, ви мене... (страшенним голосом) Ах, ви суки кляті, вбити мене закортілось, два чорти проти трьох, не вийде! (пауза) Криза – це моя інстанція, тож я її в будь якому випадку  торкаюсь. (С. сміється) то ви пожартували? Ах, молодці, от клоуни добрячі, а я справді повірила. Подумала, що вам дід приказав мене, ну, того – порішити. А ви молодці, дотепні.

Півні. Так.      

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Дія друга. Так.

Софійка. О, ні. Діду, дідусю!... (убігає)

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Дія друга. Так.

Півні. Та це взагалі не важливо, я це згадав, бо у мене є мозок. Хочу жити?! А ти що хочеш?

Дія друга. Я не знаю, в мене ніхто не питає.

Півні. Дія Друга, я тільки-що у тебе запитав: що ти хочеш?

Дія друга. На день народження?!

Півні.  Ні, дурепо.

Дія друга. На новий мозок?

Півні. Ні.

Дія друга. Я не розумію, Півні!

Півні. я питаю, Діє Друга, що ти хочеш від мене на день щастя?

Дія друга. цікаво, Софійка про нас не забула?

Півні. Щось давненько її не бачив.

Дія друга. я також. Пом’ятаю в останнє бачились коли зустрілись.

Півні. То це була вона?

Дія друга. Мабуть.

Півні. Я гадав, Софійка інакша.

Дія друга. Ти це просто гадав.

Півні. А як ти можеш довести, що то була вона? що тоді саме вона була, як ти знаєш, що ти пом’ятаєш її? 

Дія друга. Ну, я об цім не думала, але ж це була вона, я в цьому впевнена. Я пом’ятаю саме її.

Півні. Доведи!

Дія друга. По-перше, її одяг… це її одяг, бо так зараз уже ні хто не вдягається, окрім Софії. 

Півні. Зовні, але нам важлива середина Софії.

Дія друга. Нажаль, але я так глибоко не дивлюсь.

Півні. Проте?...

Дія друга. Проте, у середину у мене не було можливості зазирнути.

Півні. О пресвята мучениця Петрів, що ти таке кажеш? Як можна було подивитись Софійці у середину?

Дія друга. Ну, через очі, наприклад!

Півні. Ти ж дивилась у третій мозок.

Дія друга. Але ж він знаходиться біля самісінького ока.

Півні. Третього?

Дія друга. Звісно, третього, а як інакше?

Півні. То, що ти побачила?

Дія друга. Я не пом’ятаю.

Півні. От бачиш, сама кажеш, що ти її не пом’ятаєш.

Дія друга. Ні, я не пом’ятаю, що у неї в середині, хоча я можу припустити, що там… … ні, там її нема, вона існує зовні, завдяки азотному слою та невичерпаній енергії. Тож, у середині вона не існує, вона існує зовні. 

Півні. А третій мозок?

Дія друга. Так, він у середині. Тоді як око зовні. Тож воно має бути переходом до її середини, відповідно доказів Сократа (якого не існувало, бо він сам про це не знав) вона є зовні від існування середини, отже, я бачила її, і пригадую, що я пом’ятаю саме Софію зовні. 

Півні. Ти як справжня богиня перемоги. Навіть, страшно уявити, яким ти стражданням піддаєш свій мозок, якщо так переконливо віриш у те, що кажеш.

Дія друга. На відміну від Сократа я знаю, що я існую, моє буття можна довести на прикладі Софії. Її молекулярна структура дуже схожа з моєю, бо перш за все – вона дівчина. У неї є третій мозок, то ж і у мене він також є. Якщо він у неї існує? Зрештою, декількох алгоритмів моя мембрана є азонова площина у полоні невичерпній енергії.  

Півні. А якщо дивитися з іншого боку, Софія лише марево у твоїй енергії, її не існує, вона є твоїм третім мозком, згідно декількох алгоритмів, вона проекція твоєї свідомості? Вона не існує, бо ти не Сократ.

Дія друга. Так, згодна.

Півні. Так. (знову зависли)

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Софійка. (прибігла) Ось бачиш, діду, що вони роблять. А я і кажу, зовсім подуріли. Бачити і вірити, це різні речі. Я бачу, а ти - віриш. Де ти є?! Діду! Ходи сюди! (перекривлює П. та Д.Д.) Так. Так. Дід зараз пришкандибає і врятує вас від лиха вашого. Не хочете по-доброму, буде по-поганому. Аби замовкли назавжди, а хочете, я на вас й ще Мілу натравлю. Мг. Вона останнім часом дуже скажена, відлупцює по саме не схочу, або може і врятує. Я все їй розповім! От подивіться! Останній раз попереджаю! Припиніть! (страшним голосом) Що б ви провались, виродки грошкові. (Д.Д. та П. провалились) йой, що я таке наказала? Грошові чи іграшкові, сама не зрозуміла. Гей! Ви де? Півні! Дія друга! Діду, шукай їх, поки не втекли без мене! Півні мені потрібен будь за все.

Охорона! Від лиха до щастя! Уперед! (казкові рослини починають рухатись, С. бурчить) Іще трішки, і все свято б зіпсували. Діду, якщо ти їх знайдеш, я тобі дам горіхи. І що? Ти їх все одно мені віддаси. Я люблю горіхи.

О! Знайшла! Що це таке? (подивилась щось та кинула) Хтось бачить Півні? Охорона, джерело не пити! Вам не потрібно!, тупа інтуїція самозабезпечення. Знайти і привести до мене. І не так, як минулого разу. Втомилась вже робити ваші справи.

Про що я? А, горіхи, я їх обожнюю, особливо грецькі, вони такі розумні. Слоненята мої, ви такі гарні, такі великі. Я теж росту. Як і ви. Незабаром буду дуже велика і розумна. Що ви мене кривите? Ні - не за баром, а скоро, я маю на увазі. А от півні завжди кажуть, що ви не можете бути моїми слоненятами. За це ми його і накажемо. Самі обрали собі долю.

(прилетів голуб) Що? Нічого не видно? Мов у землю провалились! Як це без мене піти? Не уявляю. Краще, щоб померли? Ні? Добре. Лети до Міли, кажи, нехай збереться. Прийшов час попрацювати.

Хоча ні… їсти хочу. (з’їла голуба)

 

 

Дія друга.

Україна. Наші дні. Офіс.

 

 

Ніка Артемівна. Ось, дивись, як смішно звучить: «Дія друга»!

Герман Платонович. (зосереджений) Ну, що?

Ніка Артемівна. Германе, ну як ти не розумієш, ти ж такий розумний, кмітливий, багато читаєш. Дія друга.

Герман Платонович. Так, наша мова не просто красива, а просто прекрасна. Якщо б не вимагали умови, я не ламав би язика.

Ніка Артемівна. Ну, слухай. (велично) Дія друга.

Герман Платонович. (іронічно) Ніко Артемівна, не відволікайте своїм безглуздим базіканням великого мозку уся Русі – Германа Платоновича, бо йому треба до завтра закінчити план побудови цієї ж самої Русі.

Ніка Артемівна. Жартівник. У тебе навіть ім’я дивовижне. Чому ти мені відмовляєш?

Герман Платонович. ти вважаєш?

Ніка Артемівна. 2 місяці.

Герман Платонович. ти рахуєш. Буде і третій, та потім і ще один – третій.

Ніка Артемівна. (жалібно) Але чому? Я погано виглядаю? У мене за маленькі груди…?

Герман Платонович. Гарні у тебе груди, собі хочу такі ж, над ліжком причепити. А як би був жінкою, то обов’язково такі собі зробив.

Ніка Артемівна. Але навіщо, тобі бути жінкою? Вони завжди забагато хочуть, вони не вміють читати чужі думки, та,  взагалі, багато хочуть.

Герман Платонович. Ти повторюєшся.

Ніка Артемівна. А ти не звертаєш на мене увагу.

Герман Платонович. Хочеш, щоб я звернув на тебе увагу?

Ніка Артемівна. Так.

Герман Платонович.  Тож, тоді слухай. Не підходь перша, бо ти хочеш все і одразу. Не сиди на моєму столі, бо у тебе, дійсно красиві груди. І на додаток: я не заводжу стосунки на роботі.

Ніка Артемівна. Тобі справді подобаються мої груди?

Герман Платонович. І не підходь ззаду!

Ніка Артемівна. Германе, ну чому ти така тварюка, мов я альпініст і ніколи (еротично) не зможу подолати Твій Еверест.

Герман Платонович. Зараз прийде Твій Кашельок, і подолає твій кошельок.

Ніка Артемівна. Я так і знала, що ти рано чи пізно підхватиш мою ідею, до речі, вона дуже містка і можна над нею попрацювати, до того ж обідня перерва закінчиться за п'ятнадцять хвилин. Дія друга. Кашельок поїхав у справах.

Герман Платонович. Добре. Вмовила. Я допоможу твоїм флюїдам, якщо ти допоможеш моїм…

Ніка Артемівна. але, пам’ятай, це може бути небезпечно для тебе.

Герман Платонович. Річ не у сексі. Життя – ось що головне. Ти коли-небудь замислювалась над собою?

Ніка Артемівна. Ти маєш рацію, (еротично) мій рятівник небезпеки. Я давно вже не гидка шльондра, сьогодні я стану богинею перемоги.    

Герман Платонович. Облиш.

Ніка Артемівна. (видохнувши) Каву робити?

Герман Платонович. Так.

Ніка Артемівна. Замислювалась над собою…

Герман Платонович. Так.

Ніка Артемівна. Так?

Герман Платонович. Так…

Ніка Артемівна. Так. І що?

Герман Платонович. Я маю на увазі не зовнішність, а світ. Що поверх тебе, ну, як би мовити,- над тобою.

Ніка Артемівна. А, я зрозуміла, це з розділу «дія друга»?

Герман Платонович. Так.

Ніка Артемівна. Ну що тобі сказати? Він існує. Без мене, чи зі мною. Він творить дива до яких мені не має справи. Ось, наприклад: Миколай Стефанович – це мій світ, але він на мені, як ти кажеш: над собою. Він начальник, людина, муж, тато, Християнин… і все. Це його світ, навіщо він мені потрібний, коли він «надомною». (пауза) Мені, навіть, страшно уявити, як прибіжить його скажена жінка і почне істерики. Прибіжать його діти і будуть казати, що я розбила їх сім’ю, коли вони  вже дорослі і живуть в іншій країні, або прискаче його церква і відслужить мені мораль про життя. Навіщо? (пауза) Але з іншого боку від його кошельку залежить і мій кошельок. Якщо у  неділю він піде до церкви та йому простять усі його гріхи, якщо жінка випере й нагладить його сорочку та дітей покажуть по телебаченню, то він буде у гарному стані, здоровій формі і з посмішкою підписуватиме мільйонні контракти. З цього боку маю купу роботи, яку треба виконати за п'ятнадцять хвилин і зробити каву. А це робить мене нещасливою, бо не вистачає часу на стосунки.    

Герман Платонович. Як не подивись, з усіх боків погано.

Ніка Артемівна. Так, але я так люблю, коли він зверху.  

Герман Платонович. Але ж від його контрактів залежить і твоя зовнішність, стосунки. Це ж як дія друга!

Ніка Артемівна. (сміється) Так. Так. Дія друга. Зворотна сторона медалі. Ну, з іншого боку, він, як друг, дає мені відпустку та сам намагається мене зґвалтувати.

Герман Платонович. (пауза) Дія друга завжди цікавіша, розгорається новий сюжет, щось стає зрозумілим. З’являється бажання дивитися далі.

Ніка Артемівна. А кашельок?

Герман Платонович. Що?

Ніка Артемівна. Кашельок від цього не стає більше, не стає більше чоловіків, та - кашель ок Миколая Стефановича, не пройде без ліків та дорогих операцій. 

Герман Платонович. Це зовні.

Ніка Артемівна. ні. Це у середині.

Герман Платонович. Та його кашель все ж таки виходить зовні.

Ніка Артемівна. Я бачу тебе дуже вразило.

Герман Платонович. Так, а інакше, навіщо повинна бути культура.

Ніка Артемівна. Обіцяй, що не підеш більше на цю кляту виставу.

Герман Платонович. але воно ж так і є. Навіщо кашельок, якщо його не витрачати?

Ніка Артемівна. Кашельок це як третій мозок? Він врятує тебе від сексу, від хвороби, від червоного світлофора?

Герман Платонович. ні. Він врятує мене від спокою.

Ніка Артемівна. Це помітно. (придивляється на очі) Бідний, ти коли в останнє спав?

Герман Платонович. З жінкою?

Ніка Артемівна. Та ні, дурнику. Просто спав. (дає таблетку і воду)

Герман Платонович. Я не знаю. Останнім часом… (запиває т.)

Ніка Артемівна. Германе, я подзвоню твоїй мамі, якщо ти сьогодні добре не відпочинеш.

Герман Платонович. Я не можу. Не можу себе змусити, мені постійно сняться жахи, цей соціум… робота… діти…

Ніка Артемівна. (сумно) Я гадала, що ми гарно потрахаємось, і ти забудеш про свою дурню. Скільки можна? Ти через неї зовсім свій «третій мозок» загубив. Піди погуляй, випий пива, та забудь… Нічого не повернути.

Герман Платонович. Я не сплю не через це. В мене просто жахи, і вони не як не пов’язані з нею.

Ніка Артемівна. Вибач, сонечко. Хоч я і «дія друга», і навряд ти мене послухаєш, не ганьби себе. Ти кльовий спеціаліст і, до того ж, цікава людина, кожна дівка тебе хоче, у тебе все є, але далі тобі так не можна жити. Не можна винити себе у тому, що сонце сідає…   

Герман Платонович. Бла, бла. Ніко Артемівна!

Ніка Артемівна. Все, все. Я мовчу.

Герман Платонович. (пауза) Я хочу більшого.

Ніка Артемівна. Ти не луснеш? (пішла)

Герман Платонович. Я почав займатися медитацією... Я вірю. Я бачив її.

Ніка Артемівна. (здалеку) Вона просто Зірка, яка все життя від тебе далеко, хоч і добре світить.

Герман Платонович. отож. (сумно) Вона дізнається про мене і я знову зможу спати. Можливо, навіть, вічно. А все ж таки, що над нами? Тільки зорі, любов, смерть…

Ніка Артемівна. (прийшла) так. Усе. Пішли.

Герман Платонович. Куди?

Ніка Артемівна. На вулицю, дихати свіжим, чистим київським повітрям, кондиціонер - це не діло. Гера, я сказала - на вулицю, а не до роботи.

Герман Платонович. Але ж ми не у Києві.

Ніка Артемівна. Та все одно.

Герман Платонович. Ти права, Київ може бути будь де.

Ніка Артемівна. Ніка Артемівна завжди права, бо що? Правильно, вона Дія Друга, і вона, також, жінка.

 

 

Вони одягають костюми Дії Другої та Півні.

Сад. Квітучий едем. Царська утопія. Казкове життя бізнесмена. (великі дивовижні рослини, угорі – там де небо: озеро, а далі - безмежність)

 

 

Півні. Яка гидка погода.

Дія друга. Це неможливо. (вони заблукали, П. погано)

Півні. Не має нічого неможливого.

Дія друга. Я тобі не вірю. Дихай.

Півні. Дихаю, але…

Дія друга. (пауза) Що з тобою, Півні?

Півні. Мені не вистачає повітря.

Дія друга. Мінздрав попереджав, треба заощаджувати. Тоді відсотки можна пустити на простір.

Півні. я не бачу.

Дія друга. навіщо, у тебе є суперсила, ти чуєш ультразвук.

Півні. ні. Не чую.

Дія друга. Зачекай, зараз все буде. (шукає) Де ж це невиправне дівчисько? (помічає джерело) На, пий, це тобі допоможе. Добре, коли є багаті запаси святої води. Пий. Ми можемо собі дозволити таку розкіш. Головне, нічого не кажи кашельку.

Півні. Що ти кажеш?

Дія друга. (здивовано) мх, швидко? А здалося - Проста вода. Кажу, ніколи не кажи про це кашельку.

Півні. якось тривожно.

Дія друга. Мені також здається, що ми спимо, і ніяк не можемо прокинутись.

Півні. Так, так. Я саме це і відчуваю. Ти Софію не бачиш?

Дія друга. Бачила, коли побачились з нею уперше.

Півні. Ні. Зараз.

Дія друга. Зараз - ні.

Півні. Зараза. Що робити? Знову чекати?

Дія друга. Ні, зараз. Будемо шукати, головне не зупинятися. бо хто шукає і не знаходить, той просто не там шукає.

Півні. Ти пам’ятаєш її?

Дія друга. таке не можливо забути.

Півні. Що ж? це добре, бо я відчуваю небезпеку.

Дія друга. Ти відчуваєш? Дивись, яке тут повітря? Сонце? Настрій? Але відчувати небезпеку ти не можеш.

Півні. Добре. Бо я гадав, що вона існує.

Дія друга. Мій старий друже, запам’ятай, поки я поруч ніяка небезпека не існує.

Півні. А ти її бачила?

Дія друга. Кого?

Півні. Небезпеку.

Дія друга. Як і Софію?

Півні. Так.

Дія друга. Ні. відчувала, що вона є. Це знаєш, як дивитися на третій мозок. Усі кажуть, що він існує.

Півні. А ти його бачила?

Дія друга. Тільки один раз, коли познайомилась з Софійкою. Ти віриш у його існування?

Півні. Не знаю.

Дія друга. Чого?

Півні. Я його не знаю, тож не вірю. А печерські замки бачив, тож у них вірю.

Дія друга. ти віриш очам, але вони не мозок. Та інколи, вони тебе обманюють. Ти бачиш одне, а насправді - там зовсім інше. Це як дивитися на літери, а вони - говорять слово. Дивишся на два слова, а вони - кажуть речення.  Дивишся на сонце, а воно - зірка.

Півні. З тобою таке раніш траплялось?

Дія друга. ні. Це як «дія друга» або кашельок. З одного боку, це відносно рухів твого друга, ось, наприклад, навіть тебе. Ти рухаєшся, тож «дія друга». З іншого - друга дія. Це все залежить від того, як дивитися на речі, прямо або з відношенням. А кашельок це може буди гаманець по-нашому, або пом’якшена форма кашлю, до речі, так кажуть на Русі.

Півні. Мене вчили казати у русі.

Дія друга. Так, у русі, а то на Русі. Це як Київська Русь.

Півні. А Півні?

Дія друга. Поміркуй сам. Ось дивись, я щось знайшла.

Півні. Що це?

Дія друга. не знаю, треба у когось запитати.

Півні. Але у кого? (подивився по сторонах)

Дія друга. Логічно.

Півні. То давай запитаємо у тебе. Ти все знаєш.

Дія друга. О ні, такі секретні технології мені не по зубах.

Півні. Тільки не їж. Воно може бути отруєним.

Дія друга. Слухай, воно щось говорить. (підносить до вуха)

Півні. Облиш. Пішли далі. Уже і сонце сідає. Можливо її треба покликати…

Дія друга. (кричить) Софійка, мать твою! Ааа! Воно хоче мене з’їсти. Врятуй мене.

Півні. Ти ж казала, що тут безпечно.

Дія друга. Боляче, а! о! допоможи благаю!

Півні. (біга з сторони в сторону) Що ж мені робити?

Дія друга. Вбий його!

Півні. Ти казала тут не можна застосовувати силу!

Дія друга. Все одно, що я казала! Мені боляче! (Д.Д. зникає)

Півні. Може це Софійка!? (пауза) Огоу, ти де? Дія друга! Пожартувала і досить!  От, чорт. (пауза) Така маленька країна, а такі великі дива. Де ж ця штуковина? Я нічого не розумію. Як це? Що я накоїв? (істерика) не розумію. Не хочу розуміти! Тихо! Мати – курча  моє. Рятуйте! Агов! Люди добрі! Створіння! Істоти буття! (конвульсія, або будь-який жах, до речі Софійка з’являється у різних кутках та пожимає плечима і сміється) (на польський манер, робить захисне коло) Батька наш дім, що дарує щастя. Відпусти від болю, від серця. Сонце світи вічно, бо енергія вистащить. Прости борг мне как прощаєш, пам’ятаєш, не забуваєш  та прощаєш. Не ганьби душу зверську, колі півні на горе буду спочинеш.  Твоя воля, чисто слове, на веру мнє і славу. Аміл. Батька наш дім, що дарує щастя. Відпусти від болю, від серця. Сонце світи вічно, бо енергія вистащить. Прости борг мне как прощаєш, пам’ятаєш, не забуваєш  та прощаєш. Не ганьби душу зверську, колі півні на горе буду спочинеш.  Твоя воля, чисто слове, на веру мнє і славу. Аміл. Батька наш дім, що дарує щастя. Відпусти від болю, від серця. Сонце світи вічно, бо енергія вистащить. Прости борг мне как прощаєш, пам’ятаєш, не забуваєш  та прощаєш. Не ганьби душу зверську, колі півні на горе буду спочинеш.  Твоя воля, чисто слове, на веру мнє і славу. Аміл. Дай вистачить мені сил дізнатися правди твоєї.    

Дія друга. (періодично з’являється і зникає, повторюючи фразу) Тобі подобаються мої груди? (знімає вбрання до пояса)

Півні. Ні! Ні! Ні! Ні!

Дія друга. Так! Так! Так! Так!

Півні. Ні! Чорт забирай!

Дія друга. Так! Так!

Півні. Я тебе не хочу!

Софійка. Ти мене не бачиш!

 

 

Друга дія.

Сад. Квітучий едем. Царська утопія. Казкове життя бізнесмена. (великі дивовижні рослини, угорі – там де небо: озеро, а далі - безмежність) (Д.Д. та П. лежать непритомні на землі)

 

 

Кашельок. (інколи кашляє) Вам не подобається моє повітря? (пауза) Вам не спадає на думку сказати мені «дякую», навіть, випадковість завжди так каже. Коли шукаєш, обов’язково знаходиш, а я був недалеко. Так. Врятувати, це не слово мовити. Дивись на них, мов дідька лисого піймали. (пауза) Працювати не хочуть, робити не хочуть, думати не хочуть. Нічого не хочуть. (звертається до Півні) Сила є, а розуму не вистачає тією силою користуватись. Хотів би врятувати ту скажену, та ні. А чого ні? До того ж і ні. Отак, мабуть і хотів.   

От ви дивні, подивлюся на вас. а чого ж? такі самі, нічим ні кращі.

Де Софію, лялечку мою, загубив? А хто її, в біса, поробить. Добре все ж таки було. Вона гарна, усе завжди знає, підказує, але ж що з цього? Була – не користувався. Нема – плачу, бо схаменувся, а тепер не бачу. От що цікаво, все траплялось як вона захоче, інколи, здається сам все придумав, а насправді, вона. До речі, вона у мене третя...  

Прокидайтесь! Чого тягнути вола за рога. Гей! Ви чого, любі мої? Зовсім подуріли? Еге ж. (прокидаються) Позіхнули на велике? Хочете знайти правду? Та, у біса такого, не вийде?

Ласкаво просимо до нашого пекла!

Півні. Що, вже?

Кашельок. А як ви хотіли? Поїзд далі не їде. Звільніть будь - ласка вагони. Що б знайти щось дивовижне, треба позбавитися гіршого, що у вас може бути! Аха-ха!

Півні. Ви глузуєте з нас?

Кашельок. О, ні. Я насміхаюсь.

Дія друга. Хто ви?

Кашельок. Я? а хто я? Вирішуйте самі! Старий, змучений дід. Отець дива і невигартованої сили. Сліпець буття. Порок Софії. Батько сьоми днів. Незначна пропорція ідеалів, здобутих на вигадці часу. Провідник у вимірі гадки, або суцільна інформація, позбута правди. Я ніхто. Як і ви.   

Півні. де ми є?

Кашельок. Десь, де вас більше не має. бачу, з першого разу не розумієте. Добряче вас перекрутило. Ну, якщо ви так просите, я відповім на це запитання. Чули коли не-будь про Ельдорадо? Про рай на землі? Про квітучий Едем? Казкове життя бізнесмена, хоча не таке ж воно і казкове, але… Ви знаходитесь саме тут. Це новий вимір казки, це ваші роздуми, або фантазійні жахи. Це нереальна думка, закута у просторі. (велично) Називайте цей храм – Міліастер[1], або просто Міла. (поетично) Це ваш, якби мовити, третій мозок. Це ваш потаємний сенс. Дім. Притулок. Порятунок. Дрібничка ока. Дрібничка часу. Мелодія, яка веде через усе життя. Веде, мов Зірка, яка далеко, але добре та безкорисно світить. І, на кінець, (злісно) Це ваша Софія.  

Півні. то Софійка, це і є Міла?

Кашельок. ні. (зачаровано) Міла – це загальна думка, а (різко)  Софія – конкретна, дійова одиниця. Софія – трете око, Міла – третій мозок.

Дія друга. Ми загубились.

Кашельок. Розумію. Таке буває. Здається, що ти знаєш що робити, а чогось не робиш. Хочеш знайти правильну відповідь, та все одно забуваєшся у роздумах.

ось що хочу сказати, не звертайте уваги, бо - Навіщо? Нехай буде так, як хоче вона. Ви йдіть собі, шукайте свого говно, тю ти, Годо. Все одно з цього діла не буде. (пауза) Добрішими вам не бути.

І закінчите, як усі. Тим паче, що мені пора, а тут такі створіння мешкають, що вам і на думку не спаде. Вони і насниться вам не могли. Ви головне не бійтесь, нічого боятись. А про молитву забудьте. Думайте про щось гарне, добре і світле, про смерть, наприклад. Час спливає. Все йде проти вас.     

Півні. А Софія прийде?

Кашельок. (сумно) її мати наказала.

Цим джерелом не користуйтесь більше, ніхто не знає його властивостей та якось не виходило, навіть, дізнатись. Але, може, у вас вийде?

Дія друга. Що сталось?

Кашельок. Кому, як не вам це знати. (пішов)

Півні. Зачекайте! Допоможіть нам!

Кашельок. Ніхто вам не допоможе.

Півні. Отже, загинути нам?

Дія друга. Я не хочу.

Півні. А ти бачиш, ніхто і не питає.

Дія друга. Вернімося назад.

Півні. Еге ж. Тобі не здається, що він на когось схожий?

Дія друга. Ні. А що?

Півні. не чітко виражається, майже нічого не зрозумів.

Дія друга. А я зрозуміла. Софії на нас начхати і зараз прийдусь казкові вбивці по нашу Мілу.  

Півні. Як швидко ти це зрозуміла?

Дія друга. Бо я друга. (пауза) Дія друга. І, до того ж,- жінка.

Півні. до сих пір не втямлю, що трапилось.

Дія друга. Не бери в голову…

Півні. А куди брати?

Дія друга. Чуєш? Хтось тут є!

Півні. О ні!

Дія друга. Треба зробити захисне коло.

Півні. Це ж тобі не життя. Не вийде.

Дія друга. Треба спробувати.

Півні. Роби. (Д.Д. зробила) у мене не вийшло, здається, це все безглуздо. Якби ти не хотіла її знайти, що було? спілкування все одно здійсниться, чи то зараз, чи потім. Не можливо усе передбачити. Така воля третього мозку. 

Дія друга. Ти кажеш про Мілу? Так?

Півні. Так. (зависають)

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Дія друга. Так.

Півні. Так.

Дія друга. Досить!

Півні. Ти сама почала.

Дія друга. і що тепер? Клеїти дурня!?

Півні. (польський манер) Ті баш на мені хрищати будеш. Перша вкусилась, так помович, коли єсті хочеш.

Дія друга. Тихо. (прислухається)

Півні. ти ж мя пелька затулиш? хреш знат кто іде.

Дія друга. Замовкни.

Півні. Ось воно, конфлікта. Сторони чекаш, так он поруч стоїт. От і є твоя жах.

Дія друга. Що з тобою? Ти, немов, здурів.

Півні. (пауза, починає чесати себе) Я шукаю Софію.

Дія друга. Зупинись? Ти що, з глузду з’їхав? Її ніколи не було. Це марево. Це тільки тобі здавалось. Її не існує.

Півні. Існує!

Дія друга. І де ж, цікаво знати? У твоїй фантазії?

Півні. Але ти її бачила!

Дія друга. Мені так здавалось, я казала - можливо.

Півні. Ні. Ти її бачила насправді.

Дія друга. Затули пельку, бовдур.

Півні. Не можу. Не вийде. Вірніше, вийде. Зараз!

Дія друга. Ні, не зараз.

Півні. Зараз не ні.

Дія друга. Що ж таке коїться?

Півні. Вона іде!

Дія друга. Де ти її побачив?

Півні. Я ж кажу, вона іде. Вона хоче назовні. Вона хоче, щоб її не тільки слухали, а й бачили. Звертали на неї увагу.

Дія друга. Припини це робити, негайно. Хтось іде!

(Півні роздирає себе на шматки і замість П. ми бачимо Софійку)

Софійка голосом Півні. Яка несподіванка?!

Дія друга. (відповзає) Же мни прищо ач кепч жировінь, кізо Софіка.

Софійка голос Півні. Хто шукає, (своїм голосом) той знаходить! Я гадала, що ви вже про мене забули. Зовсім перестали мене відвідувати. Що таке, Дія Друга?

Дія друга. Поверни мені Півні!

Софійка. Як це? (щось спробувала із себе скорчити) Не виходить. А він бідненький більш за тебе мене хотів побачити? Ось, нехай дивиться. (сміється) Я не ображаюсь ні, що ти? Не бійся. У тебе є шанс побалакати. Скористуйся ним. А поки будеш приходити до тями, можна, я зроблю собі чаю? (Д.Д киває головою, С. відриває листя з квітки і робить самокрутку) от і добре. Знаєш, мені одна голубка нащебетала, що ви бачили Діда? (агресивно) Це правда?! (Д.Д. киває, С. ніжним голосом) що він сказав? (Д.Д. киває, що нічого) Дуже смішно, зараз заплачу! гадаю, ти ж не хочеш, що б Півні знову рятував тебе? (подивилась на шматки П.) Але як? будь ласкава, розповідай!!! Так. Так. Так. Так. Так.

Дія друга. (польський манер) Ми довше жли, протім я побачила щось дивне. Вона почале говоріт зо мною. Потім був страшно, пекла біль і…

Софія. Ми ж з тобою дівчата, тож можна і Без «НУ»!!! Я тебе уважно слухаю. (курить, сідає дуже близько до Д.Д)

Дія друга. А протім Діде з’явивсь і ніби наз порятовував.

Софія. Я не розумію, навіщо ви мене шукали? Що б сказати (скривляє) «наз порятовував»? ти хотіла сексу. (полетіла) Ти його отримала? А він хотів знайти Мілу, я йому підказала. Можеш за нього порадіти, тепер з ним все буде добре. Він знайшов, що хотів. Хоч і несвідомо. Але, я також хочу звідси втекти. Отже, давай вирішувати хто піде далі, ти чи він? Не поспішай, поміркуй як слід.

Хто б знав, як мені набридло сидіти усередині. Таке враження, що я тупа істота. (стала на землю) мов янгол, з обрізаними крилами. Сиди коментуй тут усе, підказуй, диригуй. Серцем відчувала, що так не можна жити. І що з цього? Все робиться якось інакше. (полетіла)

Я здатна на більше. Моя сила – необмеженість. Мій талант – я знаю, як хоче вона.

Дія друга. Душа чи третій мозок?

Софійка. Якщо хочеш, можеш і так її називати. Але запам’ятай, її ім’я – Міла. Ти вже вирішила?

Дія друга. А які є варіанти?

Софійка. ніяких.

Дія друга. Він.

Софійка. Чому це?!

Дія друга. Тому, що в мене також є Софія. Моя Софія.

Софійка. Ах, ти дурна, Дія друга, вирішила поставити все на свої місця! Не вийде! (наближається до Д.Д.)

Дія друга. А я і не питаю! (прискає на С. водою та наставляє на неї прилад, що колись намагався з’їсти Д.Д.)

Софійка. Стерво!(починається бійка зі спец-ефектами) Діду! Дідусю!!!

(незабаром з’являється Кашельок)

Кашельок. (зачарований) О, Міла! Знайшлась! Іди до мене, я все прощу! Прости і ти мені.

(С. відкидає Д.Д з подивом борсається в обійми до К. і зникає)

Софійка. Невже це сон?! Я вдома! Як тут добре! Як я люблю це місце… все на своїх місцях…

Кашельок. Так, люба, ти вдома. Вибач мені. Я буду робити все, що ти побачиш. Обіцяю, що не буду звертати уваги на усілякі труднощі. Тільки допоможи покликати Мілу. От і добре.

Правильно, треба йти уперед. Треба підписати цей контракт, бо це гідне діло, воно принесе прибуток у мій кошельок і вилікує мене від кашельку. (розмовляючи з собою віддаляється) Дружині краще купити квіти, а не вазу. До дітей поїдемо на вихідних. Добре. Так. Гадаєш, треба його зробити заступником? Мм, гарна ідея, щодо нового офісу я ще не думав. Запросити її до нас? Добре. (наспівує) «Не остаться в этой траве, не остаться в этой траве. Пожелай мне удачи. Пожелай мне удачи…»  

(усе рветься по швах, здіймається вогонь)

 

 

 

 

 

Третій мозок.

Україна. Наші дні. Офіс.

(Герман Платонович та Ніка Артемівна заходять одягаючись, приводить себе до ладу)

 

 

Ніка Артемівна. (курить) От і добре! А ти казав: «Я не заводжу стосунки на роботі». Бач! Одразу полегшало!

Герман Платонович. Дякую тобі.

Ніка Артемівна. Завжди - «будь ласка». Пам’ятай, коли захочеш дітей, то я вже можу бути застара.

Герман Платонович. (сміється) це все-таки не сон! 

Ніка Артемівна. гадаю, що ні.

Герман Платонович. І все ж таки, як це все трапляється?

Ніка Артемівна. Ну…

Герман Платонович. Яке диво. Де воно знаходиться? Хоча б раз подивитись.

Ніка Артемівна. Ти не забув, що скоро прийде Святий Миколай, подивишся на нього?

Герман Платонович. Пам’ятаю. Нехай приходить. У мене є що йому сказати. після цього він мене всеж-таки не звільнить.

Ніка Артемівна. От і добре.

Герман Платонович. Чуєш, а давай сьогодні сходимо куди-небудь?

Ніка Артемівна. О, це побачення?

Герман Платонович. Ні. Просто так.

Ніка Артемівна. Ну, якщо тільки просто так. А то я вже почала відчувати, що між нами щось спалахнуло…

Герман Платонович. Що?

Ніка Артемівна. Я жартую. Зберись! Мені пора.

Герман Платонович. Робота чекати не буде.

Ніка Артемівна. Дивлячись яка.

(дивляться один на одного, його думки «Жінкам потрібно тільки одне! Любов!», її думки «Чоловікам потрібно тільки одне. Секс»)

Герман Платонович. Ну, давай.

Ніка Артемівна.(зайшов М.С.) О! Миколай Стефанович! Доброго дня, щось давненько вас не було? Як справи?

Миколай Стефанович. Доброго! Все добре! Тепер буде усе добре! Я нарешті розібрався зі справами…

Ніка Артемівна. А що з кашлем?

Миколай Стефанович. Його більше нема, ми його перемогли. Знаєте, як за йогою минає час? Нічого не вдієш. Так і кашель подивився і вирішив піти. До речі, Герман Платонович, у вас гарне ім’я, але воно не дає привилеїв одягатися нестильно. Увечері сьогодні приїжджає директорат«Self-Help». Отже, будьте ласкаві, привести себе до ладу.

Герман Платонович. Так, Миколай Стефанович. Обов’язково. А що треба підготувати?

Миколай Стефанович. Себе. Це не робочий візит. Ніко  Артемівна, будь ласка, зробіть Герману Платоновичу невеличкий шопінг, а мені зелений чай з молоком.

Ніка Артемівна. Так. Зараз.

Герман Платонович. Можна питання?

Миколай Стефанович. Слухаю.

Герман Платонович. (до М.С.) Як ви гадаєте, чи є якась невідома сила, що кожним з нас керує, підштовхує, як би мовити?...

Миколай Стефанович. (засміявся) Звісно є. чого запитуєш?

Герман Платонович. Ну… цікаво.

Миколай Стефанович. ЦІ Каво? Ці кави не рекомендую вживати, краще ж свіже повітря. Мені, здається, ти все таки передивився третього мозку. Чекай, а то він скоро прийде? (сміється) до речі, сьогодні до нас прийде нова співробітниця, це гарний спеціаліст з багатим досвідом роботи. Тож, зустріньте її гідно. Раніше вона працювала соціальним робітником, зараз її направили до нашої компанії.

Ніка Артемівна. А хто направив?

Миколай Стефанович. У нього запитай. (вказує на Г.П.) Якась невідома сила, що керує кожним з нас. (пішов)

Ніка Артемівна. Ти ба.

Герман Платонович. Я не ба, а Герман.

Ніка Артемівна. Та знаю я. Що ж з ним таке трапилось? Якийсь зачарований.

Герман Платонович. Кохання.

Ніка Артемівна. Та ні. Тут річ у чомусь більше.

Герман Платонович. Мабуть, на стороні загуляв.

Ніка Артемівна. От іще, тобі аби плітки пускати. Хоча ні. Ти молодець, бач уже на сходинку вище піднявся.

Герман Платонович. сам вражений.

Ніка Артемівна. Пішла робити зелений чай з молоком. (пішла)

Герман Платонович. (з собою) А що, як наступного тижня у нього буде поганий настрій і він мене звільнить? (достає фотокартку) Дивовижно. Тільки подумав, а воно вже трапилось. Якась гра розуму.

У людини тільки один мозок, але дві півкулі. Одна душа, але якась непомітна. Так що ж це? Бачення чи гіпноз? Недоказана теорема чи інформація прострації? Як знайти вихід з логічної плутанини? та не як. А він знає. Чи вона? Тільки не хоче нічого пояснювати. Може вважає, що ми до цього не готові, або забагато знаємо. Правильно казав Росцелін: «Вірую, що би розуміти».

Ніка Артемівна. «Вірую, ібо абсурдно».

Герман Платонович. Що?

Ніка Артемівна. Ну, Росцелін сказав. Тобі не цікаво, яка вона?

Герман Платонович. Хто?

Ніка Артемівна. Нова співробітниця. Навіть ім’я не називає.

Герман Платонович. та ні.

Ніка Артемівна. Не вірю, бо не бачу.

Герман Платонович. коли це ти Середньовіччям зацікавилась?

Ніка Артемівна. коли ти почав про це думати.

(пауза. казково або у рапіді заходить Міла)

Міла. (польський манер) Добшого дня, Германе Платоновичу! (потискає руку) Добшого дня, Ніко Артемівна! (потискає руку)  Мене звуть, Міла! Я прійшла, шоб облегшити вам роботу! До ваших послуг, Панове!

 

Кінець.

29.10.2011

 

[1] Коан міманса – «коан» коротка оповідь, питання,  діалог, зазвичай не має логічної обґрунтування, найчастіше зміст має алогизми та парадокса, доступне скоріш індивідуальному розумінню; «міманса» це філософська школа Др. Індії, що признає реальним зовнішній світ і відрікає роль Бога у створенні цього світу. «Міманса» вважає, що світ вічний, цілісний, незмінний, хаотичний, хоча окремі його частини можуть створюватись та зникати.