Турне харківського Елвіса містами України :: Teatre

Турне харківського Елвіса містами України^{27 июня 2012}

Ярослава Тимощук

28 травня в Києво-Могилянському театральному центрі «Пасіка» було показано спектакль «Червоний Елвіс» Харківського театрального колективу «Арабески». Цю ж виставу у рамках турне театральної студії містами України та Польщі продемонстрували 30 травня у Луцьку.

Постановка «Червоний Елвіс» — зразок авангардного театрального мистецтва, що декларує експериментальність, шокує незвиклого до ненормативної лексики обивателя і використовує максимум засобів комунікації із глядачем.

Історія виникнення самої п’єси така: молода сімейна пара — Валентин Панюта й Тетяна Міхіна, — чекаючи на дитину, документували процес вагітності, на основі цього матеріалу у співпраці із письменником Сергієм Жаданом і було створено «Червоного Елвіса». Текст складається із шести новел (на сцені — дій): «Як схуднути без дієти», «Як влаштувати незабутню корпоративну вечірку», «Як зберегти родинний затишок», «Як відмовити рекламному агенту», «Як харчуватися в супермаркетах», «Як убити всіх». Ці питання — фундаментальні для самотньої вагітної домогосподарки — центрального образу вистави.

Майбутня матір Елвіса опиняється віч-на-віч із породженнями системи: працівниками муніципальної служби, які мають виплатити вагітній домогосподарці соціальну допомогу; рекламними агентами; голосами, які зомбують обіцянками схуднути без дієт. Усі вони одержимі однією метою — вплинути на свідомість вразливої жінки та створити ілюзію вибору. Вона ж бореться із споживацьким суспільством за свободу своєї ще не народженої дитини. І покладає надії на Елвіса, який, на її думку, мусить кинути виклик системі. Метафоричний текст п’єси насичений виразною символікою і просякнутий гумором та іронією.

Головний символ вистави — пересувна конструкція насиченого червоного кольору із отворами, які заповнені циліндрами. По ходу дії вони стають, то вогнегасниками (рекламний агент наполегливо переконує домогосподарку придбати його, дарма, що у неї стоїть такий самий у кутку), то засобами пересування акторів. У процесі вистави декорація перетворюється також на стіну: актори відштовхуються від неї у протилежні боки, що символізує взаємне нерозуміння.

Утілений в образі дитини, що має народитися, Елвіс присутній протягом усієї постановки. Він з’являється спалахом прожектора на животі своєї мами, яка розгублено чекає на його появу. Мотив чекання і боротьби за свободу дитини — основний в образі Самотньої Вагітної Домогосподарки. Їй потрібно отримати соціальну допомогу, яку відмовляються виплачувати, їй необхідно позбутися рекламних агентів, які нахабно вдираються на її приватний простір.

У кульмінаційному відеокадрі Елвіс заявляє про своє народження гучним криком. Дитячий плач звучить відповіддю на питання, як заперечити існування абсурдного світу. За словами Сергія Жадана, Елвіс Преслі — одна із визначальних постатей шоу-бізнесу та одне із найвпізнаваніших облич сучасної цивілізації, значення якого важко переоцінити для капіталістичної системи цінностей. На противагу йому повинен з’явитися альтернативний Червоний Елвіс.

Постановка «Червоний Елвіс» — проекція на концентровану рекламну дійсність у гротескних вимірах. Утім, ані автор тексту, ані режисер не претендують на абсолютизм чи моралізаторство.

Другие статьи из этого раздела

«Поздно пугать» в Театре на Левом берегу Днепра

Сложно и трудно современная проза и драматургия входят в украинские национальные театры. Давно нет советского идеологического заказа или царского запрета на национальный колорит, театры безраздельно владеют творческой свободой. Так, что же им мешает ее реализовать? Почему они угрюмо встречают любую инициативу? Почему творческий поиск в них встречается с заведомо установленным безразличием? По привычке тянут они свой комедийно-водевильный репертуар, лишенный духа, времени, остроты, будто не было в нашей традиции экспериментов Леся Курбаса и поисков 90-х.

«Калигула»: Камю в картинках

Накануне мы разговаривали с Явором Гырдевым и он сказал, что одна из его задач — создать «страшный спектакль», неуютный. Но «Калигула» не получился страшным. Слишком яркие краски постановки, персонажей, почти комиксовые герои, они появляются перед зрителем в тесном маленьком кругу мини-амфитеатра, специально созданного пространства на сцене центра им. Вс. Мейерхольда (восьмиугольник, завешанный красными шторами с красно-черной геометрической символикой). Каждый герой — типаж, у каждого своя ядерная краска, каждый новый входит в единственную дверь, восходит на постамент и говорит, что он не видел Калигулы.

Голем. Долгое путешествие

Театр московского режиссера Бориса Юхананова, ученика Анатолия Васильева, никогда не был в мэйнстриме и туда, понятное дело, не стремился. Его спектакли-испытания, раскрывающие на территории интеллекта и мистериального театра глубокие смыслы, не создаются, чтобы ублажать публику. Каждый должен терпеть муку рождения мысли: режиссер, актер и, в конечном итоге, зритель. Сейчас Борис Юхананов пытается создать театр там, где, казалось бы, его быть не может, — на фундаменте еврейской религиозно-философской мысли.

«Идиот» Някрошюса

«Идиот» — последняя премьера литовского режиссера Эймунтаса Някрошюса, которую показали в Литве, в Италии и в России. После Петербуржского театрального фестиваля «Балтийский дом»«Идиота» увидели и в Москве 14, 15, 16 ноября в Малом театре на фестивале «Сезоны Станиславского». «Идиот»«Някрошюса» удивительным образом передает надрыв Ф. Достоевского, который в романе нагнетается стремительным наплывом персонажей самого разного толка, обычно маргинального, и срывающимся голосом автора. Повествование Достоевского построено по ним же и описанному принципу эпилептического припадка: ускоряющийся лихорадочный тон событий, все на пике своей нервозности, потом невероятный всплеск неожиданного безумия/припадка, минутное просветление и мрачное забвение. В спектакле же этот ненормальный мир передан обострением и даже излишним гротеском персонажей

Кто здесь маньяк?

В пьесе немецкоязычного автора Лукаса Берфуса «Сексуальные неврозы наших родителей» остро поставлен вопрос двойной морали общества. Это и странный, и магнетический текст о девочке Доре, болезнь которой подавляли таблетками, а потом прекратили и удивились тому, как быстро она схватывает на лету пороки современного мира.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

Самое популярное

Турне харківського Елвіса містами України27 июня 2012