«Спектакли всякие нужны, спектакли всякие важны»12 ноября 2007

Текст Марисі Нікітюк
Фото Михайла Поплавського

Без складних шокуючих постановок в театрі не буде висоти польоту, власне мистецтва. А без маскультних зрозумілих і смішних спектаклів в театрі не буде глядача. Дмитро Богомазов, як ніхто, вибалансовує між химерними інтелектуальними постановками і легкими масовими спектаклями.

Богомазов ― зрілий повнокровний театральний режисер. Він з початку дев’яностих йшов до тих експериментальних постановок, що представляє його теперішній власний театр «Вільна сцена». 29 червня 2007 року він поставив прем’єру «Останній герой» в Театрі драми та комедії на Лівому березі Дніпра — останній форпост класичної і водночас експериментальної театральної культури. Цей театр вежею зі слонової кості височить через дорогу від станції метро «Лівобережна». З перших режисерських кроків у театрі на Лівому березі постановки Богомазова вирізнялися високим стилем європейського ґатунку.

Драматург «Останнього героя», одесит, Олександр Мардань, вже представляв свої п’єси в театрі на Лівому березі. Режисером «Черги», першої його п’єси поставленої на Лівому березі теж був Богомазов. Обидві вистави режисер сам тягне на своїх плечах, частково перекидаючи небеса спектаклів «ні про що» на акторів.

Рештки совкового пафосу в славні дев’яності. Ірина Мельник, Олександр Кобзар, Леся Самаєва, Анастасія Кірєєва Рештки совкового пафосу в славні дев’яності. Ірина Мельник, Олександр Кобзар, Леся Самаєва, Анастасія Кірєєва

Потужний акторський склад (Олександр Кобзар, Леся Самаєва, Лев Сомов) прекрасно справляється з ролями персонажів, які не заслуговують на такий рівень майстерності. Несмачний побутовий сюжет, де причиною безмежного щастя є знайдена героями на смітнику банка червоної ікри, розгортається у варварські дев’яності. Персонаж Олександра Кобзаря стає героєм, за аналогією з програмою «Останній герой», намагаючись лишитися останнім у будинку, який має зносити нехороша будівельна компанія. Він їде з глузду на ґрунті спроб вибити з компанії мільйон доларів.

Вистава фактично про продуктовий дефіцит у радянські часи та квартирне питання. До того ж, у найкращих російських традиціях (а Мардань писав саме про Росію) всі персонажі протягом усієї вистави п’ють і святкують.

Родина невдах Вітя і Люда в смерть упили представника будівельної компанії Віталія (Лев Сомов) Родина невдах Вітя і Люда в смерть упили представника будівельної компанії Віталія (Лев Сомов)

«Останній герой» нашпігований парадоксами і одеським гумором. Наприклад, персонаж Льва Сомова розповідає, що коли раритет — бабка Сталіна Петрівна — втратила свідомість, її чорний кіт взяв її на руки і поніс геть.

По атмосфері вистава нездорова, химерна — цим і єдино притягує, її істеричний фльор вводить глядача в азарт, обіцяючи всі блага театрального абсурду, адже перед нами розвесела маячня. Але обіцянки лишаються всього-на-всього обіцянками — побутова квартирна драма не дотягує до театру абсурду.

Їх виживали з квартири відключенням газу, світла й води, але вони не здалися! Абсурд без абсурду. Їх виживали з квартири відключенням газу, світла й води, але вони не здалися! Абсурд без абсурду.

«Останній герой» оздоблений дорогими і красивими декораціями, у формі двох поверхів квартири в розрізі. Тобто виходить один ТБ-коктейль: «Останній герой за склом». Фактично, кожен крок персонажів приправлено режисерською вигадкою — страва з самих спецій. Але як не намагався Богомазов порожній текст Марданя припудрити і нарядити, а він так і лишився безсенсовим. Хоча масовий глядач може не навантажуючи звивини хіхікати та бризкатися райдужною слиною під простий та якісний продукт. Та і напруженому інтелектуалу іноді треба розслаблятися: гортати Акуніна, дивитись «Останній герой».

А героїні Лесі Самаєвої хотілося ось на стілечки бути щасливіщою, хоч трошки «пожити» А героїні Лесі Самаєвої хотілося ось на стілечки бути щасливіщою, хоч трошки «пожити»
І ще раз упивають персонажа Льва Сомова І ще раз упивають персонажа Льва Сомова


Другие статьи из этого раздела
  • Злой рок. «Гамлет»

    Учитывая имена создателей «Гамлета», эта постановка обещала быть захватывающей, подлинной и неповторимой. Режиссер-постановщик ─ Дмитрий Богомазов ─ единственный самобытный режиссер в Украине, работающий на территории условного метафорического театра, замыслы которого завораживают интеллектуальной утонченностью, жестким математическим расчетом и красотой.
  • Хорошего ровно половина

    Лаборатория Дмитрия Крымова одна из нескольких коллективов-лабораторий, которые режиссер Анатолий Васильев поселил под одной крышей в бывшем своем театре на Сретенке, названном «Школой драматического искусства». Когда года три назад Анатолий Васильев позвал Дмитрия Крымова с его студентами под крыло «ШДИ», Крымов уже возобновил свои театральные опыты показом спектакля «Недосказки». Труппа Крымова не знает художественных границ: как художники они создают красивый визуальный мир декораций, вовлекая в игру предметность и оживляя ее, как актеры они играют, танцуют и поют
  • Глубина личной боли

    К вечеру в павильонах студии Довженко становится прохладно и сыро, возможно, поэтому — как-то даже в толпе зрителей — одиноко. Но это как раз впору, в настроение нового хореографического спектакля Раду Поклитару. Этот двухактный балет на четыре танцора с абстрактным названием «Квартет-а-тет» стал одним из самых ярких впечатлений театрального ГогольFestа. Отчаяние, безнадежность и горечь. В этот раз сквозь привычно чистые и техничные танцы Полкитару прорезалась сумятица страсти, боли и человеческого метания.
  • «Идеальная пара»: искусство валять дурака

    В киевском Театре на левом берегу Днепра состоялась премьера «пикантной комедии» по пьесе Марка Камолетти «Ох, уж эта Анна!».

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?