«Спектакли всякие нужны, спектакли всякие важны»12 ноября 2007

Текст Марисі Нікітюк
Фото Михайла Поплавського

Без складних шокуючих постановок в театрі не буде висоти польоту, власне мистецтва. А без маскультних зрозумілих і смішних спектаклів в театрі не буде глядача. Дмитро Богомазов, як ніхто, вибалансовує між химерними інтелектуальними постановками і легкими масовими спектаклями.

Богомазов ― зрілий повнокровний театральний режисер. Він з початку дев’яностих йшов до тих експериментальних постановок, що представляє його теперішній власний театр «Вільна сцена». 29 червня 2007 року він поставив прем’єру «Останній герой» в Театрі драми та комедії на Лівому березі Дніпра — останній форпост класичної і водночас експериментальної театральної культури. Цей театр вежею зі слонової кості височить через дорогу від станції метро «Лівобережна». З перших режисерських кроків у театрі на Лівому березі постановки Богомазова вирізнялися високим стилем європейського ґатунку.

Драматург «Останнього героя», одесит, Олександр Мардань, вже представляв свої п’єси в театрі на Лівому березі. Режисером «Черги», першої його п’єси поставленої на Лівому березі теж був Богомазов. Обидві вистави режисер сам тягне на своїх плечах, частково перекидаючи небеса спектаклів «ні про що» на акторів.

Рештки совкового пафосу в славні дев’яності. Ірина Мельник, Олександр Кобзар, Леся Самаєва, Анастасія Кірєєва Рештки совкового пафосу в славні дев’яності. Ірина Мельник, Олександр Кобзар, Леся Самаєва, Анастасія Кірєєва

Потужний акторський склад (Олександр Кобзар, Леся Самаєва, Лев Сомов) прекрасно справляється з ролями персонажів, які не заслуговують на такий рівень майстерності. Несмачний побутовий сюжет, де причиною безмежного щастя є знайдена героями на смітнику банка червоної ікри, розгортається у варварські дев’яності. Персонаж Олександра Кобзаря стає героєм, за аналогією з програмою «Останній герой», намагаючись лишитися останнім у будинку, який має зносити нехороша будівельна компанія. Він їде з глузду на ґрунті спроб вибити з компанії мільйон доларів.

Вистава фактично про продуктовий дефіцит у радянські часи та квартирне питання. До того ж, у найкращих російських традиціях (а Мардань писав саме про Росію) всі персонажі протягом усієї вистави п’ють і святкують.

Родина невдах Вітя і Люда в смерть упили представника будівельної компанії Віталія (Лев Сомов) Родина невдах Вітя і Люда в смерть упили представника будівельної компанії Віталія (Лев Сомов)

«Останній герой» нашпігований парадоксами і одеським гумором. Наприклад, персонаж Льва Сомова розповідає, що коли раритет — бабка Сталіна Петрівна — втратила свідомість, її чорний кіт взяв її на руки і поніс геть.

По атмосфері вистава нездорова, химерна — цим і єдино притягує, її істеричний фльор вводить глядача в азарт, обіцяючи всі блага театрального абсурду, адже перед нами розвесела маячня. Але обіцянки лишаються всього-на-всього обіцянками — побутова квартирна драма не дотягує до театру абсурду.

Їх виживали з квартири відключенням газу, світла й води, але вони не здалися! Абсурд без абсурду. Їх виживали з квартири відключенням газу, світла й води, але вони не здалися! Абсурд без абсурду.

«Останній герой» оздоблений дорогими і красивими декораціями, у формі двох поверхів квартири в розрізі. Тобто виходить один ТБ-коктейль: «Останній герой за склом». Фактично, кожен крок персонажів приправлено режисерською вигадкою — страва з самих спецій. Але як не намагався Богомазов порожній текст Марданя припудрити і нарядити, а він так і лишився безсенсовим. Хоча масовий глядач може не навантажуючи звивини хіхікати та бризкатися райдужною слиною під простий та якісний продукт. Та і напруженому інтелектуалу іноді треба розслаблятися: гортати Акуніна, дивитись «Останній герой».

А героїні Лесі Самаєвої хотілося ось на стілечки бути щасливіщою, хоч трошки «пожити» А героїні Лесі Самаєвої хотілося ось на стілечки бути щасливіщою, хоч трошки «пожити»
І ще раз упивають персонажа Льва Сомова І ще раз упивають персонажа Льва Сомова


Другие статьи из этого раздела
  • Ще один день Івана Денисовича

    Жанр: его-рецензія: Ця вистава втретє відвідує Київ, дехто її стільки ж і дивився, і це, я певна, не межа. Пробираючись за жовтою курткою Андрія Жолдака по темному Арсеналу, я думала, який ефект справлятиме гавкіт собак у цих величних стінах, чи сіпатимуться зі страху грубі нервюри, спускаючи тремкіт в колони? Минулого разу я йшла на «Денисовича» по відремонтованим коридорам Жовтневого палацу в супроводі вівчарок, спостерігала стратегічно наставлених режисером юродивих, слухала про мандавошок, але все наче не про мене було, в голові відстукувало — це ТУТ, ТУТ водили на допити КГБ політв’язнів.
  • Последнее пристанище европейцев

    В Европе Кристофа Марталера почитают как гения театрального дела и уверены, что его творческий почерк уникален и неподражаем. Его приглашают для постановок во многие театры Европы, а часть его спектаклей — специальные фестивальные проекты, где он всегда желанный гость. Его творчество уже не столько объект для оттачивания острот театральными критиками, сколько предмет серьезных исследований театроведов со всего мира, в частности: Джорджа Баню, Эрики Фишер-Лихте, Девида Рёснера, Ганса-Тиза Леманна — как проявления театра музыкального и театра постдраматического
  • Молоді в Молодому

    ХХ століття в театральному контексті пройшло під гаслом звільнення від «гніту драматурга», від букви і духу п’єси, — це епоха остаточного формування і становлення професії режисера. У ХХІ столітті стало зрозуміло, що яким би методом, технікою чи школою не володів режисер, цього замало без якісної драматургії. І нині в світі відбувається бум драматургії, переважно штучний, спровокований нестачею постановочних текстів і режисерським запитом на нову драму. Найбільш театральні Європа і Росія конвеєром продукують драматургічні твори, що випробовуються на сцені і одразу ж зникають, не затримуючись ніде надовго
  • Особам до 18 вхід заборонено. Альтернативний польський театр SUKA OFF

    Театр Suka OFF є скандальною польською групою, їх творчість балансує на межі «звичайного вибрику молодих перформерів, які „роблять собі ім’я“ і „бажанні щось донести за допомогою брутальної девіантної естетики“. Цей театр не має стаціонарного майданчика, знаходиться в площині авангарду і виходить за межі мистецтва, стимулюючи його подальший розвиток.
  • «Столик»: откуда берутся звуки

    Поляки из  «Карбидо» отыграли в Киеве концерт в восемь рук.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?