Рожеві сльози12 ноября 2007

Текст: Марисі Нікітюк
Фото: Михайла Поплавського

13–14 жовтня в Київському академічному Театрі драми та комедії на Лівому березі Ада Роговцева на честь власного ювілею зіграла свою першу роль, після офіційного зачислення до трупи цього театру. Спектакль «Рожевий міст» по роману Роберта Джеймса Уоллера «Мости округу Медісон» поставила дочка Роговцевої Катерина Степанкова на «замовлення» матері. Можна вважати, що це перша повноцінна масштабна постановка Степанкової. Дебютувала акторка-режисер мелодрамою про мрії і про історії, що можуть тривати всього 4 дні, а лишати по собі 20 років пам’яті і 20 років кохання. Офіційне святкування ювілею Ади Роговцевої пройде 2 листопада в Театрі ім. І. Франка виставою «Якість зірки» у постановці Олексія Лісовця.

Ада Роговцева цею виставою зробила подарунок своїй дочці Катерині Степаненко (з права від Роговцевої) Ада Роговцева цею виставою зробила подарунок своїй дочці Катерині Степаненко (з права від Роговцевої)

На мелодрами якось не комільфо ходити: дами плачуть, джентльменам нудно. Всеможливі історії кохання просто-таки крають серця, але дуже рідко зачіпляють інтелект. Не винятком став і спектакль-мелодрама «Рожевий міст». Рожевий міст — як уособлення мрії і як констатація розчарування.

Головна героїня — Франческа Джонсон (Ада Роговцева), в 60 років в день свого народження сповідується дітям у листі. Вона розповідає їм про 4 дні, коли сім’я поїхала на ярмарку, а до 30-літньої Франчески (Світлани Орличенко) прийшов подорожній, поет, фотограф-мрійник Роберт Кінкейд (Анатолій Ященко). Роберт шукав «Рожевий міст» щоб сфотографувати для редакції, а знайшов 4 дні, що вмістили ціле життя: любов і криті мости.

Франческа (Ада Роговцева) згадує Франческа (Ада Роговцева) згадує

Режисерка-початківець елегантно вибудувала лінію вистави, хоча перехресна реальність 60-літньої Франчески і 30-літньої виглядає натягнутою і одразу відсилає до того, що це «вистава для Ади». Врізаючись в струнку лінію історії кохання Роговцева страждала, зверталася до коханого і знов зникала, а дія на сцені завмирала кінокадром. За всіма законами мелодрами, Франческа і Роберт були ідеальними: він та вона, у яких на шляху нездоланна перепона — «прокляття обов’язку». Поміж причесаних сцен і діалогів, які під кінець першого акту вже починають заколисувати, виринає раптом болісна нерівність. Франческа-фермерша розмовляє з поетом-фотографом про літературу, вони цитують вірші, дивлячись в зоряне небо, в той час, коли на ній висить тягар родини і незаздрісне місце жінки в патріархальному суспільстві.

Діти і чоловік Франчески: Антон Вахловський, Дмитро Суржиков, Ольга Лук’яненко Діти і чоловік Франчески: Антон Вахловський, Дмитро Суржиков, Ольга Лук’яненко

Друга частина спектаклю несподівано набирає оберти, насичується густими тонами трагедії. Молодим людям доводиться розійтись, і якщо Роберту лишається їздити світом і в кожній фотографії бачити Франческу, то їй — повернутися в життя, де немає повітря, де є лише чоловік-фермер і діти, і ніякої поезії. Але ця трагедія видається світлою і чистою, адже справа не в тому, що вони не разом, а в тому, що вони один у одного були. «Не пропустіть свою долю, діти», — зітхає Ада Роговцева в кінці вистави, за мить до того, як юрист принесе їй коробку з тим, що лишилося від її коханого. «4 дні — і 20 років любові, 20 років пам’яті».

Фермерша Франческа (Світлана Орличенко) і її чоловік (Дмитро Суржиков) Фермерша Франческа (Світлана Орличенко) і її чоловік (Дмитро Суржиков)

У класичну, лінійну канву спектаклю легко вписуються новітні віртуальні декорації. Образи ллються крізь проектор на білі рельєфні фони — і рожевим проступають мости, і сходить місяць, і загоряються зорі, і під синім-синім небом двоє закоханих розмовляють про вічний хід Венери, Марса, Сатурна і махають їм руками. «Бон вояж!» — кричать двоє закоханих, не підозрюючи, що насправді прощаються один з одним: «Ми стали разом новим створінням, приреченим на блукання».

«Проектована» любов «Проектована» любов

Виставу завершує, виводячи її за рамки «банальної історії кохання», рвана болісна джазова новела про одного старого джентельмена-саксофоніста. Це розповідь старої людини про ще одну вже стару людину, історія любові якої закінчилась в далекому тисяча девятсот-енному де-небудь в Айові. І що вівторка він, відставний музикант, приходить в клуб і грає для нього, відставного фотографа, грає історію любові Роберта Кінкейда — «Франческу».

Ліричний джазмен плакав і згадував Ліричний джазмен плакав і згадував


Другие статьи из этого раздела
  • Выдался июль

    «Июль» как литературный текст, коим он все-таки не является (потому что написан для сцены), ни о чем новом не говорит, Сорокин может таких вот героев дедушек-маньяков, матерных людоедов, из замшелой глубинки пачками сочинять. Если «Июль» воспринимать буквально, то это не самая удачная помесь Достоевского с Ганнибалом Лектором. Но вначале текста есть пометка: предназначен исключительно для женского исполнения. Это важно
  • Злой рок. «Гамлет»

    Учитывая имена создателей «Гамлета», эта постановка обещала быть захватывающей, подлинной и неповторимой. Режиссер-постановщик ─ Дмитрий Богомазов ─ единственный самобытный режиссер в Украине, работающий на территории условного метафорического театра, замыслы которого завораживают интеллектуальной утонченностью, жестким математическим расчетом и красотой.
  • Голем. Долгое путешествие

    Театр московского режиссера Бориса Юхананова, ученика Анатолия Васильева, никогда не был в мэйнстриме и туда, понятное дело, не стремился. Его спектакли-испытания, раскрывающие на территории интеллекта и мистериального театра глубокие смыслы, не создаются, чтобы ублажать публику. Каждый должен терпеть муку рождения мысли: режиссер, актер и, в конечном итоге, зритель. Сейчас Борис Юхананов пытается создать театр там, где, казалось бы, его быть не может, — на фундаменте еврейской религиозно-философской мысли.
  • Призрак Уайльда в ТЮЗе

    Мюзикл «Привид замку Кентервіль» поставлен, как утверждают создатели, по мотивам произведения О. Уайльда «Кентервильское привидение». От оригинала, впрочем, осталось немного: герои, место действия и несколько диалогов. Кроме того, история переместилась на тридцать лет вперед. Осовременивая сюжет, режиссер Артур Артименьев ввел в спектакль самолеты, радио, распылители на банках и прочие атрибуты нашего времени, призванные, очевидно, приблизить действие к зрителю театра, то есть — к среднестатистическому школьнику.
  • Помийна яма

    В Молодому театрі поставили класичну повість про проституцію

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?