Регіональний театр20 ноября 2008

Бліц-нариси та досьє

Автор ─ Волошина Лілія

Дніпропетровськ

Театр „Крик”.

Досьє Статус: Муніципальний український театр одного актора

Рік заснування: 1989

Місце заснування: Дніпропетровськ

Засновник, художній керівник, єдиний актор: Михайло Мельник

Михайло Мельник. Досьє

Рік і місце народження: 1957, Сумська область

Освіта: Київський державний інститут театрального мистецтва

Акторський досвід: Дніпропетровський театр ім. Тараса Шевченка

Авторський проект: театр одного актора «Крик»

Звання: заслужений артист України з 1994 року

Постановки: «Лоліта» (В. Набоков), 1993 рік; «Парфумер» (П. Зюскінд), 1995 рік; «Гріх» (М. Коцюбинський), 2004 рік

Нагороди: «Золотий витязь» ─ Мінськ, 2005, «Золотий витязь» ─ Москва, 2006

Театр одного актора «Крик» існує у Дніпропетровську вже більше двадцяти років, стільки ж у ньому працює його засновник і єдиний актор ─ Михайло Мельник. Однією з найбільш вартісних вистав «Крику» є постановка «Мутація».

«Мутація» ─ це історія про пошук істини. Її герой ─ вчений, заглиблений у досліди ─ замкнений, розчарований і самотній. В юності його жорстоко відштовхнули, насміявшись над його прагненням любові. З відразою до жінок і з неприязню до чоловіків, він зробив свій вибір ─ смерть, після якої потрапив у інший світ, інший вимір, де все подібно до раю. Тут ідеальні люди ─ білі трикутники зі скляними очима ─ позбавлені всіх своїх вад в ідеальному світі без протиріч і конфліктів. Саме тут герою вдається збагнути, що є коханням, а, збагнувши, зруйнувати рай.

Він надягнув білу маску і під супровід зловісної музики станцював свій ритуальний танець: з кожного білосніжного трикутника він вийняв чорні трикутнички, вдягнуті у протигази ─ символи спустошеного антигуманістичного, позбавленого сенсу і любові життя ─ образи катастроф і війн. Вони нудьгували, він дав їм те, чого вони прагнули ─ трагедії, показавши, як легко себе знищити. Алкоголь, наркотики, секс, СНІД ─ втеча від себе ─ людство одягає маски, а скляні очі райських людей сповнюють сльози. Любов ─ основний стрижень людської сутності, загублений у чорному фарсі ненависті, страху, невдячності, байдужості. Люди перестали любити, але найгірше те, що подібно до головного героя, вони втратили віру у те, що любов можлива.

Дніпропетровський театральний коледж

Досьє

Статус: обласний театрально-художній коледж

Рік заснування: 1939

Спеціалізація: актори драматичних і лялькових театрів, хореографи, художники, дизайнери

Не перше десятиліття привертає увагу Дніпропетровський театральний коледж. Серед випускників цього закладу — Н. Кудря (Театр російської дрми театр ім. Лесі Українки), В. Горянський, О. Тритенко (Київський державний академічний театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра). Зараз у коледжі працюють над двома важливими виставами «Три сестри» А. Чехова, «Мертві душі» Гоголь/Булгаков.

Вінниця. Вінницький музично-драматичний театр

Досьє

Статус: Вінницький академічний музично-драматичний театр ім. Садовського

Рік заснування: 1920

Засновник: Гнат Юра

Художній керівник: Віталій Селезньов

Диригент: Олена Близнюк

Балетмейстер: Діана Калакай

Хормейстер: Оксана Марчук

«Лісова пісня» на сцені Вінницького академічного музично-драматичного театру у режисурі Т.Д. Славінської ─ це оригінальне прочитання класичного, хрестоматійного твору Лесі Українки. Мінімум тексту, музика етно-хаус гурту «ДахиБрахи» і динамічна хореографія ─ «Лісова пісня» перетворилася на «Лісовий танок» ─ своєрідний пластичний етюд за мотивами фольклорно-поетичного твору.

У виставі прекрасно заповнено простір: граціозні мавки, лісовики, водяники і русалки з’являються, зникають, рухаються, створюючи ефект лісового руху, постійної присутності енергій і містичних сил.

Мавка (Остапчук) є образом поезії, скорботи і любові. Легка, прозора, трагедійна — вона з початку постановки втілює передчуття біди. В статичній сценографії рухається «жива» світла тканина ─ матеріалістичне втілення всього ірраціонального. З появою «Того, хто в скалі сидить», тканина змінює свою світлу сторону на чорну, відділяючи світ живих і мертвих, реальність і поезію, смерть і безсмертя.

Освітлена єдиним променем, Мавка лишається на сцені сама ─ самотня у свої любові і осяяна нею ─ образ, що уособлює брак гармонії в світі і поміж людьми, висловлюючи водночас гірку принадність людського страждання.


Другие статьи из этого раздела
  • Фінська сага: сонце не зійде ніколи

    В Театрі на Подолі, на малій сцені, Андрієвський узвіз 20, фіни поставили фінів. Тобто фінський режисер Йоель Лехтонен поставив фінського драматурга Крістіана Смедса. Інтимний зворушливий спектакль «Дедалі темніший будинок», тьмяний і загадковий, наводнений привидами, спогадами, почуттями вини, химерами і капризами старості. Вистава сповнена побутового трагізму піднятого до поетичного сприйняття. І хоч сюжетно Смедс заклав містичні заплутані історії старого дому, незрозумілі підміни батька на сина і навпаки, в дусі опіумного По, але крізь це все проступає палімпсестами просте цілісне життя. Життя як окремий світ, світ де вже не люди, а лише тіні розмахують руками на скелях в променях сонця, що вже зайшло
  • Скіфське каміння: мати-дочки

    «Скіфське каміння» — остання вистава Ніни Матвієнко, яку поставила американська режисерка українського походження Вірляна Ткач (до 20-ліття свого нью-йоркського колективу «Яра», що грає в театрі «Ля Мама»). Востаннє в Києві цей спектакль показували в рамках ГогольFestу 2010.
  • Сны на воде

    Дождавшись полной темноты, когда ночь жадно поглотила день, на неспокойную гладь Днепра осторожно выплыли чудаковатые персонажи. На средине условной водной сцены было установлено дерево, к нему подъехала желтая машинка, в которой нервничал сгорбленный водитель. Затем появилась дама-пирожное в розовом пышном платье, гротескно сюсюкаясь со своим малышом. Река постепенно превращалась в маленький закоулок конфетно-пирожного Парижа.
  • Фестиваль им. Давида Боровского в Театре Русской драмы

    В театре им. Леси Украинки с 17 сентября по 1 октября проведут фестиваль в честь известного украинского художника сцены Давида Боровского, отмечая 75 лет со дня его рождения. К сожалению, сам Боровский прожил несколько меньше — 1934–2006 г., но успел сделать очень много, на его счету около 150 спектаклей, в которых он выступил художником-постановщиком
  • Интеллектуальный пир и Мыльный Пузырь

    Если бы испанскому обольстителю Дон Жуану довелось узнать, что в третьем тысячелетии о нем напишет киевский драматург Андрей Миллер, надо думать, он бы счел возмездие от руки Командора чрезвычайно мягким. Все-таки у Дон Жуана при всех роковых его недостатках был вкус, стиль и честь, а у господина Миллера, пардон, одна литературная амбиция.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?