Один злотий за контркультурний театр05 ноября 2008

З Польщі Вікторія Миронюк

Фестиваль залежних театрів

Познань

15–25 жовтня 2008 року

Зазвичай чуємо про незалежні театральні колективи, що мають етикетку «інді», висловлюючи у такий спосіб свою незалежність від владних структур чи фінансових потреб. Організатори цього фестивалю спробували визначити «залежність» інакше ─ від коштів, доступних сцен та запрошень на фестивалі.

Більшість таких ─ це студентські чи напівпрофесійні колективи, які не утвердилися поки що в театральному світі ─ так званий альтернативний театр. Щоб розширити коло його зацікавлених глядачів, організатори встановили символічну ціну на всі вистави ─ один злотий.

Традиція вуличного театру

Познань, місто, де мешкає понад 600 000 громадян, має сильну традицію вуличного театру, представленого: «Театром Восьмого Дня», «Театром Usta Usta Republika» і «Рorywacze ciał». Тут існує багато альтернативних колективів, що сповідують контркультурну ідеологію, втілюючи її в сюжетах вуличних і камерних вистав, і заповнюють своїми виставами культурне життя міста. У Познані поширений молодіжний театральний бунт проти норми.

Студентський театр Fuzja, наприклад, представив на фестивалі вуличний спектакль «Сafestrada», в якому критикував устрій суспільного «бджолиного рою», де кожен займає свою шпарину і виконує задану йому роль.

Вистава «Сafestrada», студтеатру Fuzja Вистава «Сafestrada», студтеатру Fuzja

Театр Parish Dance Theatre торкнувся проблеми суспільної ізоляції людей із фізичними вадами. У його танцювальному проекті брала участь жінка на інвалідному візку, яка танцювала в міру своїх можливостей, демонструючи волю до життя, радості і самодостатності.

Окремо було загострено проблему молодіжного дозвілля ─ безсенсового часу, згаяного на телебачення та шопінг.

Незважаючи на те, що не всі учасники були професійними танцюристами, їм вдалося втілити рухами основні ідеї постановки.

Parish Dance Theatre Parish Dance Theatre

Ти, як завжди… Аматорство

GappadTheatre є першим шотландсько-польським театром, який приїхав до Познані, щоб показати амбітну двомовну виставу Asyoualwaysdo про суспільний лад, у якому людина опиняється жертвою і ворогом. Режисура та гра молодих акторів відчутно відрізнялася від інших фестивальних колективів, залишивши по собі безліч запитань. Сповідуючи аскетичний театр Гротовського ─ мінімум декорацій, світла, музики, костюмів ─ GappadTheatre робив ставку на гру акторів і сенс, не маючи ні того, ні іншого.

Gappad Theatre. As you always do Gappad Theatre. As you always do

Teatr Abanoia показав на фестивалі спектакль Warzywa (Овочі) ─ веселий роздум над людськими емоціями, мріями та грою, яку завжди ведуть у міжособистісних стосунках. Не вистачало у цій виставі, яка є, зрештою, студентською роботою, тихих пауз у насичених діалогах, в яких можна було зробити перерву і подумати про сенси вистави. Актори виразно позиціонували себе як аматорів, ймовірно, саме це зумовило їхню легковажність щодо професійності сказаного. Режисерська рука теж не дійшла до окремих дрібних деталей, які, вочевидь, могли би стати більш виразними і чіткими. Але незважаючи на це, глядачі лишилися задоволеними.

Gappad Theatre. As you always do Gappad Theatre. As you always do

«Епопея». До сліз і крізь сльози

В останній день фестивалю потішив Варшавський театр Mamro, який розсмішив глядачів до сліз. Наше зазвичай скептичне ставлення до комедійних постановок пов’язане з їх розважальним характером та орієнтацією на смак пересічного глядача. Однак Mamro переконав, що можна сміятись до сліз і крізь сльози, і це не просто розважає, це приносить неповторне задоволення.

Їхня вистава Epopeja розповідає про абсурдну дійсність людей кіноіндустрії, їхню глибоку залежність від рішень продюсерів і політиків. Режисер, який вирішив знімати польський історичний фільм, не може його завершити через вимоги міністрів культури, забаганки політичних партій та вередливість спонсорів, врешті вирішує вчинити самогубство.

Театр Mamro, вистава Epopeja Театр Mamro, вистава Epopeja

Кожен рух вистави був продуманий до дрібниць і викликав море емоцій у глядачів. Не бракувало у виставі і спокійних монологів, що дозволили проявити глибину акторських характерів.

У цілому фестиваль залишив приємні враження: молоді актори ще не навчилися догоджати глядачам, виражаючи свої сподівання щиро, наївно по-юнацьки висловлюючи свій бунт проти правил життя. Хотілося би, щоб такі фестивалі відбувались частіше, щоб глядачів було більше, адже молоді творці потребують своєї публіки, якій можна було би поставити питання.


Другие статьи из этого раздела
  • «Сгоцали» вия

    В  «Пасике» поставили пьесу Натальи Ворожбит
  • Правила Дмитра Богомазова: 5 кроків до вистави

    На той випадок, якщо ви вирішите поставити виставу за режисерськими принципами Богомазова – ось правила, які вам у цьому допоможуть
  • Неправдоподобие будущего

    После «Трансформеров», «Матрицы», 3-D технологий наблюдать за маломасштабным действием, где бегает несколько роботов-ходулистов и люди в костюмах из папье-маше не очень интересно. Ты ждешь от уличного представления чуда,  — а чуда не происходит. Вероятно, реальность будущего тяжело и дорого создать средствами уличного зрелищного театра. Ведь, по большому счету-то, должны летать машины над головами, вестись перестрелки лазерным оружием, а мега-мозг должен парить над площадью, нависая над нею своими липкими щупальцами.
  • Дайсуке Миура: театр шока и подглядывания

    Одним из самых ярких представителей японского театра последней волны является Дайсуке Миура, режиссер и драматург, создающий жесткие, если не жестокие картины мира, не без наслаждения преподнося их зрителю. Плотоядный, физиологический, зацикленный на темах секса, насилия, обличающий самые темные стороны человеческой души, Дайсуке Миура вошел в театральный мир Японии в 2000-х годах.
  • Эдип. Софокл. Эпизод І

    Эдип задумывался Владом Троицкий как долгоиграющий проект, в конце декабря зрителю были показаны результаты первого этапа работы над тяжеловесным Софокловским текстом «Эдип» в не менее тяжеловесном переводе Франко. Поскольку работа над проектом еще далека от завершения, УТП ограничится фотоотчетом этого события.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?