«Великая Война»

Сразу нужно отдать должное колоссальному труду и техническому уровню, которые были продемонстрированы московскому зрителю театром Hotel Modern. На сцене — четыре стола, уставленных всякой дребеденью, здесь и миниатюрные, глуповатые, игрушечные солдатики и нелепые зайцы, и машинки, и щетки для обуви, и даже зеленый салат. Здесь рассыпана земля из невидимых глазу, воображаемых окопов. Из всего этого будет воспроизведена притча о «Великой войне», которую покажут на экране, засняв сыгранное в режиме реального времени. Несколько камер, стремительная смена ракурсов и кадров — перед нами лайф-монтаж, тщательно подготовленный и рассчитанный до секунды. Актеры быстро передвигаются от стола к столу, выполняя действия четко и слаженно, бесшумно воссоздавая целостную ленту истории.

Поэтическая Санта-Барбара в Молодом театре

Андрей Билоус поставил «Жару» по повестям Ивана Бунина

Іранське ритуальне дійство тазіе

Тазіе ─ це суто перська театрально-ритуальна традиція, яка попри всі заборони та численні трансформації дійшла до наших часів. У доісламський період (до сьомого століття нашої ери) в Ірані були поширені видовища іншого типу, пов’язані із траурними церемоніями і вшануванням іранських міфологічних героїв: Сіявуша, Шервіна, Іраджа, Заріра. Коли араби захопили Персію, традиційні видовища було заборонено, оскільки cамі араби не мали театру і, мабуть, мало розуміли його суть. Натомість вони принесли іслам, і персам довелося трансформувати історію про Сіявуша у ісламську релігійну оповідь. Так, виникає тазіе, що в перекладі із арабської означає «співчуття», «жалоба». Тазіе, зазвичай, має один стандартний сюжет про загибель імама Хусейна, який залежно від регіону, де він грається, доповнюється чи видозмінюється

«Жінка з минулого»

Одна з тих вистав київської «Вільної сцени», через яку сповнюєшся глибокою симпатією до театру. Це історія, що спершу маскується під любовну драму, а потім обертається на моторошну казочку в стилі «Кумедних ігор» Ханеке.

Овечка Дора: «Сексуальные неврозы наших родителей»

В предновогоднее суетливое время раздался театральный залп спектаклей, который выпустил из обоймы театра «ДАХ» режиссер Владислав Троицкий. Отладив шекспировские этно-мистерии, соорудив Климовскую серию по Достоевскому, Троицкий обратился к современной агрессивной драматургии. Одна за другой вышли русская антиутопия-вестерн Юрия Клавдиева «Анна» и «Сексуальные неврозы наших родителей» Лукаса Берфуса. Ни какой другой театр в Киеве не ставит агрессивную современную драматургию, и не просто драматургию, а социальную пьесу — такую популярную сейчас в Европе и в России наряду с документальной