Любов Людей в Молодому театрі11 июня 2013

Анастасія Головненко

Фото надані адміністрацією Молодого театру

«Любов людей» — сучасна історія про кохання чоловіка та жінки в провінції.

Прем’єрна вистава в Молодому театрі молодого режисера Станіслава Жиркова «Любов людей» — це, перш за все, настрій та потужна емоція. Вистава присвячена провінційному коханню, приниженню та фатуму є характерною для режисера. Дійові особи не намагаються розірвати порочне коло, усе сильніше «накручуючи» на себе реалістичні й не дуже, обставини. Покладаючись на власне відчуття тексту, Станіслав Жирков, сам переклав українською п’єсу білоруського сучасного драматурга Дмитра Богославського, яка була відмічена на росьйському фестиваль «Нова п’єса» при Золотій масці, а також поставлена в театрі ім. Маяковського в Москві.

Спектакль присвячено відразу кільком темам: справжньому коханню на все життя, людській вірі в потойбіччя та безглуздю сучасної моралі. Герої давно живуть в кайданах власної безвідповідальності по відношенню до особистого життя та байдужості — до суспільного. Комфорт та достаток — найвищі цінності персонажів, столиця — апогей розвитку світу, брехня — засіб камуфляжу від сусідів та власної совісті, а розпуста та несмак — мірила жіночої вроди й привабливості. Соціум у виставі агресивний, проте всі інстинктивно тримаються «купкою». Натомість та красива любов, про яку мріють дівчата, фактично не можлива в таких умовах, але людина звикає до всього і навіть в таких старшних умовах народжується щось подібне до неї, викривлене, вистраждане, безнадійне.

Події розгортаються в невеликій провінційній місцині, де на усе село — єдиний магазин, єдиний дільничний, невелика церква та кілька каналів телебачення. Тут кожен про усіх все знає, і ніхто нікому не потрібен. Ніхто не бажає врятуватися від божевілля й розмежувати минуле від майбутнього, рідне від чужого, мертве від живого. Середнього віку жінка, відчайдушна Люся, ладна «не помічати» зникнення свого чоловіка заради того, аби не прокидатися в істериках та синцях. Місцевий слідчий готовий прикрити очі на устав, аби нарешті наблизитися до коханої. Молоді дівчата грають у дружбу та кохання, не розуміючи свого життя та можливостей. А тим часом життя вносить свої «правки».

вистава, жанр якої визначено авторами як «місцеві плітки», вийшла досить кінематографічною, складена з серії епізодів, які режисер за канонами телебачення уриває на найцікавіших, найбільш драматичних місцях. Серед основних персонажів вистави — телевізор (по якому, до речі, героїні дивляться серіали), який від першої репліки й до останньої сцени мерехтить сірим, уособлюючи дзеркало життя персонажів.

На авансцені дерев’яна декорація, що перетворюється на очах то на кабінет місцевого «мєнта», то на темну кімнату його старої матері, на сусідський сарай, на постіль молодих, літню кухню, «сільпо» зі складом та на весільний ресторан.

Герої Стаса Жиркова один в один схожі на пасажирів приміської електрички. Вони розмовляють жаргоном та матом. Їхні почуття різкі, а вчинки прямолінійні. Жоден з них не є прикладом роботи над власними помилками, натомість завжди дасть пораду недолугому сусіду. Персонажі «Любові» так подібні до нас, що лише кульмінаційні моменти вистави провокують підозру в нереальності того, що відбувається. Про що намагався сказати режисер — можливо, про пропускання через себе чужих людських доль, про елементарне розуміння та людську підтримку, про елементарну любов людей до людей?


Другие статьи из этого раздела
  • Потрошители ангелов

    9 апреля на Софиевской площади показом уличного спектакля Цирковых студий Марселя «Площадь Ангелов» открыли седьмой по счету фестиваль Французская весна. По канатам, подвешенными над площадью, носились белые фигуры, напоминающие ангелов, и разбрасывались перьями. По началу, перья сдувал куда-то в сторону острый порывистый ветер, и одинокие белые фигуры в черном и холодном небе Киева выглядели довольно скучно и однообразно
  • Иэн Кёртис. Вечно живой и внезапно мертвый

    Весь спектакль врач пританцовывал на краю сцены в больничном платье и создавал интригу. Россыпь таблеток и диагнозов стала кульминацией спектакля, так же, как эпилептические припадки становились кульминациями в выступлениях Кёртиса
  • Дощ, панки, «Депеш мод»

    В Молодому театрі показали німецько-харківську виставу за романом Сергія Жадана
  • Приглашение на казнь

    В новом киевском театре «Мизантроп» поставили, возможно, лучший роман В. Набокова

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?