Два в одному. 13 сентября 2010

Едіп. Собача будка

Текст Марисі Нікітюк

Що: прем’єра «Едіп. Собача будка» Софокл vs Клім

Хто: режисер Влад Троїцький

Де: Театр «ДАХ», Велика Васильківська, 136

Прем’єра: 4 вересня 2010 в рамках ГогольFest

Влад Троїцький поставив до цьогорічного Гогольфесту найсуперечливішу і найрадикальнішу виставу театру «ДАХ — Едіп. Собача будка». Два, фактично, різних спектаклі, розділені антрактом, демонструють діалектичну єдність жорсткої прямолінійності та вишуканої краси. В першій частині глядач споглядає закуту в клітку несміливу рабську спільноту, яка їсть за командою, лягає спати за командою, миється за командою і за командою співає «… срать, срать, вєк волі нє відать». Власне, це і є «Собача будка», яка метафорично відтворює наше суспільство і наше з вами, м’яко кажучи, невигідне становище. Після антракту естетику моторошної глибинки з суржиком, матом і провінційним побутом змінює висока грецька трагедія. Зрештою, сюжет Софоклівського «Едіпа» ми всі знаємо, а це, до речі, четверта постановка п’єси, здійснена ДАХом в іншому просторі та в інших декораціях. Найцікавіше те, що декорації змінюються, а вистава — ні. І сьогоднішня постановка, ймовірно, продиктована бажанням перенести вдалого минулорічного «Едіпа», який був поставлений в просторі Арсеналу, на сцену «ДАХу».

«Едіп. Собача будка» «Едіп. Собача будка»

Дві частини спектаклю — «Собача будка» та «Едіп» — важко взяти в єдині лапки, їх об’єднує хіба що спільна сценографічна конструкція. Ігровий простір «ДАХу» поділений по висоті кліткою, в першому акті глядачі сидять начебто над нею, спостерігаючи в решітчасті отвори страх і приниження народу. В другому акті, коли «Едіп» розгортається в чорних воєнізованих тонах і тривожному загрозливому напівмороці, глядачі самі сидять в клітці, дивлячись виставу знизу. Але сценографічно об’єднані акти не мають єдності семантичної. «Собача будка» ілюструє нашу рабськість і вайлувату ментальність, але зрештою не пропонує жодного висновку-виходу, окрім як — закрити дошками нещасних жителів клітки. Друга частина також закінчується викладанням на верх клітки тих самих дощок — ув’язненням глядачів. Це красива гра, але містить вона доволі непрозору символіку.

Дмитрий Ярошенко — несменный Царь Эдип Дмитрий Ярошенко — несменный Царь Эдип

Софоклівський «Едіп» ніяк не долучається до бодай віддалено наближеної теми „Собачої будки. Влад Троїцький оживляє ідею, закладену Софоклом, — ідею про невідворотність долі. Можливо, саме невідворотність і є єднальним компонентом, мовляв українському народові ніколи не змінити свого менталітету, як Едіпові — Фебових передбачень? Але тоді це вкрай песимістичне і непривабливе для самооцінки загалу висловлювання театру «ДАХ», яке, тим не менш, є високохудожнім і сміливим. Музикальне рішення (жива скрипка, віолончель, контрабас), хорові співи здійснено на дуже високому рівні, саме ці «струси» в стилі грецького античного хору оживляють другий акт. Повільні діалоги підкреслюють незворотній перебіг долі — персонажі не спішать до своєї загибелі, вони тихо приходять і тихо йдуть. Вмираючи вони не кричать і нікого не сповіщають про свою смерть — істинно аристократично почуття гідності присутнє в їх «відходах». Дізнавшись про свою долю, герої не сперечаються з нею, а замовкають.

«Едіп. Собача будка» «Едіп. Собача будка»


Другие статьи из этого раздела
  • Открытие ГогольFestа: «Противоположности красоты»

    Открытие ГогольFestа прошло людно, радостно, с чередой встреч и знакомств, походя на большую тусовку, обрамленную двумя яркими событиями — перформанс «АХЕ»«День рождение» и концентр Аквааэробики и Саши Фроловой. Да, еще выступал «ЛЮК», но это было уже слишком поздно и к театральной части никак не относилось.
  • Чехов Митницкого: трагедия личности

    С каким бы оправданным уважением мы бы не относились к классике, надо признать, что и она устаревает и перестает с нами, современниками, говорить. В чеховских текстах есть нечто не столько устаревшее, сколько диссонирующее с нашим временем, с нами, с нашим ритмом. Меланхолия, мечтательность, неопределенность и медлительность начала 20 века,  — все это не свойственно нашему миру, мы люди другого мирочувствования, мировоззрения и ритма.
  • Шекспір vs Богомазов

    На горішньому поверсі офісного будинку, в клаустрофобному приміщенні в кінці вулиці Гончара є театр. Якщо добре розійтися фантазією, то замість театру Вільна сцена можна уявити собі булгаківську квартиру № 50 — де в буквальному сенсі вміщаються цілі світи: абсурдиста Іонеско, авангардиста Кольтеса, сучасного німецького драматурга Шімільппфенніга. Зрештою у безрозмірну кімнатку вліз і Шекспір, щоправда перформансований, переведений в режим оперних практик і сучасного актуального танцю.
  • Четыре причины отказать

    Типичная сусальная мелодраматическая пьеса, в которой соотношение юмора, сантиментов, драматизма и сексуальной пикантности, местами едва ни граничащей с вульгарностью (шутки о  «большом Билле» отдают стариковской пошлостью и дешевизной), рассчитано ровно настолько, чтобы умилить, позабавить, возбудить и рассмешить самого примитивного зрителя. Совершенно легко представить, почему этот продукт с успехом шел на Бродвее: его низкопробный драматизм вполне соответствует нетребовательному вкусу общества массового потребления

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?