Два в одному. 13 сентября 2010

Едіп. Собача будка

Текст Марисі Нікітюк

Що: прем’єра «Едіп. Собача будка» Софокл vs Клім

Хто: режисер Влад Троїцький

Де: Театр «ДАХ», Велика Васильківська, 136

Прем’єра: 4 вересня 2010 в рамках ГогольFest

Влад Троїцький поставив до цьогорічного Гогольфесту найсуперечливішу і найрадикальнішу виставу театру «ДАХ — Едіп. Собача будка». Два, фактично, різних спектаклі, розділені антрактом, демонструють діалектичну єдність жорсткої прямолінійності та вишуканої краси. В першій частині глядач споглядає закуту в клітку несміливу рабську спільноту, яка їсть за командою, лягає спати за командою, миється за командою і за командою співає «… срать, срать, вєк волі нє відать». Власне, це і є «Собача будка», яка метафорично відтворює наше суспільство і наше з вами, м’яко кажучи, невигідне становище. Після антракту естетику моторошної глибинки з суржиком, матом і провінційним побутом змінює висока грецька трагедія. Зрештою, сюжет Софоклівського «Едіпа» ми всі знаємо, а це, до речі, четверта постановка п’єси, здійснена ДАХом в іншому просторі та в інших декораціях. Найцікавіше те, що декорації змінюються, а вистава — ні. І сьогоднішня постановка, ймовірно, продиктована бажанням перенести вдалого минулорічного «Едіпа», який був поставлений в просторі Арсеналу, на сцену «ДАХу».

«Едіп. Собача будка» «Едіп. Собача будка»

Дві частини спектаклю — «Собача будка» та «Едіп» — важко взяти в єдині лапки, їх об’єднує хіба що спільна сценографічна конструкція. Ігровий простір «ДАХу» поділений по висоті кліткою, в першому акті глядачі сидять начебто над нею, спостерігаючи в решітчасті отвори страх і приниження народу. В другому акті, коли «Едіп» розгортається в чорних воєнізованих тонах і тривожному загрозливому напівмороці, глядачі самі сидять в клітці, дивлячись виставу знизу. Але сценографічно об’єднані акти не мають єдності семантичної. «Собача будка» ілюструє нашу рабськість і вайлувату ментальність, але зрештою не пропонує жодного висновку-виходу, окрім як — закрити дошками нещасних жителів клітки. Друга частина також закінчується викладанням на верх клітки тих самих дощок — ув’язненням глядачів. Це красива гра, але містить вона доволі непрозору символіку.

Дмитрий Ярошенко — несменный Царь Эдип Дмитрий Ярошенко — несменный Царь Эдип

Софоклівський «Едіп» ніяк не долучається до бодай віддалено наближеної теми „Собачої будки. Влад Троїцький оживляє ідею, закладену Софоклом, — ідею про невідворотність долі. Можливо, саме невідворотність і є єднальним компонентом, мовляв українському народові ніколи не змінити свого менталітету, як Едіпові — Фебових передбачень? Але тоді це вкрай песимістичне і непривабливе для самооцінки загалу висловлювання театру «ДАХ», яке, тим не менш, є високохудожнім і сміливим. Музикальне рішення (жива скрипка, віолончель, контрабас), хорові співи здійснено на дуже високому рівні, саме ці «струси» в стилі грецького античного хору оживляють другий акт. Повільні діалоги підкреслюють незворотній перебіг долі — персонажі не спішать до своєї загибелі, вони тихо приходять і тихо йдуть. Вмираючи вони не кричать і нікого не сповіщають про свою смерть — істинно аристократично почуття гідності присутнє в їх «відходах». Дізнавшись про свою долю, герої не сперечаються з нею, а замовкають.

«Едіп. Собача будка» «Едіп. Собача будка»


Другие статьи из этого раздела
  • Боль мира

    В рамках фестиваля «Территория» 2 симфонических перформанса Кирилла Серебренникова «Богини из машин» и «Станция» В катакомбах «Винзавода». «Богини из машин» — современное публицистическое выражение боли и жестокости мира в греческих образах. «Станция» — пространственный 3D-стих. Бесконечно красивая поэзия о любви, возможной только на небесах, вне плотского и земного.
  • Овечка Дора: «Сексуальные неврозы наших родителей»

    В предновогоднее суетливое время раздался театральный залп спектаклей, который выпустил из обоймы театра «ДАХ» режиссер Владислав Троицкий. Отладив шекспировские этно-мистерии, соорудив Климовскую серию по Достоевскому, Троицкий обратился к современной агрессивной драматургии. Одна за другой вышли русская антиутопия-вестерн Юрия Клавдиева «Анна» и «Сексуальные неврозы наших родителей» Лукаса Берфуса. Ни какой другой театр в Киеве не ставит агрессивную современную драматургию, и не просто драматургию, а социальную пьесу — такую популярную сейчас в Европе и в России наряду с документальной
  • Олег Липцын: Печальный Нос

    Очередной иллюстрацией хорошего театра стал спектакль «Нос» Олега Липцына, который он привез показать в рамках ГогольFestа. Задумывалась эта постановка сначала как огромный проект по произведениям петербуржского периода Николая Гоголя. Липцын хотел сыграть со своими друзьями в разных городах мира один и тот же спектакль по мотивам рассказов Гоголя. Но в итоге получился, что играет его только сам Олег, правда, действительно — по всему миру. Спектакль «Нос» будет показан в Киеве 21 октября в Новом театре на Печерске
  • «Голый французский король»

    В конце октября Киев отведал очень не симпатичное блюдо. Французский спектакль по классической пьесе Пьера Мариво «Игра любви и случая» в постановке режиссера-актера Филиппа Кальварио и театральной компании 95 оказался стопроцентной неудачей, полной огрехов и дурновкусия. Нам показали второсортный продукт из недр самого периферийного французского театра.
  • Чистилище: постсоветская версия

    «Торчалов» продолжает ряд спектаклей Станислава Моисеева, в которых он норовит прикоснуться к миру инфернальному, потустороннему, заглянуть и проверить, как это — жизнь после смерти. Раньше любое произведение в Моисеевских руках превращалось в гротескную черную комедию, и, вроде бы, живой мир начинали населять персонажи насквозь прогнившие, мертвые. Мир мертвых в «Торчалове» настолько обыден, что даже не интересен. Актеры форсируют голос, перебрасываются репликами, словно мячиками, стараясь побыстрее отфутболить их к зрителю, и никакого взаимодействия и ансамблевости игры на сцене не наблюдается.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?