«Капітан Джон Сміт їде в Україну»30 сентября 2013

Текст Жені Олійник

Фото: Володимир Клюзко

Вірляна Ткач зробила виставу за мотивами автобіографії середньовічного моряка

Коли Вірляну Ткач, американську режисерку українського походження питають, навіщо капітан Джон Сміт приїхав в Україну, вона посміхається і відповідає, що він тут уже був. Він і справді був — у 1603-му, за чотири роки до того, як заснував перше британське поселення в Америці і зустрів Покахонтас. Зголосившись до армії воювати з турками, Джон Сміт був поранений і потрапив у полон. Його продали в рабство, однак йому вдалося втекти. Тікав він через Річ Посполиту і деякий час пробув у Коломиї. А у 1630-му році Джон Сміт написав книгу, в якій розповів про свої мандри.

Саме її перші дві частини лягли в основу вистави «Капітан Джон Сміт їде в Україну». «Всі завжди читають лише історію про Покахонтас, а що було до неї, ніхто і не знає», — каже Вірляна Ткач. Працювати над виставою вона почала ще в Нью-Йорку, однак прем’єра відбулася на Форумі видавців у Львові. Потім «Капітана Джона Сміта» змогли побачити кияни — на «Гогольфесті» та в Центрі Леся Курбаса.

«Капітан Джон Сміт» поєднує у собі жарти в стилі «Священного Граалю» Монті Пайтона, українські народні пісні та поезії англійською ітурецькою мовами. Акторів усього троє: поет Боб Голдман грає Джона Сміта, музикант Сюзан Гванґ — усіх його жінок, а бандурист Юліан Китастий грає сам себе. Спершу вистава мала бути серйозною. Вивчаючи книгу Джона Сміта, Вірляна Ткач зауважила, що його історії про рабство надзвичайно подібні до тих, що містяться в українських думах того періоду, і вирішила у виставі поєднати ці тексти з піснями. «Спочатку були лише Боб і Юліан, — розповідає режисерка. — А потім я випадково побачила Сюзан і подумала, що вона б ідеально до них підійшла». На репетицію Сюзан Гванґ прийшла з акордеоном. Це і змінило весь настрій вистави — окрім дум, у ній з’явилася, наприклад, композиція Three Heads Is Love, у якій Сюзан Гванґ — під акордеон — вмовляє Джона Сміта відрубати голову третьому туркові.

«Капітан Джон Сміт» — надзвичайно легка вистава, яку, тим не менш, цілком можна вважати історичною реконструкцією, адже домислів у ній — мінімум. У сценографії — а це переважно відеопроекції — використані гравюри Джона Пейна із книги Сміта, а також справжні карти українських земель, створені у 16-му столітті. Окрім того, з постановкою допомагали фахівці з Торонтського університету, та Українського музею в Нью-Йорку.

Однак найцікавіше — це дивитися, як Вірляна Ткач поєднує елементи зовсім різних культур (так у виставі звучать, наприклад, три мови) та інтерпретує історію. «Мене цікавить, як історія грає сьогодні. Адже ми так мало про неї знаємо, — каже режисер. — Хтось раз написав, що структура моїх вистав вертепна, і я подумала, що це дуже правдиво. Є ми, сьогоднішні люди, і у цьому є щось від комедії. Але завжди є минуле, з яким ми маємо якийсь сакральний зв’язок».

Так або інакше, «Капітан Джон Сміт їде в Україну» — це неепічна історія про епічну подорож, переказана з англійським гумором і переплетена українським фольклором. Її герої зійшли із запорошених сторінок рідкісних видань і живуть тепер з нами — десь зовсім поруч.


Другие статьи из этого раздела
  • Фантасмагории чешского театра

    Пражская литературная школа наиболее известна в мире мрачной мистикой Франца Кафки, а также магической готикой Густафа Майринка. Одним из представителей этой условной группы был и чешский немец Иоганнес Урцидиль, менее известный русскоязычному читателю. Широкая популярность к Урцидилю как к поэту и новеллисту, автору коротких рассказов пришла в 1950-м году. Чехи, хорошо прочувствовав природу своего литературного наследия, а также мистический дух Праги, воплощают его в театре, основные черты которого: интеллектуальность, фантасмагория, примат темного сюрреалистического начала.
  • Кристоф Фетрие о французском театре

    12, 13 февраля в Молодом театре состоится премьера спектакля «Пока мама не пришла». Французский режиссер Кристофа Фетрие в стремительном темпе (за 4 недели!) поставил философскую комедию, где поставлена под сомнение сама возможность любви, с элементами черного юмора по пьесе известного французского драматурга Реми Де Воса
  • «Кориолан». Еще одна империя, в которой что-то «прогнило»

    Спектакль театра «Донмар» остается одним из самых популярных проектов, показанных Theatre HD
  • Прочный хребет «Бесхребетности»

    Воспитанницы Эдуарда Митницкого — Анастасия Осмоловская и Тамара Антропова — впервые заявили о себе как о начинающих режиссерах год назад постановкой «Поздно пугать». В этом году Анастасия Осмаловская выступила как самостоятельный режиссер. Она взялась повторить «Бесхребетность» несмотря на то, что постановка Влада Троицкого в театре «ДАХ» была (и есть) довольно сильной
  • Рожеві сльози

    Спектакль «Рожевий міст» по роману Роберта Джеймса Уоллера «Мости округу Медісон» поставила дочка Роговцевої Катерина Степанкова на «замовлення» матері. Можна вважати, що це перша повноцінна масштабна постановка Степанкової. Дебютувала акторка-режисер мелодрамою про мрії і про історії, що можуть тривати всього 4 дні, а лишати по собі 20 років пам’яті і 20 років кохання. Офіційне святкування ювілею Ади Роговцевої пройде 2 листопада в Театрі ім. І. Франка виставою «Якість зірки» у постановці Олексія Лісовця.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?