Прем’єри на літо: консюмеризм, весілля і крадений айфон28 мая 2013
На завершення театрального сезону театр Франка покаже дві нові вистави за сучасними пєсами, а у ТЦ «Більшовик» команда із шести режисерів та драматургів представить проект «Нова драма. Простір» про суспільство споживання.
«Нова драма. Простір»
Коли: 14 червня, 19:00
вистава-перфоманс з трьох частин, присвячена споживанню — продуктів, інформації, простору і, врешті-решт, самого життя. Над проектом працюють троє режисерів: Андрій Май, Лєна Роман і Тамара Трунова та троє драматургів: Ден Гуменний, Оксана Савченко та Тетяна Киценко. Формат вистави, за словами авторів — це «рух у тексті та просторі».
Андрій Май, режисер:
Ми розглядаємо урбаністичне середовище на зрізі певної теми. Нас цікавить тема споживання в широкому розумінні цього слова. До категорії споживачів я відношу і себе також, я взагалі поки що не бачив жодної людини-не-споживача. Таким є лише той, хто щось творить. Творче начало потенційно є в кожного з нас, але завжди легше споживати, ніж створювати.
Тетяна Киценко, драматург:
Справа в тому, що оскільки в нас немає повноцінного театрального руху, то й немає майданчика, де можна було б вільно експериментувати. Тому публічний простір доводиться використовувати як підмостки. Цього разу театральним майданчиком стане «Більшовик» та арт-центр Якова Гретера, що знаходиться на його території. Я працюю разом з Тамарою Труновою. Наша частина складається із серії хепенінгів. Спочатку ми задумували це як фокус з викриттям. Глядачі проходять певний маршрут разом із Провідником і до кінця не розуміють, наскільки усе, що відбувається, реальне. І тільки коли актори виходять на уклін, обман стає очевидним. І тоді глядач стає свідком — і починає сприймати себе, контекст і себе у контексті. Поки що я не знаю, що буде на виході. Але це неважливо, адже у цьому проекті на першому плані стоїть не результат, а процес. Я не впевнена у тому, що вийде щось конгеніальне, однак отриманий досвід того вартий.
Лєна Роман, режисер:
Я працюю у парі з Деном Гуменним. Робоча назва нашого проекту — «Рожева куртка». Він про чоловіка, який має купити рожеву куртку для своєї дитини, і ця думка не дає йому спокою. Власне, йдеться про людські комплекси. Ідея у тому, що ми часто щось купуємо не тому, що воно нам істинно потрібно, а щоб заїсти чи запити свій біль, гіркі думки. Тобто, не працюємо з комплексами, а відсторонюємось від них.
«Квітка Будяк»
Коли: передпрем’єрний показ заплановано на 29 червня
Нова драма Наталії Ворожбит за мотивами п’єси Миколи Куліша «Маклена Граса» у постановці Станіслава Мойсеєва. Сюжетна лінія залишилась та сама, однак дія відбувається в столиці сучасної України. А старі персонажі з’являються у новому образі: наприклад, замість жебрака у собачій будці буде незнайомець із соціальної мережі, йог (але насправді — також злидар) з Індії. Головні ролі виконають Богдан Бенюк та Остап Ступка.
Наталія Ворожбит, драматург:
Це була ідея Станіслава Мойсеєва — взяти цю п’єсу. Вона здалась йому сучасною, хоча я не одразу це відчула. Герої «Маклени Граси» по-справжньому голодують. Перед ними стоїть питання життя і смерті. В наші часи важче померти від голоду. Герої моєї п’єси опиняються під загрозою опинитися на вулиці, бо батько вліз у кредит, який не може виплачувати. Але моя Маклена (Квітка Будяк) не жебрачка, вона не збирає недоїдки по смітниках, а неї навіть є крадений айфон. Вона мріє не тільки про те, щоб виплатити кредит, а й про освіту. До речі, моїй героїні не 13, а 20 років, це була вимога режисера, адже зовсім не хотілося тієї фальші, яка виникає, коли підлітка грає доросла жінка. Тож основна різниця полягає у тому, що в суспільстві змінився рівень потреб. У п’єсі Куліша батько Маклени відмовляється стати навколішки перед антигероєм, незважаючи на те, що це єдиний шанс врятувати родину від загибелі. Сьогодні важко уявити таку ситуацію. Насправді важко уявити її і у тодішній реальності, але у ті часи література могла дозволити собі таку романтизацію. Зараз — ні.
«Дівка на відданнє»
Коли: на початку липня
Філософська п’єса молодого драматурга Віри Маковій про весільні традиції пострадянських країн у постановці Лєни Роман. У виставі використають анімацію, звучатиме як оркестр театру, так і електронна музика, роздумують над тим, щоб залучити два склади акторів, один з яких виконуватиме дійство, а інший просто буде присутній на сцені. Головні ролі виконають Світлана Ватаманюк, Леся Липчук, Олександра Олексенко, Галина Семененко та Дмитро Завадський. До речі, «Дівка на відданнє» торік стала переможцем конкурсу «Драма.UA».
Лєна Роман, режисер:
Я робила читки Віриних текстів на «Тижні актуальної п’єси». «Дівку на відданнє» спочатку брати не хотіла — це була якась дуже строката, чудна для мене п’єса. Але у фіналі довелося її вибрати. Мені було з нею складно, я наче не могла віднайти у ній систему координат. А потім Станіслав Мойсеєв запропонував поставити її у театрі Франка. Я дещо розширила текст, наприклад, я додатково використовую Пісню над піснями Соломона. Взагалі, у п’єсах Віри я бачу високу проблематичну вертикаль. «Дівка» — це однозначно філософська драма. Хоча мене дуже турбує та соціальна проблема, яку порушує п’єса — що ми продовжуємо жити у старих формах. Як це весілля: з одного боку, є традиція, наповнена якоюсь енергією. А з іншого боку є її автоматичне виконання, без усвідомлення. Мені хочеться, щоб на цю виставу прийшла інша публіка, ніж та, що зазвичай ходить на камерну сцену.
