Самое популярное

Лесь Курбас: Розумний Арлекін
Лесь Курбас: Розумний Арлекін

«Створити те чого немає в дійсності кинути людям фантазію ідеальне неіснуюче але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи А для цього треба розбудити …

«Чекаючи на Годо»
«Чекаючи на Годо»

«Чекаючи на Годо» — ліричний спектакль акторів театру про самих себе, про власну розгубленність і очікування режисера, чуда, Годо. Драма абсурду Семюеля Бекета.

Ігор Постолов
Ігор Постолов

Актор театру ДАХ. Народився в місті Світлодарську на Донбасі. В десятому класі кинув школу заради театрального коледжу в Дніпропетровську.

«Сучасний театр: криза ідентифікації»

26 квітня 2014

Центр Курбаса, м. Київ, вул. Володимирська,23В

Слово «театр» в перекладі з давньогрецької означає «дивлюсь», «бачу», cлово «криза — вихід», «вирішення». Криза ідентифікації театру пов’язана з тими змінами, які відбуваються у суспільстві та свідомості людей. Адже театрові з одного боку властива залежність від більш широкого контексту колективних репрезентацій, з іншого — він є тим, що продукує колективність як таку. Ще на початку 20 століття Антонен Арто сказав, що не мистецтво є двійником життя, а радше саме життя є двійником мистецтва. Сучасна культура пронизана множинними і мінливими кордонами, які унеможливлюють артикуляцію універсальних законів і остаточних рамок. Натомість на кордонах і в кордонах виникають сингулярні зв’язки, спільноти, явища.

Сьогодні публічно запитуємо «Що таке театр? — не для категоріально-словникового диспуту, а як привід помислити проблеми і задачі буття та співбуття людей і світу. Чи повертається театр до суті свого найменування? Чи справді він може залишатися собою? Чи можемо аналізувати його лише через теоретичні штудії? „Театр, що став справою меншості, більше не перебуває в центрі полісу і не може вважатися театром національним, таким, що зміцнює історичну чи культурну ідентичність“ — пише Ханс-Тіс Леман. Або, говорячи мовою Жиля Дельоза, — „лінії відхилення“ і „молекулярні“ практики приходять замість збірних та узагальнювальних молярних структур.

Теми конференції:

̶ на межі театру і реальності;

̶ історія мистецтва після кінця історії — театр поза жанрами і стилями;

̶ емансипативний потенціал театральних практик;

̶ театр післядрами: звільнення естезису;

̶ театр як симптом і провокатор суспільних процесів;

̶ перетворення сучасної драми та її ідентифікація.

Заявки надсилати до 15 квітня 2014 року за адресою mariana.matveichuk@gmail.com.
Другие статьи из этого раздела
 → ←

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?